Я не дуже люблю відвідувати ті місця, в яких я вже бував, адже в світі є ще багато чого нерозвіданого мною, але іноді трапляються винятки. Давно шукав привід ще раз побувати в Стамбулі, оскільки з того часу, як я вперше з’їздив сюди, пройшло цілих 20 років. Звісно, що багато чого вже підзабулося. І от нещодавно мені таки випала нагода побувати тут транзитом. Транзит був довгий, в запасі було десь 8-9 годин, а отже сам Бог велів пройтися по колись відвіданим (і не тільки) місцям, щоб, як то кажуть, згадати все.
Пам’ятаю, тоді 20 років тому, десь за місяць до нашої подорожі до Стамбула, я приходжу зі школи і мама мені каже: “Хочеш секрет? Ми їдемо в Туреччину!”. Сказати, що я був радий — це нічого не сказати. Я з великим нетерпінням чекав на це, оскільки це була моя перша поїздка до мусульманської країни, а отже я сприймав це як якийсь інший світ. Хоча, за великим рахунком, я тоді взагалі ще мало що бачив — на той момент географія відвіданих мною іноземних країн обмежувалася лише Румунією та Угорщиною.
Стамбул розташований на обидвох берегах Босфорської протоки, але основна частина міста, як і більшість туристичних пам’яток, знаходиться на європейському березі. Європейська частина міста в свою чергу розділена протокою Золотий ріг:
В Стамбулі проживає приблизно 15 мільйонів людей, що робить його одним з найбільших міст Європи та найбільшим в Туреччині. У візантійськи часи місто мало назви Візантій та Константинополь.
Одним із найвідоміших символів Стамбула є Блакитна мечеть, також відома під назвою Султанахмет. Мечеть має шість мінаретів, що свого часу спричинило скандал, оскільки після того, як Блакитна мечеть була добудована, виявилось, що головна святиня всіх мусульман в Мецці також має шість мінаретів. Це було сприйнято ледве не як богохульство, внаслідок чого до мечеті Аль-Харам в Мецці згодом були добудовані нові мінарети. Та й розміри Блакитної мечеті настільки вражають, що я не знав, як її краще сфотографувати, щоб усе помістилося:
Внутрішній двір Блакитної мечеті:
Навпроти Блакитної мечеті знаходиться Собор Святої Софії — колишня церква, яку в османські часи перетворили у мечеть, добудувавши чотири мінарети. В 1935 році Мустафа Кемаль Ататюрк розпорядився перетворити мечеть на музей. Однак у 2020-му Ердоган оголосив наказ Ататюрка недійсним і попри шалений тиск християнського світу знову перетворив собор на діючу мечеть:
Неподалік від Блакитної мечеті, на площі Султанахмет, знаходиться обеліск Феодосія, на якому зображені єгипетські ієрогліфи. Обеліск привезений з Єгипту і встановлений римським імператором Феодосієм Великим:
За обеліском — Зміїна колона, яка символізувала перемогу греків над персами в битві при Платеях:
Позаду від неї — Ажурна колона:
Німецький фонтан — ще одна визначна пам’ятка площі Султанахмет:
Купальні Собору Святої Софії:
Фонтан на площі:
Фонтан біля імперських воріт палацу Топкапи:
Імперські ворота:
Церква святої Ірини на території палацового комплексу Топкапи:
Середні ворота палацового комплексу:
В сам палац я не заходив, оскільки туди можна тільки з екскурсією, не дуже хотілося витрачати на це час, тим більше, що 20 років тому я там вже був і приблизно пам’ятаю його:
Парк Гюльхане:
Пам’ятник Ататюрку на набережній:
Види з набережної:
Мечеть Сулейманіє, де поховані Сулейман Великий та Роксолана:
Вид з оглядового майданчика мечеті на північно-західну частину Стамбула, розташовану за Золотим рогом. На задньому плані можна помітити хмарочоси (20 років тому їх там ще не було):
Двоє кошенят на території мечеті щось не поділили 😸:
До речі, коти дуже шануються в ісламі. Це єдині тварини, яким дозволено заходити в мечеті.
Вежа Беязит:
Мечеть Беязит:
Ворота Стамбульського університету:
Площа Беязит:
Усипальниця Сінана-паші:
Мечеть Нуросманіє:
Колона Костянтина:
Гробниця Махмуда II:
Стіни старого Константинополя:
Мечеть Міхрімах-султан, названа на честь доньки Сулеймана Великого та Роксолани:
Церква Хора/мечеть Каріє — ще одна колишня церква, перетворена османами в мечеть. В 1948-му була перетворена на музей, але в 2020-му знову стала діючою мечеттю, так само як і Собор Святої Софії:
Мечеть Фатіх:
Колона Маркіана:
Акведук Валента:
Сонячний годинник:
В кількох місцях зустрічав палестинські прапори. А свого часу Туреччина була однією з перших мусульманських країн, яка визнала Ізраїль і підтримувала з ним дружні стосунки. Однак з приходом до влади Ердогана стосунки між країнами стали погіршуватись. Пане Ердоган, чи не здається Вам, що Ви тягнете свою країну в дурну компанію?
