На відміну від інших наших західних сусідів Словаччину не можна назвати популярним туристичним напрямком в Україні. Серед активно подорожуючих українців важко знайти людину, яка жодного разу не була в Польщі, Угорщині чи Румунії, а от Словаччину багато хто ігнорує. Навіть до Чехії, з якою в нас немає спільного кордону, наші громадяни проявляють значно більше інтересу, сприймаючи Словаччину як її бідного родича, який взагалі не вартий уваги, а дарма!
Здавалося б, історично наші стосунки зі словаками складалися краще, ніж, наприклад, з тими ж поляками, з якими в нас у минулому не завжди усе було безхмарно, а отже, Словаччина могла б сьогодні запросто скласти конкуренцію Польщі в плані того, хто є більшим другом України. Щоправда, тут є і наша вина, що наші дипломати не приділяють достатньо уваги нашим відносинам з цією країною. І оскільки Дмитро Кулеба не читає мій блог, навряд чи він найближчим часом буде працювати над цим 😀. Але як би там не було, Словаччина надала нам немалий обсяг військової допомоги, за що варто подякувати її попередньому уряду.
В Україні словаки як національна меншина майже не представлені. В нас проживає 100-150 тисяч угорців, близько 300 тисяч румунів (включно з молдованами), а словаків лише 5-6 тисяч. При цьому в Словаччині проживає десь 55 тисяч українців, переважно на Пряшівщині.
Що ми взагалі знаємо про Словаччину? Окрім того, що вона до 1993-го року була складовою частиною Чехословаччини, практично нічого. Однак в неї і до цього був недовгий досвід державності протягом 1939-1945 років. Цей період історики називають Першою Словацькою Республікою. Але сучасна Словачиина після здобуття незалежності позиціонувала себе як нова держава, яка до тієї першої республіки жодного відношення не має, і я поясню, чому. Коли Гітлер окупував Чехословаччину в 1939-му році, на території сучасної Чехії, за винятком Судетської області, яка була приєднана до Німеччини роком раніше, було утворено протекторат Богемія і Моравія. Словаччину ж Гітлер зробив незалежною державою. Щоправда, її незалежність була досить умовною, оскільки в президентське крісло новоствореної країни він посадив свою маріонетку — Йозефа Тисо. Тобто фактично він її також зробив своїм протекторатом. А отже Перша Словацька Республіка як в зовнішній, так і внутрішній політиці повністю орієнтувалася на нацистську Німеччину. З огляду на це сучасна Словаччина не визнає себе її правонаступницею і жодним чином себе з нею не ототожнює. Врешті решт, після закінчення Другої світової війни Чехословаччина була відновлена, а Йозеф Тисо втік до Німеччини. От тільки сховатися там не вдалося — він був заарештований американцями та виданий Чехословаччині, де його, як зрадника, відправили на ешафот.
Після падіння комуністичного режиму в 1989-му році політичні еліти обидвох частин Чехословаччини почали брати курс на відокремлення, і 1 січня 1993-го Чехія та Словаччина розійшлися мирним шляхом.
Словаччину нерідко плутають зі Словенією, і, до речі, не лише в Україні. І проблема полягає зовсім не в тому, що люди не знають географії. Я думаю, будь-яка освічена людина точно знає, що Словенія — це колишня югославська республіка, а Словаччина — це десь біля Чехії. Людей часто збиває з пантелику самоназва Словаччини, оскільки словацькою мовою країна називається Slovensko, або офіційно — Slovenska republika. Словенія ж своєю мовою пишеться як Slovenija, офіційно — Republika Slovenija. В принципі, маючи ці дві назви одночасно, можна здогадатися методом виключення, яка з них до якої країни відноситься. А от якщо ви побачите надпис “Slovensko” або “Slovenska republika” сам по собі, ви точно зрозумієте, що це саме Словаччина, а не Словенія?
Повертаючись до того, з чого я починав, признаюся, що в мене самого донедавна Словаччина залишалася єдиною сусідньою країною, де я ще не був. Давно шукав привід закрити цю прогалину, але не знав, що там дивитися. А там, як виявилось, є, на що подивитися.
