Ті, хто мене добре знають, в курсі, що я погано переношу морози і кожної зими мені хочеться податися кудись в теплі краї. На цю тему є хороший жарт: “Раніше я любив літо, але з часом зрозумів, що літо може бути коли завгодно, аби були гроші, тому тепер я люблю гроші” 😀. Але в кожному жарті є частка правди, і що стосується даного конкретного випадку, то тут частка правди складає як мінімум 99%. І я, заробивши трохи грошей, вирішив влаштувати собі тиждень літа в січні, поїхавши до Перської затоки. За цей тиждень я відкрив для себе аж чотири нових країни. Першою країною у цій подорожі став Кувейт, а тому перший фотозвіт буде присвячений саме йому.
На відміну від деяких інших країн Перської затоки, таких як ОАЕ або Катар, Кувейт не є популярним туристичним напрямком. Впевнений, що абсолютна більшість із вас, шановні читачі, ніколи не були в цій країні і знають про неї дуже небагато. А отже я не менш впевнений, що даний фотозвіт буде цікавим для вас.
Кувейт є нашим другом за нещастям — йому також дуже не пощастило з одним із сусідів, а саме — з Іраком. Ще в червні 1961-го, коли Кувейт отримав незалежність від Великої Британії, від представників іракської влади почали лунати заяви, що Кувейт є невіддільною частиною Іраку. Плани щодо окупації багатого на нафту Кувейту виношувались Саддамом Хусейном ще тоді. Однак Кувейт навіть після здобуття незалежності зберіг певний зв’язок з колишньою метрополією і завдяки цьому йому на тому етапі вдалося уникнути окупації — Велика Британія перекинула до новоствореної держави свій військовий контингент.
В 1980-1988 роках тривала ірано-іракська війна, в якій Кувейт, побоюючись поширення Ісламської революції, став на бік Іраку, не дивлячись на напружені стосунки з останнім, і надав йому позику на військові потреби у розмірі 14 мільярдів доларів. Однак Ірак не оцінив такий крок з боку Кувейту. Після закінчення ірано-іракської війни Ірак був надто знесилений, його економіка почала летіти в прірву, і Саддам Хусейн, щоб хоч якось зберегти своє обличчя, не зміг вигадати нічого кращого, ніж знайти привід для “маленької переможної війни”. В іракських ЗМІ почалася поширюватися агресивна антикувейтська пропаганда. Кувейт звинувачували у тому, що він видобуває надто багато нафти, через що на неї тримаються низькі ціни, що в свою чергу б’є по економіці Іраку. Крім того, аби змусити Кувейт пробачити Іраку вищезгаданий борг в розмірі 14 мільярдів доларів, Саддам Хусейн почав звинувачувати Кувейт в тому, що він ніби то незаконно видобуває іракську нафту в одному з прикордонних районів. А через деякий час почалися заяви про те, що Кувейт — це штучна держава, яку придумали імперіалісти, що це історична іракська територія тощо, і все це супроводжувалося стягуванням іракських військ до кувейтського кордону. Дуже щось нагадує, чи не так?
1 серпня 1990 року в Джидді (Саудівська Аравія) мали відбутися перемовини між Іраком та Кувейтом, які були зірвані. Існує легенда, ніби Саддам Хусейн того дня в обід зателефонував королю (еміру) Кувейта — шейху Джаберу ас-Сабаху, і між ними відбувся наступний діалог:
– Як справи, шейх Джабер?
– Дякувати Аллаху, почуваюся добре, щойно пообідав.
– Клянусь Аллахом, що снідати в Кувейті ти вже не будеш!
Наступного дня о другій годині ночі іракська армія вдерлася до Кувейту. Кувейтській армії, яка була навчена іноземними інструкторами та мала сучасну західну зброю, спочатку вдавалося чинити опір іракським військам, у яких була лише радянська зброя. І хоча Ірак, як сторона, що наступає, зазнавав значно більших втрат в техніці та живій силі, в маленького Кувейту в принципі не було шансів довго протриматися, навіть маючи більш сучасну та якісну зброю. Вже в перший день вторгнення іракським військам вдалося взяти столицю Ель-Кувейт, а на другий день вже вся територія країни була окупована. Ще кілька днів пішло на те, щоб добити осередки партизанського спротиву. Королівська родина, яку окупанти планували стратити, встигла евакуюватися до Саудівської Аравії. Втім іракські окупанти навіть з простими кувейтцями особливо не церемонилися, влаштувавши їм справжній терор із вбивствами мирних мешканців, пограбуванням їхніх будинків тощо. Таким чином Кувейт перетворився на велику Бучу, порівняну з територією Івано-Франківської області. Окупанти здійснювали на території Кувейту фільтраційні заходи, схожі на ті, які московити запровадили в нас на окупованих територіях, а отже тим, хто не встиг втекти до окупації країни, було досить проблематично звідти виїхати, але людей нерідко випускали за хабарі.
