Ірландець в касі “Аерофлоту”:
– I need two tickets to Dublin.
– Куда, блін?!
Щоразу коли чую щось про столицю Ірландії, згадую цей старий анекдот. Для тих, хто не знає англійської мови — слово “Dublin” читається “Даблін”, відповідно словосполучення “to Dublin” звучить як “туда, блін”. Посміялися? Тоді починаємо нашу віртуальну подорож “туда, блін” 😊.
2025-й тільки нещодавно почався, а я вже розійшовся не на жарт — в кінці січня я був в Норвегії, і ось пройшло лише два тижні, а я вже в Ірландії. Ця країна не входила в мої плани щодо подорожей на найближчий час. Як і у випадку з Норвегією, все трапилось спонтанно — знайшов на Kiwi дешеві квитки з Кракова до Дубліна від Ryanair за якихось нещасних 480 злотих (~4800 грн) туди й назад та й купив. Так само як і у випадку з Осло, час прибуття/відправлення був досить зручний — виліт з Кракова в суботу о 10:30 і о 13:00 ви в Дубліні, а назад — в неділю о 19:50. Знову ж таки — два майже повних дня в розпорядженні. І хочу вам сказати, що це один з найкращих способів провести вихідні — знайти дешеві квитки із зручним часом прибуття та відправлення і полетіти туди, де ви ще не були. Як ви, можливо, пам’ятаєте з публікації, де я підбивав підсумки минулого року, в 2024-му я відвідав 10 нових країн, і я подумав, що цього року треба якщо не встановити новий рекорд, то хоча б не здавати позиції. Чи вдасться мені це — буду сподіватися, що так. Але в цьому місяці я більше поки що нікуди не поїду, так часто подорожувати не можна, від цього також треба відпочивати.
І так, Ірландія. Ця країна не є популярним туристичним напрямком в українських туристів. По-перше, більшість із нас про неї майже нічого не знає. Особисто для мене вона донедавна була такою собі білою плямою Європи. Коли я знайшов ті дешеві квитки до Дубліна, я взагалі не мав жодного уявлення про те, як це місто виглядає і що там цікавого можна побачити. Але вигідна ціна на ті квитки спонукала мене до того, щоб пошукати в інтернеті світлини цього міста, і в кінцевому підсумку я вирішив, що воно варте того, щоб туди з’їздити. Ну і по-друге, Ірландія не входить до Шенгенської зони попри те, що вона давно є членом Євросоюзу, а отже її візова політика відрізняється від більшості країн Євросоюзу. І навіть коли Євросоюз скасував візовий режим для громадян України, Ірландія залишалася однією з тих небагатьох європейських країн, для відвідування якої нашим громадянам потрібно було отримувати візу (як і Велика Британія, яка на той час ще була в Євросоюзі). Але в 2022-му році уряд Ірландії на знак солідарності з Україною скасував візовий режим для наших громадян. Як каже відома приказка — не було щастя, так нещастя допомогло. Те саме зробила й частково визнана республіка Косово, але ірландські прикордонники, на відміну від косовських, знають про те, що українцям віза більше не потрібна. Якщо ви є постійним читачем даного блогу, ви, напевно, в курсі про мої пригоди в Косово, але якщо ця історія пройшла повз вас, можете прочитати тут, досить весела історія вийшла 😊. До речі, при виїзді з Ірландії прикордонний контроль не здійснюється (як і у Великій Британії), але під час проходження перевірки безпеки ваші сумки та валізи можуть добряче обшмонати, якщо рентген покаже щось підозріле, і вам, можливо, доведеться самостійно все перепаковувати (і навіть тут спостерігаються певні паралелі з тим, як це відбувається у Великій Британії).
Що ж, перейдемо власне до Дубліна. Місто розташоване на східному узбережжі Ірландії, на даний час це найбільш західна точка Європи, де я побував:
Ріка Ліффі розділяє Дублін на північну та південну частини:
Населення Дубліна складає близько 600 тисяч мешканців. Фактично це єдине відносно велике місто в Ірландії. Щоб ви розуміли, населення міста Корк, яке є другим найбільшим в країні, складає десь 225 тисяч мешканців, ну а інші міста ще менші. 40% населення Ірландії живуть в Дубліні та його передмістях.
