Я об’їздив немало європейських країн. Тривалий час географія відвіданих мною країн Європи обмежувалася переважно східними країнами, але згодом я почав поступово її розширювати на захід, північ та південь. Однак країни Балтії якось довгий час залишалися “за бортом”. Хоча одного разу я ледве не потрапив в Латвію. Це було в серпні 2021-го, коли ми з друзями планували подорож до Фінляндії. Ми знайшли прямий рейс до Гельсінкі, але на зворотний шлях були варіанти лише з пересадками. Нагадаю — це був 2021 рік, коли світ ще остаточно не оговтався від коронавірусу, але вже почав поступово відкриватися туристам, особливо вакцинованим. Однак у кожної країни були свої правила в плані того, кого пускати і з якими вакцинами. Так от, ми знайшли рейс з Гельсінкі до Києва з пересадкою в Ризі, до того ж інтервал між літаками складав десь 6 годин, тобто достатньо для того, щоб побачити основні пам’ятки міста. Але проблема полягала в тому, що один з наших друзів був вакцинований препаратом, який не визнавався в Латвії, точніше — на одних сайтах писали, що з тією вакциною в Латвію пускають, в той час, як на інших стверджувалося зовсім інше, тому ми вирішили не ризикувати і розглянути інші варіанти, відклавши Латвію до кращих часів. В кінцевому підсумку ми назад летіли через Амстердам, куди пускали взагалі без жодних проблем, навіть не перевіряючи сертифікати про вакцинацію. Але тоді я ще навіть не підозрював, що через три роки я все ж доберуся до Латвії.
У багатьох людей, які застали радянські часи, Латвія нерідко асоціюється з мікроавтобусами RAF, що вироблялися на Ризькому автобусному заводі. Їх в народі прозвали “рафіками”. В першій половині 90-х їх ще можна було побачити на вулицях наших міст в якості маршруток та карет “швидкої”. Також багато в кого були радіоприймачі VEF та аудіосистеми Radiotehnika — це все також латвійська продукція, і варто визнати, що на той час це були досить непогані девайси. Один мій родич свого часу за колонки Radiotehnika S-90 готовий був ледве не рідну маму продати 😊. Ну а про ризькі шпроти я взагалі мовчу.
Латвія наряду з Литвою та Естонією була однією з найбільш розвинутих радянських республік. Такий собі “внутрішній закордон”. Але чим більше радянська влада вливала грошей в ці балтійські республіки, тим більше вони її ненавиділи, оскільки чудово розуміли, що із “загниваючим” Заходом їм би жилося ще краще. Радянський період тут називають не інакше, як окупацією, і за великим рахунком так воно і насправді було. До речі, колективний Захід ніколи не визнавав країни Балтії частиною СРСР. В 1990-му році усі три балтійські країни проголосили незалежність, і хоча формально вони продовжували залишатися частиною СРСР аж до його остаточного розпаду, фактично з того часу вони вже намагалися проводити незалежну від союзного центру політику. У 2004-му країни Балтії були прийняті до Євросоюзу та НАТО.
Оскільки в країнах Балтії навіть в радянські часи був відносно високий рівень життя, туди в ті часи переїхало жити немало московитів, і неважко здогадатися, що більшість із них сьогодні є абсолютно нелояльними до цих держав (до болю знайома ситуація, чи не так?). Сьогодні вони складають досить немалу частину населення Латвії — десь 25%. Розуміючи потенційні ризики, Латвія після розпаду СРСР відмовилася надавати своє громадянство тим людям, які переїхали на її територію за радянських часів, аби не дати їм можливості впливати на свою політику. Громадянство змогли отримати лише ті мешканці Латвії, які змогли довести, що вони проживали на її території до радянської окупації. Усі інші отримали паспорти негромадянина, які дають право проживати в цій країні, отримувати від неї консульські послуги, але не дають права брати участі у виборах, займати державні посади тощо. Негромадяни можуть отримати громадянство, склавши екзамен на знання мови, історії і т. ін. Приблизно такі ж правила діють і в Естонії. Якби Україна свого часу зробила так само, можливо, наша історія пішла би іншим шляхом. Частина негромадян з часом змогли стати громадянами, але таких не так вже й багато, оскільки велика кількість негромадян не бажають вчити латиську мову, а натомість постійно скиглять, що їх “ущємляют”, тільки чомусь при цьому переїжджати на свою історичну батьківщину вони не хочуть (чи нічого не нагадує, знову ж таки?), а тихо чекають, що їх прийдуть “освобождать”. Латиші чудово розуміють, що їхня країна може стати наступною жертвою кремлівських нацистів, у зв’язку з чим в лютому цього року в Латвії повернули призов до армії. Хоча здавалося б, Латвія є членом НАТО і їй особливо немає за що турбуватися, але коли у тебе на сході й*бнутий сусід, краще зайвий раз перестрахуватися. До того ж ще невідомо як НАТО буде себе поводити у разі нападу РФ на Латвію — чи спрацює 5-та стаття, чи Латвію залишать один на один з агресором?
