Греція через 20 років (травень 2024)

Починаючи з минулого року в мене якось так виходить, що я знову відвідую деякі з тих країн, в яких вперше побував рівно 20 років тому. Пам’ятаєте мої торішні фотозвіти “Болгарія через 20 років” та “Стамбул через 20 років“? В Болгарії та Туреччині я вперше побував у 2003-му. А в 2004-му я вперше поїхав до Греції, до речі, також в травні. Тоді я побачив Олімп, Метеору та дещо інше. Наступного разу ми з батьками поїхали до Греції влітку 2005-го на острів Тасос, але в нас там був переважно пляжний відпочинок практично без жодних екскурсій, тому я вирішив не писати фотозвіт про Тасос. І ось рівно через 20 років після мого першого візиту до Греції я знову сюди приїхав, і тут мені вже є, що вам показати і про що розповісти.

Нас немало пов’язує з Грецією, і не лише те, що переважна більшість населення України та Греції є православними християнами. В давню давнину греки проживали на частині території України і заснували немало міст вздовж чорноморського узбережжя, зокрема такі міста як Ольвія, Феодосія, Херсонес (сучасний Севастополь), Пантікапей (сучасна Керч), Борисфеніда (поблизу сучасного Очакова) та інші. В Криму довгий час проживала значна грецька громада, більшість представників якої за часів Катерини II було депортовано до Приазов’я. У Приазов’ї кримські греки (яких тепер називали приазовськими греками) заснували кілька населених пунктів, яким вони дали назви тих міст та сіл, в яких вони проживали в Криму — Сартана, Ялта, Старий Крим, Урзуф (похідне від “Гурзуф”) тощо. За однією з версій місто Маріуполь також було засноване кримськими греками, хоча це твердження не зовсім коректне, оскільки ще до переселення кримських греків до Приазов’я на території сучасного Маріуполя вже існувало поселення та сторожовий форпост запорізьких козаків. Тому правильніше буде сказати, що греки до них просто підселилися. До повномасштабного вторгнення та окупації Маріуполя в місті діяли генеральні консульства Греції та Кіпру.

В мене особисто грецького коріння немає, і єдине, що мене пов’язує із Грецією, це хіба що моє ім’я, яке має грецьке походження.

Коли після розпаду Радянського Союзу кордони відкрилися, немало наших земляків поїхали шукати кращого життя саме до Греції, при чому це були не лише греки Приазов’я, а й навіть етнічні українці. Хоча Греція — далеко не найуспішніша країна Європи, в якій нерідко трапляються різного роду економічні негаразди, але загалом тут не все так погано як могло би бути. Як би дивно це не звучало, але вона досить таки давно приєдналася до Євросоюзу — у 1981 році, тобто навіть раніше, ніж деякі більш успішні в економічному плані країни, такі як, наприклад, Іспанія, Португалія, Австрія та Швеція. Ніде правди діти, Греції дуже пощастило, що там після Другої світової війни владу не захопили комуністи, інакше невідомо, наскільки далеко вона була би сьогодні від Євросоюзу. А такий ризик був. В 1944 році Друга світова війна вже поступово йшла до свого завершення, Ялтинська конференція щодо поділу сфер впливу була не за горами, але вже тоді, в 1944-му, Вінстон Черчиль вирішив здійснити візити до Москви, щоб заздалегідь домовитися зі Сталіним щодо того, що робити з Балканськими країнами. Якщо коротко, то вони зійшлися на тому, що Радянський Союз бере на себе Югославію, а Велика Британія та колективний Захід загалом опікуватимуться Грецією. Здавалося б, доля цієї країни вирішена, але тут все виявилось набагато складніше. Після звільнення Греції від німецької окупації в країні розгорілася громадянська війна між місцевими комуністами та урядовими силами, які були прихильниками прозахідного курсу країни. Лише завдяки підтримці та допомозі, яку грецькому уряду надавали Велика Британія та США, комуністи були розбиті, і таким чином Грецію вдалося втримати в орбіті цивілізованого світу.

