В радянські часи був такий жарт: “Курица — не птица, Болгария — не заграница”. Але в кожному жарті є лише доля жарту, а все інше — правда. В ті часи, коли за кордон особливо не випускали, Болгарія була однією з небагатьох відносно доступних для радянських громадян іноземних країн. До того ж, вона була настільки схожою на Радянський Союз, що її нерідко жартома називали 16-ю радянською республікою. І якщо порівнювати з іншими балканськими країнами (хоча б тими, де я бував), то Болгарія, напевно, найбільше схожа на колишні радянські республіки в плані архітектури міст.
Навіть зараз Болгарія залишається досить популярним напрямком в туристів з пост-радянських країн, в тому числі й українців. А відносно доступні ціни на нерухомість спонукають багатьох людей купувати тут житло біля моря.
Раніше я неодноразово бував в Болгарії транзитом і лише один раз тут відпочивав. Вперше я побував в Болгарії проїздом в травні 2003-го, коли ми з батьками та їхніми друзями їхали на травневі свята в Стамбул. Наступного разу я вже побував в Болгарії “повноцінно”, коли ми поїхали на море у місто Поморіє влітку того ж року. Потім ще бував проїздом у 2004-му та 2005-му на шляху до Греції та назад. І ось через 20 років після мого першого візиту в Болгарію життя мене знову занесло сюди, і це дало мені можливість краще ознайомитися з цією країною.
Несебир
Несебир — одне з найстаріших міст Європи, йому більше 3000 років. На сьогодні у місті проживає близько 15 тисяч людей. Несебир є центром однойменної общини Бургаської області:
Історична частина міста розташована на невеликому півострові, який з’єднаний невеликим перешийком з материком, де знаходиться нове місто:
Перше поселення на території сучасного Несебра було засноване фракійцями наприкінці II тисячоліття до нашої ери і мало назву Мелсамбрія, тобто місто Мелса. В VI столітті до нашої ери сюди прибувають греки і утворюють тут свою колонію. Місто змінює назву на Месембрія. В 72 році до нашої ери до чорноморського узбережжя починають просуватися римські війська, які спалили вщент Аполлонію (сучасний Созополь) та деякі інші поселення. Аби уникнути руйнувань, Месембрія вирішила здатися римлянам без бою.
Слов’яни почали селитися в Несебрі у 812 році, коли болгарський хан Крум відвоював його у візантійців. Саме тоді місто отримало свою сучасну назву. Однак воно після того ще не раз перейде з рук в руки.
Історична частина Несебра в 1983 році була включена до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО:
На вході — карта старого міста. Воно досить невелике, усе можна обійти за годину, а може й менше:
Вулиця Месембрія — центральна вулиця старого міста:
У старому місті дуже добре збереглася старовинна забудова. Типовий будинок в історичному центрі Несебра — це кам’яний перший поверх і дерев’яний другий-третій:
Також тут збереглося багато старих церков, які, як не дивно, під час османського панування не були перетворені на мечеті:
В центрі історичної частини Несебра — руїни церкви святої Софії:
А ось і більш сучасна церква Святої Богородиці:
Будинок з годинником:
В цьому будинку жив болгарський партизан Дімітр Шишманідов, вбитий в 1944 році:
Табличка над входом в бар переконує вас, що ви хочете пива 😊:
Музей:
Вид на море з південної частини півострова:
Пам’ятник загиблим у 2-й світовій війні героям:
Ресторани із видом на море:
Готель “Кастро Месемврія”:
Амфітеатр:
Поруч з амфітеатром розташована будівля міської ради Несебра. В загальну картину старого міста ця будівля аж ніяк не вписується, але сама по собі вона цікава:
Стара вежа:
Ще одна стара вежа на протилежному березі:
Руїни однієї із старих церков:
Рибальський причал:
Пройдемось навколо півострова:
Цікавий надпис 😀:
Дорога, яка з’єднує старе місто з новим:
Справа від дороги — пам’ятник Святому Миколаю:
А зліва — старий млин:
Ось звідси починається нове місто:
Вид на старе місто:
Південний парк:
Південний пляж:
Іноді дивишся на афіші і думаєш: “хто всі ці люди?”. Але одне знайоме ім’я я тут таки знайшов. Виявляється, в Болгарії знають українського співака Олега Кензова. Можу помилятися, але мені здається, про нього навіть в нас в Україні далеко не всі чули:
А в ресторані одного з готелів розвісили занавіски в кольорах нашого прапора:
Помітив, що на фасадах будинків в Болгарії доволі часто можна побачити супутникові антени. А я чомусь був впевнений, що вони в наш час вже майже нікому не потрібні. Врешті решт, є кабельне телебачення, є інтернет-телебачення, а всі сучасні телевізори мають можливість підключення до інтернету. Та й взагалі, як можна в сучасному світі бути настільки залежним від телебачення? Це ж морально і технічно застаріле джерело інформації!