Ось такі справи, шановне панство — Латвія і Україна мають немало спільного, але при цьому такі різні долі. Латвія та інші країни Балтії розуміють наші проблеми як ніхто інший, і саме тому вони ще з 2014-го року є нашими найбільшими лобістами в Європі. І це при тому, що в нас з ними навіть спільного кордону немає. Однак їм, так само як і нам, не пощастило мати кордон з недобитими залишками імперії зла, яка відродила нацизм. І сьогодні вони віддають нам ледве не всю зброю, яка в них є, за що їм величезна подяка!
І розпочнемо ми знайомство з Латвією з її столиці.
Рига
Рига стоїть на ріці Двіна або, як її тут називають, Даугава, яка ділить місто на правобережну та лівобережну частини:
Історичний центр та усі найцікавіші туристичні локації знаходяться на лівому березі.
На сьогодні населення Риги складає близько 700 тисяч мешканців, що робить її найбільшим містом не лише в Латвії, а й взагалі в усьому балтійському регіоні.
В Ризі багато готичних соборів. Ось, наприклад, церква Скорботної Богородиці:
Англіканська церква святого Спасителя:
Житловий будинок в центрі, який знаходиться під охороною як пам’ятка архітектури:
Будинок зі статуєю дівчини:
Домська площа:
Ризький художній музей:
Ризька державна телерадіокомпанія:
Домський собор:
Якась чупакабра 😊:
Ресторан “Dom”:
Вулиця Tirgoņu:
Сувенірний магазин з котом 😸:
Окрім латвійських сувенірів тут можна знайти також і українські:
Церква святого Петра, дзвіниця якої відкрита для відвідування туристами (до речі, для українців діє знижка 50%):
Ось так звідти видно місто:
Вдалині видніється телевежа:
Вулиця Skārņu:
На цій вулиці стоїть пам’ятник Бременським музикантам, подарований Ризі в 1990 році Бременом, який є містом-побратимом Риги:
Вулиця Kalēju:
Вулиця Ріхарда Вагнера:
Вулиця Театральна:
Готель Kempinski:
Бульвар Aspazijas:
Готель Opera:
Йоперний театр 😊:
Пам’ятник Марісу Лієпі — латвійському артисту балету:
Пам’ятник Джорджу Армістеду — меру Риги 1901-1912 років. Вважається одним з найуспішніших міських голів Риги:
Винний ресторан у грецькому стилі:
Монумент Свободи, присвячений латишам, що полягли у боротьбі за незалежність у 1918-1920 роках:
Пам’ятник “Балтійському шляху” — акції, яка пройшла в балтійських республіках 23 серпня 1989-го. Під час цієї акції мешканці Латвії, Литви та Естонії, тримаючись за руки, об’єдналися у живий ланцюг, з’єднавши Таллінн, Ригу і Вільнюс. Це був мирний протест проти окупації балтійських країн:
На деяких будинках ще збереглися дореволюційні надписи російською мовою зі старою орфографією:
Театр Михайла Чехова:
Будівля Великої гільдії:
Будинок з котами:
Навколо цього будинку існує легенда, згідно з якою колись багатий купець Блюмер, незадоволений тим, що йому не дозволили стати членом Великої гільдії, замовив скульптури чорних котів з вигнутими спинами та встановив їх на вежах свого будинку. До того ж він встановив їх таким чином, що вони були повернуті хвостами в бік вікон кабінету старійшини гільдії. З Блюмером почали судитися, вимагаючи розвернути котів в інший бік, однак змусити його зробити це не вдалося, оскільки Блюмер був чи то хорошим другом судді, чи то дав йому хабар. Але в якийсь момент Велика гільдія змогла домовитися з Блюмером мирним шляхом і котів в кінцевому підсумку розвернули. Отака історія.
