Існує в світі декілька народів, які мають дві або навіть більше національних держав. Наприклад, в румунів є Румунія і Молдова, в корейців є Північна та Південна Корея, в малайців є Малайзія і Бруней, в італійців є Італія і Сан-Марино, в арабів так взагалі близько 20-ти держав. Трохи більше 100 років тому навіть в нас було дві національних держави, які існували одночасно — УНР і ЗУНР. Але в Європі рекордсменом за кількістю національних держав є німці, які є державотворчим народом в Німеччині, Австрії та Ліхтенштейні. В Німеччині та Ліхтенштейні я вже бував, і ось нарешті я добрався до Австрії.
Протягом XIX та початку XX століття Австрія, будучи імперією, відігравала не останню роль в історії Європи. Також в Австрії народилося немало видатних особистостей — композитори Вольфганг Амадей Моцарт, Франц Шуберт, Йоганн Штраус та Франц Йозеф Гайдн, психолог Зигмунд Фрейд, актор Арнольд Шварценеггер та багато інших. Але час від часу щось йшло не так, і ця країна дарувала світові не дуже позитивних персонажів (на жаль, доступних та надійних засобів контрацепції тоді не було 😀). Так у 1889 році в прикордонному з Німеччиною місті Браунау народився один поганий хлопчик на ім’я Адольф. Цей поганий хлопчик з юних років не любив свою батьківщину через її багатонаціональний характер (у 50-мільйонній Австро-Угорщині німці складали лише 12 мільйонів населення), із заздрістю дивився на тих німців, які проживали в моноетнічній Німецькій імперії, і мріяв про те, що колись усі німці житимуть в одній державі. І в 1913 році Адольф Алоїзович перебирається до Німеччини, аби уникнути служби в австро-угорській армії разом з ненависними чехами, поляками, євреями, угорцями та громадянами інших національностей. Там він через деякий час і здійснить свою давню мрію, але до того часу ще багато різних подій відбудеться.
Перша світова війна, яка тривала з 1914-го по 1918-й, призвела до розпаду Австро-Угорської імперії та утворення Першої Австрійської Республіки. Вже тоді починалися дискусії щодо можливого об’єднання Австрії з Німеччиною, оскільки багато хто вважав, що це єдина можливість вивести з кризи знесилену війною Австрію. Однак держави-переможці у Першій світовій війні, без згоди яких у міжвоєнний період майже нічого не відбувалося, бачучи в цьому потенційну загрозу майбутнього посилення Німеччини, суворо заборонили країнам об’єднуватися та навіть підписувати будь-які угоди без згоди на те Ліги Націй. Втім, коли в Німеччині до влади прийшли нацисти, в австрійських політиків моментально зникло бажання навіть думати про потенційне об’єднання. Хоча, Австрія від Німеччини не надто далеко пішла. В 1932-му канцелером Австрії став Енгельберт Дольфус, який запровадив в країні диктаторський режим та політику фашизму, але був категорично проти будь-якого об’єднання з Німеччиною. Він почав влаштовувати респресії над представниками Націонал-соціалістичної партії Австрії, яка була наскрізь нашпигована німецькою агентурою, але це не допомогло. В Німеччині вже виношували плани аншлюсу, і в 1934 році ті ж самі представники її агентури вбили Дольфуса та влаштували невдалу спробу перевороту. Наступний канцлер Курт Шушніг продовжував чинити опір, але Гітлер його таки дотиснув у 1938-му. В останній момент Шушніг намагався повернути ситуацію під контроль, оголосивши проведення референдуму щодо збереження незалежної Австрії. Це неабияк налякало Гітлера — не дивлячись на те, що прихильників ідеї возз’єднання з Німеччиною в Австрії було немало, він був далеко не впевнений, що вони становитимуть більшість. Після цього Шушніга, можна сказати, під дулом автомату змусили подати у відставку, посадивши в крісло австрійського канцлера лідера австрійських нацистів — Артура Зеісс-Інкварта. Німецькі війська увійшли до Австрії і через місяць окупаційна влада провела вже інший “референдум”, згідно з результатами якого майже 100% австрійців проголосували за приєднання до нацистської Німеччини. До болю знайома ситуація, чи не так?