Зал засідань:
На вулиці хана Крума можна подивитися фото Несебра в старовину і зараз:
Міський годинник:
Монумент, встановлений на честь болгарських біженців з Македонії та Фракії, які оселилися в Несебрі:
Помітили на балконі український прапор поруч з болгарським?
За великим рахунком у новому місті особливо нема що дивитися. Але воно хоча б не виглядає совково:
І трохи нічного міста:
Не думав, що в Болгарії є настільки цікаві і незвичні міста. Чесно кажучи, до поїздки сюди я про Несебир абсолютно нічого не знав і не мав жодного уявлення про те, як він виглядає. Мені він чимось трохи нагадав македонський Охрид, я би сказав, що Охрид — це більш сучасна версія Несебра. Незмінними є лише старі церкви, які в цих двох містах побудовані в єдиному архітектурному стилі. Недарма Несебир та Охрид є містами-побратимами. А отже, Несебир — це однозначно must visit!
Сонячний Берег
Сонячний Берег — один з найбільших морських курортів Болгарії, розташований на північ від Несебра. Адміністративно Сонячний Берег знаходиться під управлінням міської ради Несебра і іноді навіть розглядається як один з районів цього міста, але по факту тут своя атмосфера. Навіть карти Google позиціонують його як окремий населений пункт. Це чисто курортне селище, де мало постійного населення і багато туристів під час курортного сезону. Окрім болгар тут також відпочиває багато румунів, українців, поляків та німців.
В Сонячному Березі відсутня адресна система в класичному розумінні — вулиці не мають назв, а будинки не мають номерів. Тому для житлових будинків тут придумують різні назви, щоб можна було хоч якось їх ідентифікувати. Ось, наприклад, цей будинок називається Sweet Homes 3:
Цей називається Amadeus Lux:
Luxury-апартаменти Harmony Suites:
Dawn Park Deluxe:
Victoria Residence з круглими балконами по кутках (це, до речі, не єдиний будинок з такими балконами):
Ось іще:
Житловий комплекс “Браво”:
Relax Sunny Beach:
В Сонячному Березі навіть житлові комплекси схожі на готельні комплекси, на території деяких із них навіть є басейни:
Готелі:
Не знаю, чи це готель, чи житловий будинок, але виглядає нестандартно:
В Сонячному Березі можна замовити прогулянку на конях:
А можна й на двоповерховому автобусі:
Ресторан у вигляді перевернутого будинку:
Монумент на в’їзді в Сонячний Берег:
Прапори країн Євросоюзу, також на в’їзді до Сонячного Берега:
Бізнес-центр:
В пунктах обміну валют окрім доларів та євро також приймають ізраїльські шекелі, турецькі ліри та валюти усіх європейських країн, які не входять до єврозони, в тому числі й українські гривні. Однак курс гривні в Сонячному Березі не вигідний, наші гроші краще міняти в Бургасі. Але мене дивує зовсім інше — в списку валют фігурує шотландський фунт і його курс відрізняється від британського фунта. Ніяк не можу зрозуміти, з чим це може бути пов’язано. В Шотландії деякі банки мають право випускати власні банкноти, але вони є повністю еквівалентними до звичайних британських банкнот, тобто шотландський фунт — це не самостійна грошова одиниця, а швидше різновид британського фунту, який прирівнюється до нього за курсом 1:1. Чим керуються болгарські пункти обміну валют, встановлюючи для них різний курс, залишається лише здогадуватися:
В супермаркетах можна знайти наші продукти:
А ось на автобусній зупинці хтось написав “Fuck Russianz”. Схоже, болгари не такі вже й проросійські, як про них думають:
А хтось і наші герби малює:
На околиці Сонячного Берега на пагорбі розташований ресторан “Ханський намет” (“Ханска шатра” болгарською), куди приходять не стільки щоб поїсти, а щоб подивитися шоу-програму ввечері:
Звідти відкривається вид на місто:
Пірс:
Рушник з дуже провокаційним надписом 😀:
А в одному з барів ходять мужики у футболках з не менш провокаційними надписами:
Набережна вночі:
Знак попереджає, що з пабу виповзають п’яні відвідувачі 😀:
І в якості бонуса — кіт із Сонячного Берега 😸:
Для пляжно-орієнтованого відпочинку в Сонячному Березі є все — готелі, бари, клуби, казино, стрип-бари тощо. Але якщо вас цікавлять в першу чергу історичні пам’ятки, то ви їх тут не побачите, для цього краще їхати в Несебир. На щастя, через Сонячний Берег регулярно ходять автобуси із Светого Власа до Несебра і навпаки.
