Не думав, що менше, ніж через рік знову потраплю сюди. Взагалі, у цій подорожі в нас основна мета була Північна Македонія, але з Києва в Скоп’є є лише один прямий рейс і виліт там не в надто зручний день, тому вирішили добиратися туди через Албанію. Але я абсолютно не шкодую, що знову побував тут, оскільки побачив багато нового та цікавого. Минулого року у мене в Албанії був переважно морський відпочинок, а цього разу я відкрив для себе нові міста. В деякі з них я, до речі, ще минулого року хотів потрапити, однак не вийшло.
Албанія, як і Північна Македонія, до цього часу є однією з найбільш відкритих країн Європи. Для того, щоб сюди поїхати, не потрібно здавати тест на коронавірус. В масках так само, як і минулого року, ходить дуже мало людей, захворюваність дуже низька, але з 22:00 до 05:00 діє комендантська година (минулого року її не було). Хоч її й не надто дотримуються, але бажано не порушувати.
В цій подорожі я побачив такі міста як Дуррес, Берат, Ельбасан, Корча та інші, про які мова піде нижче.
Дуррес
Дуррес — друге за кількістю населення місто Албанії, розташоване в 30-ти хвилинах їзди від Тирани, на узбережжі Адріатичного моря. Є головним морським портом країни.
Спочатку Дуррес не входив в програму нашого туру, ми потрапили туди в деякому сенсі випадково. Планувалося, що ми з аеропорту відразу поїдемо в Берат, але в нас затримали виліт і нам треба було встигнути до комендантської години десь повечеряти. Отже, ми поїхали шукати ресторан в Дурресі і за одно подивитися трохи на місто хоча б вночі.
Набережна:
Міст:
Пам’ятник невідомому солдату:
Венеціанська вежа:
Пам’ятник Нептуну:
Як тебе не любити, Дурресе мій 😊:
Берат
Берат — напевно, найбільш нестандартне місто Албанії. Албанські міста в своїй більшості не надто багаті на цікаві місця, але Берат — сам по собі одна велика пам’ятка.
В архітектурі середньостатистичного албанського міста переважає нецікава однотипна комуністична забудова, типова для більшості пост-радянських міст. До того ж, як я писав у своєму минулорічному фотозвіті про Албанію, в комуністичні часи релігія тут була під тотальною забороною, по всій країні руйнувалися старовинні церкви та мечеті. І лише тут, в Бераті, усе це якимось немислимим чином збереглося, так само як і старовинна османська забудова. Історичний центр цього міста навіть включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО:
Берат часто називають “містом тисячі вікон”. Побачивши ці світлини ви зрозумієте, чому:
Місто стоїть на ріці Осумі, яка в часи Османської імперії розділяла його на християнську та мусульманську частини. В наш час мусульмани з християнами живуть змішано:
Кам’яний міст через ріку:
А є і сучасний міст:
От ніби це Європа, а по фото не скажеш:
Вулиці старого міста:
Пішохідна вулиця на рівнині:
Є, до речі, й ось такий зразок європейської архітектури. Колись це був університет, а зараз — готель:
Православний собор святого Димитрія:
На вершині гори, біля підніжжя якої розташована мусульманська (в минулому) частина міста, є фортеця:
На території фортеці є готелі, ресторани і навіть житлові будинки. В деяких досі люди живуть:
Старовинна церква:
Пам’ятник імператору Костянтину:
З фортеці відкривається вид на нові райони Берата. І все-таки комуністична архітектура, на жаль, і сюди дійшла:
На території фортеці:
В фортеці є оглядовий майданчик, з якого відкриваються просто фантастичні краєвиди:
Абсолютно казкове місто, в якому час ніби зупинився. І хоч Албанія досі є однією з найбільш відкритих країн для іноземних туристів, багато хто ще досі боїться подорожувати. Тому туристів в Бераті зараз вкрай мало, у фортеці крім нас їх взагалі майже не було. Воно й добре, не було натовпу і ніхто не заважав нам насолоджуватися краєвидами. Отже, скажу вам так: поспішайте відвідати це місто, доки не закінчилася пандемія і величезні натовпи туристів знову не заполонили його.
Кучова
В комуністичні часи це місто носило назву Сталін. Як я розповідав у минулорічному фотозвіті, албанський диктатор Енвер Ходжа був великим прихильником Сталіна. І навіть коли в Радянському Союзі розвінчали культ особистості Йосипа Віссаріоновича, в Албанії він продовжував укріплюватися. Більш того, Енвер Ходжа зумів навіть перевершити свого кумира, встановивши найжорстокіший комуністичний режим в Європі. Місто Кучова називалося Сталін аж до 1991 року, доки комунізм в Албанії остаточно не впав.
