Якщо вас попросять назвати будь-яку республіку колишньої Югославії, що вам перше спаде на думку? Швидше за все або Сербія, або Чорногорія, або Хорватія. І навряд чи знайдеться багато людей, які згадають про Північну Македонію.
Північна Македонія, напевно, найбільш незвідана країна серед тих, що входили до складу Югославії. Більшість із вас швидше за все ніколи там не були і навіть не планували туди поїхати. Відверто кажучи, якби країни західної та центральної Європи не продовжували залишатися закритими для туристів через коронавірус, я б напевно також не розглядав Північну Македонію як місце для проведення відпустки в найближчі роки.
Що ми знаємо про цю країну окрім того, що вона була частиною Югославії і ще якихось декілька років тому називалася просто Македонією? Практично нічого. Сюди, на відміну від тієї ж Хорватії або Чорногорії, не так часто добираються іноземні туристи, звідси майже не буває жодних новин. Таке враження, що тут взагалі нічого не відбувається.
У складі Югославії Македонія була найбіднішою республікою, яка жила в основному на дотації. Коли почався розпад Югославії, в заможних Хорватії та Словенії на мітингах на підтримку незалежності часто можна було почути гасло: “Досить годувати Македонію!”. В принципі, вона й зараз є досить бідною країною за європейськими мірками, якщо взагалі не найбіднішою в Європі. На її фоні навіть Албанія виглядає більш заможною.
Крім того, Північній Македонії ще й дуже не пощастило з сусідами — до неї майже всі суміжні держави мають якісь претензії. Наприклад, Болгарія на офіційному рівні не визнає македонців окремим народом, вважаючи їх болгарським суб-етносом, що зазнав сербського впливу. Македонську мову в Болгарії називають не інакше як “македонська літературна норма болгарської мови”. І це при тому, що Болгарія була першою країною, яка визнала незалежність Македонії. Серби ж навпаки вважають, що македонці — це болгаризовані серби. Хоча офіційно Сербія все ж визнає македонську ідентичність, але принципово відмовляється визнавати македонську православну церкву. Албанія, якій не дають спокою вологі мрії про “Велику Албанію”, була б зовсім не проти відібрати в Північної Македонії території з переважно албанським населенням. Греція ж була незадоволена “узурпацією” назви “Македонія”, і до перейменування країни в Північну Македонію постійно вставляла їй палиці в колеса, блокуючи її рух до НАТО та Євросоюзу.
Конфлікт з Грецією — це взагалі окрема розмова. Як ми знаємо, в Греції є регіон з назвою Македонія, що і стало причиною багаторічної напруженості між країнами. Насправді ж та історична область, яка в давнину називалася Македонією, сьогодні розділена між трьома країнами, тому в сучасному світі існує аж три Македонії:
- Егейська Македонія, яка є регіоном Греції з центром в місті Салоніки;
- Піринська Македонія, яка є частиною Болгарії і розташована на південному заході країни;
- і, власне, незалежна держава Північна Македонія.
Доки Македонія входила до складу Югославії, Греція не мала особливих претензій. Але коли на карті світу з’явилася держава, назва якої співпадала з назвою одного з регіонів Греції, греки обурилися. Вони побоювалися не стільки можливих територіальних претензій, скільки зазіхання на культурно-історичну спадщину, і не безпідставно. Македонці вважають, що саме вони є нащадками тих древніх македонців, які жили в часи Олександра Македонського. Навіть перший прапор незалежної Македонії, який використовувався до 1995 року, був дуже схожим на прапор Егейської Македонії, на ньому навіть зображена Вергінська зірка — символ давньомакедонських царів:
Для порівняння — прапор Егейської Македонії:
Греція ж стоїть на тому, що держава Македонія не має жодного стосунку до древньої Македонської імперії. Згідно з позицією Греції Олександр Македонський був греком, а не слов’янином, хоча в ті часи національність була досить розмитим поняттям.