Одним з найбільш впізнаваних символів Дубліна є пішохідний міст Хапенні:
На захід від нього розташований міст Millennium, арки якого ввечері переливаються кольорами райдуги. До речі, міст з такою ж назвою є і в Лондоні:
Як бачите, Ліффі не настільки широка, як Темза, і мости тут виглядають скромніше, ніж в Лондоні. З креативом тут особливо не заморочуються, тому моста на кшталт Тауерського ви тут не побачите. Більшість мостів виглядають досить однаково:
Найширший автомобільно-пішохідний міст названий на честь Деніела О’Коннела — одного з лідерів ірландського національного руху:
Міст Grattan:
В східній частині міста є кілька цікавих сучасних мостів:
А ось так вночі підсвічується вищезгаданий міст Хапенні:
Найбільше туристичних локацій розташовано на південному березі, тому пропоную саме звідти розпочати більш детальне знайомство з ірландською столицею. І почнемо ми з колишньої будівлі ірландського парламенту. Парламент тут засідав до 1800-го року, після чого переїхав в іншу будівлю, а цю будівлю передали Національному банку. Але не дивлячись на це її досі називають будівлею парламенту:
Поруч з колишнім парламентом знаходиться Триніті-коледж — один з найстаріших та найпрестижніших навчальних закладів Ірландії, що входить до складу Дублінського університету:
Тут навіть українську мову викладають:
Готель Trinity та пожежна частина:
Департамент голови уряду:
Національна галерея Ірландії:
Королівський фізичний коледж:
Неподалік від національної галереї розташований цікавий архітектурний ансамбль з трьох будівель. Перша — це національна бібліотека з напівкруглою центральною частиною:
Симетрична будівля навпроти — національний музей:
Посередині між ними — Lenster House, наразі там проходять засідання парламенту:
А ось цей будинок мені чимось нагадав історичний центр Бухареста:
Grafton street — головна пішохідна вулиця південної частини Дубліна:
Церква святої Анни:
Пам’ятник ірландському музиканту Люку Келлі:
Будинок з годинником:
Квартал у вікторіанському стилі:
А ось типовий ірландський бар з типовим зовнішнім оформленням (перший поверх). За великим рахунком візитівкою Ірландії є не стільки якісь архітектурні пам’ятки, скільки саме пивні бари, які є таким своєрідним брендом. Адже подібні бари з типовим ірландським колоритом можна знайти майже в кожній країні (за винятком хіба що тих, де алкоголь вживати заборонено), і це не просто так:
Найбільше пивних барів розташовано в тусовочному районі Temple Bar:
Тут також розташований музей ірландського рок-н-ролу:
The Icon Walk — вулиця, на якій ірландські художники мають можливість проявити себе:
Церква святого Андрія:
Біля церкви стоїть пам’ятник Моллі Мелоун — персонажу з народної ірландської пісні про гарну дівчину, яка торгувала на вулицях Дубліна і померла молодою від лихоманки. І хоча в пісні ані слова не сказано про розмір її грудей, скульптор якось прийшов до висновку, що там було за що потриматися 😊. І судячи з потертостей, кожний турист вважає, що він просто зобов’язаний це зробити (класика!):
Міська рада:
Цікава будівля навпроти міської ради:
Не знаю, що це, але також виглядає цікаво:
Собор Христа:
Поруч з собором — музей Dublinia:
Собор з музеєм складають архітектурний ансамбль, з’єднаний креативним мостом:
А так це виглядає з іншого боку:
На лавці на території собору можна побачити скульптуру “Бездомний Ісус”:
Польська римо-католицька церква в неокласичному стилі:
Дзвіниця поруч з церквою:
Фрагмент дублінської стіни:
Церква святих Августина та Іоанна:
До речі, я помітив, що майже усі церкви в Ірландії будуються з темно-сірого каменю.
Церква святої Катерини:
Вежа святого Патрика:
Ірландія відома багатьом з нас завдяки пиву Guinness, десь ось тут воно вариться:
Але саме Guinness я тут не пив, тому що, по-перше, не люблю темне пиво, а по-друге, я від нього швидко п’янію і потім болить голова.
А ось іще один типовий ірландський пивний бар:
Церква святого Джеймса:
Дублінський замок:
Собор святого Петра Патрика — головна святиня Ірландії:
В парку Merrion можна побачити пам’ятник відомому ірландському письменнику Оскару Уайльду:
На табличці біля пам’ятника вказано, що пам’ятник встановлено навпроти будинку, де Оскар Уайльд жив. Написано ірландською та англійською мовами:
До речі, спробуйте прочитати надпис ірландською. Ну як, щось зрозуміли? 😊
Я вже десь колись писав, що більшість європейських мов мають немало спільного, але існують в Європі і такі мови, в яких що не прочитаєш — взагалі жодних асоціацій. Це можна сказати про угорську, албанську, мальтійську, і схоже, що й ірландську можна віднести до цієї категорії.