4 серпня окупанти створили з кувейтських офіцерів-зрадників маріонетковий уряд, який через кілька днів “попросився” до складу Іраку і згодом був проголошений його 19-ю провінцією. Світова спільнота, звісно ж, не визнала іракського суверенітету над Кувейтом, а тому, не дивлячись на те, що ця держава на той момент фактично зникла з політичної карти світу, її дипломатичні представництва за кордоном продовжували функціонувати, отримуючи вказівки від легітимного уряду, який змушений був працювати у вигнанні. Щоправда, серед іноземних лідерів знайшлося й кілька білих ворон, які підтримали окупацію Кувейту, зокрема тодішній президент Ємену Алі Салех. Навіть Радянський Союз, який був союзником Іраку, засудив його агресію. Окупація Кувейту тривала 7 місяців. Наприкінці лютого 1991 року війська міжнародної коаліції ООН на чолі з США провели військову операцію “Буря в пустелі”, в результаті якої країна була звільнена. Після цього кувейтці почали масово влаштовувати самосуди над колаборантами та зрадниками, влада країни цьому особливо не перешкоджала. В 2002 році Саддам Хусейн офіційно вибачився перед Кувейтом за вторгнення, Кувейт вибачень не прийняв (і правильно зробив).
Сьогодні Кувейт — одна з найбагатших держав світу, яка завдяки великим запасам нафти побудувала для своїх громадян справжній соціалізм:
- в країні безкоштовна освіта, а особливо обдарованим студентам держава також оплачує навчання в іноземних університетах;
- медицина тут також безкоштовна, а якщо людину з якихось причин не можна вилікувати в Кувейті, держава оплатить лікування за кордоном;
- комунальні послуги також безкоштовні;
- тут можна оформити кредит на житло під 0% (хоча це швидше за все зроблено з релігійних міркувань, оскільки в ісламі заборонено давати гроші під відсотки);
- у випадку безробіття громадянин отримує виплати від держави, доки не знайде роботу;
- на дітей держава щомісяця виплачує по 200 доларів, доки вони не почнуть працювати. Однак це правило працює лише у випадку якщо в родині до 5-ти дітей. Якщо більше — вважається, що батьки можуть собі дозволити самостійно їх забезпечувати;
- коли ціни на нафту виростають, держава пробачає своїм громадянам усі кредити.
Але усе це стосується лише тих мешканців Кувейту, які мають громадянство цієї держави, а таких в 4-мільйонному Кувейті лише 25%. Після здобуття незалежності громадянство Кувейту отримали лише ті його мешканці, які змогли документально підтвердити, що їхні предки проживали на території цієї країни до 1927 року. Решта населення складають або гастарбайтери, які обслуговують цей “золотий мільйон”, або так звані “негромадяни”. Так, тут так само як в Латвії та Естонії є інститут негромадянства. З паспортом негромадянина ви можете законно проживати в країні, але не можете займати державні посади, служити в армії, працювати в поліції, голосувати на виборах тощо. Іноді на великі свята емір дарує громадянство 20-30 негромадянам. Іноземцю ж отримати кувейтське громадянство майже нереально. Якщо жінка-іноземка вийде заміж за громадянина Кувейту, вона зможе отримати кувейтське громадянство мінімум через 18 років, і то не факт. Дещо спрощені правила діють для жінок, які є громадянками країн, які є членами GCC (Gulf Cooperation Council, Рада співробітництва арабських держав Перської затоки), куди окрім Кувейту також входять Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, ОАЕ та Оман.