В 1993 році Македонія була прийнята в ООН під тимчасовою назвою Колишня Югославська Республіка Македонія (Former Yugoslav Republic of Macedonia, скорочено — FYRoM). Після цього Греція трохи заспокоїлась, але в той же час вона була категорично проти, щоб в назві цієї колишньої югославської республіки фігурувало слово “Македонія”. Македонія не здавалась, але блокування Грецією євро-атлантичних прагнень колишньої югославської республіки змусило сторони в 2018-му році сісти за стіл переговорів. На той час Греція вже була згодна на те, щоб в назві країни містилося слово “Македонія” за умови, що назва буде складною і країна не буде присвоювати собі грецьких історичних персонажів. В кінцевому підсумку була запропонована назва Північна Македонія. На референдумі щодо перейменування країни більшість македонців проголосували “за”, щоправда, явка була нижче 50%. Обидві сторони ратифікували договір про перейменування і знялася вся істерія з цього приводу. Таким чином Північна Македонія стала єдиною країною в світі, яку позбавили права називатися так, як їй хочеться. Звичайно, не всі жителі як Греції так і Північної Македонії були згодні з таким перейменуванням, в результаті чого в обидвох країнах пройшла хвиля протестів. Протестуючі греки скандували, що є лише одна Македонія, і вона в Греції, а протестуючі македонці виходили з гаслами, що їхня країна — це і є справжня Македонія, а не якась там північна. Але як би та чи інша проблема не вирішувалася, завжди знайдуться люди, які будуть чимось незадоволені. Головне, що багаторічний конфлікт з Грецією було владнано, і вже в 2020-му році Північна Македонія вступила до НАТО. Зараз вона разом з Албанією наполегливо намагається вступити до Євросоюзу, але поки що не всі члени Євросоюзу погоджуються прийняти ці країни. Разом з тим Євросоюз дуже зацікавлений в тому, щоб як можна швидше включити до свого складу усі балканські країни, щоб межі перестали мати для них істотне значення і не повадно було розпалювати нову війну. Хоча останнім часом Балканський півострів і так живе у відносному мирі, він все ще має дурну славу як “порохова бочка Європи”. Взагалі, Балкани — це настільки складна тема, що тут будь-який історик з глузду зійде.
Що ж стосується претензій Болгарії щодо ідентичності македонців, то в деякому сенсі їхня позиція має право на існування. Коли територія сучасної Північної Македонії стала частиною Югославії, мешканців цієї території називали південними сербами. Однак ці так звані “південні серби” в культурному сенсі були близькі до болгар і розмовляли на діалекті болгарської мови. Крім того, Болгарія всіляко намагалась посилити в регіоні свій вплив. І щоб не допустити можливого сепаратизму, влада Югославії вирішила вселити в македонців думку, що вони не є ані сербами ані болгарами, а є окремим слов’янським народом. Македонія була виділена в окрему югославську республіку, а македонська мова, яка до цього позиціонувалася виключно як діалект болгарської, була на державному рівні визнана самостійною мовою. Крім того, була також проведена реформа македонської мови, в рамках якої деякі слова відверто болгарського походження були замінені. А в підручниках з історії Македонії слова “болгарський” та “сербський” стосовно історичних персонажів республіки замінювалися на “македонський”. Варто зазначити, що експеримент вдався, і подобається це болгарам чи ні, але насьогодні македонці — цілком самостійний народ з власною культурою. Але болгарська влада продовжує гнути свою лінію, і є ймовірність, що тепер вже Болгарія може стати перешкодою на шляху Північної Македонії до Євросоюзу.
Звичайно, що усі ці наїзди з боку сусідів не могли не посприяти посиленню націоналізму в Північній Македонії. Македонські історики намагаються зачепитися за будь-який факт, щоб довести, що македонці мають більше підстав вважати себе нащадками древніх македонців, ніж греки, хоча ясно і зрозуміло, що сучасні македонці до древніх мають таке ж відношення, як єгипетські араби до пірамід і сфінксу. Крім того, в країні мають місце антиболгарські настрої, нехай вони непомітні, але вони є. А у відповідь на невизнання Сербією македонської православної церкви Північна Македонія також врізала сербам по святому, визнавши незалежність республіки Косово. Правда, тут основна мета була не стільки насолити сербам, скільки показати албанській меншості, що македонці албанцям — не вороги.