Братислава
Унікальність Братислави в першу чергу полягає в її географічному розташуванні, яке робить її фактично прикордонним містом. Погодьтеся, для столиці це дуже нетиповий випадок. Уявіть собі, що нашою столицею був би Ужгород. Було б, як мінімум, дивно, правда? Але в Словаччині все виглядає саме так — її столиця розташована майже впритул до кордону з Австрією, до якого можна дійти пішки лише за півтори години. Та й до Угорщини тут недалеко:
Але завдяки такому розташуванню сюди дуже зручно подорожувати з Відня. Гріх було, перебуваючи у Відні, цим не скористатися, тим більше, що дістатися з Відня до Братислави потягом можна лише за годину. І в один із днів я сів на поїзд та й поїхав знайомитися зі столицею останньої невідвіданої мною сусідньої країни.
Через Братиславу також протікає Дунай, який ділить місто на північну та південну частини:
Основна частина міста включно з історичним центром розташована саме на північному березі, в той час як на півдні знаходиться район Петржалка з переважно житловими кварталами. Два береги з’єднані кількома мостами, найбільший з який — Новий міст або Міст СНП (словацького народного повстання), на вершині опори якого розташований ресторан та оглядовий майданчик у вигляді НЛО:
Якщо рухатися по мосту в бік північного берега, зліва можна побачити візитівку Братислави — Братиславський замок:
Кафедральний собор святого Мартина:
Поруч із собором — залишки укріплень старого міста:
Пам’ятник жертвам Голокосту:
Тут так само, як і в Відні, є чумний стовп. Тільки тут він дещо скромніший:
Можна замовити тур містом на автомобілі, стилізованому під ретро:
Пройдемося по бульвару, названому на честь словацького письменника Гвездослава. Тут є кілька цікавих пам’яток, зокрема фонтан “Дівчина і олень”:
Навіть знайшлося місце для пам’ятника данському письменнику Андерсену:
Ну і, звичайно, тут є пам’ятник самому Гвездославу:
На цій вулиці розташована будівля фонду Вишеградської групи, куди входить Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина. Але окрім прапорів цих країн на будівлі також є і наш прапор:
Українські прапори тут досить часто зустрічаються, навіть не дивлячись на те, що до влади в Словаччині прийшов проросійський уряд на чолі з Робертом Фіцо. Щойно, як згадав про цього персонажа, спіймав себе на думці, що його прізвище дуже схоже на прізвище вищезгаданого нацистського прихвостня Йозефа Тисо. Співпадіння? Не думаю! 😀
Ситуація з цим новим словацьким урядом, звісно ж, неприємна, але нехай це не буде для вас причиною не їхати у Словаччину. По-перше, ви якщо сюди поїдете, то точно не для того, щоб пити пиво з Робертом Фіцо, або хрестити з ним дітей 😊. А по-друге, цей одіозний пан вже одного разу потрапив у якийсь скандал, через який його змусили достроково піти з посади прем’єр-міністра. Не факт, що він знову десь не зашквариться, а отже ситуація може ще не раз змінитися на нашу користь.