Кувейт є однією з найбільш консервативних арабських країн, хоч і не настільки, як Саудівська Аравія — жінки тут не зобов’язані носити паранджу або хіджаб (хоча багато хто все одно носить), тут немає релігійної поліції, немає суворої статевої сегрегації тощо. Водночас тут діє тотальна заборона на алкогольні напої, навіть для немусульман. У зв’язку з цим в Кувейті практично відсутнє нічне життя в нашому розумінні. В країні немає нічних клубів, барів, казино і т. ін. До речі, в перші роки незалежності алкоголь в Кувейті не був заборонений для немусульман. Тут діяла приблизно така ж система як в ОАЕ — спиртні напої продавалися лише в спеціалізованих магазинах і для їх покупки потрібно було отримати спеціальний дозвіл (ліцензію) в поліції. Однак в 1964 році після серії смертельних ДТП, спричинених п’яними водіями, кувейтський парламент вирішив “закрутити гайки”. У 2010-му ходили чутки, ніби в Кувейті знову планують легалізувати алкоголь, але цього не сталося. Але якщо у вас є знайомі в нашому посольстві в цій країні (та й не обов’язково в нашому), є шанс, що ви тут зможете дістати бухло, оскільки дипломати в цій країні мають ізольований від “зовнішнього світу” канал постачання спиртних напоїв. Не знаю, правда, як це працює, але то вже не важливо.
Втім, сухий закон — це не єдине, в чому проявляється консервативність Кувейту, є ще інші аспекти, зокрема — ставлення до Ізраїлю. Після того, як в 2020 році ОАЕ та Бахрейн встановили дипломатичні відносини з Ізраїлем, Дональд Трамп заявив, що Кувейт може стати наступною арабською країною, яка це зробить, на що представники кувейтської влади відповіли, що Кувейт буде останньою державою, яка визнає Ізраїль. Кувейт активно бойкотує Ізраїль за усіма напрямками, починаючи з ізраїльських товарів і закінчуючи різними заходами, на яких присутня єврейська держава. Так, у 2014 році Кувейт відмовився брати участь в конференції з відновлюваної енергії в Абу-Дабі, оскільки на неї запросили також представників Ізраїлю. Якщо у вашому паспорті є ізраїльська віза, або будь-які інші докази того, що ви відвідували цю країну, вас ймовірніше за все не впустять до Кувейту. Взагалі, до відносно нещодавнього часу подібними речами грішили усі арабські держави. Все почалося у 1967 році, коли на саміті Ліги арабських держав, який проходив в Судані, було проголошено принцип “трьох ні” — ніякого миру з Ізраїлем, ніякого визнання Ізраїлю, ніяких перемовин з ним. Але з часом деякі арабські країни почали поступово відмовлятися від такої політики. Сьогодні навіть ультраконсервативна Саудівська Аравія шукає шляхи порозуміння з єврейською державою. А от Кувейт досі продовжує вперто бойкотувати Ізраїль і через свої дурні принципи вже двічі вляпався у міжнародний скандал. Обидва випадки були пов’язані з державною авіакомпанією Kuwait Airways.
Дивлячись на те, які успіхи роблять еміратські та катарські авіакомпанії, Кувейт вирішив також не відставати в цьому плані і вклався в розвиток свого авіаперевізника. Спочатку справи йшли досить непогано — компанія Kuwait Airways отримала дозвіл на перельоти всередині Євросоюзу, а згодом і на трансатлантичні перельоти між Європою та США. Але в 2013 році сталася подія, яка перекреслила усі перспективи авіакомпанії. Сімейна пара громадян Ізраїлю повинна була летіти з Нью-Йорка до Лондона. Вони придбали квитки на рейс Kuwait Airways, однак під час реєстрації в аеропорту їм було відмовлено в посадці, хоча це був прямий рейс без жодних пересадок в Кувейті. Після цього інциденту вони подали до американського суду позов проти авіакомпанії і виграли справу. Американська влада поставила авіакомпанію перед вибором: або ви припиняєте дискримінацію ізраїльських громадян, або ми відкликаємо у вас дозвіл на здійснення перельотів між США та Європою. В кінцевому підсумку в Kuwait Airways вирішили скасувати рейс Нью-Йорк — Лондон. Через кілька років схожий інцидент стався десь в Євросоюзі, внаслідок чого компанія також була позбавлена можливості здійснювати перельоти всередині Євросоюзу, втрачаючи гроші просто на рівному місці. При цьому ізраїльтяни без проблем можуть літати такими авіакомпаніями, як Qatar Airways та Oman Air, хоча Катар та Оман також офіційно не визнають Ізраїль.