Коли на початку 90-х почався розпад Югославії, Македонія була єдиною республікою, якій вдалося мирно, без крові, вийти з її складу (якщо не рахувати вихід Чорногорії в 2006-му). Однак, хвиля міжнаціональних збройних конфліктів все ж наздогнала її через 10 років. На момент здобуття Македонією незалежності 20% її населення складали етнічні албанці. А коли почалася війна в Косово, і Македонія відчинила свої двері для косовських біженців, їх чисельність в країні збільшилася ще на 10%. Це і стало передумовою для майбутньої війни. Як каже відома приказка: “не роби людям добра і не зроблять вони тобі зла”.
Як ви вважаєте, що відрізняє албанців, які проживають в Албанії, від тих, які проживають в колишній Югославії? В першу чергу — ставлення до релігії. Як ви пам’ятаєте з моїх розповідей про Албанію, в комуністичні часи вона була атеїстичною державою, де сповідання будь-якої релігії суворо каралося аж до тюремного ув’язнення. Я в жодному разі не хочу виправдовувати політику Енвера Ходжі, оскільки вважаю, що кожна людина має право вірити в те, що їй подобається (якщо це не доходить до фанатизму), але заборона релігії в Албанії в деякому сенсі дала позитивний результат — мусульмани і християни в цій країні навчилися жити в повній гармонії. Там ніхто не надає значення тому, яку релігію ти сповідуєш, шлюби між християнами та мусульманами там є звичною справою і в таких сім’ях відмічаються як мусульманські так і християнські свята. Крім того, якщо зазвичай в країнах із змішаним релігійним складом представників різних релігій ховають на різних кладовищах, то в Албанії навіть такого поділу немає.
Що ж стосується югославських албанців, то вони в основній масі є більш релігійними. Щоб ви розуміли — в Північній Македонії дівчата з покритою головою зустрічаються набагато частіше, ніж в Албанії. Тут також багато мусульман стараються дотримуватись Рамадану. Ну і неважко здогадатися, що македонські мусульмани більш схильні до якихось радикальних дій, хоча в перші роки незалежності Македонії албанці з македонцями співіснували відносно мирно. Але після того, як війна в Косово в 1999-му закінчилася успіхом для албанців, в Македонії почали створюватися незаконні албанські збройні формування за зразком Армії Визволення Косово (і головну роль в цьому, звичайно ж, зіграли косовські біженці), які на початку 2001-го року перейшли до активних дій. І діяли вони за тим же сценарієм, що і в Косово — напади на поліцію, силові структури тощо. На щастя, війна тривала менше року — вчасно втрутилися миротворці НАТО, які змусили албанських бойовиків скласти зброю. Підсумком війни стало підписання македонською владою та албанською меншістю Охридських угод, згідно з якими Македонія зобов’язалася надати албанцям більше прав в обмін на гарантію територіальної цілісності. В наш час албанці з македонцями живуть мирно, але дуже мало взаємодіють одне з одним навіть в містах із змішаним населенням.
Гаразд, думаю, я достатньо розповів вам про те, що таке Північна Македонія і з чим її їдять.
Північна Македонія стала 25-ю країною, яку я відвідав. І моє знайомство з нею розпочалося з міста Бітола.
Бітола
Бітола — друге за чисельністю населення місто в Північній Македонії, що розташоване в її південній частині неподалік від кордону з Грецією. В часи османського правління Бітола була відома як місто консулів — тут були розташовані консульства багатьох європейських країн.
Місто було засноване Філіппом Македонським під назвою Гераклея Лінкестіс. На околиці Бітоли можна побачити руїни старої Гераклеї:
Центральна пішохідна вулиця міста, на будинку зліва цікавий сонячний годинник:
Як можна помітити, багато людей на вулиці ходять в масках, хоч це і не є обов’язковим. Захворюваність тут така ж низька, як і в Албанії, але масочний режим більш суворий.