Місто відоме тим, що тут видобувають нафту. Також тут знаходиться одна з баз албанських військово-повітряних сил, і на центральній вулиці міста можна навіть побачити радянський літак МіГ:
Не дивлячись на те, що Кучова — місто невелике, яке до того ж після падіння комунізму пережило серйозний спад промислового виробництва, воно не виглядає зовсім аж депресивно та безнадійно, в центрі все досить чисто та акуратно:
От тільки окрім МіГа в колишньому албанському Сталінграді особливо нема що дивитися.
Ельбасан
Ельбасан, як і Дуррес, в нашу програму спочатку також не входив. І, чесно кажучи, поки я тут не побував, я абсолютно нічого не знав про це місто. Точніше, я знав лише те, що воно існує.
Насьогодні Ельбасан — четверте за чисельністю населення місто Албанії (після Тирани, Дурреса та Вльори). В часи османського правління тут, як і в Бераті, була побудована фортеця, тільки розташована вона не на горі, а на рівнині прямо в центрі міста:
Всередині є мечеть, бари, ресторани, житлові будинки та райські сади:
За межами фортеці місто виглядає приблизно ось так:
Хіба все це не варто того, щоб заїхати в Ельбасан хоча б ненадовго?
Корча
Місто Корча розташоване на південному сході країни. Окрім албанців тут також проживають греки, македонці та арумуни (македонські румуни). Місто є одним із центрів грецької меншини в Албанії, тому тут іноді зустрічаються вивіски грецькою мовою:
Також це місто є центром албанського православ’я. Тут навіть більшість етнічних албанців є православними християнами:
А ще Корча відома пивом, яке тут виготовляють:
На пішохідній вулиці можна побачити першу албанську школу:
Румунський будинок:
В кінці вулиці — вежа Vodafone, на яку можна піднятися і побачити місто з висоти:
Годинникова вежа:
Мечеть:
Вулиці старого міста:
В Албанії багато котів 😸:
Іноді вони приходять поспати в бар:
Окрім вежі Vodafone в Корчі є ще одне місце, де можна подивитися на місто з висоти — на пагорбі біля пам’ятника солдатам, що загинули під час Другої світової:
Ось таке тихе спокійне невелике місто.
Тирана
В цій подорожі Тирана була єдиним містом, в якому я раніше бував. Що ж тут змінилося майже за рік?
На площі Скандербега відремонтували стару мечеть. Вона була єдиною в столиці, яка в часи правління Енвера Ходжі не була зруйнована. Під тиском міжнародних організацій по захисту культурної спадщини його змусили залишити її як пам’ятник архітектури:
На цій же площі розгорнули центр вакцинації від коронавірусу:
Добудували новий хмарочос. Минулого року це була ще сіра бетонна коробка:
Ось іще один будують, який стане найвищим в Албанії:
Виявляється, в Тирані є пам’ятник, який символізує дружбу з Кувейтом. Чомусь минулого року я його пропустив:
Креативні пішохідні переходи:
Повним ходом іде реконструкція “Піраміди”. Як я розповідав у минулорічному фотозвіті, спочатку це був музей Енвера Ходжі. Після падіння комунізму та заборони комуністичної ідеології на початку 90-х музей припинив існування і в будівлі деякий час працював нічний клуб. Потім вона деякий час стояла закинутою. Після реконструкції її планують перетворити на науковий центр:
Пам’ятник монетам біля одного з банків:
Цього разу вдалося побачити місто вночі:
Одним словом, в Тирані усе гаразд. Щось десь будують, щось десь ремонтують, щось реконструюють. Життя в столиці на місці не стоїть.
Круя
Круя — невелике місто в горах, яке свого часу було столицею першої албанської національної держави. Воно також було центром протистояння туркам, яке очолював Георг Кастріоті Скандербег і 25 років рятував Європу від завоювання.
Найбільший інтерес у місті представляє старий ринок і фортеця:
На території фортеці є музей Скандербега:
Вид з музею:
Також тут є етнографічний музей:
А ще звідти чудово видно усе місто:
Оглядовий майданчик є також в готелі Panorama:
На цій оптимістичній ноті буду завершувати свою розповідь. Далі буде фотозвіт про Північну Македонію.