Військовий музей:
Вулиця Torņa:
Технікум:
Народний театр:
Церква святого Якоба:
Комплекс з трьох будинків під назвою “Три брати”:
Каналізаційний люк з котом:
Будинок на вулиці Januiela:
Кам’яниця Чорноголових:
Статуя Роланда:
Міська рада:
Пам’ятник першій новорічній ялинці, встановленій в Ризі:
Пам’ятник латиським стрілкам:
Музей декоративного мистецтва:
В Ризі також є “П’яна Вишня”:
Ще кілька цікавих будинків в центрі:
Бюро внутрішньої безпеки Міністерства внутрішніх справ:
Великий прапор Латвії на протилежному березі:
Ризький замок, наразі — резиденція президента:
Національна бібліотека:
Пам’ятник воїнам 1905-го:
Виявляється, в Ризі також є “пародія” на Московський державний університет, як в Бухаресті та Варшаві, тільки значно більш скромна. Я думав, такі архітектурні проекти в ті часи були чисто експортним продуктом. Тут розташована Академія наук:
Міський канал, де можна замовити прогулянку на катері з виходом до Даугави:
Латвійський університет:
Посольство Німеччини:
Кафедральний собор Різдва Христового:
Бібліотека Латвійського університету:
Академія мистецтв:
Годинник співдружності Кобе:
Готель Gallery Park:
Міністерство закордонних справ:
Конгрес-центр:
Збоку від конгрес-центру — пам’ятник латиському письменнику Андрейсу Упітсу:
А на площі перед конгрес-центром встановлено багато українських прапорів:
Взагалі, якщо ви помітили, їх тут всюди дуже багато, вся Рига в українських прапорах. В жодній іншій європейській столиці я їх стільки не бачив, навіть у Варшаві, хоча й там їх досить багато. Та й напевно навіть в жодному українському місті їх так багато не розвішано, як в Ризі.
Гуляючи по цій площі перед конгрес-центром я все думав, а чому саме на ній їх встановили так багато? Все просто, виявляється, навпроти через дорогу знаходиться москальське посольство, з вікон якого добре видно ці прапори (браво латвійцям!).
А ось це можна побачити прямо навпроти москальського посольства:
Двері трамваїв також прикрашені українськими прапорами:
Суд:
Будинки на вулиці Єлизавети:
Вулиця Альберта, де кожний будинок — це шедевр архітектурного мистецтва, кажу це без перебільшення:
Музей мистецтва:
Комплекс Zunda Towers з двох 30-поверхових будівель на правому березі. До 2022 року називався Z-Towers, після чого був перейменований з відомих причин:
Рига — без перебільшення одне з найцікавіших міст Європи. Тут стільки цікавої архітектури, що Ригу можна позиціонувати як такий собі Відень на мінімалках. Звичайно, це трохи різні масштаби, оскільки у Відні і населення втричі більше, та й на відміну від Риги ви там за два дні точно не встигнете все побачити. Крім того, якщо Відень — це місто переважно в білих та світло-сірих тонах, то Рига більш різнокольорова. Але якщо пофарбувати центр Відня в різні кольори, він буде мало чим відрізнятися від Риги.
Окрім Відня у мене також виникли певні асоціації з Гамбургом, в першу чергу через високі готичні дзвіниці церков та соборів. Ну і також побачив тут немало натяків на скандинавські міста на кшталт Мальме та Гельсінкі. Воно й не дивно, хоч Латвія не є скандинавською країною, але це все-таки північна Європа.