Я їхав в Грецію з Болгарії прямим автобусом Софія-Салоніки. Було цікаво, як тепер відбувається прикордонний контроль між цими двома країнами, адже в цьому році Болгарія з Румунією частково вступили до Шенгенської зони. Частково, тому що на даному етапі це розповсюджується лише на повітряне сполучення. Тобто якщо ви летите літаком з Болгарії до умовної Австрії, ви не будете проходити прикордонний контроль. А от якщо ви їдете наземним транспортом з Болгарії до іншої країни Шенгенської зони, прикордонний контроль доведеться проходити, але навіть у цьому випадку діє дещо спрощений режим — громадян країн Євросоюзу пропускають відразу, прикордонний контроль як такий для них не проводиться, перевіряють лише громадян інших держав. Однак перевірка проходить відносно швидко, оскільки болгарський та грецький прикордонники разом сидять в одній будці. Жодних штампів у паспорт ніхто не ставить, просто перевіряють його по базі.

Прикордонний контроль закінчився, і ось ми вже на грецькій стороні. Прямо поруч з пунктом пропуску знаходиться невеликий ресторан швидкого харчування, а біля нього — якась дерев’яна будка, прикрашена грецькими та українськими прапорами:

Це, до речі, єдине місце в Греції, де я побачив знак солідарності з Україною. Якщо, наприклад, в містах Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії та Швейцарії багато де можна побачити українські прапори, навіть на державних установах, то в містах Греції навіть близько такого немає. Нашою війною тут особливо не цікавляться. Але греки є греки, їм за великим рахунком взагалі на все пофіг 😊. Гаразд, нехай цими питаннями наші дипломати займаються, а ми їдемо далі в Салоніки. Автобус приїхав до пункту призначення досить швидко, навіть на годину раніше від запланованого часу прибуття, а тому в перший день було більше часу на те, щоб ознайомитися з містом.

Салоніки

Салоніки — друге найбільше місто Греції за чисельністю населення. Воно є головним містом грецького регіону Македонія, який іноді називають Егейською Македонією, щоб не плутати з однойменною державою. Салоніки нерідко називають північною столицею Греції. Місто було назване на честь принцеси Фессалоніки — зведеної сестри Олександра Македонського та дружини македонського царя Кассандра, який власне й заснував це місто. У візантійську добу Салоніки були другим найбільш значущим містом імперії після Константинополя (Стамбула).

Назва міста має різні варіації — Фессалоніки, Тессалоніки (походять від грецької назви — Θεσσαλονίκη), та слов’янізований варіант Солунь (від болгарського Солун). Наші лінгвісти все ніяк не можуть дійти згоди щодо того, як передавати в українській мові грецьку літеру “Θ” (“тета” або “фета”), оскільки вона позначає звук, який відсутній в нашій мові (це той звук, який в англійській мові передається буквосполученням “th”, як в слові “think”, і через який наші першокласники, які тільки починають вчити англійську мову, нерідко “ламають” язики 😊). Тому в деяких словах грецького походження замість неї використовується “Ф”, а в деяких — “Т”. Іноді навіть одне і те ж слово пишуть по-різному, наприклад, “кафедра”/”катедра”, “Афіни”/”Атени”, “ефір”/”етер” і т. ін. Оскільки я раніше вже двічі бував в Греції та один раз на Кіпрі, я трохи навчився читати грецькою, щоправда іноді з прописними літерами виникають труднощі, в той час, як друковані, які є схожими на кириличні та латинські літери, досить легко читаються. Зрештою кириличний та латинський алфавіти були створені частково на основі грецького.

В Салоніках народилося багато видатних особистостей, зокрема засновник компанії Danone Даніель Карассо, святий-великомученик Дмитрій Солунський, творці кириличного алфавіту Кирило та Мефодій, і навіть батько сучасної Туреччини — Мустафа Кемаль Ататюрк.

У 1968 році тут була заснована одна з найбільших пивоварень Греції, яка спочатку випускала пиво іноземних торгових марок, а в 1997-му запустила власний бренд Mythos (хороше пиво, до речі, раджу спробувати). Сьогодні вона є частиною Carlsberg Group.

