Бруней став другою країною після Малайзії, з якою ми познайомилися під час нашого березневого туру Південно-Східною Азією. Країна також відома під повною назвою Бруней Даруссалам, що перекладається як “Бруней — земля миру”. Ця маленька країна розташована на острові Борнео і з усіх боків затиснута територією малайзійського штату Саравак:
Борнео — унікальний острів, оскільки це єдиний великий острів на нашій планеті, чия територія розділена аж між трьома державами. Більша частина острова належить Індонезії, а північ ділять між собою Бруней та Малайзія (штати Саравак і Сабах).
Коли Малайзія почала формуватися як незалежна держава в 1960-х, планувалося, що Бруней також увійде до її складу, оскільки абсолютну більшість його населення становлять етнічні малайці. Однак цього не сталося через політичні та економічні причини. По-перше, султан Брунею не хотів ділитися повноваженнями з центральним урядом Малайзії, а по-друге, в країні вже тоді були значні нафтові ресурси, доходами від яких султан також не мав жодного бажання ділитися. Тому брунейські еліти вирішили, що краще залишатися окремо і зберігати повний контроль над своєю землею і її багатствами. І поки Малайзія розбудовувала свою державність, Бруней продовжував залишатися під британським протекторатом аж до здобуття повної незалежності в 1984 році. Таким чином, сьогодні малайці мають дві національних держави, які розвивалися за зовсім різними сценаріями.
Як результат цієї історії, сучасний Бруней суттєво відрізняється від своїх сусідів. В деякому сенсі він є для нас екзотичною країною, про яку в Україні якщо й згадують, то хіба що тільки на уроках географії в школі 😊. Я не здивуюся, якщо особисто ви про неї взагалі ніколи не чули. Тут в принципі нечасто можна зустріти європейських туристів — серед іноземців, які відвідують Бруней в рік, частка європейців становить не більше 2-3%. І якщо серед них трапляються українці, то, напевно, їх можна порахувати по пальцях. Відсутність популярності цього напрямку в європейських мандрівників має кілька причин:
- Сюди практично немає прямих рейсів з Європи, доводиться робити щонайменше 2-3 пересадки.
- Тут погано розвинута туристична інфраструктура.
- Бруней — консервативна теократична держава з суворими законами. Тут заборонений алкоголь і повністю відсутнє нічне життя. А в 2013-му в країні ще й впровадили кримінальний кодекс на основі законів шаріату.
На відміну від Малайзії, Бруней активно не розвиває туризм, або ж робить це дуже мінімально. Практично вся його економіка тримається на доходах від нафти.
В Брунеї ви не побачите такого різноманіття культур, як в Малайзії. Ця країна є більш моноетнічною. Тут також є невелика китайська меншина, але її роль в житті країни менш помітна. В той час як Малайзія, попри певні преференції для корінних народів, намагається підтримувати мультикультурність, в Брунеї суспільне життя зосереджене навколо ісламу. І хоча тут також є християнські церкви та китайські храми, їх тут дуже мало, і ви не побачите тут на вулицях міст новорічних ялинок та будь-якої іншої різдвяної атрибутики — це заборонено законом. Тобто християни в Брунеї можуть святкувати Різдво, але тільки приватно у себе вдома.
Політичні системи цих двох країн також відрізняються. Якщо Малайзія — це конституційна парламентська монархія, де проводяться вибори і існує повноцінне політичне життя, то Бруней – це абсолютна монархія, де вся влада належить султану. Політичні партії в Брунеї практично відсутні. І хоча в країні є Законодавча Рада, яка виконує роль парламенту, вона формується самим султаном. Вибори як такі не проводяться. Засоби масової інформації в Брунеї жорстко контролюються державою, тоді як в Малайзії допускається критика уряду.
Іноді дивуєшся — от як дві країни з одним і тим самим державотворчим народом можуть бути аж настільки різними? Втім, це не унікальний випадок. Китай і Тайвань, або Румунія і Молдова — теж приклади, коли один народ розвивається у різних реаліях. То чому ж тоді не може існувати дві малайських держави з різними поглядами на життя?
Як потрапити в Бруней громадянину України?
Ця країна для нас є безвізовою, але як і у випадку з Малайзією, перед прибуттям потрібно заповнити електронну картку прибуття на сайті https://www.imm.gov.bn/.
