Поїздка до цього міста була майже спонтанною — я її не планував заздалегідь. Якось одного суботнього вечора думаю: на завтра планів особливо немає ніяких, чому би й не поїхати? Тим більше, що з Кракова поїзди ходять регулярно та й їхати лише годину. Взагалі, залізничне сполучення в багатьох країнах Євросоюзу, а також і в Швейцарії, організоване якщо не ідеально, то дуже близько до ідеалу. Не те, що в нас — в день може бути лише один чи, в кращому випадку, два поїзди до потрібного вам міста, та ще й не завжди в зручний для вас час. Крім того, якщо в нас на багатьох залізничних маршрутах все ще їздять старі радянські поїзди, то поляки більшість старого барахла давно замінили сучасними швидкісними поїздами, і в цьому плані вони великі молодці. Щоправда, запізнення поїздів в них час від часу трапляються, але, на щастя, не з такою регулярністю, як в авіакомпанії LOT запізнюються літаки 😊.
І так, Катовиці або Катовіце (як їх ще називають на польський лад) є центром вугільної та металургійної промисловості в Польщі. Такий собі польський Донецьк. До речі, між цими двома містами в 2012-му році було підписано угоду про співпрацю.
Катовиці є центром Сілезького воєводства (воєводство — це як в нас область). На даний час його населення складає десь 300-320 тисяч мешканців.
Сілезія в широкому сенсі — це не лише Сілезьке воєводство, це історична область в центрі Європи, яка сьогодні поділена між Польщею, Чехією та Німеччиною. 90% її є частиною Польщі і охоплює зокрема місто Вроцлав. Сілезія поділяється на Верхню та Нижню. Верхня Сілезія включає Сілезьке та Опольське воєводства в Польщі та Чеську Сілезію. Решта Сілезії — це Нижня Сілезія. Край неодноразово переходив з рук в руки.
Катовиці виникли як село в 16-му столітті, а в 19-му, коли територія Верхньої Сілезії була частиною Пруссії, отримали статус міста. Розвиток міста був пов’язаний в першу чергу завдяки підприємствам, що займалися вугільною та металургійною промисловістю. Після серії Сілезьких повстань, що проходили в 1919-1921 роках, Сілезьке воєводство стало частиною Другої Польської республіки на правах автономії. До речі, в третьому сілезькому повстанні брало участь немало українців — солдатів армії УНР. Вони поховані на одному з кладовищ у Катовицях. Час від часу польські та українські активісти проводять в Катовицях та інших містах акції, присвячені вшануванню спільної боротьби польських та українських солдатів.
Після того, як Сілезьке воєводство увійшло до складу Польщі, більшість німців покинули Катовиці — перед Другою світовою війною їх тут налічувалось лише 6% населення. Однак під час Другої світової війни окупаційна німецька влада почала проводити в регіоні агресивну політику деполонізації, відправляючи поляків в концтабори та забороняючи будь-яке використання польської мови. На початку 1945-го року місто було звільнене, а автономія Сілезького воєводства була скасована.
В 1953-му році місто було перейменоване комуністичною владою Польщі на Сталіногруд, однак через три роки у зв’язку з багаточисельними протестами місту повернули історичну назву.
Після падіння комуністичного режиму в Катовицях створили особливу економічну зону з метою переорієнтувати місто з центру важкої промисловості на привабливу локацію для ведення бізнесу. Важка промисловість завдавала великої шкоди екології міста та здоров’ю його мешканців. Багато підприємств почали закривати, а на тих, що не були закриті, обмежили виробництво. Шахтарям було запропоновано достроковий вихід на пенсію та допомогу у відкритті власного бізнесу. Також почали відкриватися нові університети.
Окрім екологічних проблем також почало вилазити на поверхню питання ідентичності мешканців Катовиць та Верхньої Сілезії загалом. Довгий час тривали дискусії на тему того, чи є сілезці самостійним народом, чи одним із польських суб-етносів. І хоча більшість із них ідентифікують себе поляками, є певна група сілезців, які вважають себе окремим слов’янським народом (приблизно як в нас русини в Закарпатті). Вони активно виступають за повернення Сілезькому воєводству автономного статусу, проводячи щороку марші на підтримку автономії в Катовицях та інших містах, а також вимагають визнати їх самостійним народом. Не дивлячись на те, що вони діють виключно мирними методами, їм вже вдалося досягти певних успіхів. Так, наприклад, в квітні цього року польський сейм проголосував за те, щоб надати сілезькій мові статус регіональної у Сілезькому воєводстві. До цього її в Польщі взагалі не визнавали окремою мовою, вважаючи її діалектом польської. Хочеться вірити, що рух за автономію на “польському Донбасі” не переросте в реальний сепаратизм.