Ірландська мова належить до кельтської групи, до якої також входить шотландська, валлійська, менська (мова народу острова Мен) та деякі інші. Але саме ірландська є найбільш класичною кельтською мовою, оскільки в ній збереглися деякі конструкції, які зникли в інших кельтських мовах. Однак сьогодні ця мова знаходиться під загрозою зникнення. Візуально цього не помітно — практично усі надписи дублюються ірландською та англійською мовами, але фактично в 5-мільйонній Ірландії залишилося лише 400 тисяч носіїв ірландської мови, а в повсякденному житті нею розмовляють лише 75 тисяч людей, і живуть вони переважно у віддалених регіонах на заході країни. В Дубліні ситуація з ірландською мовою взагалі плачевна — за два дні я її там жодного разу не почув, там значно вища ймовірність почути українську.
Як ірландці взагалі докотилися до такого? Все просто — Ірландія тривалий час перебувала під британським пануванням, а британці з ірландцями особливо не церемонилися, намагаючись стерти їхню ідентичність — вони забороняли ірландську мову, культуру та все, що з ними пов’язано, навіть змушували міняти прізвища на англійський манер, на кшталт того, як в нас в радянські часи який-небудь Коваленко міг запросто стати Ковальовим. Усе це, а також Великий голод в Ірландії в 1845-1849 роках, спричинений деструктивною політикою британського уряду, призвели до масового відтоку корінного населення з Ірландії, яке почали заміщувати англійцями. А це своєю чергою почало ще сильніше витісняти ірландську мову, яку тепер можна було почути хіба що тільки в сільській місцевості. Дуже знайома історія, правда ж? Так, ірландці свого часу пройшли майже через те саме, через що проходили українці, але на щастя, нам значно краще вдалося зберегти свою ідентичність. І хоча з моменту здобуття незалежності уряд Ірландії докладає немалих зусиль, спрямованих на популяризацію ірландської мови, ситуація, на жаль, суттєво не змінюється на краще.
Гаразд, йдемо далі. А ось власне той самий будинок, де жив Оскар Уайльд:
Готель The Davenport:
Оскар Уайльд сидить на лавці та й чекає, коли ж відкриється бар, щоб випити келих “Гіннеса” 😊:
Церква в неокласичному стилі:
До речі, ненависть між ірландцями та англійцями в минулому мала також і релігійний аспект, оскільки ірландці є переважно католиками, а англійці — протестантами. Однак на півночі острова Ірландія (саме острова, а не країни в її сьогоднішніх кордонах) більшість населення сповідували саме протестантизм, і коли Ірландія проголосила незалежність, більшість населення Північної Ірландії виявили бажання залишитися у складі Великої Британії.
Мені якось приходила пропозиція від Kiwi з дешевими квитками до Белфаста, головного міста Північної Ірландії, але я тоді чомусь скептично до того поставився. Однак тепер, після того, як я побував в Дубліні, мені стало цікаво як сьогодні живуть ірландці по той бік кордону, тобто у своїй колишній метрополії. Що ж, якщо ще колись трапляться дешеві квитки до Белфаста, то обов’язково і туди злітаю. Але то вже буде інша історія, тому повернемося назад до Дубліна.
Є в Дубліні також і румунська православна церква:
Вулиця Fitziwilliam та деякі сусідні вулиці є таким собі дипломатичним кварталом, де розташовано багато іноземних посольств та культурних центрів:
В Ірландії дуже люблять будинки з годинниками, я їх так багато ще ніде не бачив:
The Brazen Head — паб, який позиціонує себе як найстаріший в Дубліні:
Ось так виглядають пішохідні переходи в Ірландії — немає “зебри” як такої, просто дві вертикальних лінії, між якими порожнина. Виглядає настільки нетипово, що якби не пішохідний світлофор, я б напевно і не здогадався, що це пішохідний перехід. Крім того, тут іноді зустрічаються асиметричні пішохідні переходи, як ось це на фото — як бачите, на другій половині дороги перехід зсунутий вліво, а посередині розташований невеликий острівець. Тобто щоб перейти цю вулицю, вам потрібно пройти прямо до середини дороги, потім на острівці повернути ліворуч, і потім знову прямо. Таке я теж вперше бачу:
Громадський транспорт в Дубліні представлений переважно автобусами і трамваями. Метро тут немає — Дублін не настільки великий, щоб його тут будувати. Автобуси переважно двоповерхові, як в Лондоні, тільки вони тут пофарбовані в зелено-жовті кольори:
Але на відміну від Лондона, в дублінських автобусах не можна платити карткою, потрібно придбати спеціальну картку Leap Card, або ж можна заплатити водію готівкою. Але одного разу мені вдалося на “законних підставах” проїхатися “зайцем” 😊. Заходжу, значить, в автобус, водієм була жінка, але не важливо. Питаю в неї, скільки коштує проїзд, вона питає, куди мені треба. Я показав точку на Google-картах, на що вона відповіла, що це буде 2,60 євро. Даю їй 5 євро, але в неї не було решти, тому вона не взяла в мене гроші і сказала, що я можу проходити в салон, по суті легалізувавши мій проїзд “зайцем”. Отакі справи 😊. На щастя, на відміну від багатьох поїздок двох минулих років, у цій подорожі зі мною жодних пригод не трапилося, але трапилась ось така цікава історія.