Ви можете спитати: а чому серед арабських країн Перської затоки саме Кувейт займає таку принципову позицію щодо Ізраїлю? На жаль, у мене немає відповіді на це питання, самому цікаво дізнатися, тому якщо хтось в курсі — напишіть в коментарях.
Як потрапити в Кувейт громадянину України?
Українцям для відвідування Кувейту потрібна віза. Деякі сумнівні інфоресурси пишуть, що її дуже важко отримати. Не ведіться на ці фейки, насправді все відносно легко. Громадяни України мають можливість оформити електронну туристичну візу через інтернет, створивши заявку на сайті https://evisa.moi.gov.kw/evisa/home_e.do, або отримати її по прибуттю в аеропорту. Якщо ваша заявка буде схвалена, вам надійде електронний лист з посиланням для оплати. Віза коштує 3 кувейтських динари (~370 грн). Заявки розглядають досить швидко, тому візу ви швидше за все отримаєте в день подачі заявки. В будь-якому разі не варто поспішати, оскільки електронна віза дійсна лише протягом місяця, і якщо її термін закінчиться до запланованої вами подорожі, вам доведеться оформлювати нову.
До речі, хочу попередити про один нюанс. Електронна віза, яку ви отримуєте через інтернет, насправді не є повноцінною візою, а швидше підтвердженням того, що ви її оформили. Коли ми пішли з роздруківками наших віз на прикордонний контроль, нам сказали іти в кабінет в протилежному кінці приміщення. Там дядько в формі взяв в нас паспорти та роздруківки віз і почав якусь паперову метушню, щось скануючи, друкуючи та штампуючи, а ми сидимо і чекаємо. Поруч з нами сиділа родина з Туреччини, так вони нам сказали, що чекати доведеться десь дві години. На щастя, ми чекали лише десь півгодини. Закінчивши паперову метушню в нас взяли відбитки пальців, після чого зі словами “Welcome to Kuwait!” повернули паспорти зі штампами та видали вже повноцінні візи, роздруковані на офіційних бланках. Візу необхідно зберігати протягом усього часу перебування в країні, оскільки її будуть перевіряти при заселенні в готель, а також під час виїзду з країни.
Не розумію, правда, чим це відрізняється від отримання візи по прибуттю. Пам’ятаю, коли я в 2017 році подорожував до Кіпру, у мене ще не було біометричного паспорта, а отже я ще не мав можливості користуватися безвізом з країнами Євросоюзу. У зв’язку з цим мені довелося оформлювати електронну кіпрську візу. Але, як би дивно це не виглядало, на ту візу ніхто навіть не дивився. Точніше, її перевіряли лише під час реєстрації на рейс в Борисполі, а коли я проходив прикордонний контроль в аеропорту Ларнаки, прикордонник тупо відклав папірець з роздрукованою візою в бік, поставив штамп в паспорт і все. Без жодних питань та жодної бюрократії. А от в Кувейті в цьому плані бюрократичний апарат все ще досить сильний. Однак я все ж таки в будь-якому випадку раджу заздалегідь оформити кувейтську електронну візу, інакше вам під час реєстрації на рейс заморочать голову. Хоча, вам в будь-якому випадку будуть ставити багато питань і окрім візи можуть попросити підтвердження бронювання готелю та зворотний квиток, паралельно з цим щось перевіряючи у себе в комп’ютері. Зрозумійте правильно — в цю країну нечасто їздять з туристичною метою, а особливо наші громадяни, тому працівники авіакомпаній на стійках реєстрації не завжди можуть знати, що робити з власниками українських паспортів. Тому окрім віз бажано мати при собі усі документи, що підтверджують бронювання готелів та авіаквитків, можна навіть в електронному вигляді, щоб показати в телефоні, і тоді не буде жодних проблем.
Летіти в Кувейт краще зі Стамбула. З аеропортів цього міста майже щодня є рейси в цю країну від Kuwait Airways, Jazeera Airways та інших компаній.