Під час свого першого візиту до Греції в далекому 2004-му я вже був в Салоніках, але оскільки вони в тій подорожі були в нас транзитним пунктом, це місто в деякому сенсі пройшло повз мене. Тому я давно шукав привід ще раз сюди приїхати, щоб повноцінно ознайомитися з цим містом. До речі, тоді, у 2004-му, я тут ледве не застряг через те, що вагон, в якому ми мали їхати назад, розвалився десь в Болгарії. На щастя, знайшлися вільні місця в іншому вагоні, куди нас провідниця погодилась взяти. Але то вже стара історія, тому давайте повернімося до цьогорічної поїздки.

Найпопулярнішою локацією в Салоніках безсумнівно є набережна міста, з неї ми й почнемо наше знайомство з Салоніками:

На набережну виходить центральна площа міста, названа на честь видатного філософа Арестовича Аристотеля:

По обидва боки від площі побудовані симетричні будівлі:

А ось ці напівкруглі будинки дещо нагадують ті, що розташовані на Приморському бульварі в Одесі перед Потьомкінськими сходами, на площі, де стоїть пам’ятник Рішельє:

А справа стоїть пам’ятник Арестовичу Аристотелю. Існує повір’я, що якщо потерти йому палець на лівій нозі, то станеш дуже розумним. І ось йому затерли той палець аж до блиску, а відсоток розумних людей в цьому світі щось ніяк не збільшується:

Йдемо далі по набережній:

На горизонті вже видніється Біла вежа — візитівка Салонік, до якої ми обов’язково дійдемо:

А ось власне і головна пам’ятка міста. Вежа була побудована ще турками в часи османського панування як фортифікаційна споруда, яка згодом була перетворена на в’язницю та місце масових страт. Після того, як в 1912 році Салоніки перейшли під контроль Греції, вежу реконструювали та відбілили. З того часу вона вважається символом грецького суверенітету над Егейською Македонією:

А ось так виглядає набережна з точки, поблизу якої знаходиться Біла вежа:

Позаду вежі — театр Аристотеля:

Поруч з Білою вежею можна замовити 30-хвилинну прогулянку на кораблику, стилізованому під піратську шхуну. Вхід вільний, але вам доведеться обов’язково замовити щось на барі:

Ось такі панорами відкриваються під час прогулянки:

Що ж, йдемо далі:

А далі в нас знаходиться невелика площа, перед якою стоїть пам’ятник Олександру Македонському:

Фонтан на іншому кінці площі:

Йдемо далі по набережній і побачимо ось таку інсталяцію у вигляді дерева:

Ось так вона підсвічується вночі:

Поруч з цим деревом стоїть пам’ятник Національному спротиву:

Пам’ятник Константіносу Караманлісу — засновнику партії “Нова демократія” та першому прем’єр-міністру Греції після хунти “чорних полковників”. Я, до речі, спочатку подумав, що це пам’ятник Ататюрку, аж надто схожий 😊:

Скульптура “Парасольки”:

Вони ж вночі:

Пам’ятник героям Фракійського моря:

А ось прямо в морі інсталяція у вигляді місяця. Вдень нічого особливого:

Але вночі, коли підсвічується, виглядає цікавіше:

Церква Святих Кирила та Мефодія:

Біля церкви їм встановлено пам’ятник:

А з іншого боку від церкви є ще такий пам’ятник у вигляді книги:

В ніч на Великдень тут майже в кожну церкву стояли великі черги. Пам’ятаю, іду ввечері по одній з вулиць, а на зустріч іде дівчина в церкву. Вона точно йшла в церкву, оскільки несла свічку в руках. Водночас вона була одягнена в таку відверту сукню, що при інших обставинах я б подумав, що вона на панель зібралася 😊. І головне, що в Греції в церкву пускають в такому вигляді. Наші священники в подібній ситуації вже б срали цеглою так, що аж в Антарктиді б засмерділо 😀.

До речі, не дивлячись на те, що православне християнство в Греції є державною релігією, тут проституція легалізована (якось не по-християнськи, чи не так?). Недарма кажуть, що в Греції все є 😊.

З набережної можна побачити, що Салоніки частково розташовані на пагорбах. Там на задньому плані навіть фортифікаційні споруди видніються. Ми з вами туди також обов’язково підемо, але дещо пізніше:

До речі, як би дивно це не виглядало, але Салоніки, не дивлячись на наявність виходу до моря, абсолютно не пристосовані для пляжного відпочинку. В місті немає жодного пляжу. Жодного! А отже якщо вас цікавить саме пляжний відпочинок в Греції, то Салоніки — це точно не варіант.

Що ж, з набережною Салонік ми ознайомилися, давайте подивимось, що є за її межами.

Пам’ятник королеві Ользі:

Пам’ятник грецькому революціонеру Еммануїлу Паппасу:

Будівля християнської організації юнаків (YMCA — Young Men’s Christian Association):

Телевізійна вежа OTE Tower, яку іноді порівнюють з телевежею Space Needle в Сіетлі:

Скульптура “Світ інновацій”:

Площа фонтанів:

На фасаді одного з будинків на цій площі зображено Вергінську зірку, яка є національним символом греків-македонців (не плутати з мешканцями колишньої югославської республіки Північної Македонії), а нижче надпис: “Македонія — це Греція”. Я думаю, усі ви в курсі, що в Греції довгий час був конфлікт з Північною Македонією, коли вона називалася ще просто Македонією. Причиною конфлікту була в першу чергу її назва, яка співпадала з назвою грецького регіону, центром якого є власне місто Салоніки. Про це я вже детально розповідав у фотозвіті про Північну Македонію. Після того, як в 2019 році вона була перейменована на Північну Македонію, Греція нарешті зняла усі претензії до цієї країни, однак багатьом грекам досі не дає спокою той факт, що в назві цієї колишньої югославської республіки все ще міститься слово “Македонія”, оскільки вони твердо переконані, що існує лише одна Македонія (та, яка є регіоном Греції):

Вулиця Дімітріу Гунарі — одна з вулиць, яка іде від набережної майже до верхнього міста:

Піднімаємось ще трохи вище і прямо посеред цих сучасних житлових будинків бачимо старовинні руїни палацу імператора Галерія:

А трохи вище навіть посеред вулиці можна побачити залишки палацового комплексу Галерія. В принципі, це досить типова ситуація для грецьких міст, коли посеред сучасності трапляються вкраплення якоїсь старовини:

Піднімаємось трохи вище і через дорогу в нас арка Галерія:

І прямо біля арки хтось намалював палестинський прапор з надписом “Free Palestine”. І це, між іншим, не єдине графіті на підтримку Палестини, яке я побачив в Греції. Навіть не знаю, що й думати, бо в мене в голові не вкладається, як традиційно християнська Греція може підтримувати палестинців! Не факт, звичайно, що ця “творчість” належить саме місцевим, але тут досить мало вихідців з мусульманських країн. Тобто на вулиці іноді можна зустріти жінку в хіджабі, однак тут це досить рідкісне явище порівняно з Міланом, наприклад:

Справа від арки — церква Пресвятої Богородиці:

А трохи вище на північ від арки знаходиться ротонда, побудована ще в часи античності. В часи османського панування турки перетворили її на мечеть, добудувавши мінарет. В 1912 році, коли Салоніки перейшли під контроль Греції, ротонда знову стала православним храмом, але мінарет, як не дивно, дійшов навіть до наших часів:

В цьому будинку знаходиться музей Ататюрка:

Мечеть Аладжа Імарет:

Церква святого Дмитра Солунського:

Пройдемо вниз від церкви і потрапимо до Римського форуму:

За Римським форумом знаходиться невеликий парк, де можна побачити старовинні турецькі бані:

А також старовинну церкву:

А посередині — пам’ятник Елефтеріосу Венізелосу, політичному діячу, який обіймав посаду прем’єр-міністра Греції в 1910-1915, 1917-1920, 1924, 1928-1932 та в 1933 роках. До речі, афінський аеропорт названий на його честь:

А далі через дорогу ми знову виходимо до площі Аристотеля, тільки вже з іншого боку:

Іще одне вкраплення старовини посеред сучасності у вигляді турецьких бань:

Мечеть Хамза-Бея:

А тепер підемо у верхнє місто, розташоване на пагорбі. Вздовж однієї з доріг, що веде туди, можна побачити фортифікаційні стіни:

Церква святого Павла:

І ось ми дійшли до одного з оглядових майданчиків:

А зверху — вежа Трігоні з фортифікаційними стінами:

Звідти, до речі, місто видно ще краще:

Навпроти головних воріт є кілька цікавих будинків з сувенірними магазинами та кафе:

Що ж, давайте увійдемо через головні ворота і подивимось, що там. А там ось такий відносно тихий район:

Піднімаємось трохи вище — а там ще одна лінія укріплень, така собі фортеця у фортеці:

Звідти можна побачити місто з іншого боку:

Верхнє місто побачили, йдемо назад вниз:

Вулиця Святої Софії:

Вулиця виходить до однойменної площі:

Там знаходиться церква Святої Софії:

Ось так приблизно виглядають типові грецькі будинки, характерним атрибутом яких є довгі балкони по периметру:

А тепер зверніть увагу на ось цей жовтий будинок. На перший погляд, ніби звичайний грецький будинок, але якщо придивитися до кутових закритих балконів на другому поверсі, то на їхніх вікнах явно простежуються арабські/турецькі мотиви. І що хотів цим сказати той архітектор, який це проектував?

А ось і приклад грецької неокласики — будівля Національного банку Греції:

Інша архітектура Салонік:

А ось це вже цікаво. Фасад будинку, стилізований під неокласику, і над дверима надпис арабською мовою:

Виявляється, в Греції легалізували легкі наркотики. Навіть автомати для їх продажу поставили:

Недобиті комуняки розклеюють свою агітацію. Я думав, вони в Європі лише в Молдові так голосно дають про себе знати:

Вивіска, яка мене трохи розсмішила 😀. Я аж заради цікавості відкрив Google-перекладач в телефоні та увімкнув камеру, щоб перекласти цю фразу. Як виявилося, це “ідіотський паркінг”, як ви могли подумати, “ΙΔΙΩΤΙΚΟ” означає “приватний” 😀:

До речі, я помітив, що в грецькій мові є деякі слова, схожі на румунські та албанські, хоча ці мови взагалі жодним чином не пов’язані між собою. Ось кілька прикладів:

А ось кілька цікавих англомовних надписів на одному з магазинів одягу. Особливо мені сподобався той, що на вікні: “Одяг заслуговує на другий шанс, а ваш колишній/ваша колишня — ні” (і вони таки мають рацію 😊):

Оскільки Греція є Балканською країною, тут дуже багато котів 😸😸😸:

І наостанок трохи нічного міста:

А далі по плану Афіни. З вікна літака видно міжнародний аеропорт “Македонія”, що обслуговує Салоніки, одна зі злітно-посадкових смуг якого частково виходить прямо в море:

Відвідавши Салоніки вдруге я спіймав себе на думці: скільки ж усього цікавого я пропустив 20 років тому, коли це місто в моїй першій подорожі до Греції було лише транзитним пунктом. І нехай пройшло багато часу, але я все ж закрив цю прогалину, про що абсолютно не шкодую, оскільки вважаю Салоніки одним з найкращих міст Греції. Воно дійсно заслуговує на те, щоб називатися північною столицею.

До речі, в Салоніках будують метрополітен, першу лінію якого планується запустити вже восени цього року. Плани щодо його будівництва вперше з’явилися ще в 1912 році, але як тільки починалися роботи, час від часу щось йшло не так, оскільки в процесі риття тунелів будівельники нерідко натикалися на якісь античні артефакти, після чого будівництво зупинялося і місцева влада з архітекторами збиралися на консиліум, щоб вирішити, що з тим робити. Чесно кажучи, я особисто не дуже розумію, навіщо Салонікам метро. Хоч це й друге найбільше місто Греції, воно насправді не таке вже й велике, тут проживає десь 350 тисяч людей. Хоча, якщо побудувати лінії метро так, щоб з’єднати Салоніки із сусідніми містами та аеропортом, то, можливо, в цьому є сенс. Однак навіть включно з передмістями населення усієї агломерації не дотягує до мільйона. Але якщо місцева влада вважає, що метро їм потрібно і в них є гроші на це, то нехай будують. Врешті-решт якщо навіть в швейцарській Лозанні з майже втричі меншим населенням його побудували, то чому Салонікам не можна?

Афіни

Вже вдруге я використовую в цьому блозі в якості епіграфа пісню Віктора Павліка 😊. Доки я в аеропорту Салонік чекав на посадку на літак до Афін, мені згадалася ця пісня, хоча вона не описує мою ситуацію в точності, оскільки Стамбула цього разу не було в моєму маршруті, і це не був квиток в один кінець (але якби це було так, то відверто кажучи, я був би не надто проти 😊). Разом із тим, враховуючи те, що я нарешті побачив столицю Греції, “я розумію, що в минуле вже немає вороття” (c) 😉. Тепер я вже не зможу сказати, що був в Греції неодноразово і при цьому не бачив Афін. Хоча в свій перший візит до цієї країни в далекому 2004-му в нас була ідея взяти екскурсію в Афіни на день, але чи то група не набралась, чи то… вже не пам’ятаю точно причини, але екскурсія тоді чомусь не відбулася, і мені довелося чекати наступного шансу цілих 20 років 😀. Але може це не так вже й погано, враховуючи те, що з часом деякі моменти з минулого забуваються.

Гаразд, досить лірики, давайте краще поговоримо про Афіни.

Точна дата заснування Афін невідома, але історики стверджують, що в 15 столітті до нашої ери місто вже існувало. Воно відігравало значну роль в історії стародавньої Греції. Але давайте перейдемо ближче до сучасності, а саме — в 15 століття вже нашої ери. Якраз в той час Греція була окупована Османською імперією. Коли турецький султан Мехмед II увійшов в Афіни, він був настільки вражений красою цього міста, що видав указ, який забороняв його руйнувати або грабувати під страхом смертельної кари. Однак під час османського панування Афіни занепали і перетворилися на провінційне місто. Та й руйнувань уникнути не вдалося, оскільки місто дуже постраждало під час війни за незалежність Греції. В 1833 році, коли Греція нарешті звільнилася від османської окупації, Афіни нагадували швидше велике село, аніж місто — там проживало менше 5000 мешканців. Тодішній грецький король, керуючись історичними міркуваннями, вирішив, що Афінам необхідно повернути колишню велич, оскільки жодних інших варіантів на роль столиці для відновленої грецької держави він в принципі не розглядав. Для цього він запросив до міста німецьких архітекторів, які збудували декілька центральних вулиць, а також площу Синтагма, будівлю парламенту, виставковий центр Заппіон та багато іншого.

Що є головною туристичною пам’яткою Афін? Ну звісно ж Акрополь! І я вам обов’язково його покажу, але трохи пізніше, тому що по дорозі до нього є також немало інших цікавих локацій. Тому про все по черзі.

Національний театр:

Площа Омонія (площа згоди) — одна з найстаріших площ Афін, де сходяться шість вулиць:

Будівля Національного банку:

Площа Клафтмонос:

Піднімаємось трохи вище від площі і бачимо архітектурний ансамбль з трьох неокласичних будівель. Спереду — Національний Каподистрійський Університет Афін:

Зліва від нього — Національна бібліотека:

А справа — Національна академія:

В центрі міста багато ось таких вузьких вулиць:

Церква святої Ірини:

Так само як і в Салоніках тут час від часу посеред сучасності трапляються вкраплення старовини, як, наприклад, ось ця церква:

Готель The Dolli:

Площа Монастиракі — центр старого міста, де завжди багатолюдно:

Ось в цій будівлі з годинником на площі знаходиться однойменна станція метро:

А через дорогу від неї знаходиться колишня мечеть. В 1759 році турецький губернатор Афін для її будівництва використав одну з колон храму Зевса, переробивши її на вапно. Мешканці Афін пов’язали це з епідемією чуми, яка сталася наступного року, і в зв’язку з цим вважали цю мечеть проклятим місцем. Після звільнення Греції від османської окупації мечеть перетворили на музей народного мистецтва:

Поруч з площею — бібліотека Адріана:

На пагорбі вже видніється Акрополь, і зараз ми з вами туди підемо:

Біля входу в Акрополь є каса з продажу квитків, але раджу скористатися автоматами з продажу електронних квитків, розташованими навпроти каси, щоб не стояти в черзі. Ціна квитка — 20 євро. Я прийшов десь в 16:30, автомат показував найближчий доступний часовий проміжок — 17:00-18:00. Ну і щоб не стояти в черзі на вхід весь цей час, я пішов на розташований поблизу пагорб Ареопага, з якого добре видно Акрополь:

А також звідти видно частину міста. Як бачите, Афіни — це досить щільна і місцями хаотична забудова:

Заходимо в Акрополь:

Звідси можна побачити вищезгаданий пагорб Ареопага:

А ось і головна пам’ятка Акрополя — Парфенон:

А це Ерехтейон:

Десь тут колись стояла статуя Афіни Промахос:

Тут, де розвішаний великий грецький прапор, є ще один оглядовий майданчик:

Тут можна побачити Афіни з різних боків:

А тут видно море і портове місто Пірей, де ми пізніше також побуваємо:

Кілька цікавих туристичних локацій є трохи нижче під Акрополем. Наприклад, одеон Ірода Аттичного:

А також театр Діоніса, повз якого я просто не міг пройти 😊:

Ідемо вниз до міста. Вулиця Панос:

Римська Агора:

Вежа вітрів на території Римської Агори:

Музей мечеті Фетхіє, теж на території Агори:

Брама колишнього медресе:

А тут вже починається Афінська Агора, поруч з якою проходить одна з ліній метро:

З Афінської Агори також добре видно Акрополь:

Ось ця довга будівля на території Афінської Агори — музей афінських артефактів. Ви його вже бачили на декількох світлинах вище:

Храм Гефеста:

Пам’ятник Сократу та Конфуцію:

Стара церква:

А ось власне музей афінських артефактів:

Вид з другого поверху:

На цьому з Афінською Агорою все, йдемо далі. Церква святого Філіпа:

На ринку в районі площі Монастиракі продають футболки з пародійними надписами:

Кафедральний собор на площі Метрополіс:

Поруч з ним — церква Діви Марії:

Ось тут починається стародавній історичний район Плака:

Пам’ятник Меліні Меркурі — грецькій акторці, співачці, та першій жінці-міністру культури Греції:

Арка Адріана:

За нею знаходиться храм Зевса, точніше — те, що від нього залишилось:

Виставковий центр Заппіон:

Позаду нього — Національний сад:

Через дорогу від Національного саду знаходиться президентський палац, однак підійти ближче і сфотографувати його через паркан вартові не дозволили:

А з іншого боку від саду знаходиться стадіон Панатінаїкос — єдиний в світі стадіон, побудований з білого мармуру. У 1896 році на ньому були проведені перші в сучасній історії Олімпійські ігри:

Пішохідні світлофори в Афінах обладнані прожекторами, які підсвічують червоним кольором місце, де починається пішохідний перехід, коли для пішоходів горить червоний. Раніше таке бачив лише в Косово:

А ось так виглядає Акрополь з боку стадіону:

Будівля грецького парламенту. Напевно, один з найбільш нецікавих парламентів, що я бачив в Європі:

Парламент розташований перед площею Синтагма, або площею Конституції:

Туристи найчастіше приходять до парламенту подивитися на зміну почесного караулу:

Що ще спільного між Грецією та Україною, окрім того, про що я вище писав? Тут також люблять малювати мурали на стінах будинків:

Але разом з тим тут нереально багато графіті та іншого стріт-арту:

Автобусна станція, з якої їдуть автобуси до України:

В Афінах діє організація об’єднаної української діаспори Греції:

Поруч з нею — центр допомоги нашим біженцям “Опора”:

Національний історичний музей:

Як ви, напевно, підозрювали, без кота тут також не обійдеться 😸. Ось, гляньте, якого жирного знайшов 😹:

І трохи нічного міста:

Читав в деяких блогерів, що Афіни — абсолютно нецікаве місто, в якому окрім Акрополя більше нема що дивитися. Чи можу я з цим погодитися? Точно ні. Чи сподобалися мені Афіни? Загалом так, але є декілька “але”.

По-перше, вулиці місцями дуже брудні. В тих же Салоніках порядку набагато більше.

По-друге, тут надто багато банальної та нецікавої архітектури. Знову ж таки, Салоніки в цьому плані якось більш привабливо виглядають.

По-третє, через високу щільність забудови та густоту населення іноді виникає відчуття нестачі вільного простору, особливо в центрі. Навіть в перенаселеному Стамбулі у мене не виникало такого відчуття.