В Брунеї є лише один аеропорт, розташований неподалік від столиці. Він приймає рейси переважно з Малайзії, Індонезії, Сінгапура та деяких інших країн. Аеропорт зовсім невеликий, в нього лише 6 гейтів, і, відповідно, пропускна здатність в нього теж невелика, але Бруней — маленька країна, тож їм вистачає.
Алкоголь
Як було зазначено вище, в Брунеї діє сухий закон — алкоголь тут ніде не продається, навіть в ресторанах дорогих готелів. Але для немусульман є невеликі послаблення — раз на 48 годин можна привозити з собою 2 пляшки міцного алкоголю або 12 банок пива. Якщо ви в Брунеї надовго — як варіант, можна возити з сусідньої Малайзії. При цьому, як ви розумієте, привезений з собою алкоголь можна пити виключно в себе вдома або в готелі.
Валюта
1 брунейський долар = 34,3 грн або 78 американських центів. До речі, курс брунейського долара прирівняний до сінгапурського і сінгапурські долари тут ніби як також приймають до оплати.
Роумінг
З роумінгом в цій країні ситуація просто катастрофічна. В наших операторів тарифи на роумінг в Брунеї взагалі неадекватні — в “Київстара” та Lifecell хвилина розмови коштує 150 грн. Щодо інтернету, то в “Київстара” 1 Мб в роумінгу в Брунеї коштує 410 грн, а в Lifecell інтернет тут взагалі недоступний.
Як ви, напевно, знаєте, мене за кордоном часто рятує мій польський оператор Orange Flex, який в багатьох країнах пропонує вигідні тарифи, але тут навіть він мені не допоміг, оскільки він не підтримує роумінг в Брунеї від слова “взагалі”.
Довелося придбати eSIM від Truely, що пропонує безлімітний інтернет в Брунеї за 11 євро в день.
Спочатку думали взагалі не паритися з цього приводу, оскільки ми в Брунеї планували провести менше повного дня (приблизно 10 годин), але треба було якось таксі викликати, тож інтернет нам все-таки потрібен був.
Розетки
Розетки тут британського типу. В готелях трапляються універсальні розетки, але все ж таки краще мати адаптер.
Таксі
Uber і Bolt тут не працюють, так само, як і Grab, яким ми користувалися в Малайзії. Тут ми використовували місцевий сервіс Dart.
Дорожній рух тут лівосторонній, як у Великій Британії.
Бандар-Сері-Бегаван
Ось так називається столиця та найбільше місто Брунею. Важко запам’ятати, чи не так? 😊
Колись це місто називалося просто Бруней-Таун, або Бандар-Бруней (“Bandar” — це “місто” малайською мовою). Свою сучасну назву воно отримало в 1970 році на честь султана Омара Алі Сайфуддіна III, який за три роки до цього зрікся престолу на честь свого сина (нинішнього султана) і отримав титул Seri Begawan (Благословенний Правитель).
Також на честь Омара Алі Сайфуддіна названа головна мечеть міста, яка є візитівкою всієї країни Мечеть стоїть на штучній лагуні, а поруч з нею стоїть репліка церемоніального човна:
Годинникова вежа на території мечеті:
Цей пішохідний міст зі скульптурою півмісяця також носить ім’я Омара Алі Сайфуддіна:
А ось так з мосту виглядає мечеть:
Міст Раджі Істері Пенгіран Анак Хаджі Салехи:
Верховний суд:
Міністерство шаріатських справ:
Це типу зменшена копія Dubai Frame:
Музей королівських регалій:
Департамент державних звичаїв:
Центр історії Брунею:
Меморіальний годинник:
Ворота церемоніальної площі:
Меморіальний пам’ятник:
В Брунеї для передачі малайської мови на письмі окрім звичної латиниці використовується також і арабське письмо, яке в Малайзії ви сьогодні майже не зустрінете. Більш того, воно тут має пріоритет над латиницею, наприклад — на вуличному вказівнику назва вулиці спочатку пишеться арабським письмом, а потім вже латиницею. І навіть вивіски фастфудів світових мереж обов’язково мають дублюватися арабським письмом:
Фастфуди, як і інші ресторани, зараз закриті і відкриються лише після заходу сонця, оскільки зараз Рамадан. Тут з цим дуже суворо — не можна навіть воду пити до заходу сонця, і це стосується не лише мусульман. А якщо й можна, то тільки вдома або якось так, щоб ніхто не бачив. І це стало для нас серйозною проблемою, оскільки ми не бронювали готель в Бандар-Сері-Бегавані. Ми спланували подорож до брунейської столиці так, щоб рано вранці прилетіти сюди, ознайомитися з містом, і ввечері того ж дня вилетіти до малайзійського Кучінга. Отже, варіантів того, як випити води так, щоб не отримати великий штраф, у нас майже не залишалося, а на вулиці шалена спека. Нас рятувало те, що магазини працювали, тож ми заходили в магазин, купували воду і прямо там її пили. Втім, тут теж був певний ризик, оскільки магазин — це все одно публічне місце, та й поліція через вікно могла нас побачити. Іноді пили також і на вулиці, але доводилося никатися десь за будинками, оглядаючись, щоб тебе ніхто не побачив.
