Був кінець серпня. Літо добігало кінця, але для мене воно по суті лише починалось — ми з друзями вирішили з’їздити на море в Албанію.
Взагалі, у мене на 2020-й були зовсім інші плани щодо подорожей. Албанія була однією з тих країн, куди я найближчі декілька років взагалі не планував їхати. Але епідемія коронавірусу усе перевернула з голови на ноги. І хоча світ починає поступово відкриватися для туристів, варіантів того, куди можна поїхати відпочити, поки що не так багато. А якщо виключити ті країни, в яких я вже був, то список ще більше звужується. Ну і я подумав: а чому б не поїхати в цю незвідану балканську країну? Тим більше, що в Албанії зараз найбільш лояльні умови для іноземних туристів.
Для початку трохи цікавих фактів:
- Албанія вважається однією з найбідніших країн Європи. Але все виявилось не так погано, як я думав. Не дивлячись на те, що туризм тут почав розвиватися лише якихось 5 років тому, курорти тут на рівні. При цьому ціни досить низькі (приблизно як в Україні) і місцями до оплати окрім місцевої валюти також приймають євро. Правда, не всюди є можливість заплатити карткою.
- Албанія є однією з небагатьох європейських країн, де більшість населення сповідує іслам (наряду з Боснією і Герцеговиною, Туреччиною та частково визнаною республікою Косово). Разом з тим тут немає відчуття, що ти знаходишся в мусульманській країні. Мечетей тут не так багато, та й церков вистачає. Жінки з покритою головою зустрічаються вкрай рідко. Народ тут не надто релігійний, до того ж тут все настільки змішалося в плані релігії, що між мусульманами та християнами особливої різниці немає. В Албанії мусульманин без проблем може піти молитися в християнську церкву, і навіть бувають випадки, що в одній сім’ї є люди різного віросповідання. До того ж, албанці не є споконвічно мусульманським народом, до османського завоювання більшість із них були християнами, тому тут ніхто особливо не дотримується законів шаріату.
- В Албанії немає світлофорів. Точніше, вони є лише в столиці, але це ні на що особливо не впливає, оскільки правил дорожнього руху для албанців не існує: захотів пішохід перейти на червоне світло — переходить, захотів водій зупинитися на пішохідному переході — і зупиняється, оскільки всім пофіг 😊.
- Албанська мова є однією з найбільш самобутніх європейських мов. В ній є деякі слова, спільні для балканського регіону, але в цілому вона настільки ж незрозуміла як угорська: що не прочитаєш — жодних асоціацій. Крім того, хочу попередити, що далеко не всі албанці володіють англійською. Люди у віці 20-30 років в основній масі знають її, але представники більш старших поколінь можуть не знати. Однак, серед людей старшого покоління можна знайти таких, хто знає італійську.
- В Албанії багато ресторанів італійської кухні. За словами італійців в усій Європі за межами Італії вона саме в Албанії найбільш автентична.
- До недавніх часів в країні не було жодного фаст-фуду світових мереж. Зараз вже відкрили KFC в Тирані і збираються відкрити у Вльорі, а от McDonald’s туди досі не зайшов і найближчим часом не збирається.
Дехто вважає, що Албанія була однією з югославських республік, але це не так. Вона ніколи не входила до складу Югославії, хоча певний час мала тісні зв’язки з нею. Йосип Тіто всіляко намагався завоювати лояльність албанської влади, розраховуючи на те, що можливо Албанія захоче добровільно приєднатися до Югославії. Але цьому не було суджено статися.
Не так давно Албанія була однією з найбільш закритих країн Європи, такою собі “балканською Північною Кореєю”. До 1985-го року країною керував диктатор Енвер Ходжа, який був великим прихильником Сталіна. Ходжа намагався в усьому копіювати свого кумира, і не просто копіював, але й навіть перевершив його в деяких моментах, наприклад:
- він оголосив Албанію першою в світі атеїстичною державою: в країні була заборонена будь-яка релігія і все, що з нею пов’язано. Не можна було хрестити дітей, здійснювати обряди одруження за мусульманськими або християнськими звичаями, і навіть за стукання крашанками на Великдень можна було отримати 10 років в’язниці. По всій країні руйнувалися мечеті та церкви, але одну мечеть в Тирані вдалося зберегти в якості музею під тиском міжнародних організацій по охороні культурної спадщини. Для порівняння: в Радянському Союзі сповідання будь-якої релігії також не віталося, але її ніхто ніколи не забороняв;
- в країні була обмежена свобода пересування: не можна було просто так взяти і поїхати до родичів в інше місто, для цього потрібно було отримати спеціальний дозвіл від влади (дещо подібне до цього часу практикується в Північній Кореї). Про виїзд за кордон і мови не могло бути. У зв’язку з цим в багатьох містах до цього часу немає нормальних автовокзалів і графік міжміських автобусів не нормований;
- рок-музика була наглухо заборонена, через що албанський рок почав зароджуватися не в Албанії, а в сусідній Югославії, а саме — в Косово і Македонії;
- простим людям було заборонено мати особисті автомобілі, відеомагнітофони, роялі і, звичайно ж, будь-яку приватну власність. Ходжа вважав сталінський підхід до побудови комунізму єдиним вірним. І коли Сталін посварився з Тіто, Ходжа, звичайно ж, підтримав в цьому конфлікті не свого найближчого сусіда, а Йосипа Віссаріоновича. Але в 1953-му році Сталін помер і нова радянська влада на чолі з Хрущовим відмовилася надавати підтримку албанському диктатору. До того ж, Хрущов розвінчав культ особистості Сталіна і взяв курс на певну лібералізацію. Цього Енвер Ходжа ніяк не міг пробачити, в результаті чого він розірвав усі стосунки з Радянським Союзом і знайшов собі нового союзника і спонсора — Китай. Але наприкінці 70-х Китай також пішов шляхом лібералізації, після чого Ходжа із ним теж порвав. В кінцевому підсумку він розісрався з усіма, з ким тільки можна було, повністю ізолював країну від зовнішнього світу і вирішив надалі будувати комунізм власними силами. Але все це призвело до того, що в якийсь момент простим людям стало нічого їсти. І лише після смерті Енвера Ходжі в країні почалися певні послаблення, а на початку 90-х, з падінням соціалістичного блоку, в Албанії була прийнята нова конституція і комуністична ідеологія була заборонена.
