Якось два місяці тому мені порекомендували Торунь як місто, де багато цікавої архітектури. Оскільки це місто знаходиться досить далеко від Кракова, туди треба їхати з ночівлею, до того ж, з Кракова до Торуня навіть прямих поїздів немає, найкоротший варіант — це з пересадкою в Варшаві. І я вирішив поїхати туди на Різдво (в Польщі на Різдво два офіційних вихідних — 25 та 26 грудня).
Цього року у мене багато поїздок не обходилося без пригод, не стала винятком і ця. Точніше, вона могла взагалі не відбутися, принаймні зараз. Справа в тому, що в ніч на Різдво ми з друзями добряче “погуляли”. Приїхавши додому на таксі близько 3-ї години ночі, я помітив, що я забув сумку в барі, а в сумці були ключі від хати, документи, банківські картки… Викликаю інше таксі та їду назад до бару, хоча він вже був закритий, оскільки ми виходили з нього останніми. Що робити далі, я ще не знав, але побачив біля дверей бару механічний кодовий замок. Навіть не замок, а такий собі міні-сейф, де ключі зберігають. Я подумав, що це мій шанс, і почав намагатися підібрати код до нього методом повного перебору усіх можливих значень. Там лише 4 цифри, тому це не повинно було зайняти надто багато часу. Єдине, що мене трохи насторожувало, це те, що біля дверей була камера відеоспостереження. Я намагався не звертати на це увагу, хоча розумів, що якщо приїде поліція, то в мене можуть виникнути серйозні неприємності. Я б, звичайно, їм пояснив ситуацію, крім того, в тому барі працюють люди, яких я знаю, тому у мене були підстави сподіватися на те, що якось це все вдасться розрулити. Але на той момент я старався не думати про те, як я буду вирішувати проблеми з поліцією, якщо вона приїде, мені потрібно було якось забрати сумку, аби не ночувати на вулиці. Була вже пізня ніч і телефонувати комусь із друзів, щоб попроситися переночувати, було не комільфо. Наступного дня бар мав відкритися десь в 17:30. Можливо, мені би вдалося домовитися із знайомими, що там працюють, і мені б раніше відчинили, але я вже майже змирився з тим, що моя подорож до Торуня накриється мідним тазом, оскільки в мене потяг на 8:00. Врешті-решт, мені вдалося підібрати правильну комбінацію цифр, замок відкрився, але ключів в ньому не було. Однак після цього якимось дивним чином двері бару відчинилися. Там ночувала одна з його співробітниць. Пояснивши ситуацію, я пішов шукати свою сумку і, на щастя, вона лежала саме там, де я її залишив. Видихнувши з полегшенням, я її забрав та й поїхав додому. Приїхав десь в 5:30 ранку, на сон залишалася година-півтори. Щоправда, після такого стресу мені вже й самому не надто хотілося кудись їхати. Та й оскільки я майже всю ніч не спав, я “успішно” проспав свій поїзд — коли прокинувся, на годиннику вже було 9:00. Розуміючи, що поїзд вже годину як пішов, я собі ліг досипати далі, але прокинувшись наступного разу близько 12:00, я вирішив, що мені не надто хочеться викидати на вітер гроші за готель, який вже був заброньований, і почав дивитися, які ще є варіанти доїхати в цей день до Торуня. Найближчий поїзд, на який я встигав, відходив в 14:00, а отже я взяв на нього квиток, привів себе до ладу, швидко зібрався та й поїхав на вокзал. Коли я доїхав до Торуня, вже була темна ніч, але в моєму розпорядженні була ще половина наступного дня. Отака х*йня, малята історія, шановне панство.
Що ж, тепер давайте перейдемо власне до Торуня. Ви, напевно, вже звернули увагу на те, що Торунь — назва чоловічого роду, хоча я раніше чомусь був впевнений, що жіночого. Втім, це вже не перший подібний конфуз, який в мене трапляється з назвами польських міст. Я донедавна так само думав, що Лодзь — чоловічого роду, а насправді жіночого. Однак про Лодзь ми сьогодні говорити не будемо, оскільки я ще сам там жодного разу не був. Але можете бути впевнені — якщо я колись туди доберуся, обов’язково про все розкажу.