Валюта
Офіційною валютою Кувейту є кувейтський динар. Він є однією з найсильніших валют світу, 1 динар приблизно дорівнює 3.25 американських доларів, за поточним курсом це десь 123 грн. Особливість кувейтського динару полягає в тому, що він ділиться на 1000 філсів. Не на 100, як в більшості країн, де є монети, а саме на 1000. До цього я в жодній країні такого не зустрічав. Однак, як стало відомо дещо згодом, для арабських країн це не таке вже й рідкісне явище, коли грошова одиниця ділиться на 1000 “монетних” одиниць (якщо можна так висловитися).
Погода
В інтернеті розповсюджують багато фейків, що в Кувейті ніби то настільки страшенна жара, що влітку все просто плавиться. Хочеться спитати в авторів цих фейків: а чому саме в Кувейті? А чому тоді в більш південних країнах нічого не плавиться?
Насправді ж через географічне положення Кувейт є більш прохолодною країною, ніж популярні серед туристів ОАЕ. І якщо наприкінці січня вдень погода досить тепла, то вранці та ввечері може знадобитися щось з довгими рукавами. Тому якщо ви плануєте відвідати цю країну приблизно в цей час, візьміть з собою легку куртку.
Роумінг
З роумінгом у наших операторів в цій країні не дуже. В Lifecell все працює, але тарифи дорогі. В “Київстара” роумінг в Кувейті працює в обмеженому режимі — лише на вхідні дзвінки та SMS.
Розетки
В Кувейті використовуються розетки британського типу — для вилок з трьома прямокутними штекерами, тому не забудьте взяти з собою адаптер. В принципі, в британську розетку можна впихнути європейську вилку, якщо грамотно підійти до справи, але все ж таки краще мати адаптер.
Сподіваюсь, я надав достаньо інформації про Кувейт, а тому пропоную перейти до огляду його столиці.
Ель-Кувейт
Столиця Кувейту Ель-Кувейт розташована на південному березі Кувейтської затоки:
В принципі, більшість інших кувейтських міст, як видно на карті вище, розташовані впритул до столиці та утворюють велику агломерацію. Також є кілька міст на півдні країни поблизу кордону із Саудівською Аравією, але переважна більшість території Кувейту — це суцільна пустеля:
Населення Ель-Кувейту складає десь 60 тисяч мешканців, а разом з передмістями — близько 3 мільйони.
Найвідомішою пам’яткою кувейтської столиці, а також усієї країни загалом, є Кувейтські вежі — комплекс із трьох веж, початковим призначенням яких було підтримування тиску у водопровідній мережі міста, але завдяки архітектурним особливостям вони стали головним туристичним об’єктом та символом країни:
Вежі були спроектовані шведським архітектором та урочисто відкриті в 1977 році. Під час війни з Іраком вежі дещо постраждали, але були повністю відновлені в 2012 році. Вежі відкриті для відвідування туристами, всередині верхньої кулі найвищої вежі є панорамний ресторан, який обертається навколо осі. З нього відкриваються ось такі панорами міста:
А ось так вежі підсвічуються вночі:
Але Кувейтські вежі — це далеко не єдина локація, звідки можна подивитися на Ель-Кувейт з висоти. Не меншої уваги заслуговує розташована в центрі столиці телевізійна вежа, яка має назву “Вежа визволення”. Ця вежа, яка є другою найвищою спорудою в Кувейті після хмарочосу Al Hamra, як неважко здогадатися з назви, є символом звільнення країни від іракської окупації. Її будівництво розпочалося в 1987 році, тоді її планувалося назвати просто “Телекомунікаційна вежа Кувейту”. В 1990 році у зв’язку з вторгненням Іраку роботи з будівництва були припинені. На щастя те, що було на той момент вже побудовано, під час вторгнення не постраждало, отже після вигнання іракських окупантів з Кувейту ніщо не заважало продовжити роботу над вежею. Будівництво закінчилося в 1993 році, але офіційно телевежа була відкрита лише у 1996-му:
Коли ми сюди прийшли, почалося найцікавіше. Спершу ми ніде не могли знайти касу з квитками. Ми пішли шукати ліфт. Знайшли, але він не працював. Тут підходить якась жінка в паранджі і каже нам, що телевежа закрита для туристів і відкривається лише на деякі свята. Почувши від нас, що ми приїхали лише на один день, вона порадила нам звернутися до директора. Пішли ми шукати кабінет директора, там також сиділа жінка в паранджі. І що ви думаєте? Вона без жодних питань погодилася нам допомогти! Здійснивши кілька телефонних дзвінків вона викликала одного з охоронців та жінку-екскурсовода, які нас супроводжували. Спеціально для нас вони увімкнули ліфти і ми піднялися на телевежу. І знаєте, що найцікавіше? З нас за це ні копійки не взяли! Звучить надто фантастично і неправдоподібно? Розумію, я сам до кінця не вірив, що в нас щось вийде. Але бачите, як може бути?