Північна Македонія — країна гральних закладів. Цього добра тут так багато, що на одній тільки центральній вулиці Бітоли їх аж два:
Ось іще казино. От тільки надпис “Casino Le Grand” якось неприродньо виглядає на цій совковій будівлі:
Церква:
Цікавий будинок:
Пішохідна вулиця виходить до площі, на якій встановлено пам’ятник засновнику міста — Філіппу Кіркорову Македонському:
Дзвіниця:
Пам’ятник героям, що загинули у війні 2001 року:
Звичайно ж, у кожному поважаючому себе місті має бути щось таке:
Ріка Драгор:
Мечеть Єні:
Кутові будинки в районі старого ринку:
Як бачите, в македонській мові використовується кирилиця. І її тут так люблять, що навіть літери на автомобільних номерах дублюють нею (у червоному квадраті):
Ще цікавий будинок:
Вивіска на одному з ресторанів у центрі міста гордо говорить нам, що Бітола — це місто. Хоча, я думаю, в цьому навряд чи хтось сумнівався 😊:
Інсталяція на виїзді з міста:
Крушево
Крушево — найбільш високогірне місто Північної Македонії, розташоване на висоті 1350 метрів над рівнем моря:
У 1903 році місто було столицею Крушевської республіки — однієї із перших республік на Балканах і першої держави на території сучасної Північної Македонії. Крушевська республіка була заснована в результаті ілінденського повстання проти турків під керівництвом Ніколи Карева. Однак, проіснувала нова держава недовго, лише 10 днів, після чого була знову захоплена турками. На честь бійців, які приймали участь у цьому повстанні, в місті побудовано меморіал “Македоніум”. На шляху до меморіалу можна побачити розірвані ланки ланцюга, як символ свободи від турків:
Ідемо трохи далі:
І ось власне “Македоніум”:
Всередині знаходиться могила Ніколи Карева:
Скоп’є
Скоп’є — багатокультурна столиця Північної Македонії та найбільше її місто. 30% населення є мусульманами, переважно це албанці, але є також турки та торбеші. Це місто, в архітектурі якого захід зустрічається зі сходом, і розділяє ці два світи ріка Вардар.
Скоп’є — одна з найбільш багатостраждальних столиць колишніх югославських республік. Місто неодноразово руйнували потужні землетруси. Останній стався в 60-х роках минулого століття, в результаті чого постраждало багато історичних будівель.
З 2010 року в Скоп’є почали реалізовувати проект реконструкції міста під назвою “Скоп’є-2014”, який передбачав будівництво палаців, мостів, фонтанів та пам’ятників історичним особистостям. Але реалізовано це все було якось дивно. Сучасний Скоп’є можна охарактеризувати трьома словами — кітч, запозичення та пам’ятники. Пам’ятники — це взагалі окрема тема, їх тут просто величезна кількість, і я не перебільшую. До того ж, тут дуже люблять встановлювати “колективні” пам’ятники, як, наприклад, ось цей:
Центральна площа Скоп’є називається Площа Македонії. В її центрі знаходиться фонтан, над яким стоїть пам’ятник Олександру Македонському. Щоправда, офіційно він називається “Воїн на коні” (здогадайтеся самі, чому), але всі чудово знають, кого вони мали на увазі:
Також на площі є пам’ятник болгарському цареві Самоїлу, який свого часу зробив Скоп’є столицею Болгарського царства:
Від площі через ріку перекинувся кам’яний міст. Неокласична будівля на протилежному березі справа — археологічний музей:
А зліва від мосту стоїть пам’ятник візантійському імператору Юстиніану, який народився в Скоп’є і відбудував це місто після землетрусу 518 року:
Одним словом, македонці, щоб показати світу, що вони є великим народом з давньою історією, вирішили поставити пам’ятники керманичам усіх тих історичних держав, до складу яких раніше входила Північна Македонія, і які тут хоч чимось хорошим відзначились.