Юрмала
На пост-радянському просторі це, напевно, найбільш відоме латвійське місто після Риги. В радянські часи це був один з найулюбленіших курортів Хрущова, Брежнєва та інших перших осіб держави. Тут часто проводяться різні гумористичні та музичні фестивалі. Впродовж 2002-2014 років тут проходив міжнародний фестиваль-конкурс молодих виконавців “Нова Хвиля”, започаткований Ігорем Крутим та Раймондом Паулсом. Фестиваль проходив в липні протягом шести днів в концертному залі Dzintari:
- перший день — церемонія відкриття фестивалю, на якій виступають зірки російської та зарубіжної естради;
- другий день — конкурсанти виконують іноземні хіти та отримують бали від журі;
- третій день — конкурсанти виконують хіт своєї країни та отримують бали від журі;
- четвертий день — творчий вечір якогось відомого музиканта;
- п’ятий день — конкурсанти виконують свої пісні та отримують бали від журі;
- шостий день — церемонія нагородження та закриття конкурсу.
З цього конкурсу почалася популярність деяких українських зірок. Зокрема через нього пройшли Віталій Козловський, Тіна Кароль, Джамала та інші. Після 2014 року у зв’язку з тим, що Латвія заборонила в’їзд на свою територію Кобзону, Газманову, Валерії та іншим російським артистам, які підтримали окупацію Криму, Ігор Крутой вирішив перенести конкурс до Сочі. І тут мені згадалися рядки з однієї пісні Валерії: “Балтийский беееерег будет скучааать, чайки будут ждаааать…” (не будуть 😊).
Але повернемося до самого міста. Юрмала розкинулася довгою смугою на узбережжі Ризької затоки:
Юрмала сформувалася шляхом об’єднання в єдине місто кількох прибережних селищ, таких як Лієлупе, Булдурі, Майорі, Дзінтарі та інших, які наразі мають статус районів міста. Кожен з цих районів має свою залізничну станцію. З одного боку це зручно — якщо, наприклад, ви їдете до Юрмали з Риги, ви можете вийти в потрібному вам районі і вам не доведеться потім петляти пішки через половину міста. Але з іншого боку це може викликати труднощі в іноземного туриста, який може не зорієнтуватися на який поїзд йому сідати і на якій станції йому виходити (станції під назвою “Юрмала” не існує, усі станції в місті мають назви тих районів, в яких вони знаходяться). З Риги до Юрмали поїзди ходять з інтервалом 15-30 хвилин. До станції Майорі (майже центр Юрмали) їхати десь 35 хвилин. Як можна помітити на карті вище, Юрмала знаходиться досить близько до Риги. В 1946 році вона навіть була приєднана до столиці і стала одним з її районів, але в 1959-му Юрмалі повернули статус окремого міста та розширили її територію шляхом приєднання до неї міст Слока та Кемері.
Неподалік від станції Майорі стоїть пам’ятник міфічному латиському герою Лачплесису. В часи горбачовської антиалкогольної кампанії місцеві мешканці жартували, що ця скульптупа відображає те, як Лачплесис бореться з “зеленим змієм” 😀:
На його честь, до речі, названий один із сортів латвійського пива — “Lāčplēsis”. В нас його можна знайти в “Сільпо”.
Лавка зі скульптурами голубів:
Вулиця Jomas — центральна вулиця Юрмали:
Дивлюсь на цих дівчат, що йдуть назустріч, і думаю: а це часом не Alyona Alyona та Jerry Heil? 😊
Йдемо далі по центральній вулиці:
Пам’ятаєте, в нас в 90-х ходив жарт про глобус України? Так от, в Латвії пішли ще далі, створивши глобус Юрмали 😊:
Православна церква:
В серпні в Юрмалу приїде виступати МаксимС ГалкінС 😊. В латиській мові існує таке правило, що чоловічі імена та прізвища повинні закінчуватися на “с”, це стосується також і іноземних імен та прізвищ:
В Юрмалі багато дерев’яних будинків, як на острові Свеаборг в Фінляндії:
Один з міських пляжів:
Скульптура черепахи біля пляжу:
Цікавий годинник:
А ось тут трохи видно напіввідкритий концертний зал Dzintari, де раніше проходив вищезгаданий фестиваль “Нова Хвиля”, а сьогодні проводяться інші розважальні заходи:
Фонтан перед концертним залом:
Головний вхід до Dzintari:
Якась чувіха:
Годинникова вежа:
Ось так приблизно виглядає Юрмала з вікна поїзда:
Відверто кажучи, я уявляв собі Юрмалу дещо інакше. Не знаю, чому, але чомусь я думав, що вона має бути схожою на Ялту чи Євпаторію. Насправді ж Юрмала — це велике село, що розтягнулося довгою смугою на балтійському узбережжі, і лише центральна вулиця робить її хоч якось схожою на місто. Чи шкодую я, що з’їздив сюди? В жодному разі. Хоч Юрмала і трохи не виправдала моїх очікувань, але вона принаймні не схожа на інші курортні міста, в яких мені доводилося бувати.