Не дивлячись на грубе порушення міжнародних договорів, укладених після закінчення Першої світової війни, міжнародне співтовариство проявило свою повну імпотентність (чомусь я не здивований), жодним чином не відреагувавши на аншлюс. В кінцевому підсумку Перша Австрійська Республіка зникла з політичної карти світу, ставши першою жертвою нацистської Німеччини. Тоді ніхто навіть і не хотів думати, що проти цієї ж самої Німеччини, підсиленої австрійським гарматним м’ясом, скоро доведеться воювати усьому цивілізованому світу.
Навесні 1945 року війська антигітлерівської коаліції звільнили Австрію та поділили її на чотири зони окупації. Аналогічним чином була поділена її столиця Відень. За тим же принципом на зони окупації була поділена післявоєнна Німеччина та Берлін. Окупаційні війська антигітлерівської коаліції перебували на території Австрії 10 років, після чого керівники США, Великої Британії, Франції та СРСР уклали угоду про відновлення Австрії як незалежної держави. Усі іноземні війська залишили країну, а австрійський парламент прийняв закон про постійний нейтралітет, згідно з яким Австрія не може приєднуватися до жодних військових союзів та розміщувати на своїй території іноземні військові бази.
В 1995 році Австрія була прийнята в Євросоюз.
Світлин в Австрії було зроблено дуже багато, тому я вирішив розбити фотозвіт на дві частини. В першій частині я покажу вам Відень, а в другій — Зальцбург та Лінц.
Відень
Чесно кажучи, я навіть не знаю, з чого мені почати фотозвіт про австрійську столицю, аж надто багато тут усякого цікавого. Але я все ж спробую розповісти про все по порядку.
Ось так виглядає Відень з вікна літака на етапі посадки:
Пройшовши прикордонний контроль у віденському аеропорту, я почав дивитися, як мені краще доїхати до готелю. З аеропорту до центру міста (станція Wien Mitte) ходить поїзд City Airport Train (CAT). Дорога займає десь 16 хвилин. Я придбав квиток за 14 євро, дочекався поїзда та й поїхав. На Wien Mitte мені потрібно було пересісти на метро, але тут у мене виник певний конфуз — я спустився в метро і не розумію, де придбати квиток. Їхати “зайцем” якось не хотілось, отже я піднявся на ескалаторі вгору і почав шукати, де купити квиток. Знайшов таки автомат з продажу квитків. Як виявилось, у Відні використовуються однакові квитки для усіх видів міського громадського транспорту. Я придбав проїзний квиток на необмежену кількість поїздок протягом тижня і зі спокійною совістю поїхав на метро далі.
Заходжу, значить, у свій номер в готелі — а там кінь в пальто 😆:
Трохи відпочивши я пішов знайомитися з пам’ятками міста.
Відень розділений Дунаєм на правобережну та лівобережну частини:
Більша частина міста розташована на правому березі. Там же й розташований центральний район, який називається Внутрішнє місто і в якому розташовано більшість головних пам’яток Відня.