Під кам’яним мостом є пам’ятник дівчині, яка пірнає. Тільки незрозуміло, куди вона пірнає, оскільки Вардар тут зовсім неглибокий:
До археологічного музею веде ось такий міст в грецькому стилі. На мосту встановлені гарні ліхтарі, між якими стоять пам’ятники македонським історичним персонажам:
Ще один схожий міст з пам’ятниками:
От тільки пам’ятники тут якісь не надто пропорційні:
До того ж, цих двох мостів архітекторам здалося мало, і вони вирішили ще й вздовж набережної понаставляти пам’ятників поміж ліхтарями:
Іноді виникає таке враження, що в центрі міста пам’ятників більше, ніж живих людей. Ходиш, дивишся і думаєш: хто усі ці люди? Підозрюю, що напевно навіть самі македонці не всіх їх знають. Але мене більше цікавить, звідки в них стільки історичних персонажів? Македонці — доволі молода нація яка сформувалася лише в 40-х роках минулого сторічча, відповідно, в них багатої історії поки що в принципі бути не може. Де вони цих персонажів понабирали — залишається лише здогадуватися.
Є в Скоп’є і ось такий сучасний міст:
Будинок уряду, також у грецькому стилі:
Неподалік від нього стоїть пам’ятник визволителям Скоп’є у Другій світовій:
Туди навіть хтось приніс квіти із стрічкою в кольорах українського прапору і надписом: “1939-1945. Пам’ятаємо. Перемагаємо”. Швидше за все це були працівники нашого посольства:
Ще декілька палаців в грецькому стилі:
Як ви розумієте, усі ці неокласичні палаци — новороб, реалізований в рамках проекту “Скоп’є-2014”. До речі, на попередній світлині на задньому плані можна побачити скопську фортецю, але до ми до неї повернемося трохи згодом.
А ось приклад сучасної архітектури — оперний театр:
Але перед цією сучасною будівлею для чогось встановили неокласичну колонаду. А між колонами, звичайно ж, потрібно пам’ятники поставити 😀:
Але повернемося до центру. Якщо пройти по одній із вулиць, яка іде від центральної площі, можна побачити будинок Матері Терези:
Мати Тереза була етнічною албанкою, яка народилася в Скоп’є. Її тут настільки шанують, що на будь-якій значущій будівлі встановлюють таблички з її цитатами:
На цій же вулиці можна побачити скульптуру бика, як в Нью-Йорку (згадайте мої слова про кітч, запозичення та пам’ятники 😀):
Поряд із будь-яким поважаючим себе генделиком обов’язково має бути пам’ятник. Інакше ніяк 😀:
В кінці цієї вулиці знаходиться будівля старого залізничного вокзалу. Годинник на фасаді зупинився рівно в той момент, коли почався землетрус 1963 року. Зараз там знаходиться музей:
Підемо іншою вулицею, яка іде від центральної площі, і побачимо тріумфальну арку, побудовану в 2012 році. Як же це так, що столиця без тріумфальної арки? В Парижі є, а Скоп’є чим гірше? 😀
Ні, я нічого не маю проти тріумфальних арок, навіть якщо це новороб. Але якщо подивитися на неї з іншого боку, розумієш, що вона тут абсолютно не в тему. Для подібних споруд потрібно, щоб з обидвох боків було достатньо вільного простору, а тут сусідні будинки розташовані аж занадто близько до неї. Але мало того, що її побудували в не надто вдалому місці, так по бокам ще й встановили пам’ятники якимось дядькам, сидячим в кріслах, які тут просто “ні в п*зду ні в червону армію”, перепрошую за грубість:
Неподалік від арки знаходиться парламент:
Навпроти нього знаходиться парк, в якому символічно встановили пам’ятник якимось депутатам (може й не депутатам, але схоже на те):
А позаду — ще пам’ятники:
Ще один колективний пам’ятник, на якому розвішали перший прапор незалежної Македонії, від якого свого часу в греків “підгорало”:
На ріці Вардар стоїть три ресторани у вигляді кораблів. До того ж, вони надто близько один до одного розташовані. Ну навіщо така надлишковість?