Ось і настав той момент, коли я нарешті почав відкривати для себе країни Балтії, які я довгий час незаслужено обходив стороною. Але, як би банально це не звучало, — краще пізно, аніж ніколи. В будь-якому разі я радий, що нарешті дістався сюди. Буду з нетерпінням чекати можливості також побачити Литву та Естонію. В принципі, я не проти навіть і в Латвію ще раз заїхати, думаю, Рига та Юрмала — це не єдині міста в цій країні, які варті уваги.
P.S. Однак, не обійшлося й без неприємних моментів. Я летів в Ригу з Кракова прямим рейсом від Ryanair, а повертався назад в Краків польською авіакомпанією LOT з пересадкою в Варшаві. Хто читав мої фотозвіти про Вроцлав, напевно, пам’ятають, що у мене вже був неприємний досвід з цією авіакомпанією. Найбільшою проблемою компанії LOT є непунктуальність. В принципі, цим час від часу грішать практично всі авіаперевізники, але в LOT це трапляється занадто часто — якщо ви летите цією компанією з пересадкою, то є висока ймовірність того, що як мінімум один з літаків затримається. Цього разу в мене обидва затримались. Однак пригоди в мене почалися ще на етапі проходження перевірки безпеки в аеропорту. Після того, як мою сумку провели через рентген, працівниця аеропорту витягнула з неї powerbank і, оглянувши його, сказала, що він надто потужний і LOT не дозволяє таке провозити в ручній поклажі. На питання що мені робити вона сказала іти на стійку реєстрації і просити, щоб вони надали мені дозвіл на його провезення. Пішов я, значить, на стійку реєстрації, пояснив ситуацію, а мені кажуть, що вони не видають подібних документів. Я вже думав, що доведеться розпрощатися з powerbank-ом, але я вирішив спробувати “надути” систему і, як виявилось, недарма 😊 — я пішов на інший вхід на перевірку безпеки і там до мене вже жодних питань не було. І я, видихнувши, пішов чекати на посадку. Виліт був запланований на 18:30, однак через деякий час з’явилася інформація, що літак затримується на 30 хвилин. Це не було для мене проблемою, оскільки з Варшави я мав вилітати о 22:55, тобто часу на пересадку все одно було більше, ніж достатньо. А тим більше, що в кінцевому підсумку виліт з Варшави до Кракова також затримали спочатку на пів години, а потім на цілу годину. Крім того, під час польоту літак такі круги намотував, що політ замість 55 хвилин тривав півтори години. А потім я ледве доїхав додому, тому що з краківського аеропорту після 23:00 досить проблематично викликати таксі, а якщо й можливо, то за невиправдано великі гроші.
Аби уникнути можливого непорозуміння, скажу, що я в жодному разі не хочу образити Польщу та поляків, мої претензії стосуються виключно компанії LOT. Хоч це й далеко не найгірша авіакомпанія, і у разі якщо через затримку рейсу ви не встигнете на пересадку, вам безкоштовно видадуть квиток на інший рейс і навіть забронюють за свій рахунок номер в готелі, якщо потрібно буде, але все одно такі регулярні запізнення — це нікуди не годиться. Так, затримки трапляються далеко не завжди, але коли я літав з LOT, вони траплялися частіше, ніж не траплялися. Тому якщо для вас час відправлення/прибуття є критичним, краще не ризикуйте, роздумуючи над тим, чи купувати квитки від даної авіакомпанії.