Музей історії банківської справи:
Нова мечеть, також відома як Валіде Султан:
Види з Галатського мосту:
Переходимо міст, і ось ми на півночі від Золотого рогу:
Найвідоміша пам’ятка цієї частини Стамбула — Галатська вежа:
Як і в будь-якому іншому районі Стамбула, тут дуже багато котів 😸 (воно і не дивно, це все ж таки Балкани):
Одна з пішохідних вулиць:
А це вже знаменита пішохідна торгова вулиця Істікляль, по якій проходить одна з ліній історичного трамваю (або ностальгічного трамваю, як його ще називають):
Архітектура цієї вулиці показує нам, що Стамбул — це не лише мечеті, турецькі бані, османські палаци та інші атрибути східного світу. Багато в чому Стамбул — це Європа, і це стосується не тільки його географічного розташування:
Тільки тут можна зустріти найвідоміші бренди фаст-фудів під одним дахом:
Також на цій вулиці знаходиться церква святого Антонія Падуанського:
Внутрішній двір церкви:
Біля церкви стоїть пам’ятник Папі Римському Івану XXIII, якого вважають великим другом турецького народу:
Грецька православна церква Святої Трійці — одна з найбільших діючих православних церков в Стамбулі, розташована на одній із сусідніх з Істікляль вулиць:
Вулиця Істікляль виходить до площі Таксім, на якій розташований Монумент Республіки, відкритий у 1928-му році на честь 5-ї річниці заснування Турецької Республіки:
Мечеть біля площі:
Цікавий готель Sofitel, теж біля площі Таксім, нижня частина якого побудована в неокласничному стилі, а верхня — в сучасному:
Не знаю, наскільки хороша в турків кава, оскільки я її не п’ю в принципі, але враховуючи те, що в Стамбулі навіть коти ходять в кав’ярню, це вже про щось говорить 😸:
Фонтан Топхане:
Павільйон Топхане, який свого часу був морськими воротами палацу Долмабахче:
Годинникова вежа Топхане:
Годинникова вежа Долмабахче:
Головні ворота палацу Долмабахче:
Біля палацу відкривається ось такий вид на протилежний берег, де видніється телерадіовежа Чамлиджа:
Поки ще є трохи часу, переїдемо на азійську частину.
Мечеть Міхрімах:
Фонтан Ахмеда III:
Туреччина святкує 100-річча заснування Турецької Республіки:
Мечеть Рум Мехмета-паші:
В азійській частині Стамбула ви також обов’язково зустрінете кота 😸:
Мечеть Шемсі-паші:
Ще один пам’ятник головному турку всіх часів та народів:
На невеликому острові поблизу азійського берега розташований ще один символ Стамбула — Дівоча вежа. Навколо неї існує немало легенд. Найбільш відома говорить нам про те, що якось одному турецькому султану, який дуже любив свою доньку, напророкували, що вона помре від укусу змії. Аби уникнути нещастя, султан вирішив побудувати вежу посеред Босфору, в недосяжності для змій, і переселити туди доньку. Коли доньці виповнилося 18, батько подарував їй горщик з фруктами. Однак в тому горщику опинилася змія, яка вкусила дівчину, після чого та померла. Згідно з іншою легендою дівчину врятував принц, висмоктавши отруту, і вона вижила. Звідси й пішла назва вежі:
Житлові квартали на пагорбі:
Босфорський міст:
Ось так виглядає європейський берег з боку азійського (на деяких світлинах можна побачити вищезгаданий палац Долмабахче):
На жаль, я не все встиг побачити, що хотів, оскільки Стамбул надто великий, щоб усі його пам’ятки обійти за один день. Що ж, буде привід ще раз сюди приїхати. Але в той же час я побачив дещо з того, чого не бачив під час свого першого візиту 20 років тому.
Що можу сказати? В місті стало значно більше туристів, будуються сучасні хмарочоси, але є одна річ, яка насторожує — консервативна політика Ердогана навіть в європейській частині Туреччини дає свої плоди. Порівняно з 2003-м роком тут стало більше жінок в хіджабі. Вони не є більшістю, на щастя, але відсотків 30-40 є. Переважно це жінки, яким вже за 40, але й молоді дівчата в хіджабі хоч рідко, але також трапляються. В будь-якому разі ситуація тут в цьому плані дещо краща, ніж в східних регіонах Туреччини, де я бував 2 роки тому. На сході хіджаб носить десь 50% жінок.
Відкрита підтримка палестинських терористів (нехай лише словесна) також не створює Туреччині позитивного іміджу, а тим більше, що ця країна є членом НАТО та кандидатом на членство в Євросоюзі (хоч останнім часом Туреччина не надто туди хоче, але кандидатський статус ніхто не скасовував). Тенденції не надто приємні, але не дивлячись на схильність чинного президента до авторитаризму, Туреччина — це все ще демократична країна, і, згідно з останніми опитуваннями, абсолютна більшість турків за те, щоб їхня держава залишалася світською, а отже є шанс, що рано чи пізно на усякого Ердогана знайдеться свій Ататюрк.