Давайте перейдемо кам’яний міст і подивимось, що там є на тому березі Вардару за усіма цими неокласичними палацами. А там поряд із мостом стоїть пам’ятник Кирилу та Мефодію:
Пройдемося далі і побачимо фонтан з пам’ятниками матері і дитині на різних стадіях дорослішання, починаючи з вагітності:
Трохи далі стоїть пам’ятник Філіппу Македонському:
За ним починається старе місто — мусульманська частина Скоп’є:
В одному із закладів харчування свого часу побував навіть сам Ердоган:
Не дивлячись на те, що, як я казав вище, албанці в Північній Македонії більш релігійні, ніж в Албанії, в закладах мусульманської частини Скоп’є проблем з алкоголем немає:
Де ще, як не в Скоп’є, можна спробувати морозиво зі смаком Red Bull або Facebook? 😀
Музей Македонської боротьби за державність:
Оскільки в старому місті багато албанців, тут також не обійшлося без площі, названої на честь їхнього національного героя Скандербега, на якій йому, звичайно ж, поставили пам’ятник:
В старому місті також знаходиться згадана вище скопська фортеця, з якої можна побачити місто зверху:
Університет:
Алкотека 😊:
Церква святих Костянтина та Олени:
Готель зі зменшеною копією Статуї Свободи на даху:
Церква святого Климента Охридського:
В місті багато двоповерхових автобусів, схожих на лондонські. Знову ж таки — кітч, запозичення і пам’ятники 😊:
В 17-ти кілометрах від міста знаходиться живописний каньйон Матка:
Загалом, столиця виявилася для мене цікавою, але дивною. Я, звичайно, можу зрозуміти тих, хто затіяв “велике будівництво” під назвою “Скоп’є-2014”. Як я вже казав, у складі Югославії Македонія була найбіднішою та найменш привабливою в плані туризму республікою, яка ще й до того ж знаходилася в сейсмічній зоні. У зв’язку з цим югославська влада тут ніколи нічого грандіозного не будувала, навіть в її столиці Скоп’є. І з моменту отримання Македонією незалежності влада країни усіма силами намагається надати місту столичний вигляд і тим самим заманити сюди туристів. Це, звісно, похвально, яле якось вони аж занадто перестаралися. Усе це виглядає грандіозно, але надто надлишково. За ті гроші, які вони в це вгрохали, можна було б найняти досвідчених архітекторів із Західної Європи, і можливо навіть вдалося б зекономити. Щоб ви розуміли, спочатку проект “Скоп’є-2014” був оцінений у 80 мільйонів євро, а в кінцевому підсумку було витрачено майже 500 мільйонів, у зв’язку з чим проект неодноразово зазнавав жорсткої критики з боку простих громадян. Погодьтеся, в одній з найбідніших країн Європи витрачати величезні суми на те, щоб на мостах встановити сотні пам’ятників маловідомим особистостям — як мінімум неправильно. Є зайві мільйони євро — витратьте їх краще на боротьбу з бідністю для початку, а скульптури можна і потім поставити.
Тетово
Тетово є неофіційною столицею македонських албанців, вони складають 70% населення міста. Тут вкрай рідко можна побачити вивіску македонською мовою, майже все всюди албанською. Під час міжетнічного збройного конфлікту 2001-го тут йшли найзапекліші бої, які увійшли в історію під назвою: “Битва за Тетово”.
