Місто Добрич розташоване на північному сході Болгарії. Воно є центром Добрицької області та 9-м найбільшим містом країни з населенням близько 90 тисяч мешканців. Також відоме під історичними назвами Хаджиоглу-Пазарджик та Толбухін.
Ми розпочали знайомство з Добричем з пам’ятника болгарському хану Аспаруху:
Цікавий все-таки народ ці болгари. Вони ніби слов’яни, але при цьому в них були хани 😀. Але ніде правди діти — сучасний болгарський народ сформувався шляхом змішування кількох народів, які взагалі жодним чином не пов’язані між собою. Так, наприклад, коли слов’яни прийшли на Балкани, вони там змішалися з іншими народами, які на той час проживали на тій території, зокрема з фракійцями та греками. Багаторічне османське панування також не пройшло безслідно, а тому серед болгар можна зустріти немало людей, які зовні більше схожі на турків, аніж на слов’ян. А отже історики мають рацію, коли кажуть, що в сучасних болгар слов’янської крові насправді значно менше, ніж в інших слов’янських народів. Це не є погано чи добре, це просто факт. Те ж саме говорять і про росіян, але болгари, на відміну від останніх, цього абсолютно не заперечують і не вважають це приниженням, а навпаки — підкреслюють багатогранність своєї історії. Спадщину давніх фракійців вони також позиціонують як частину своєї культури. Навіть в назвах деяких ресторанів та підприємств нерідко можна зустріти слово “Фракія”.
Але повернемося до Добрича.
В центрі міста можна знайти декілька концептуально схожих старих будинків — один чи два поверхи, жовтий колір і балкон на даху:
Ось ще один, правда, незрозуміло, чи це новороб, ци це відреставрований старий будинок, до якого добудували зверху один поверх в сучасному стилі:
І ще (ідеш по центру і тебе не покидає думка, що ти вже бачив тут щось таке):
І такий є:
Ще один старий будинок, вже в дещо іншому стилі і відреставрований. Не завадило б і попередні так само відреставрувати:
Скульптура чоловіка з газетою на лавці:
Тут, як і в будь-якому іншому болгарському місті, багато котів, є навіть пухнасті 😸:
Пам’ятник Достоєвському:
Площа Демократії:
Пам’ятник болгарському генералу Івану Колеву (до речі, він родом з Одеської області):
Концертний зал:
Концертний зал розташований на площі царя Бориса III, на якій розвішані прапори усіх країн Євросоюзу. Якщо ви читали мої попередні фотозвіти з Болгарії, ви вже, напевно, в курсі, що тут в багатьох містах десь в центрі прийнято їх розвішувати:
Пам’ятник таврійським болгарам, які стали жертвами сталінських репресій:
Міська рада:
Цікавий будинок на вулиці Незалежності:
Знайдіть кота 😸:
Площа Свободи:
Пам’ятник Кирилу та Мефодію:
Вірменська церква:
Історичний центр Добрича, за сумісництвом — архітектурно-етнографічний музей “Старий Добрич” під відкритим небом:
Годинникова вежа в історичному центрі — один із символів Добрича:
Храм святого великомученика Георгія:
Пам’ятник Василю Левському поруч з храмом:
Скульптура фазана:
Старий будинок на бульварі 25 вересня:
Міський парк:
Православний храм Святої Трійці:
Мені Facebook нерідко рекламує Болгарію, як країну, в якій можна побачити і європейську архітектуру, і османську, і соціалістичну. В принципі, так воно і є, тільки в одному місті домінує щось одне, в другому — щось інше, десь щось взагалі може бути відсутнє, а от в Добричі кожен із цих трьох типів представлений. Тут є історичний центр в османському стилі, пішохідні вулиці з європейською забудовою, і величезні площі, характерні для будь-якого значущого пост-комуністичного міста. Здавалося б, абсолютно несумісні речі, але якось вони співіснують в межах одного міста.