Залізничний вокзал в Катовицях досить сучасний:
Подібно до того, як в Кракові залізничний вокзал плавно переходить у ТРЦ Galeria Krakowska, тут він переходить у ТРЦ Galeria Katowicka (цікаво, хто в кого запозичив цю ідею?):
Вулиця Ставова:
Школа:
Ринкова площа в Катовицях не настільки цікава як в тому ж Кракові чи Вроцлаві. Оскільки місто відносно нове, тут немає історичного центру як такого:
Через площу проїжджають старі трамваї. Сучасні тут також є, але і таких теж немало:
Сілезький театр на реставрації:
На площі є зона відпочинку з пальмами та каналами:
Старі будинки перед зоною відпочинку:
Пам’ятник польському скаутському руху:
Будинок на перехресті вулиць Млинської та Поштової:
Вулиця святого Яна:
Комплекс сучасних офісних будівель KTW:
Ні-ні, це не НЛО, це спортивний комплекс Arena Spodek — один із найбільш впізнаваних символів міста:
Пам’ятник сілезьким повстанням — один з найважчих пам’ятників Польщі:
В Катовицях є немало соціалістичної архітектури, але загалом місто не виглядає “совково”:
Площа, названа на честь польського композитора Войцеха Кіляра, який народився у Львові (за іронією долі його будинок знаходився на вулиці Степана Бандери, але тоді вона, звісно, по-іншому називалася). Після примусової депортації поляків зі Львова в 1946-му його родина переїхала в Ряшів (Жешув). Дещо згодом він осів у Катовицях, де і помер в 2013-му році:
Чи нічого не нагадує цей жовтий міст? Здається, я десь бачив схожий в Києві:
Музей під відкритим небом, який нагадує про шахтарське минуле Катовиць:
Житловий комплекс з будинків восьмикутної форми:
Вулиця Варшавська:
Вулиця Маріацька:
Гітарист на дроті:
Вулиця Дворцова:
Музична академія:
Сілезька бібліотека:
Будівля Сілезького воєводського управління, в якій до скасування автономії засідав сілезький парламент:
Навпроти колишнього парламенту стоїть пам’ятник Юзефу Пілсудському:
А з іншого боку стоїть пам’ятник Войцеху Корфантому — очільнику третього сілезького повстання:
Міський суд:
Церква в неокласичному стилі:
Типовий архітектурний стиль Катовиць — це будинки з цегляним фасадом (без облицівки) та декораціями переважно по периметру вікон:
Ліцей імені Марії Склодовської-Кюрі:
Площа Свободи:
РАЦС:
Цікаво, що прапор Верхньої Сілезії — жовто-синій, і нагадує перевернутий український. Сьогодні він активно використовується прихильниками руху за автономію Сілезького воєводства:
До речі, повертаючись до питання ідентичності сілезців — не дивлячись на те, що більшість із них вважають себе поляками, а не окремим народом, вони все одно позиціонують себе як спільноту, дещо відмінну від поляків з інших регіонів, підкреслюючи своє сілезьке походження. Щоб ви розуміли, в Катовицях нечасто можна побачити польські державні прапори (за винятком установ, де вони повинні бути в обов’язковому порядку), в той час, як прапори Верхньої Сілезії розвішані ледве не на кожній вулиці. Їх тут настільки багато, що іноді, прогулюючись містом, в мене складалося враження, ніби я знаходжуся не в Польщі, а в якісь іншій країні, яка з якихось причин на карті не позначена. І лише надписи польською мовою давали зрозуміти, що це все-таки польська територія.
Підсумовуючи, можу сказати, що Катовиці — далеко не найцікавіше місто в Польщі. Так, воно не схоже на інші, тут є свій колорит, але чогось тут не вистачає. Усе, що може зацікавити туриста в цьому місті, можна обійти за кілька годин. Як на мене, то навіть Перемишль є більш привабливим в туристичному плані, тільки наші мандрівники чомусь його часто незаслужено ігнорують. Але туристична привабливість — це досить суб’єктивне поняття, тому я завжди кажу, що якщо післямова до того чи іншого мого фотозвіту виглядає не надто позитивно, не варто сприймати це як заклик не їхати в те чи інше місто. Я висловлюю лише власну точку зору, а погоджуватися з нею чи ні — це вже нехай кожний сам для себе вирішує.