Будівля австрійського парламенту побудована в грецькому стилі і просто вражає своїми розмірами. Хоч він і не настільки великий, як швейцарський парламент, його досить важко сфотографувати так, щоб він повністю потрапив в об’єктив:
Справа від парламенту знаходиться пам’ятник Карлу Реннеру — першому президенту Австрії після Другої світової війни:
Зліва — пам’ятник Республіки:
Через дорогу навпроти парламенту — парк Фольксгартен (Народний сад):
Якщо пройти трохи праворуч від парламенту — побачимо будівлю міської ради:
Навпроти неї через дорогу — Бургтеатр:
Віденський університет:
Церква Votivkirche:
Стела Зигмунда Фрейда в парку, також названому на його честь:
Пам’ятник Лібенбергу — меру Відня з 1680-го по 1683-й, який зробив великий внесок в боротьбу з епідемією чуми в місті, а також організував боротьбу проти Османської імперії під час облоги міста:
Палац правосуддя:
Народний театр:
Траутсонський палац, в якому знаходиться Міністерство юстиції:
Палац Ауершперг:
Музейний квартал:
Всередині цього музейного комплексу знаходиться театр:
А ще Музей Леопольда:
А також музей сучасного мистецтва:
Через дорогу від Музейного кварталу — площа Марії-Терезії, де їй встановлено пам’ятник:
Зліва та справа площа оточена двома однаковими симетричними палацами, в одному з яких розташований Музей природознавства, а в іншому — Музей історії мистецтв:
Через дорогу від площі — Зовнішні палацові ворота, за якими розташований палацовий комплекс Гофбург:
А ось і Гофбург, в минулому — резиденція австрійських імператорів, а тепер — резиденція президента:
Пам’ятник першому австрійському імператору Францу I в центрі одного із внутрішніх дворів:
Спереду від пам’ятника — Швейцарські ворота:
Справа — музей Єлизавети Баварської (Сіссі):
Австрійська національна бібліотека:
У Відні є своя Михайлівська площа:
І на ній, так само як і в Києві, є Михайлівська церква (до речі, Київ та Відень з 1991 року є містами-побратимами):
Резиденція канцлера:
Міністерство закордонних справ:
Церква Міноритів:
Міський палац Ліхтенштейнів — один із двох палаців у Відні, який належить родині Ліхтенштейнів, тій самій, що керує однойменною державою:
Палац Даун-Кінських:
Церква Шотландського монастиря:
Університетська бібліотека:
Австрійський дослідницький інститут штучного інтелекту:
Фонтан “Австрія”:
Площа Am Hof:
Палац федеральної землі Нижня Австрія:
Кафе Central:
Посередині — Музей глобусів, зліва — Міністерство внутрішніх справ, а справа — Міжнародний музей есперанто та інтерлінгвістики:
Головний офіс банку Erste:
Інсталяція у вигляді кривих щелеп (навіщо таке встановлювати?):
Фонтан Йосипа:
Церква святого Петра:
Чумний стовп:
Майже в самому центрі району Внутрішнє місто знаходиться одна з найбільших церков Відня — собор святого Стефана:
На вежу собору можна піднятися, щоб побачити Відень згори:
Хочу лише попередити, що сходи у вежі дуже круті та вузькі. До того ж, їх досить багато і там немає перил, тому під час підйому потрібно бути дуже обережними. А якщо ви маєте проблеми з вестибулярним апаратом або страждаєте на серцево-судинні захворювання, я вам категорично не раджу сюди підніматися, оскільки у разі запаморочення можна отримати дуже серйозні травми!
Весільний фонтан на площі Hohermarkt:
На цій самій площі знаходиться арка з анкерним годинником:
Церква Ruprechstkirche:
Офіси банку Raiffeisen:
Центральна віденська синагога:
Площа Юденплац (Єврейська площа) — була головним осередком єврейського життя у Відні в середньовіччі:
На площі встановлено пам’ятник австрійським єврейським жертвам Голокосту:
В середньовіччі тут стояла синагога:
Імператорська гробниця Габсбургів:
Парк Бурггартен (Міський сад):
В цьому парку стоїть пам’ятник Моцарту, перед яким квітами висаджено скрипічний ключ:
Парк Шиллера:
Академія образотворчих мистецтв:
Будівля віденської сецесії — спілки митців австрійської столиці:
Галерея Альбертіна:
Види з тераси:
Йоппперний театр 😊:
Готель Sacher, заснований відомим віденським кондитером Едуардом Захером. Саме тут був створений однойменний торт:
Церква Karlskirche:
Віденська вища технічна школа (наш київський політех цікавіше виглядає 😊):
Інсталяція Arcus або “Тінь райдуги”, встановлена у парку поблизу церкви Karlskirche на честь гомосексуалістів, які зазнали переслідувань в нацистські часи:
Віденська філармонія:
Концертний зал:
Галерея Альбертіна-модерн:
Готель Imperial:
Казино:
Будинок музики:
Будинок купця:
Будівля посольства Франції:
Фонтан Hochstrahlbrunnen:
За фонтаном знаходиться пам’ятник радянським воїнам, які звільняли Австрію від нацистів. До речі, в Google-картах він підписаний як “Пам’ятник радянським воїнам-окупантам” 😊:
І зверніть увагу, що стіну за колонадою розмалювали синьо-жовтими кольорами (уявляю, як у ruso turisto від цього бомблять пердаки 😊). Дещо подібне я до цього бачив в болгарському Бургасі, де рельєфне зображення радянських солдатів під пам’ятником “Альоша” також розфарбували кольорами українського прапора. Загалом українські прапори в Австрії зустрічаються нечасто, порівняно з Польщею, Чехією або Словаччиною, але все ж таки вони тут є:
Посольство Хорватії:
Підходимо до палацового комплексу Бельведер, який був літньою резиденцією полководця Євгенія Савойського. Складається з двох палаців. Ось, наприклад, Нижній Бельведер:
А ось вдалині видніється Верхній Бельведер:
Водограй “Мушля”:
Тут ще є багато інших фонтанів:
Дивні скульптури у вигляді тварин з жіночими головами:
А ще знайшов на території цього палацового комплексу ось таку скульптуру у вигляді павука і мені, як невиліковному арахнофобу, стало трохи не по собі 😆:
Поруч з Бельведером знаходиться невеликий парк під назвою Швейцарський сад:
За Швейцарським садом іде арсенал та комплекс будівель військового призначення:
В західній частині Відня розташований величезний за площею території палацовий комплекс Шенбрунн, який свого часу був літньою резиденцією Габсбургів:
Територія величезна, навіть за годину усе не обійдеш.
Цікава католицька церква:
Технічний музей Відня:
Обеліск Карла Люгера:
Церква Марії Переможниці:
Католицька церква Непорочного Зачаття:
Вулиця Естерхазігассе:
Пішохідна вулиця Марії-Помічниці:
Католицька церква Діви Марії:
Колегіальний костел:
Конструкція на перехресті неподалік від парку Аугартен:
А це власне парк Аугартен, де можна побачити дві вежі протиповітряної оборони, побудовані нацистською Німеччиною:
На території парку знаходиться фарфорова фабрика:
Головні ворота:
Будинок Гундертвассера:
Перейдемо до міського парку. А там багато цікавого. Ось, наприклад, концертний зал:
Пам’ятник Штраусу:
Інші цікаві місця парку:
Австрійський монетний двір:
Дізнайтеся свою точну вагу лише за 20 євро-центів:
Послідовність із різнокольорових будинків:
Церква святого Франциска:
Будинок Моцарта:
Пам’ятник жертвам Гестапо:
Військові казарми, побудовані у тому ж стилі, що й арсенал:
Палац Альзербах:
За цим палацом знаходиться Ліхтенштейнський парк, в якому розташований ще один палац, що належить родині Ліхтенштейнів:
Обсерваторія Urania:
Міст метро через канал:
Хоч українські прапори у Відні нечасто зустрічаються, тут все ж таки знають, що russia is a terrorist state:
Не знаю, що це, але виглядає цікаво:
Старий бізнес-університет:
Ще трохи архітектури центру міста:
В центральній частині Відня знайшлося місце і для сучасної архітектури:
Досить нестандартно виглядає західний залізничний вокзал:
Що ж, з правобережною частиною Відня ми ознайомились. А що там на лівому березі? Для початку хочу зазначити, що між двома берегами Відня знаходиться штучний Дунайський острів, який є великою рекреаційною зоною. Його довжина перевищує 21 км, а ширина складає лише кілька сотень метрів:
Тож пропоную для початку по ньому прогулятися. Звідси добре видно 50-поверховий хмарочос Millennium Tower, розташований на правому березі. Він побудований у 1999 році і є другим найвищим хмарочосом Відня:
На острові знаходиться комплекс Sunken City з плавучими барами, пляжними клубами та іншими розважальними закладами. Влітку тут проводиться багато фестивалів:
А ось так звідти виглядає лівий берег, точніше — та його частина, яка знаходиться на напівкруглому острові (дивіться карту вище):
Цей район називається Donau City. Чорна будівля із хвилястою стіною — це наразі найвищий хмарочос Відня DC Tower 1. Він побудований у 2014-му та має 60 поверхів:
Навпроти нього є ще два хмарочоси, білий з позолоченим малюнком — це 33-поверховий Hochhaus Neue Donau, побудований у 2002-му, а справа від нього будується 48-поверховий Danube Flats, який планують закінчити наступного року:
Справа від DC Tower 1 — Tech Gate. Хмарочосом його не назвеш, оскільки він має лише 19 поверхів, але нехай буде:
29-поверховий Andromeda Tower:
А так усе це виглядає разом:
До речі, кілька хмарочосів планувалося збудувати ще в 2020-2022 роках, але коронавірус завадив.