І четвертий момент — це надто багато графіті. Їх тут малюють всюди, де тільки можна, і всі, кому не лінь. На щастя, будинки, які мають якусь архітектурну цінність, стараються не чіпати.

Пірей

Афіни самі по собі не такі вже й великі, їхнє населення складає десь 650 тисяч мешканців. Але разом з передмістями вони формують велику агломерацію з приблизно 4-мільйонним населенням. Крім того, в Афін із сусідніми містами кордони настільки непомітні, що їдучи в якесь сусіднє місто можна й не помітити, що ви вже там. Я в своїх фотозвітах з інших країн багато розповідав про міста, які плавно переходять одне в інше. І чим більше я подорожую, тим менше мене дивують подібні географічні парадокси, оскільки це не таке вже й рідкісне явище. Якщо ви подивитесь на карту Греції в районі Афін, ви побачите, що на південному заході Афіни плавно переходять в місто Каллітея, а трохи західніше від Каллітеї знаходиться Пірей — головний порт Греції та її третє найбільше місто, про яке власне піде мова:

До Пірея, як і до інших сусідніх з Афінами міст, можна доїхати на метро. До речі, афінський метрополітен є другим найстарішим в світі (після лондонського) — він був запущений ще в 1869 році. Він, так само як і київський, має три лінії — зелену, червону і синю, однак, на відміну від київського, головною лінією тут є зелена, а не червона. Довгий час вона була єдиною лінією метро, однак в зв’язку з тим, що Греція отримала право на проведення Олімпіади-2004, виникла необхідність в розширенні метрополітену, і в 2000 році були відкриті червона та синя лінії. Зелена лінія є частково надземною, зокрема на тій ділянці, яка іде через Каллітею до Пірея. Я їхав до Пірея саме на метро, і поки дивився у вікно, складалось враження, ніби Афінам кінця-краю не видно. І лише коли поїзд під’їхав до чергової станції, де була табличка з надписом “Каллітея”, я зрозумів, що я вже не в Афінах. Аналогічним чином я не помітив, де закінчується Каллітея і починається Пірей.

Пірей є кінцевою станцією на зеленій лінії метро, і виглядає ця станція майже як повноцінний залізничний вокзал. Чимось трохи нагадала мені львівський залізничний вокзал, тільки в зменшеному вигляді:

Однією з сучасних візитівок Пірея є висотна офісна будівля Piraeus Tower. Хмарочосом назвати його не можна, оскільки він має лише 22 поверхи, але оскільки грецькі міста — це переважно малоповерхова забудова, на фоні решти будівель він дійсно виглядає як хмарочос:

Неокласична будівля поруч з ним — управління в справах соціального забезпечення:

Через дорогу від нього — Троїцька церква:

Церква святого Спиридона:

Церква святого Миколая:

В Піреї багато сучасної архітектури:

Порт:

Мурал:

Церква Зоодохос Пігі:

Невелика площа зі скульптурою лева біля одного з причалів:

Бухта Marina Zeas:

Годинникова вежа:

Арка з незрозумілих металевих конструкцій:

Вид на бухту з іншого боку:

Як тебе не любити, Києве Пірею мій 😊:

Пляжна зона:

Одна з центральних пішохідних вулиць:

Магазин румунських продуктів:

В Піреї також дуже багато котів 😸😸😸:

Скажу чесно, я не дуже готувався до поїздки в Пірей і заздалегідь не дуже багато знав щодо того, що тут цікавого можна побачити. Але я не шкодую, що вирішив майже в останній момент поїхати сюди, місто виявилося приємним продовженням Афін.

Я вже втретє в Греції і цього разу вона мене так зачепила, що мені не хотілося звідси їхати. Все ж таки правду кажуть, що тут є все: давня історія, цікава архітектура, тепле море, гарні дівчата і бурхливе нічне життя 😉.

Ця подорож відрізнялася від попередніх тим, що це був по суті мій перший тур великими містами Греції. Раніше з великих міст цієї країни я був лише в Салоніках, і то транзитом. Але в Греції є немало інших цікавих місць, які я також хотів би побачити, зокрема Крит, Родос, Санторіні тощо. А тому на останок скажу просту фразу: I’ll be back!