Початок подорожі не обійшовся без пригод. Все почалось з того, що співробітники туристичного агентства допустили несуттєву в прізвищі однієї нашої подруги в деяких документах. Але це не спричинило жодних проблем. В день вильоту я кілька разів потрапив в затори по дорозі в аеропорт, до того ж таксист ще й когось ззаду злегка стукнув і при цьому не подряпав ні себе ні його. Але завдяки тому, що він неслабо гнав по бориспільській трасі, до аеропорту я доїхав вчасно. Зате нам дуже пощастило в день нашого повернення — як тільки літак приземлився, ми дізналися, що Албанію перенесли з “червоної” зони в “зелену”, а значить, нам не потрібно було здавати ПЛР-тест або проходити самоізоляцію.
Ну гаразд, досить лірики, перейдемо до албанських міст.
Вльора
Вльора — курортне місто, що знаходиться на перетині двох морів — Адріатичного та Іонічного. На даний час є 3-м за населенням містом Албанії після Тирані і Дурреса (а не так давно було лише 5-м). Вльора також відома як “місто албанського прапора” — саме тут в 1912-му році була проголошена незалежність Албанії і піднято національний прапор, після чого це місто стало першою столицею незалежної Албанії. На честь цього в центрі встановлено монумент незалежності:
Недалеко від нього можна побачити руїни старого міста:
А також невелику стару мечеть:
Навпроти на пагорбі розташований монумент партизанам, які загинули в Другій світовій війні:
Неподалік є оглядовий майданчик Kuzum Baba, з якого відкривається панорамний вид на місто:
Набережна Вльори місцями чимось нагадує місто Будва в Чорногорії:
Площа поруч з пляжною зоною:
Скляний міст:
Не знаю, що це і навіщо, але виглядає цікаво:
Порт:
Тарас Шевченко у військовій формі 😀:
За тунелем починається Іонічне море. Від Адріатичного відрізняється тим, що там пляжі переважно галькові, а не піщані, а ходити по камінню — не надто приємне заняття:
Вздовж набережної можна побачити ось такі лавки з сонячними батареями та USB-портами:
Архітектура:
Звичайно, усі ці готелі, ресторани, магазини, торгові центри і т. п. виглядають охайно і сучасно, але іноді, буває, зайдеш в якийсь житловий квартал, і буде жопа:
Але в цілому Вльора — приємне місто з теплим морем. Must visit!
Тирана
Тирана — столиця та найбільше місто Албанії, а також єдине на даний час місто в країні, в якому є аеропорт. Але це поки що, оскільки у влади країни є плани найближчим часом також побудувати аеропорти у Вльорі та Саранді.
В часи правління Енвера Ходжі албанці, які знали російську мову, любили жартувати, що місто Тирана названо на честь тирана. Однак, в ті часи за такі жарти можна було запросто опинитись за гратами.
Працівники туристичних фірм часто стверджують, що в Тирані немає нічого цікавого і туди взагалі не варто їхати. Але я особисто не можу погодитися з цим твердженням. І хоча там немає якихось видатних всесвітньо відомих пам’яток на кшталт Ейфелевої вежі, але це зовсім не означає, що там немає на що дивитися. Взагалі, якщо їхати в місто, про яке ви нічого не знаєте, то можна дійсно нічого цікавого там не знайти. Тому перед поїздкою в те чи інше місто я намагаюсь знайти побільше цікавої інформації про нього. Пам’ятаю, 3 роки тому, коли я був на Кіпрі, представник турфірми так само казав, що в його столиці Нікосії немає нічого цікавого, і якщо не плануєш відкривати офшорний рахунок в місцевому банку, то нема чого туди їхати. Але я все одно з’їздив в Нікосію, про що абсолютно не шкодую. Аналогічним чином я вирішив цього разу дістатися столиці Албанії і також не пошкодував.