Светий Влас
На півночі Сонячний Берег плавно переходить у місто Светий Влас:
До відносно нещодавнього часу Светий Влас вважався селом. Лише в 2006 році він отримав статус міста. На даний час тут проживає близько 4000 людей. Як на мене, то його й навіть зараз назвати містом можна з натяжкою, це швидше селище міського типу. Тут так само, як і в Сонячному Березі, немає внутрішнього громадського транспорту, а є лише автобуси, які курсують по центральній вулиці і ходять до Несебра, проїжджаючи Сонячний Берег. Але Светий Влас — це не просто морський курорт на кшталт Сонячного Берега, тут значно більше житлових кварталів і присутня звична для нас адресна система з назвами вулиць та номерами будинків. А отже, якщо порівнювати із Сонячним Берегом, то Светий Влас все ж таки схожий на місто.
Взагалі, ці два населених пункти настільки плавно переходять один в другий, що можна й не зрозуміти, що ви вже в іншому місті. Є навіть невелика ділянка, де справа від дороги ще Сонячний Берег (там, де Dreams Sunny Beach Resort & Spa), а зліва вже Светий Влас:
Починаючи з тієї точки, де знаходиться готель Yalta, Светий Влас вже знаходиться по обидві сторони від дороги:
Житлові будинки:
Готель:
Набережна:
В 2007 році у місті побудували найбільший в Болгарії яхтовий порт:
Пірс з цитатами видатних особистостей:
Вид з пірса:
Вид на пірс згори:
Амфітеатр:
Церква святого Власія:
Центральна площа Светого Власа (хоча, це швидше сквер, а не площа):
В кожному поважаючому себе болгарському місті обов’язково має бути читалиште (в болгарській мові буква “щ” читається “шт“, а не “шч“) — тип громадського закладу, який існує виключно в цій країні. Читалиште поєднує в собі функції бібліотеки, театру, музичної школи, школи іноземних мов і т. ін. Тобто щось на кшталт будинку культури:
В Болгарії дуже поважають Кирила та Мефодія, а отже в кожному місті можна знайти принаймні один об’єкт, названий на їх честь. У Светому Власі, наприклад, це початкова школа:
На пагорбі на околиці міста є старий бункер:
На ньому хтось навіть написав “Слава Украине и героям!!!”:
А це, по ходу, господар бункера 😸:
Але сюди приходять не стільки для того, щоб погладити кота, скільки щоб подивитися на місто згори (звідси навіть Несебир видно):
Вулиці нічного міста:
Светий Влас виявився дещо цікавішим за Сонячний Берег, але це також в першу чергу курорт. А от далі вже піде мова про центр Бургаської області.
Бургас
Для мене Бургас став першим великим містом Болгарії, в якому я побував. Насправді в глобальному плані він не такий вже й великий, тут проживає приблизно 210 тисяч людей, але в Болгарії, окрім Софії, немає міст-мільйонників. До того ж, тут між столицею та іншими великими містами є суттєвий розрив в чисельності населення. В цьому плані Болгарія дещо схожа на сусідню Румунію — там також Бухарест є єдиним містом-мільйонником (щоправда, він вдвічі більший за Софію), а жодне інше велике місто навіть до 500 тисяч не дотягує.
На сьогодні Бургас є 4-м найбільшим містом Болгарії після Софії, Пловдива та Варни, а також другим найбільшим містом країни на узбережжі Чорного моря.