На в’їзді до міста на ліхтарних стовпах розвішано три прапора — македонський, албанський та прапор міста:
Будинок культури:
Зразок сучасної архітектури:
Ріка Пена:
Головною пам’яткою міста є Кольорова мечеть:
Вевчани
Село Вевчани розташоване на заході країни. Щоправда, селом його важко назвати, скоріше селище міського типу:
Село відоме своїми джерелами:
В югославські часи мешканці цього села на повному серйозі намагалися проголосити Вевчани незалежною республікою. Все почалося з того, що влада хотіла перенаправити вевчанські джерела в сусіднє місто Струга, в результаті чого мешканці Вевчан вийшли на протест. Нажаль, без серйозних зіткнень з поліцією не обійшлося, внаслідок чого протестуючі виступили з ініціативою створити незалежну державу. В кінцевому підсумку влада відмовилася від своїх планів і сепаратистські настрої затихли. Але у 2000 році мешканцям села дозволили “погратися в державу” жартома з метою заманити туристів. З цього приводу тут навіть відкрили ресторан “Республіка Вевчани”:
Тут навіть є осередок місцевої комуністичної партії, точніше — соціал-демократичної, яка вважає себе наступницею Македонської комуністичної партії, що діяла в югославські часи. Правда, її назва звучить майже як “БДСМ” 😁:
В Вевчанах ви можете придбати сувенірні банкноти “республіки” і навіть її паспорт, в який вам, якщо захочете, навіть штамп поставлять. Це, напевно, найдешевший спосіб отримати нове “громадянство” 😊:
Цікаве таке село.
Охрид
Охрид — одне з найцікавіших міст Північної Македонії, що розташоване на узбережжі однойменного озера. Є головним курортом країни. Оскільки Північна Македонія не має виходу до моря, більшість її населення влітку відпочиває саме тут. Македонці часто називають Охридське озеро “македонським морем”.
Ну а чим вам не море? 😉
Озеро Охрид є одним з найбільших та найглибших на Балканах.
На пагорбі розкинулося старе місто:
Залишки стіни старого міста:
Будинки старого Охрида витримані в приблизно однаковому стилі:
Місто чимось нагадує албанський Берат, але більш сучасне.
В Охриді збереглося багато старовинних церков, через що його нерідко називають балканським Єрусалимом:
Амфітеатр:
На найвищій точці міста — фортеця, з якої можна подивитися на Охрид з висоти:
Центральна площа та усе, що поруч:
Пішохідна вулиця та мусульманський квартал:
В цьому місті можна зустріти зразки старого югославського автопрому. Наприклад, такі автомобілі, як Yugo або Zastava:
І навіть старий французький Citroen:
Якщо ви в Охриді не знайшли кота… значить, ви там не були 😸:
Чого тільки не знайдеш в сувенірних магазинах Охрида. Ось, будь ласка, — українські карбованці самого початку 90-х, де номінали без трьох нулів. Такі вже, напевно, ніхто й не пам’ятає:
Як не взяти прогулянку на катері?
Нові райони міста:
Тут реалізовують якісь проекти спільно із Грецією. Місцеві жителі демонстративно замальовують грецький прапор. Багаторічна напруженість дарма не пройшла:
В 30-40 хвилинах їзди від Охрида знаходиться монастир святого Наума:
На території монастиря є все — ресторани, прогулянкові катери, сувенірні магазини… Як духовні, так і світські радощі:
Що сказати… Якщо ви плануєте подорож до Північної Македонії, відвідування Охрида вважаю обов’язковим! Не пошкодуєте!
Цікавою країною виявилася Північна Македонія. Ніби слов’янська, але османське минуле все ще добре помітно. Іноді, гуляючи вулицями македонських міст у мене виникало враження, ніби я десь в Стамбулі або в північній Нікосії. Туризм тут гірше розвинутий, ніж в сусідній Албанії, але англійською мовою тут володіють краще. Однак готелі залишають бажати кращого, але то вже таке, я бачив і гірше.
Чесно кажучи, не думав, що побачу тут стільки цікавого. Це і Бітола, де є можливість доторкнутися до історії древньої Македонії часів Філіппа Македонського; це і старий Охрид з його унікальною атмосферою; і навіть кітч столиці Скоп’є для мене є по-своєму цікавим. Одним словом, Північна Македонія абсолютно незаслужено обділена увагою іноземних туристів. І зараз, поки більша частина тієї Європи, яку ми знаємо, все ще залишається недоступною через коронавірус, сам Бог велів познайомитися з цією країною!