І так, Торунь розташований в центральній частині Польщі, ближче до півночі:
Місто є одним з адміністративних центрів Куявсько-Поморського воєводства (іншим його адміністративним центром є Бидгощ).
В Торуні в 1473-му році народився відомий астроном Миколай Коперник. Крім того, місто добре відоме своїми пряниками, які тут випікають вже більше 700 років. До речі, “пряник” польською — “piernik”, в назві даного фотозвіту я вирішив використати саме польське слово, бо воно співзвучне з “Коперник”. Якщо вам знайома пісня Марилі Родович — “Kolorowe Jarmarki”, ви це слово точно чули, воно присутнє в другій половині приспіву:
Motyli drewnianych,
koników bujanych,
Cukrowej waty
I z piernika chaty.
На відміну від багатьох інших польських міст, Торуню дивним чином вдалося уникнути серйозних руйнувань в часи Другої світової війни, його історична частина дійшла до наших днів майже в тому вигляді, в якому вона була до війни, а в 1997-му році вона була внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Іноді кажуть, що Торунь — це маленький Краків. Якщо подивитися на карту міста, то певні паралелі можна помітити, наприклад, обидва міста розташовані на обидвох берегах Вісли, і Старе Місто в Торуні також розташоване на північному березі:
Але чи дійсно він нагадує Краків, якщо подивитися на нього зсередини? От зараз і побачимо.
Концептуально Ринкова площа Старого Міста виглядає досить стандартно — ратуша в центрі та старі будинки по периметру. Але сама будівля ратуші досить цікава:
Біля ратуші стоїть пам’ятник найвідомішому уродженцю Торуня. Кому? Правильно — Миколаю Копернику:
На Ринковій площі Старого Міста можна побачити багато пам’ятників, з якими пов’язані цікаві легенди. Ось, наприклад, пам’ятник віслюку, який стоїть майже навпроти пам’ятника Копернику. Колись на його місці стояв такий самий віслюк, тільки дерев’яний. У нього було дуже незручне сідло, у зв’язку з чим його використовували для публічних покарань, змушуючи сидіти на ньому мешканців міста, які у чомусь провинилися. В 2007 році в пам’ять про це було встановлено цього металевого віслюка, на якого тепер добровільно сідають усі, кому не лінь:
Біля протилежного боку ратуші знаходиться ось такий фонтан з пам’ятником скрипалю, на якого знизу дивляться жаби. З цим пам’ятником пов’язана легенда, що в давню давнину Торунь страждав від нашестя жаб і один скрипаль за допомогою музики зумів їх відлякати та відігнати за межі міста (мені аж цікаво, що ж це він таке грав 😊). А ще існує повір’я, що якщо потерти спину одній з жаб і загадати бажання, воно обов’язково здійсниться:
Пам’ятник псу Філюсу, який стереже капелюх та парасольку розсіяного професора Філютека (епізод з комікса одного польського карикатуриста):
Пряникова алея зірок:
В 2021-му році тут встановили зірку на честь тих, хто рятував життя людей під час пандемії коронавірусу:
А в 2023-му встановили зірку солідарності з Україною на честь мешканців Торуня, які допомагали нашій країні:
Двір Артуса:
Будинки навколо площі:
Особливо мені подобається назва ось цього закладу — “Міністерство оселедця та горілки” 😊:
Якщо уважно придивитися, на даху одного з будинків на площі можна помітити пам’ятник чорному коту, який, згідно з легендою, в 17-му столітті врятував місто від нападу шведів. В ті часи Торунь страждав від нашестя мишей (що ж йому так не щастить — то жаби, то миші), у зв’язку з чим в місто завезли багато котів, які повинні були боротися з ними. Але один кіт був настільки лінивий, що йому було впадло бігати за мишами, натомість він проводив час прогулюючись по дахах будинків та випрошуючи їжу в людей, які були від цього абсолютно не в захваті. Але одного разу, сидячи на даху одного з будинків, кіт побачив, що на місто йдуть шведи, і закричав так, що підняв на ноги весь Торунь. Місто швидко було приведене в повну бойову готовність, завдяки чому напад шведів вдалося відбити. На знак подяки мешканці Торуня стали не лише годувати кота різними делікатесами, а й назвали на його честь кілька об’єктів в місті (про це трохи згодом):
Надпис на одному з будинків: “Till Death Tattoo” (“татуювання до смерті”). А хіба воно може бути інакше? Це ж назавжди:
Вулиця Хелмінська, одна з тих, що тягнеться від площі. Запам’яталася в першу чергу тим, що на ній багато кебабних, але й також багато гарних будинків:
А ще на цій вулиці є котяче кафе “Neko Cafe”, і мені тут сподобалося більше, ніж в краківській “Котярні”. Тут майже всі коти породисті 😸😸😸:
Є навіть два чорних мейн-куна, які охоче дають себе гладити, на відміну від рудого мейн-куна Сімби з краківської “Котярні”, який час від часу показує кігті 😸:
На стінах розвішані ось такі картини:
До речі, дітям до 10 років вхід в “Neko Cafe” заборонено. Інші правила тут не надто відрізняються від “Котярні” в Кракові (не можна брати котів на руки, не можна їх годувати тощо).