Гаразд, не буду сильно лізти в тему міжнародних відносин, щоб не залишити Дмитра Кулебу без роботи 😊, тому ідемо далі. Після пам’ятника Гвездославу бульвар переходить у площу, також названу на його честь. Справа від площі знаходиться готель Carlton:
А спереду — народний театр:
Пам’ятник радянським визволителям (дивно, як його не знесли після “Празької весни”):
Філармонія:
Пам’ятник Людовиту Штуру:
Братислава — це, звичайно, не Відень, але й тут є багато цікавої архітектури:
Є тут також і сучасна архітектура, навіть хмарочоси будувати намагаються:
Креативний фонтан:
Університет Коменського:
Блакитна церква — одна з найпопулярніших туристичних локацій Братислави:
Генеральна прокуратура:
Пам’ятний знак на честь днів Києва в Братиславі, які проходили у 1977 році:
Церква святого Ласло (Ладислава):
Церква Святої Єлизавети Угорської:
Старий ринок:
А ось і історичний центр Братислави:
Одна з найпопулярніших туристичних локацій центру Братислави — пам’ятник сантехніку, що вилазить з люка:
Неподалік від нього стоїть не менш популярний пам’ятник Ігнацу Ламару, також відомому як Красунчик Наці. Навколо цього персонажа існує багато легенд, одна з яких говорить, що його кинула дівчина прямо перед весіллям, після чого в нього поїхав дах. На щастя, не критично, небезпечним для суспільства він не став. Він просто ходив по центру Братислави, знімав капелюх перед прохожими, всім бажав доброго здоров’я, співав пісні, дарував жінкам квіти просто так і т. ін. Після Другої світової війни він потрапив в табір для німців (його мати була німкенею, а батько — угорцем). Але згодом його випустили і, більш того, не дивлячись на масову депортацію німецького населення з Чехословаччини після війни, йому в якості винятку було дозволено залишитися в Братиславі. Після цього він просив більше ніколи не називати його Наці, оскільки це прізвисько було співзвучним із словом “нацист” (хоча насправді воно було похідним від його імені — Ігнац). У 1967 році він помер від туберкульозу. І в 1997-му, через 30 років після його смерті, його вирішили увіковічити, встановивши йому пам’ятник на одній з вулиць центру Братислави:
Головна площа:
На площі можна побачити пам’ятник солдату наполеонівської армії:
Пам’ятник вартовому:
Маріанська колона:
Пам’ятник жінці з глечиком:
Музей торгівлі:
Палац приматів:
Реформаторський костел:
Церква Богоматері Лорето:
Пошта Словаччини:
Готель Arcadia:
Галерея мистецтв:
Францисканський монастир:
Михайлівські ворота:
Михайлівська вулиця:
Вулиця Препошцька:
Палац Петерффіхо:
Палац Палффі:
Палац Ердеді:
Вулиця Панська:
Площа Рудна:
Вулиця Кларіська:
Церква Воздвиження святого хреста:
Вулиця Капітульська:
Собор святого Іоанна:
Національний банк:
Стовп святого Флоріана:
Церква Блюменталя:
Позор, електричка! 😆😆😆
Іноді буває смішно, коли у незнайомій слов’янській мові зустрічаєш знайомі слова з не надто позитивним значенням, але при цьому вони в цій мові означають зовсім інше. Що стосується даного конкретного випадку, то pozor — це увага, а električka — це трамвай:
Пам’ятник монеті Biatec, яка в I столітті до нашої ери карбувалася на території сучасної Братислави одним із кельтських племен, яке в ті часи тут проживало:
Будівля словацької телерадіокомпанії:
Площа свободи:
Будинок уряду:
Президентський палац:
Фонтан на площі перед палацом:
Костел святого Стефана та ще один Чумний стовп:
І ще трохи усякого різного:
Я вам не скажу за всю Словаччину, оскільки я не був в Кошицях, Банській Бистриці, Пряшеві тощо. Але Братислава виявилась надвичайно цікавою, абсолютно не шкодую, що з’їздив сюди. Чесно кажучи, після того, як я тут побував, я взагалі не розумію, чому більшість наших мандрівників незаслужено залишають Словаччину поза увагою. Сподіваюсь, даний фотозвіт зможе переконати тих, хто сумнівається, що сюди все ж таки варто їхати.
P.S. Пам’ятаю, у 2016-му році компанія, в якій я працював на той час, намагалася налагодити ділові відносини з однією словацькою компанією. Наші словацькі колеги якось приїжджали до нас з діловим візитом, і я досі пам’ятаю, як один із них сказав: “Якщо ви ніколи не були в Братиславі, ви нічого не втратили”. Я, звичайно, розумію, що коли людина живе з народження в тому чи іншому місті, вона його сприймає дещо інакше, але в будь-якому випадку його слова свідчать про те, що він дуже недооцінює своє місто. Так може, шановні братиславці, вам для початку варто змінити ставлення до свого міста, тоді й інтерес до нього з боку іноземних туристів зросте?