Ось як виглядає Ель-Кувейт з телевежі:
А ще у телевежі можна побачити різні цікаві експонати, наприклад, старий комп’ютер:
Ну і куди ж без портретів керівників країни?
Але на телевежі також не закінчуються місця, з яких можна подивитися на кувейтську столицю згори. Як ви можете побачити з попередніх світлин, в місті досить багато хмарочосів, що є досить типовим для майже кожного арабського нафтового королівства. Є немало цікавих та креативних. Найвищим та одним з найцікавіших хмарочосів Кувейту є Al Hamra, побудований у 2011 році. Він має 84 поверхи:
Ми зайшли всередину, щоб спитати в охорони, чи є тут оглядовий майданчик для туристів на якому-небудь високому поверсі. Нам сказали, що нічого такого у цій будівлі немає, тут лише офіси, але в принципі питання можна вирішити. Нас повели на VIP-Reception, там сидів чоловік, який зробив один телефонний дзвінок, після чого нам видали гостьові перепустки і сказали їхати на 55-й поверх. Ось так, шановне панство. До нас знову поставилися як до важливих гостей і не взяли ні копійки. Тому якщо поїдете в Кувейт, запам’ятайте просте правило: якщо вам не вдається кудись потрапити через парадний вхід, спробуйте через службовий. В нашому випадку це двічі спрацювало 😉.
А ось які панорами можна побачити з 55-го поверху хмарочоса Al Hamra:
І як після цього не любити Кувейт? 😊
Другим найвищим хмарочосом країни є 61-поверховий Національний банк Кувейту, побудований у 2019-му:
Arraya Tower — 60-поверховий хмарочос, який на даний час є третім найвищим в Кувейті. До 2011 року, поки не побудували Al Hamra, був першим:
KIPCO Tower — четвертий найвищий хмарочос в Кувейті. Візуально він виглядає дуже високим, але він так само як і Arraya Tower має 60 поверхів. Побудований у 2011-му:
Після нього іде побудована у 2013 році 42-поверхова будівля Центрального банку Кувейту у формі трапеції:
Неподалік від Центрального банку розташований ось такий білий 50-поверховий хмарочос, який належить управлінню інвестиціями. Цей вже відносно новий, побудований у 2018-му:
Наступним іде Al Tijaria Tower — “закручений” 41-поверховий хмарочос, розташований неподалік від парку Al Shaheed:
Хмарочоси Ель-Кувейту на цьому не закінчуються, є ще багато інших:
Не хмарочос, але виглядає цікаво:
Але не єдиними лише хмарочосами представлена архітектурна спадщина Ель-Кувейту. На одній з центральних вулиць я знайшов ось такий будинок в соціалістичному стилі. Я не є прихильником такого стилю, але мені сподобався візерунок на стіні:
Ось ще цікава будівля, яка за своєю концепцією трохи нагадує готель “Салют” в Києві:
Будівля Кувейтської страхової компанії:
Не знаю, що це, але виглядає нестандартно:
Серед старовинної архітектури хочу виділити палац Сеїф з годинниковою вежею. Під час війни з Іраком у вежу потрапила ракета, яка повністю знищила годинник. Вежу повністю відреставрували, а годинник замінили на новий:
Перед палацом на невеликому пагорбі встановлена ось така конструкція:
Через дорогу від палацу знаходиться Велика мечеть — головна святиня Кувейту:
Праворуч від палацу — будівля міністерства закордонних справ:
Трохи далі від нього — торговий центр Souk Sharq та пристань для яхт Souk Sharq Marina:
Годинникова вежа неподалік від телевежі:
Площа Сафат:
На площі є цікавий будинок з натяками на єменську архітектуру. Однак це новороб:
Мечеть Мохаммеда бін Абдул-Рахмана бін Бахра:
Мечеть Аль-Шамлан, цікава тим, що розташована посередині кругового перехрестя:
Мурали для кувейтців абсолютно не чуже явище:
Будівля товариства юристів, стилізована під неокласику:
Креативний надземний перехід:
А ось цей будинок явно стилізований під старий американський хмарочос:
Громадський транспорт в Ель-Кувейті (та й напевно в інших кувейтських містах також) представлений лише автобусами, досить багато двоповерхових. Це, напевно, єдине, що залишилося тут від британських колонізаторів:
На південній околиці Ель-Кувейта знаходиться парк Al Shaheed:
Ось так підсвічуються хмарочоси вночі:
Житлові квартали на околиці Ель-Кувейту. В багатоквартирних будинках тут живуть переважно іноземці:
А через дорогу вже починається приватний сектор, де живуть місцеві мешканці. Араби, звичайно, також купують житло в багатоквартирних будинках, але виключно для того, щоб здавати ці квартири в оренду. Самі вони зазвичай в квартирах не живуть, надаючи перевагу саме приватним будинкам:
На вулицях Ель-Кувейту нерідко можна побачити ретро-автомобілі:
Одного разу ми тут навіть “Жигуль” побачили. І звідки в Кувейті взялося це “чудо радянського автопрому”? 😀 Тут може бути два варіанти: або його хтось купив по приколу як ретро-авто, або на ньому їздить якийсь бідний гастарбайтер з Бангладешу. Але я точно можу сказати, що кувейтці, які зазвичай полюбляють великі джипи і можуть собі їх дозволити, на такому барахлі їздити не будуть:
А тепер давайте зайдемо в кувейтський супермаркет і я вам покажу те, чого ви точно ніколи не бачили — безалкогольний Мартіні 😀:
Мені стало настільки цікаво, що воно собою являє, що я не втримався і купив його. По факту це сильногазований напій зі смаком виноградного соку. Те ж саме можу сказати й про інші види безалкогольного шампанського, які тут продаються.
Також тут п’ють безалкогольне пиво та різні безалкогольні коктейлі:
Кувейт залишив приємні враження, хоча місцями й неоднозначні:
- країна має непоганий потенціал для розвитку туризму, але влада нічого для цього не робить. Економіка країни майже повністю зав’язана на нафту, але ж нафта колись закінчиться, а туристи будуть завжди. В ОАЕ, Катарі та Бахрейні це давно зрозуміли, а віднедавна ще й в Саудівській Аравії, тому ці країни взяли курс на диверсифікацію економіки, а от Кувейт поки що покладається на одну лише нафту;
- тут є непогані пляжі, але вони не облаштовані належним чином — немає душових кабінок, туалетів, роздягалень тощо. До речі, чоловікам в Кувейті не можна купатися лише в плавках, потрібно одягати спеціальні купальні шорти. Це також стосується й готельних басейнів, але там вам можуть їх видати, якщо в вас з собою немає. Причина залізна — в басейн можуть прийти дівчата (ніби ми їх боїмося 😀). Чесно кажучи, в інших арабських країнах я такої дичини не бачив;
- тут багато креативних хмарочосів, а от якоїсь цікавої старовинної арабської архітектури практично немає;
- як відомо, міста в арабських нафтових королівствах не надто пристосовані для пішоходів. В Кувейті ситуація в цьому плані далеко не найгірша, але не ідеальна. Тут є тротуари, а от пішохідні переходи є далеко не всюди, де вони були б доречними. У зв’язку з цим неодноразово доводилося переходити дорогу в недозволених місцях, але в Кувейті цим грішать усі, тому тут це не є великою проблемою.
Водночас тут приємні та доброзичливі люди, які готові прийти вам на допомогу і зробити те, що здавалося б неможливим. От хто б міг подумати, що в телевежі, яка закрита для туристів, можна просто піти до директора, і він залюбки організує вам індивідуальну екскурсію, та ще й абсолютно безкоштовно? В будь-якій іншій країні з вами в подібній ситуації ніхто б навіть розмовляти на цю тему не став, або вас би просто послали подалі. Можливо, причина саме в тому, що Кувейт не зіпсований масовим туризмом, а тому тих небагаточисельних туристів, які сюди приїжджають, готові на руках носити.
Отже, нехай вас не лякає те, що Кувейт не користується популярністю в іноземних туристів. Якщо ви плануєте коли-небудь відвідати цю країну, не треба чекати, коли вона перетвориться на чергову туристичну Мекку на кшталт ОАЕ. Просто беріть квиток та їдьте!