Театр імені Віляма Гожиці:
Міська рада:
Лютеранська церква:
Вежа “Котяча голова”. Пам’ятаєте легенду про кота, який врятував Торунь від нападу шведів, після чого на його честь назвали кілька об’єктів у місті? Ось це один з них:
Будівля фонду Ельжбети Завацької, перед якою їй встановлено пам’ятник. Ельжбета Завацька народилася в Торуні і стала відомою як військова діячка часів Другої світової війни. Вона була агентом однієї із спецслужб Великої Британії, яка займалася розвідкою на окупованих нацистами територіях в Європі, та служила кур’єром Армії Крайової, таємно перевозячи документи з окупованої Польщі до польського уряду у вигнанні в Лондон. Прожила 99 років:
Консульство Молдови:
Мурал з віршом одного голландського поета, намальований на честь 30-річча встановлення побратимських відносин між Торунем та нідерландським містом Лейденом:
Тюрма:
Планетарій:
Зелений будинок — музей мандрівників:
Університет Коперника:
Оглянемо вулиці, розташовані південніше Ринкової площі.
Оскільки Торунь тривалий час був частиною Німеччини, на деяких його будинках досі збереглися німецькомовні надписи, як, наприклад, на цьому будинку на вулиці Святого Духа:
Вулиця Святого Духа закінчується Монастирськими воротами, що виходять до набережної:
Монастирські ворота з іншого боку:
Біля воріт можна побачити план Старого Міста:
Морська міна:
Ось так звідти виглядає Вісла та автомобільно-пішохідний міст, який з’єднує два береги Торуня:
Вночі міст виглядає цікавіше, але виключно завдяки ілюмінації:
Якщо в Кракові через Віслу побудовано кілька цікавих мостів, розташованих неподалік один від одного, і кожний з них є унікальним, то в Торуні ви такого не побачите. На іншому кінці крізь туман можна розгледіти ще один міст, на цей раз залізничний, який не надто відрізняється від попереднього:
Повертаючись до вулиці Святого Духа — тут знаходиться магазин “Галерея пряника”, де можна купити місцевих пряників, випити пряникової кави, і навіть купити пряникового пива. Щодо пряників — не можу сказати, що вони тут якісь особливі, звичайні пряники, які можна знайти в будь-якому українському супермаркеті. А от пряникового пива я через брак часу так і не спробував (напевно, доведеться ще раз приїхати):
Як же в “пряниковому місті” без “пряникових будинків”?
