Ще на етапі планування подорожі до Австрії та Словаччини я розглядав можливість також відвідати чеське місто Брно. Я до останнього не знав, чи я туди поїду, оскільки я заздалегідь не був впевнений, що встигну побачити у Відні усе, що хочу. А в планах ще Зальцбург і Братислава. Але, перебуваючи вже у Відні, десь в середині тижня я зрозумів, що в принципі у мене є ще достатньо часу на все, тому вирішив ризикнути. І в один із днів я до обіду подивився трохи Відень, а після обіду поїхав на залізничний вокзал і взяв квиток на найближчий потяг до Брно. А чому би й ні, якщо шлях з Відня до Брно займає майже вдвічі менше, ніж з Праги? Таким чином Чехія стала 33-ю країною, яку я відвідав. Можливо, хтось із вас здивується: як так, що я, відвідавши 30+ країн світу, жодного разу не був в такій популярній серед наших громадян країні, як Чехія? От бачите, і таке буває 😉.
Взагалі, раніше я своє перше знайомство з Чехією дещо інакше собі уявляв. В тому плані, що я думав, що воно почнеться зі столиці. Але, як каже відома приказка: хочеш розсмішити Бога — розкажи йому про свої плани. Що ж, до Праги доберуся якось іншим разом. Врешті решт, Брно, як друге найбільше місто Чехії та історичний центр Моравії, також відіграє важливу роль в житті цієї країни. До того ж, в цьому місті розташовані Конституційний, Верховний та Вищий адміністративний суди, а також Верховна прокуратура, тобто в певному сенсі Брно частково виконує столичні функції. Якщо пам’ятаєте, в нас теж незадовго до війни йшли дискусії щодо можливого перенесення конституційного суду до Харкова. Подібне дистанціювання органів судової влади від центру, між іншим, практикується в кількох європейських країнах, не лише в Чехії. Так, наприклад, в Німеччині Конституційний суд знаходиться в місті Карлсруе, а в Словаччині — в Кошицях.
В Брно здавна існує українська діаспора, а в 2014 році небайдужі українські активісти заснували тут організацію “Українська ініціатива Південної Моравії”.
Ось так в Брно виглядає залізничний вокзал:
Дуже зручно, що він розташований поруч з історичним центром, а отже вийшовши з поїзда можна відразу іти дивитися місто:
Монастир капуцинів:
Капуцинська площа, з якої видніється Собор Святих Петра і Павла:
Площа Капустяний Ринок:
Зверніть увагу — лише на цій площі аж на трьох будівлях розвішані українські прапори. Загалом їх тут досить багато, майже як у Варшаві. Та й наших громадян сюди вимушено переїхало теж немало. Я чув на вулицях українську мову, напевно, частіше, ніж чеську 😊.
Скульптура “Проміжок часу”:
А ось і Собор Петра і Павла:
Єпархіальний музей:
Вулиця Біскупська:
Поруч із собором є парк з оглядовим майданчиком, який називається Денисові сади. Ну оскільки я Денис, то я просто не міг обійти його стороною. І, до речі, саме те, що в Брно є парк з такою назвою, було для мене одним з основних мотиваторів сюди поїхати:
Бункер 10-Z часів Другої світової:
Замок Шпільберк на пагорбі:
Моравська галерея. Художньо-промисловий музей:
Школа:
Церква Яна Амоса Коменського:
Бесідний дім:
Університет:
Музична академія:
Конституційний суд:
Костел святого Томаса:
Пам’ятник правосуддю:
Кінна статуя Йошти Люксембурзького:
Моравська галерея. Губернаторський палац:
Костел святого Якова:
Знайшов тут навіть розписаний будинок (швейцарці, здається, у вас з’явилися серйозні конкуренти 😊):
Банк Creditas:
Чумний стовп:
Площа Свободи:
Астрономічний годинник:
Стара міськрада:
Театр Махена:
Церква Марії Магдалини:
Костел святого Іоанна:
Архітектура центру міста:
Тут так само, як і в Словаччині, “позорять” трамваї 😀. На всякий випадок поясню для тих, хто не читав мій фотозвіт про Братиславу, — “pozor” в чеській та словацькій мовах — це “увага”:
Історичний центр тут невеликий, загалом мені пів дня вистачило, щоб побачити головні пам’ятки Брно, але місто не перестає від цього бути цікавим. Отже, перше знайомство з Чехією можна вважати вдалим. Але для більш повноцінного знайомства треба ще як мінімум побувати в Празі та Карлових Варах. Тому я точно не останній раз в Чехії.