І почнемо ми досліджувати це місто з його головної пішохідної вулиці, яка називається Олександрівська. Вона мені дуже нагадує вулицю Проскурівську в моєму рідному місті Хмельницькому — схожі старі будинки з обидвох боків, вздовж яких висаджені дерева:
Фонтан на Олександрівській:
Готель “Bulgaria”:
Невеликий сад біля готелю:
В цьому саду встановлено пам’ятний знак на честь мешканців Бургаса, які в часи Другої світової рятували євреїв від голокосту:
Вірменська церква святого Хреста:
Десь я вже бачив схожий годинник (точно, в Несебрі):
Міська рада Бургаса:
Невеликий фонтан перед міською радою:
Вулиця Василя Априлова:
Арка Миколая Чудотворця — покровителя Бургаса:
Зображення компаса на перехресті вулиць Олександрівської, Василя Априлова і Кирила та Мефодія:
А ось і власне вулиця Кирила та Мефодія:
Мешканці Бургаса солідарні з Україною (не вперше помічаю, що коли в Болгарії хтось вивішує український прапор на балконі, поруч з ним також є і болгарський):
Це, до речі, далеко не єдиний прояв солідарності з нашою країною, далі буде дещо ще цікавіше. Але про це трохи згодом, а поки що ми дійдемо до кінця вулиці і вийдемо на площу Кирила та Мефодія, на якій знаходиться церква, названа також на їх честь:
А навпроти церкви — середня школа, також названа на честь Кирила та Мефодія:
До речі, система освіти в Болгарії дещо відрізняється від нашої, але це стосується лише шкіл. В нас, здобуваючи середню освіту, ви швидше за все будете всі 11 (чи вже 12?) класів ходити в одну і ту ж саму школу (якщо, звичайно, ви не будете змінювати місце проживання, або ж вас не виженуть через недостойну поведінку). В Болгарії шкільна освіта складається з двох етапів — з 1-го по 7-й клас діти ходять у початкову школу, після чого складають іспити, щоб вступити до середньої школи, де навчаються з 8-го по 12-й клас.
Але повернемося на вулицю Олександрівську і дійдемо до площі Трійка, де стоїть пам’ятник радянському солдату, також відомий, як пам’ятник “Альоша”. Зверніть увагу на панно внизу, яке пофарбували в синьо-жовтий колір (уявляю, як від цього підгорає у московитів 😀):
Подібні речі моментально руйнують міф про те, що Болгарія є ніби то проросійською країною. Звичайно, все це не виключає того, що тут є люди з проросійськими поглядами, такі в тій чи іншій мірі є всюди, але це далеко не Угорщина 😊. Щоправда, одного разу я в Несебрі в новому місті натрапив на сувенірну лавку, де продавали російські прапори. Що ж, ватноголові ідіоти тут рідко, але трапляються.
Зліва від пам’ятника — районний суд:
А справа — “літературні” лавки:
Будинок культури:
Пам’ятник грамофону:
Композиція “Віа Понтіка”:
Бульвар Алеко Богоріді:
Оперний театр:
Військовий меморіал:
Приморський парк:
В місті є декілька сучасних будівель:
Але в основному Бургас виглядає приблизно ось так:
Митниця:
Будівля залізничного вокзалу:
Він же з іншого боку, тільки вночі:
Поруч з залізничним вокзалом — південний автовокзал:
А поруч з автовокзалом — морський порт (дуже зручно, хіба не так?):
Головний поштамт:
Покинутий готель “Космос” із зображенням літака на вході:
В Бургасі є музей авіації, щоправда, він розташований трохи за межами міста, біля аеропорту:
Балкани часто називають пороховою діжкою Європи. Але окрім цього є одна позитивна річ, яка є спільною для балканських країн включно з Болгарією — тут дуже багато котів 😸😸😸:
Відверто кажучи, я очікував дещо більшого від міста, яке входить у п’ятірку найбільших в Болгарії. Так, на центральних вулицях Бургаса можна знайти щось цікаве, але за межами центру він якийсь надто монотонний, “радянський” і передбачуваний. Але в той же час Бургас дуже зелений, чого не скажеш про попередні міста, і це однозначно плюс.
Спіймав себе на думці, що тільки зараз я можу з впевненістю сказати, що я був в Болгарії. Так, це не перший мій візит сюди, але тоді, 20 років тому, я толком нічого не бачив, окрім курортного міста Поморіє, де за великим рахунком окрім як купатися в морі та ходити по кабаках більше нема що робити. Настав час побачити і справжню Болгарію. Далі буде!