А ось в цьому будинку народився Миколай Коперник. Мушу зазначити, що подібного архітектурного стилю я ще в жодному польському місті не зустрічав:
Ще “пряниковий будинок”:
В Торуні є своя вулиця Банкова, і тягнеться вона вздовж фортифікаційної стіни Старого Міста:
Тут навіть є своя Пізанська вежа, тільки офіційно вона називається “Крива вежа”:
Зерносховище:
Вулиця Рабянська:
Палац Домбських — один з найгарніших будинків на вулиці Жеглярській:
Вулиця Жеглярська закінчується Жеглярськими воротами, які також виходять до набережної:
Жеглярські ворота з іншого боку:
До речі, а вам ці вулиці з воротами, що виходять на набережну, часом нічого не нагадують? В людей, які бували в Гданську (або ж переглядали фотозвіт з моєї подорожі до цього міста), точно виникнуть певні асоціації з ним.
Церква святого Івана, також на вулиці Жеглярській:
А навпроти церкви ось такий “пряниковий будинок”, стилізований під сучасність:
Будинки на вулиці Коперника:
Якийсь музей на західній околиці Старого Міста:
Будинки перед площею Мар’яна Рапацького:
Вони ж з іншого боку:
Оригінальне оголошення про продаж або здачу житла в оренду, яке, напевно, можна побачити лише в Торуні — “Коперник тут не жив, але ти можеш” 😊:
Районний суд:
Вулиця Широка — головна пішохідна вулиця Торуня, яка також тягнеться від Ринкової площі:
Так виглядав Торунь в 17-му столітті:
Ресторан “Країна пряника”:
Магазини з пряниками майже на кожному кроці:
Йдемо далі:
Ось тут, де стоїть годинник, вулиця Широка розділяється на вулицю королеви Ядвіги та вулицю Великі Гарбари:
Але перш, ніж ми перейдемо до інших вулиць, покажу вам ще одну деталь. На вулиці Широкій встановлено символи міст, які були торговими партнерами Торуня в середньовіччі:
Переважно Торунь в середньовіччі торгував з польськими містами, але були також і німецькі:
І з Ригою торгував:
І навіть з Львовом торгував:
На зовнішніх підвіконнях нерідко встановлюють різні скульптури:
Вулиця Мостова:
У цьому будинку на Мостовій колись навіть жив Фредерик Шопен:
Закінчується вулиця Мостовими воротами, які дещо відрізняються від попередніх:
Хоча з протилежного боку не надто відрізняються:
Ворота виходять до невеликого пірса на Віслі, з якого добре видно південний берег:
До речі, якщо в Кракові та частина міста, що розташована на південному березі Вісли, виглядає досить живою і має, що запропонувати туристам, то в Торуні південний берег виглядає досить депресивно. Можна сказати, що Торунь розташований переважно на північному березі, на південному є лише зона відпочинку, центральний залізничний вокзал та приватний сектор.
Вулиця Підмурна:
Будинок зі скульптурами котів на зовнішніх підвіконнях:
Будинок з лицарем:
“Невидимий будинок” — незвичний атракціон, який дає вам можливість зрозуміти, як “бачать” світ незрячі люди. Вас водитимуть абсолютно темними приміщеннями і ви повинні навчитися орієнтуватися в них:
Музей торунського пряника:
Міщанський двір:
Руїни тевтонського замку:
Вулиця Предзамче:
Сквер Богдана Римашевського:
Ляльковий театр у вигляді шафи:
Пам’ятник продавчині пряників:
Ринкова площа Нового Міста:
“Аптека під левом” — одна з історичних аптек Торуня. Коли в місті почали з’являтися перші аптеки, вони не мали конкретних адрес, їх знали лише за назвами:
Імпровізований вертеп на Ринковій площі Нового Міста:
Церква святого Якова:
Церква на площі святої Катерини:
Стіна Старого Міста вздовж набережної:
Ось так виглядає Старе Місто з мосту, який веде на протилежний берег:
Через сильний туман фото вийшло так собі. Але я також зробив нічне фото в той вечір, коли приїхав, вийшло дещо краще:
Будівля головного залізничного вокзалу розташована якось дивно — на платформі між коліями. Потрапити до неї можна лише через підземний перехід:
То чи можна все ж таки сказати, що Торунь — це маленький Краків? На мій погляд, ні. Під час прогулянки історичним центром Торуня у мене ніщо не викликало жодних асоціацій з Краковом. Місцями я знаходив певну схожість з Гданськом та Катовицями, але багато в чому місто досить самобутнє.