Більшість цікавих місць в Тирані розташовано поблизу головної площі міста, названої на честь албанського національного героя Скандербега:
На площі знаходиться будинок культури з мозаїкою в комуністичному стилі:
А праворуч від нього — йоперний театр 😊:
З протилежного боку — будівля Національного банку, позаду якої будується хмарочос:
Праворуч від оперного театру — невелика мечеть, яка, нажаль, була на реконструкції і розгледіти її толком не вдалося:
А за мечеттю — годинникова вежа:
А неподалік від годинникової вежі знаходиться TID Tower — найвища на даний момент будівля у місті, яка розширяється по мірі руху вгору:
На площі стоїть пам’ятник Скандербегу:
А за пам’ятником — ось така зелена зона, по обидва боки від якої розташовано дві симетричні будівлі, одна з яких відреставрована, а іншу, схоже, не встигли:
Пройдемо трохи вперед і побачимо невеликий парк з фонтаном та величезними шахами:
Будівлі-близнюки:
А з протилежного боку знаходиться так звана тиранська піраміда. Після смерті Енвера Ходжі її побудували спеціально для того, щоб відкрити там музей. Але після того, як на початку 90-х комунізм закінчився, музей Ходжі перестав існувати, і в піраміді декілька років працював нічний клуб. Зараз будівля повністю занедбана:
А в цьому будинку була резиденція Енвера Ходжі:
Неподалік від площі Скандербега також є музей, поруч з яким прямо під відкритим небом стоять статуї всюдисущих радянських керманичів. Леніну вже хтось відбив руку, а Сталін ще поки що “зігує” 😊:
Знайшов цікаву православну церкву:
Пройдем далеко вперед від площі Скандербега і побачимо ще одну сучасну будівлю:
Поруч із нею — ще одна площа, перед якою розташований Політехнічний Університет Тирани:
Політех, правда, виглядає похмуро, більше схожий на тюрму для ворогів народу.
До речі, щодо “ворогів народу”. Коли Енвер Ходжа остаточно пересварився з усіма своїми колишніми союзниками, він закрив країну від зовнішнього світу і почав переконувати свій народ в тому, що “навколо одні вороги, які хочуть нас знищити” (чи нічого не нагадує?). У зв’язку з цим він почав по всій країні будувати бункери з розрахунком на те, щоб в них можна було сховати усе населення Албанії. Але, як показав час, албанці були нафіг нікому не потрібні, а найбільшим їхнім ворогом був старий маразматик Ходжа. Простіше кажучи, бункери жодного разу не доводилось використовувати за призначенням, тепер частина з них перероблені в музеї:
А з деякими до цього часу не знають, що робити:
В Тирані є канатна дорога, яка веде на гору Дайті, з якої відкривається вид на місто. Правда, я до неї так і не дійшов, оскільки вона знаходиться далекувато, а з урахуванням плутанини з рухом міжміських автобусів я боявся пропустити останній автобус до Вльори.
Міська влада всіляко намагається зробити Тирану сучасним європейським містом, і в неї це непогано виходить. От тільки житлові квартали в своїй більшості залишають бажати кращого — багато старих обшарпаних будинків в комуністичному стилі. Такий собі заповідник совка на Балканах. Але то таке, я, врешті решт, не на житлові будинки приїхав дивитися.
Звичайно, пів дня замало, щоб досконало вивчити це місто, але практично усі основні місця я побачив і базову інформацію вам надав, а ви вже самі вирішуйте, чи варто вірити тим, хто каже, що в Тирані немає нічого цікавого.
Пермет
Пермет — невелике місто на півдні Албанії, розташоване посеред гір на ріці Вйоса. Славиться виробництвом вина та ракії.
Тут знаходиться стара автентична церква Святої Параскеви:
Вулиці міста:
Неподалік від міста є термальні джерела, заради яких, власне кажучи, сюди і приїжджають:
А неподалік від джерел можна побачити старий турецький міст:
В цілому Албанія стала приємним сюрпризом. Тепле море, низькі ціни, хороші ресторани, цікаві міста… Але оскільки туризм тут почав розвиватися не так давно, є речі, які створюють певні труднощі для іноземних туристів: відсутність нормальних автовокзалів в багатьох містах, ненормований рух міжміського транспорту, недостатньо високий відсоток людей, які володіють англійською мовою, банківські картки приймають не всюди… З часом ці проблеми будуть вирішені, але поки що якось так.
В Албанії я майже забув про коронавірус. Тут маски потрібно вдягати лише персоналу готелів та офіціантам в ресторанах. Ну і в аеропорту їх потрібно одягати всім. А так, в масках тут ніхто не ходить. Навіть заходячи в магазин її не потрібно вдягати. Якщо вірити офіційним даним, в місті Вльора не було жодного випадку захворювання, хоча іноземних туристів там вистачає.
Не дивлячись на те, що Албанія зараз є найбільш відкритою країною для іноземців, навіть на безкоштовних пляжах завжди знайдеться вільне місце. Отже, поспішайте відпочити в цій країні, доки її пляжі не зазнали масової “окупації”, а ціни не піднялися до рівня Хорватії.