З одного боку я знав, що Бруней — консервативна країна з суворими порядками, і чудово розумів, куди я їду, але, як виявилося, до таких випробувань я був явно не готовий.
Гаразд, йдемо далі.
Монумент, встановлений в 2007-му на честь 60-річчя султана Хассанала Болкіаха:
Звідси ми взяли прогулянку на катері:
Коли ми трохи відпливли від міста, водій катера дістав для нас кілька пляшок води. Попри суворі порядки люди в Брунеї дуже приємні та доброзичливі, і це, напевно, найбільш позитивне, що є в цій країні. А ще нам пощастило побачити мавп-носачів:
Далі, коли ми пливли назад, ми зробили невелику прогулянку через Кампонг-Айєр — селище на воді, розташоване на півдні Бандар-Сері-Бегавана, яке називають “брунейською Венецією”. Тут досі живуть люди, є школи, поліцейські відділки, мечеті тощо:
Юний орел:
Мечеть на воді:
Школа:
Житлові будинки:
Мечеть султана Хассанала Болкіаха:
Церква святого Андрія — одна з небагатьох в країні:
І наостанок кілька будівель урядового кварталу.
Законодавчі збори (фото зробив мій друг Семен Широчин):
Міністерство релігійних справ:
Міністерство ресурсів і туризму:
Офіс прем’єр-міністра:
Апарат прем’єр-міністра:
До поїздки в Бруней я уявляв собі Бандар-Сері-Бегаван містом із цілісними архітектурними ансамблями — величними палацами та мечетями, які формують єдиний, впізнаваний образ столиці. Реальність виявилася дещо іншою. Усе це тут, безумовно, присутнє, але виглядає радше фрагментарно: окремі знакові об’єкти хаотично розкидані серед доволі банальної й нецікавої забудови та великих, майже порожніх просторів. Мечеть Омара Алі Сайфуддіна, з якої я почав фотозвіт, — фактично єдине місце, яке справді справило на мене сильне враження.
Загальне сприйняття країни додатково ускладнили обмеження, пов’язані з Рамаданом. На вулиці шалена спека, що перевалює за +40, ти мокрий від поту як в лазні, в горлі сухість як в пустелі Сахара, і ти не можеш навіть випити води так, щоб не порушити місцеве законодавство! Буквально доводиться балансувати між ризиком зневоднення і ризиком отримати серйозний штраф або інші юридичні наслідки. Це змушує задуматися: де в сучасному світі проходить межа між повагою до традицій та базовими потребами людини?
Я не хочу нікого образити, кожна людина має право на власні переконання, але мені важко зрозуміти, як можна жити в сучасному світі, користуючись високими технологіями та іншими благами цивілізації, і при цьому так безкомпромісно інтегрувати старовинні норми в сучасний побут.
P.S. Я знаю, що влада Брунею уважно ставиться до публічних висловлювань щодо законодавства та релігії в інтернеті. І хоч я намагався максимально обережно формулювати свої думки, навіть така риторика теоретично може стати підставою для того, щоб мене більше не пустили в Бруней. Але мета цього блогу полягає не лише в тому, щоб показувати “інстаграмні” картинки, а й говорити правду, як вона є.