Є ще й ось такі більш старі автобуси, в яких проводять екскурсійні тури під чашку ірландського чаю:
Поштові скриньки в Ірландії теж дуже схожі на британські, тільки зеленого кольору:
Театр Smock Alley:
Будинок з рельєфними зображеннями:
Що ж, з південною частиною Дубліна ми ознайомилися, давайте подивимось, що цікавого є в північній. І для початку повернемося до набережної ріки Ліффі. Бачимо ще одну церкву в неокласичному стилі:
Трохи далі на схід розташована ще одна неокласична пам’ятка архітектури — будівля чотирьох судів, де знаходиться Верховний суд, Високий суд, окружний суд Дубліна, а до 2010-го тут також розміщувався Центральний кримінальний суд Ірландії:
Будівля ірландської митниці — ще один приклад ірландської неокласики:
Пам’ятаєте, я на початку фотозвіту показував міст О’Коннелла? Перейдемо по ньому на північний берег і потрапимо на однойменну вулицю, яка є головною транспортною артерією Дубліна з широкими пішохідними зонами з боків:
На цій вулиці знаходиться Дублінський шпиль — великий монумент, побудований на місці, де раніше стояв пам’ятник Нельсону:
В кінці вулиці стоїть пам’ятник Чарльзу Стюарту Парнеллу — лідеру руху за автономію Ірландії наприкінці 19-го століття:
А за ним — театр Ambassador:
До речі, помітив цікаву деталь, що деякі вулиці тут поділяються на верхню та нижню частину, в тому числі й вулиця О’Коннелла — північна частина вулиці називається Верхня вулиця О’Коннелла (O’Connell Street Upper), а південна — Нижня вулиця О’Коннелла (O’Connell Street Lower). Хтось, звісно, може згадати, що і в Києві є дещо подібне, наприклад, вулиці Верхній вал та Нижній вал, але це буде некоректна аналогія, бо Верхній вал і Нижній вал — це вулиці, які ідуть паралельно впритул одна до одної, просто по одній з них рух іде в одному напрямку, по іншій — в протилежному. З вулицею О’Коннела ситуація зовсім інша — верхній сегмент є продовженням нижнього і цей поділ досить умовний. Наприклад, по карті взагалі неможливо з’ясувати, де закінчується Нижня вулиця О’Коннелла і починається Верхня:
Пам’ятник ірландському письменнику Джеймсу Джойсу на одній з сусідніх вулиць:
Пішохідні вулиці північної частини:
На цих вулицях можна знайти польські супермаркети “Polonez”, які ексклюзивно імпортують польські, грузинські, болгарські, а також українські продукти, яких тут дуже багато:
Залізничний вокзал північної частини Дубліна:
Ще один будинок з годинником:
Житловий комплекс на воді:
Пам’ятник жертвам Великого голоду:
І наостанок трохи сучасної архітектури Дубліна:
То чи дійсно Дублін — це такий собі Лондон в мініатюрі? На перший погляд, ці міста ніяк не назвеш схожими — в Дубліні немає власного Біг-Бена або якогось іншого впізнаваного символу, немає хмарочосів, Ліффі не настільки широка, як Темза. Крім того, Ірландія є членом Євросоюзу, з якого Велика Британія вийшла, і тут офіційною валютою є євро, в той час як Британія коли ще була в Євросоюзі, ніколи на євро не переходила. Водночас ці країни надзвичайно подібні — лівосторонній рух, двоповерхові автобуси, розетки однакового типу, багато в чому схожа архітектура, схожі поштові скриньки тощо. З одного боку це зрозуміло — Ірландія століттями була британською колонією, але ірландці ніколи не бажали миритися з цим, історія Ірландії — це переважно історія її боротьби проти британського панування. Не бажаючи ототожнювати себе з британцями, ірландці усіляко намагалися підкреслити свою інакшість. І тому мене дещо дивує те, що після стількох років незалежності Ірландія все ще виглядає настільки схожою на Велику Британію. Я вже не кажу про те, що абсолютна більшість ірландців не бажає розмовляти своєю мовою. Невже ірландська нація замість відродження стала на шлях виродження?