От скільки разів бував в цьому місті, і все одно час від часу знаходжу якісь деталі, які раніше чомусь взагалі не помічав, при чому навіть в тих районах, де я неодноразово гуляв. Однак ніде правди діти — деякі з них з’явилися в Кракові відносно нещодавно, але є й такі, що якимось чином пройшли повз мене під час моїх попередніх візитів. В даному фотозвіті я покажу те найцікавіше, що я знайшов за останній час і чого не було в попередніх фотозвітах про Краків, а також ми здійснимо з вами невелику віртуальну прогулянку по деяких локаціях, де я до цього ще не бував. Але почнемо ми зі Старого міста.
На будівлі мерії з’явилася скульптура “Ангел світла”, яка є символом боротьби з пандемією коронавірусу. Вона є подарунком італійського художника Енріко Мускетри:
Сонячний годинник неподалік від замку Вавель. Не знаю, як давно він тут з’явився, але не пригадую, щоб я його раніше тут бачив:
Біля Флоріанських воріт стоїть досить оригінальний пам’ятник Яну Матейко — польському художнику чеського походження родом з Кракова. Цей пам’ятник встановлено ще в 2013 році, тобто я ще під час свого першого візиту до Кракова в 2018-му мав би його побачити, досі дивуюсь, як я його не помічав раніше:
Пам’ятаєте, я в попередньому фотозвіті про Краків розповідав, що неподалік від Старого міста є котяча кав’ярня “Котярня”? Так от, я нарешті там побував. Я вже бував раніше в подібному закладі в Львові, тому для мене кафе з котами — тема не нова. Але як справжній “котячий батько” я просто не міг сюди не зайти 😸. Загалом від львівського Cat Cafe краківська “Котярня” не надто відрізняється, однак правила тут більш суворі. Наприклад, дітям дошкільного віку заборонено відвідувати заклад навіть в супроводі дорослих. Крім того, не можна брати котів на руки (просто гладити можна), при фотографуванні не можна використовувати спалах, не можна їх годувати, оскільки вони на особливій дієті, не можна їх будити, якщо вони сплять, а також по можливості радять не створювати зайвого шуму:
Більшість котів у цьому закладі є звичайними безпородними, але є і винятки, як ось цей мейн-кун на ім’я Сімба, який тут зазвичай є улюбленцем публіки. Коли я зайшов в цю кав’ярню, він спав у своєму гамаку, і в цей час біля нього стояла черга з бажаючих його погладити. Він охоче дозволяє відвідувачам себе гладити і може навіть помуркотіти у відповідь, але у разі чого кігті показати також може 😸:
Але повернемося до міста. Ось так влітку виглядають Краківські Планти:
А зараз давайте перейдемо в південну частину міста, а саме в район Передгір’я (Подгуже) на лівому березі Вісли:
У попередньому фотозвіті я вже розповідав про нього, але, як виявилося, не все. Подгуже було засноване в 1784-му році як окреме місто. У 1810-му його було приєднано до Кракова, але буквально через п’ять років воно від’єдналося від нього і знову стало самостійним містом. Лише в 1915-му році Подгуже остаточно увійшло до складу Кракова на правах району.
В цьому районі можна знайти пам’ятник Юліушу Лео — австро-угорському політику родом з українського міста Стебника (Львівська область), який займав посаду президента Кракова протягом 1904-1918 років:
Мурал на честь 100-річча возз’єднання Подгуже з Краковом на одному з будинків району:
Поруч з будинком можна помітити сходи, що ведуть на пагорб. На пагорбі розкинувся великий парк, а за парком — приватний сектор, де можна побачити цікаві будинки, які охороняються як цінні пам’ятки архітектури:
Спустимося вниз до церкви святого Йосипа. Я вам її вже показував у попередньому фотозвіті, але з іншого ракурсу:
Мурал, присвячений кінцю світу 2012 року, якого всі так чекали, а він так і не настав:
Старий будинок на вулиці Болеслава Лімановського:
Вулиця Львівська — це вже друга вулиця в Кракові, яка названа на честь українського міста (є ще Київська):
На цій вулиці знаходиться фрагмент стіни краківського гетто:
В часи нацистської окупації вулицею Львівською ходив трамвай, який також проїжджав і через територію гетто, але всередині гетто не було жодної зупинки і пасажирам заборонялося дивитися на гетто навіть через вікно.
Львівська вулиця виходить до площі Героїв гетто, на якій знаходиться меморіал єврейського гетто в Кракові у вигляді порожніх стільців. Колись ця площа називалась площею Згоди. Це була тиха маленька ринкова площа. Коли Польща потрапила під нацистську окупацію, ця площа стала центром краківського гетто, в якому єврейське населення було ізольоване від решти мешканців без права на виїзд. Усі неєврейські мешканці були звідти виселені, окрім Тадеуша Панкевича, який був власником єдиної на території гетто аптеки і став єдиним поляком, якому німці дозволили проживати на території гетто. Саме на цій площі проводився відбір, на якому визначали, кого з мешканців гетто відправити до концентраційного табору, а кого розстріляти прямо на місці. Кожен стілець на площі символізує 1000 вбитих євреїв. Загалом з 65 тисяч євреїв, які проживали в Кракові до нацистської окупації, вижили лише п’ять тисяч:
На трамвайній зупинці поруч з площею сидіння також виконані у вигляді стільців:
А тепер перейдемо на схід Кракова — в район Нова Гута, який іноді називають найбільш комуністичним районом міста. Цей район будувався протягом 1949-1951 років і спочатку планувався як окреме місто для працівників металургійного заводу. Але після закінчення будівництва його було вирішено включити до складу Кракова.
Центральна площа Нової Гути названа на честь Рональда Рейгана:
Пройдемо трохи вглиб:
Цікава і досить нестандартна як для Польщі церква:
Військовий музей:
Народний театр:
Загалом Нова Гута виглядає переважно ось так:
Якісь будинки реставрують, фарбуючи в світлий колір:
Але в основному все сіре і депресивне:
Музей Нової Гути:
Пам’ятник “Солідарності” — профспілці, створеній в 1980-му, яка згодом переросла в широкий суспільно-політичний рух, який зіграв провідну роль в боротьбі з комуністичним режимом:
Нова Гута — це, звичайно, не той Краків, який ви звикли бачити, але для різноманітності нехай буде.