А ось цей комплекс будівель називається Віденський міжнародний центр, в ньому розташована третя штаб-квартира ООН (перша розташована в Нью-Йорку, друга — в Женеві):
Біля цих ООНівських будівель хтось влаштував одиночний пікет з метою звернути увагу світу на проблеми з правами людини в Ірані:
Загалом в цьому районі все виглядає досить футуристично. Це вже зовсім не той Відень, який ми до цього бачили:
Цікавий круглий будинок:
А ще в цьому районі в 1995 році на честь 50-річча Другої Австрійської Республіки встановили таку інсталяцію у вигляді металевих хвиль, на кожній з яких вказана головна подія кожного року в історії країни:
Ще одна знакова будівля в районі Donau City — це Дунайська телевежа:
Телевежа відкрита для туристів. І на відміну від вежі собору святого Стефана, тут немає жодних ризиків для людей з серцево-судинними захворюваннями — вас вгору повезе ліфт. Та й види звідси цікавіші, як на мене:
В районі телевежі розкинувся великий парк:
В цьому парку знайшлося місце для пам’ятника Сальвадору Альєнде — президенту Чилі 1970-1973 років, якого скинув Піночет. Здається, декомунізація пройшла повз Donau City 😊:
А ось так виглядає Дунайський острів з боку Donau City:
Щоб не псувати архітектуру, австрійці малюють графіті на мостах. Ось, наприклад, чеченська діаспора дала про себе знати:
До речі, чеченська громада в Австрії є однією з найбільш багаточисельних в Європі. Тут проживає близько 30 тисяч чеченців, більшість з яких втекли сюди після першої та другої чеченських війн.
А ще в Австрію нерідко проникали нелегальні мігранти з Югославії, тому місцями можна зустріти й надписи сербською, не завжди пристойні (шукайте значення фрази “пуши к*рац” у великому сербсько-українському словнику 😊):
Відень — це просто щось нереальне! Майже кожна будівля в цьому місті — це якщо не палац, то як мінімум — витвір мистецтва. Все це виглядає настільки грандіозно, що навіть Рим і Будапешт разом узяті не можуть із цим зрівнятися. В принципі, базуючись на тому, що мені розповідали про Відень друзі та родичі, які там бували, я його собі десь приблизно так і уявляв, але навіть при цьому він перевершив мої очікування. Я думав, у мене в телефоні пам’яті не вистачить, щоб усе тут сфотографувати 😊. І зверніть увагу на те, як тут ставляться до архітектурної спадщини — жодного облупленого будинку, усе виглядає як нове! Весь час перебування тут я задавався питанням: скільки ж грошей треба, щоб збудувати таке місто і утримувати його в ідеальному стані?
Якось в 2016 році їздили з другом в Будапешт відвідати одну конференцію. В нас був один вільний день і наступного дня власне конференція. Пам’ятаю, один знайомий пропонував нам “забити” на конференцію і поїхати замість цього у Відень. Ми тоді не стали туди їхати і, як виявилось, правильно зробили. Після того, як я тут нарешті побував, я взагалі не бачу сенсу їхати у Відень лише на один день. Ви тупо нічого не встигнете. Точніше, щось ви таки побачите, але цього буде явно недостатньо для того, щоб у вас склалася повна картина міста. У Відень треба їхати мінімум на чотири дні. А якщо ви плануєте окрім прогулянок містом також відвідувати музеї, то навіть цього може не вистачити.
Продовження тут:
