Шановні друзі, сезон подорожей 2026 року оголошується відкритим! ✈️✈️✈️
Насправді це вже не перша моя поїздка за кордон в цьому році — на Новий Рік я їздив в гості до друзів в Словаччину, а в середині січня ще злітав в Болгарію на День народження іншого друга. Але Словаччина та Болгарія — це вже пройдені етапи, крім того, це були поїздки вихідного дня в гості, тому це не рахується. А от на початку березня у мене відбулася повноцінна відпустка, яку я провів в країнах Південно-Східної Азії. Цей напрямок був в моїх планах вже досить давно, але все ніяк не вдавалося зібрати компанію. І от нарешті знайшлися бажаючі. Насправді ми з друзями почали серйозно задумуватися про цю подорож ще в кінці 2024-го, але я тоді ще був в процесі легалізації в Польщі та очікував на отримання карти резидента, отже не міг виїжджати за межі Польщі. Тож ми вирішили перенести наші плани до кращих часів, яких ми нарешті дочекалися. Втім, тут не обійшлося без “веселих” історій 🙂, про які я вам зараз розкажу.
Якщо ви є постійним читачем цього блогу або ж знайомі зі мною особисто, ви, напевно, в курсі, що у мене в останні роки з’явилася одна особливість — під час подорожей на рівному місці вляпуватися в якісь неприємності. І як я не намагаюся їх оминати, вони все одно час від часу мене знаходять. Не стала винятком і ця подорож, яка ледве не пішла по п*зді (не в пристойному товаристві буде сказано) через “ворогів народу”.
На початку року ми придбали усі квитки та забронювали готелі. Ніщо не передвіщало біди. Але за тиждень до подорожі починається війна з Іраном, який почав наносити удари по арабських країнах Перської затоки, і в зв’язку з цим наша поїздка пішла трохи не по плану. Річ у тому, що згідно з нашим початковим планом ми мали спочатку летіти на два дні до Шрі-Ланки і тільки потім вже до Малайзії. А переліт до Шрі-Ланки в нас був якраз з пересадкою в Шарджі (ОАЕ). Перші дні, як почалася та війна з Іраном, ми не знали, що нам робити. Сподіваючись, шо за кілька днів воно закінчиться, ми вирішили не бігти попереду паровоза і почекати 2-3 дні. Однак я почав на всякий випадок шукати альтернативні варіанти перельотів, щоб у разі чого мати “план Б”. Ми надто довго чекали на цю подорож і вже встигли вкласти в неї немалі кошти, бронюючи авіаквитки та готелі, тому скасовувати усе через одну проблемну локацію — взагалі не варіант. От тільки проблема в тому, що варіантів того, як потрапити до Шрі-Ланки з Європи не через ОАЕ, практично немає ніяких, а якщо є, то з великою кількістю пересадок, та ще й в візових для нас країнах. Що ж, хрін вже з нею, з тією Шрі-Ланкою, треба думати, як долетіти до Малайзії. На щастя, рейси туди є, але тут інша проблема — через закриття повітряного простору над країнами Перської затоки, аеропорти Дубаю, Шарджі та Дохи, які є важливими хабами, через які здійснюється сполучення між Азією та Європою, стали недоступними, внаслідок чого ціни на квитки до Азії через інші локації сильно підскочили. Найдоступнішою пропозицією, яку я знайшов, був рейс до Куала-Лумпура від Turkish Airlines з пересадкою в Стамбулі на неділю 8 березня. За цей квиток мені довелося віддати 2600 злотих (~31000 грн), але знову ж таки, це був найдешевший варіант, який тоді можна було знайти.
Згідно з нашим початковим планом ми повинні були прилетіти в Куала-Лумпур 10 березня. Тепер же з цими перельотами через Стамбул ми прибували 9-го. І оскільки готель в нас заброньований з 10-го, ми прийняли рішення провести цей один день (тобто 9 березня) в місті Джорджтаун. Там вже відпочивали дві наші знайомі, які також поїхали в тур Південно-Східною Азією майже одночасно з нами. Їхня програма частково перетиналася з нашою, але згідно з нашим початковим планом вони мали приєднатися до нас 10 березня в Куала-Лумпурі, а вийшло так, що ми приєдналися до них в Джорджтауні. Не побачили Шрі-Ланку, зате побачили більше Малайзії.
Квитки від компанії Air Arabia, якою ми мали летіти до Шарджі, а потім до Коломбо, я скасував. Але, як з’ясувалося пізніше, треба було трохи почекати — десь за два дні до запланованого вильоту вони самі скасували ці рейси. Мій друг дочекався, коли вони самі скасують, а я поспішив. В результаті йому гроші повернули на картку, а мені — на внутрішній рахунок компанії Air Arabia, тобто я зможу використати ці гроші для бронювання інших рейсів від цієї компанії за умови, що я скористаюся цією можливістю до 1 грудня цього року. Що ж, доведеться щось придумати, якщо над ОАЕ відкриють повітряний простір. Але то вже таке, головне, що не дивлячись на потуги “ворогів народу”, ми все ж дісталися до Малайзії.
Малайзію можна умовно поділити на дві частини — західну, що розташована на континенті (Малайський півострів), та східну, що займає північну частину острова Борнео (Калімантан):
Ми подорожували переважно західною частиною, але й східну також трохи побачили. Трохи згодом я, звісно, все розкажу і покажу.
Сьогодні Малайзія — це багатонаціональна федеративна держава, де 50-60% населення складають малайці, 20-25% — китайці, 10-15% — корінні народи острова Борнео, 7-10% — індуси, а решта — люди інших національностей. Китайці та індуси з’явилися в Малайзії через британську колоніальну політику — британці свого часу активно завозили сюди дешеву робочу силу з Китаю та Індії. Багато з них згодом там осіли і стали невід’ємною частиною населення Малайзії.
Коли Малайзія стала незалежною державою, вона усім етнічним групам надала своє громадянство та формально рівні права. Але фактично малайці, як державотворчий народ, та корінні народи острова Борнео мають деякі привілеї — вони мають квоти в університетах, держава надає їм пільги на житло та бізнес, а також вони мають певний пріоритет при прийомі на державну службу. Малайці широко представлені в політиці, в той час як китайці є більш успішними в бізнесі. Індуси ж працюють переважно лікарями, інженерами, а також задіяні в робітничих професіях.
Малайзія забезпечує свободу віросповідання, але кожний етнічний малаєць зобов’язаний бути мусульманином. Якщо ви немусульманин, ви можете легко змінити свою релігію, але у разі переходу в іслам дороги назад вже не буде. Вихід з ісламу в цій країні неможливий або максимально ускладнений.
Як потрапити в Малайзію громадянину України?
Малайзія для нас є безвізовою країною, але за 1-3 дні до прибуття (включно з днем прибуття) потрібно заповнити електронну картку прибуття на сайті https://imigresen-online.imi.gov.my/mdac/main.
Прикордонний контроль здійснюється досить просто і швидко — громадяни певних країн, до списку яких також входить і Україна, можуть проходити прикордонний контроль в автоматичному режимі, просто приклавши паспорт до сканера на спеціальному турнікеті. Однак якщо ви прибуваєте до східної частини Малайзії, що на острові Борнео, доведеться проходити повноцінний прикордонний контроль, оскільки на тій території діє особливий порядок в’їзду. Про це я трохи згодом більш детально розкажу.
Майте на увазі, що аеропорт Куала-Лумпура має два термінали і не дивлячись на те, що вони розташовані близько один до одного, ви не зможете потрапити з одного до іншого пішки. Безкоштовного трансферу між ними також немає, можна доїхати на поїзді, який курсує між центральним залізничним вокзалом та терміналами аеропорту. Лоукостери прилітають зазвичай в другий термінал. Від аеропорту до міста їхати десь годину.
Алкоголь
Малайзія є достатньо світською країною як для мусульманського світу, і алкоголь тут продається досить вільно, навіть в Рамадан. Пиво та інший легкий алкоголь продається практично в будь-якому магазині, навіть невеликому. Міцний алкоголь — в спеціалізованих магазинах.
При цьому мусульманам в Малайзії закон забороняє вживати алкоголь. І хоча тут не потрібно отримувати спеціальний дозвіл (ліцензію) для купівлі алкогольних напоїв, як в багатьох арабських країнах, продавець на касі теоретично може спитати, яка у вас релігія, але на практиці я жодного разу не бачив, щоб хтось в когось питав. Подейкують, що мусульмани тут теж бухають 🙂.
Крім того, майте на увазі, що політика щодо алкоголю може відрізнятися залежно від штату. І якщо в більшості штатів з цим немає проблем, то в деяких консервативних штатах, як, наприклад, Теренггану та Келантан, його може бути важко або взагалі нереально знайти. Але ці штати не користуються особливою популярністю в іноземних туристів, тому туди ви навряд чи поїдете.
Валюта
Офіційною валютою Малайзії є рингіт. 1 рингіт = 11,12 грн, або 25 американських центів. Курс приблизно дорівнює польському злотому, отже, якщо ви проживаєте в Польщі, вам точно буде легко орієнтуватися в місцевих грошах.
Роумінг
Наші мобільні оператори не надають вигідних тарифів для роумінгу в цій країні. Довелося користуватися роумінгом від польського оператора, який мене часто виручає в подібних ситуаціях.
Розетки
Оскільки Малайзія — колишня британська колонія, тут використовуються розетки британського типу. В готелях можуть бути універсальні розетки, але все ж варто взяти адаптер про всяк випадок.
Таксі
Звичні нам сервіси виклику таксі через мобільний додаток, такі як Uber і Bolt, в Малайзії не працюють. Тут цю нішу монополізував сінгапурський сервіс Grab, який працює аналогічним чином. Тому якщо плануєте їздити на таксі, встановіть собі цей додаток.
До речі, в Малайзії лівосторонній рух і, відповідно, автомобілі з правим кермом, як у Великій Британії.
Джорджтаун
Якщо раптом дощ не піде,
Барбекю з усіх нас буде.
Спека цілий день і всю ніч,
Чи це місто є чи велика піч?
Джорджтаун став першим містом, з якого почалося наше знайомство з Малайзією. Я недарма тут згадав пісню гурту Mad Heads — вийшовши з аеропорту, я відчув шалену спеку, помножену на підвищену вологість повітря. Насправді в Малайзії всюди спекотно, але в Джорджтауні це значно сильніше відчувається саме через вологість повітря. Ти гуляєш його вулицями і складається враження, ніби усе місто — це величезна баня. І хоч я люблю спекотну погоду, це навіть для мене було вже занадто. Але на щастя, це не єдине, чим запам’ятався Джорджтаун.
Нагадаю, що Джорджтаун став нашим “планом Б” через закрите небо над Перською затокою. Ми мали лише один день, щоб побачити це місто, перш ніж вирушити до Куала-Лумпура.
Що ж це за місто таке? Взагалі в світі є кілька міст з назвою Джорджтаун, ця назва є досить поширеною в колишніх британських колоніях. Одне з них знаходиться в Малайзії на острові Пінанг:
Місто була назване на честь британського короля Георга III і навіть після здобуття Малайзією незалежності воно зберегло свою колоніальну назву. В 2008 році місто було включене до списку світової спадщини ЮНЕСКО:
Сьогодні Джорджтаун — найбільш китайське місто Малайзії, китайці тут становлять 40-45% населення, в той час як малайці десь 30-40%.
Тут багато китайських храмів:
А також іншої китайської атрибутики:
Китайська мова зустрічається навіть на деяких вуличних вказівниках:
Китайська торгова палата:
Є тут також і індуїстський храм:
Мечеть Капітана Клінга — одна з найстаріших на острові Пінанг:
Мечеть Лебух Ачех:
Християнські церкви тут також є:
А ось так виглядають вулиці Джорджтауна:
Коли Джорджтаун був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО, в місті почали активно розвивати туризм. І одним з аспектів його розвитку став стріт-арт — міська влада запросила литовського художника Ернеста Захаревича, який створив у місті серію муралів. Однією з найвідоміших його робіт в Джорджтауні є “Діти на велосипеді” на Вірменьскій вулиці (Armenian street), де окрім зображення дітей використовується реальний велосипед, прикріплений до стіни:
Інші мурали:
Є ще багато ось такого металевого стріт-арту:
Якщо ви любите котів, обов’язково зайдіть в магазин The Heritage Cat, де ви знайдете багато сувенірів з котами 😸😸😸:
В цьому магазині, до речі, також є мурали:
Будівля Вищого суду Пінанга:
Парламент штату Пенанг:
Меморіальна годинникова вежа королеви Вікторії:
Старий британський форт:
Набережна:
Ратуша:
Мерія:
Блакитний маєток — одна з найвідоміших історичних будівель Джорджтауна. Його в 19-му столітті побудував китайський підприємець та дипломат Чонг Фатт Це, якого називали “Рокфеллером сходу”. В ньому 38 кімнат та 5 внутрішніх дворів. Будинок пофарбований в натуральний індиговий колір (суміш темно-синього та фіолетового), який на той час був дуже дорогим і підкреслював статус власника. Після смерті Чонг Фатт Це будинок занепав, але в 90-х його відреставрували. Сьогодні тут знаходиться готель. Крім того, по будинку проводять екскурсії, на одну з яких нам вдалося потрапити на халяву. Так сталося, що саме тут жили наші знайомі, до яких ми долучилися в Джорджтауні. В середині дня ми вирішили зайти до них в гості, а вони в цей час були на екскурсії, яка тільки-но почалася. І ми, як ні в чому не бувало, приєдналися до екскурсії так впевнено, ніби щойно на вході за білет заплатили (а насправді сказали на вході, що ми йдемо в гості до наших подруг 😁):
KOMTAR Tower — 68-поверховий хмарочос, який є найвищим в Джорджтауні. Він був побудований в 1986 році і на той момент був найвищим в Малайзії. Цікаво, що спочатку він мав лише 65 поверхів, але в 2010-х добудували ще 3 і на даху зробили оглядовий майданчик:
І ось як виглядає Джорджтаун з оглядового майданчика KOMTAR Tower:
Не знаю, що це, але виглядає цікаво:
Пожежна станція:
В якій ще мусульманській країні можна так відкрито рекламувати алкоголь?
Ще з цікавого можу порадити райони Jetty на східному узбережжі міста. Це такі собі кланові дерев’яні поселення на воді, де люди досі живуть прямо над морем. Коли в 19-му столітті сюди прибували китайські мігранти, багато з них працювали в порту і їм потрібно було житло неподалік від роботи. І вони почали будувати дерев’яні будинки на сваях прямо над водою. Сьогодні тут знаходяться сувенірні магазини, невеликі ресторани і просто житлові будинки, в яких досі люди живуть:
Оскільки Джорджтаун з’явився в наших планах майже в останній момент, ми абсолютно не знали, що від нього очікувати. Особисто я про це місто майже нічого не знав, окрім хіба що того, що воно існує. Але Джорджтаун абсолютно не розчарував, він має, що запропонувати туристу — стара колоніальна архітектура, старовинні буддистські, індуїстські, християнські та мусульманські храми, сучасні хмарочоси та багато іншого. Отже, перше знайомство з Малайзією можна вважати вдалим. Можливо, я був би не проти ще на день затриматися в Джорджтауні, але в нас інші плани — рано вранці ми відлітаємо в Куала-Лумпур. Тому не перемикайте канал вкладку браузера, далі буде ще цікавіше.
Куала-Лумпур
На другий день нашого перебування в Малайзії ми полетіли в її столицю — Куала-Лумпур. Правильніше буде сказати, що це лише одна із столиць, тому що з 1999 року їх в Малайзії офіційно аж дві:
- Куала-Лумпур — національна столиця, де знаходиться парламент та резиденція короля.
- Путраджая — адміністративна столиця, де знаходиться уряд та судова влада.
Путраджаю я вам трохи згодом обов’язково покажу (ми туди також їздили), а зараз поговоримо про Куала-Лумпур. І почнемо ми з головного символу цього міста, який також є візитівкою всієї країни. Ви, напевно, вже здогадалися, на що я натякаю? Ну звичайно ж це хмарочоси-близнюки Petronas Towers:
Ці хмарочоси були побудовані в 1998 році і на той момент були найвищими в світі, випередивши за висотою Willis Tower в Чикаго та хмарочоси-близнюки Всесвітнього Торгового Центру в Нью-Йорку, які були знищені в результаті теракту 11 вересня 2001 року. Petronas Towers утримували статус найвищих будівель світу до 2004 року, коли в Тайвані закінчили будівництво хмарочосу Taipei 101. В принципі, за 20+ років вже багато чого встигли набудувати, а тому на даний час Petronas Towers займають лише 20-ту позицію в списку найвищих хмарочосів світу.
Ось так всередині виглядає коридор, який з’єднує обидві будівлі:
І ось такі панорами відкриваються з 86-го поверху (найвищий, куди пускають туристів):
Звідси також добре видно Національний палац Малайзії, який є офіційною резиденцією короля:
Поруч з Petronas Towers та іншими хмарочосами розкинувся KLCC-парк (KLCC розшифровується як Kuala Lumpur City Center):
Наприкінці 2023 року в Куала-Лумпурі побудували 118-поверховий хмарочос Merdeka 118, який сьогодні є другим найвищим у світі після Бурж-Халіфи в Дубаї:
Оглядовий майданчик в цьому хмарочосі ще не відкрили, але тут на 75-му поверсі (якщо не помиляюсь) є ресторан. Тож ми пішли туди, випили по пиву і заодно пофотографували щось трохи і звідти:
Телевізійна вежа KL Tower, на яку ми також піднімалися:
З неї Куала-Лумпур виглядає ось так:
Вид на деякі хмарочоси знизу:
Дивлячись на ці фото, де суцільні хмарочоси, ви можете спитати: а чи є тут якийсь історичний центр зі старовинною забудовою? Так, безумовно є. Район навколо Площі Незалежності (Merdeka Square) в принципі можна вважати Старим містом — там сконцентровано найбільше британської колоніальної архітектури. Сама площа — це великий луг, де відпочиває народ, а перед площею розташована одна з головних пам’яток старовинної архітектури Куала-Лумпура — палац султана Абдул-Самада:
Зліва від палацу — стара будівля Верховного суду:
Поруч з нею — театр:
Зліва від Площі Незалежності — англіканська церква святої Марії:
Справа від площі — громадська бібліотека:
Справа від палацу султана Абдул-Самада — стара будівля поштамту, побудована в тому ж стилі, що й сам палац:
Колишній національний історичний музей:
Музей текстилю:
Мечеть Джамек — одна з найстаріших мечетей Куала-Лумпура, побудована в місці, де ріка Гомбак впадає в Кланг. Саме звідси, до речі, й починалася майбутня столиця Малайзії:
Стара ринкова площа, де також збереглося трохи колоніальної архітектури:
Трохи південніше можна побачити досить цікаву будівлю старого залізничного вокзалу (вона настільки довга, що навіть в кадр повністю не поміщається):
Навпроти вокзалу — управління малайзійськими залізницями:
Старовини тут, на жаль, небагато, але добре, що ми тут сьогодні можемо побачити хоча б це. Бо, наприклад, в Гонконзі (де я побував через тиждень) від британців окрім хмарочосів взагалі нічого цікавого не залишилося — воно не дійшло до наших часів через дефіцит землі.
Індійський храм:
Китайський квартал (Chinatown):
Індійський квартал Little India Brickfields:
Годинникова вежа біля офісного центру G-Tower:
Монорельс — один з основних видів громадського транспорту в місті:
А ось так виглядають житлові квартали:
Зайшли ми якось ввечері в один ресторан поруч з нашим готелем, а там пиво подають в ось таких келихах у формі тіла голої жінки (і це в мусульманській країні!):
Куала-Лумпур — переважно сучасне місто, але шанувальники старовини теж знайдуть тут щось цікаве для себе, зокрема колоніальну забудову, що залишилася від британців. Ділові райони краще роздивлятися з оглядового майданчика якогось хмарочоса, в той час як по старому місту та етнічним кварталам краще прогулятися, оскільки з висоти ви не зможете їх детально розгледіти.
В цьому місті я побував аж на трьох оглядових майданчиках трьох різних хмарочосів (телевізійна вежа KL Tower — це, звісно, не зовсім хмарочос, але нехай буде), для мене це на даний час абсолютний рекорд. І що немаловажно — я піднявся на другий найвищий хмарочос світу Merdeka 118 до того, як це стане мейнстрімом (після того, як там відкриють оглядовий майданчик, обов’язково стане, навіть не сумніваюсь).
Куала-Лумпур — безумовно найцікавіше місто в Малайзії, але далеко не єдине, яке варте уваги. Це лише початок нашого знайомства з Малайзією, далі будуть ще інші міста, які я незабаром вам теж покажу.
Путраджая
Є міста, які стають столицями, тому що вони історично були центром державності того, чи іншого народу, як, наприклад, Київ. А є міста, які будуються в новітній час з нуля спеціально для того, щоб перенести туди столицю. Одним з найвідоміших таких прикладів є Астана в Казахстані, але це не єдиний подібний випадок. Сюди можна також віднести і Путраджаю — місто, яке почали будувати в 1995 році спеціально для того, щоб частково перенести сюди столичні функції, розвантаживши трохи Куала-Лумпур. Будівництво нового міста офіційно завершили в 1999-му і воно стало новим домом для уряду та органів судової влади.
У зв’язку з цим багато хто стверджує, що Куала-Лумпур — це колишня столиця Малайзії, але це твердження не відповідає дійсності, тому що обидва цих міста сьогодні ділять між собою столичні функції. Як було зазначено вище, парламент та резиденція короля залишаються в Куала-Лумпурі, і конституційно статус цього міста як столиці ніхто не скасовував, просто додалася ще одна столиця.
Отже можна сказати, що Путраджая — це місто, яке могло взагалі ніколи не з’явитися на карті, якби влада Малайзії не вирішила перенести урядові установи з Куала-Лумпура. І саме тим, що воно спроектоване в новітній час з нуля як урядова столиця, воно й приваблює туристів. Нам також було цікаво побачити Путраджаю і ми заздалегідь забронювали приватний тур на GetYourGuide.
Путраджая знаходиться трохи південніше Куала-Лумпура, можна доїхати десь за 30-40 хвилин (навіть аеропорт розташований більш віддалено):
Однією з візитівок Путраджаї є мечеть Путра, що стоїть на воді:
Поруч з мечеттю знаходиться площа Путра у формі кола, в центрі якої встановлено державний прапор Малайзії, а навколо нього на нижчих флагштоках — прапори усіх малайзійських штатів. Формально це головна площа країни, місце для офіційних заходів та державних подій, але на практиці вона часто майже порожня:
Так виглядає мечеть Путра з боку площі:
З цієї площі також добре видно офіс прем’єр-міністра:
Вулиця, що тягнеться від площі:
Вона проходить через цей міст:
Путраджая — досить довге місто, тому раджу взяти прогулянку на катері, щоб краще його роздивитися. В програму нашого туру це також входило і ось, що вдалося побачити.
Монумент “Тисячоліття”:
Ще одна мечеть на березі, більш сучасна:
Ісламський комплекс:
Навіть кілька хмарочосів побудували:
Міжнародний конференц-центр:
Через ріку побудовано кілька цікавих мостів:
Житлові квартали:
Верховний суд:
Зазвичай коли місто будують з нуля під столицю, з нього намагаються зробити мега-грандіозне зразково-показове місто з купою величних палаців, хмарочосів, великих площ, широченних проспектів тощо. Іноді це доходить до абсурду через непрактичність та незручність для обивателів. Але це точно не про Путраджаю. Проектуючи це місто, малайзійська влада не ставила на меті перевершити Куала-Лумпур. Та й Путраджая не є столицею повною мірою, а лише наполовину. Тут немає тієї помпезності, немає тієї двіжухи, вона виглядає радше як невелике передмістя Куала-Лумпура з більш спокійною та розслабленою атмосферою, де вранці міністри займаються важливими державними справами, а ввечері відпочивають з родинами.
Навіть при тому, що Путраджая небагата на туристичні пам’ятки, в місті достатньо провести лише кілька годин, щоб побачити найцікавіші місця, тут завжди багато туристів.
Малакка
Малакка — портове місто, яке є столицею однойменного штату, розташоване на південь від Куала-Лумпура, одне з найбільш популярних в Малайзії серед іноземних туристів:
Якщо Куала-Лумпур — це переважно про сучасність, то Малакка — це більше про історію. Ви тут не побачите сучасних хмарочосів (хіба що зовсім мало), але побачите багато залишків багатого колоніального минулого. В різні періоди часу Малакка належала різним європейським колонізаторам — спочатку містом володіли португальці, потім голландці, а потім британці, і вплив цих народів навіть сьогодні простежується в архітектурі міста. В 2008 році Малакка разом з Джорджтауном була включена до списку світової спадщини ЮНЕСКО:
Португальці побудували на пагорбі в центрі міста форт з церквою, від якого сьогодні, на жаль, мало що залишилося:
Ось такі панорами відкриваються з пагорба:
А ось цей будинок майже біля підніжжя форту вже побудований британцями. Сьогодні тут знаходиться Меморіал Проголошення Незалежності — музей, в якому зібрані документи, світлини та інші матеріали, які розповідають про шлях Малайзії до незалежності. Саме в цьому будинку в 1957 році перший прем’єр-міністр Малайзії, — Тунку Абдул Рахман, — вперше зачитав текст декларації про незалежність країни:
Біля підніжжя форту можна також побачити ось такий дерев’яний палац. Це реконструкція палацу малаккського султана 14-го століття (оригінальний палац, на жаль, не зберігся), яка показує, якою Малакка була до європейців:
На площі перед палацом встановлено монумент Малаккського султанату 14-го століття, як символ державності та пам’яті про період, коли Малакка була незалежною малайською імперією:
Цікава мечеть на воді:
Церква святого Петра — одна з найстаріших церков Малакки. Побудована вже за часів голландського панування, але будували її нащадки португальських колонізаторів. З того часу вона жодного разу не припиняла богослужінь, переживши голландських та британських колонізаторів, і доживши до сучасної незалежної Малайзії:
Знайшов в церкві ось таку брошуру і не можу зрозуміти, як же поєднується єврейське слово “shalom” з християнством 😊:
Голландці ж побудували в Малацці її головну візитівку — Червону площу, яку також називають Голландською площею:
Колишня будівля міськради на площі, де зараз знаходиться музей. На будівлі досі зберегли вивіску голландською мовою “Stadthuys”:
Одна з вулиць, яка йде від площі, також пофарбована в червоний колір:
Креативне кругове перехрестя поруч з площею:
Туристичний інформаційний центр:
Імітований млин — теж, напевно, натяк на голландське минуле:
Ботанічна площа, названа на честь малайзійсько-китайської дружби:
Площа плавно переходить у вулицю Tukang Besi. І ось ідеш ти цією вулицею і бачиш китайський храм:
Проходиш трохи далі вперед і буквально через кілька будинків бачиш індуїстський храм:
А через кілька будинків після нього бачиш мечеть з дуже незвичним мінаретом:
Ось так — три храми трьох різних релігій мирно співіснують на одній вулиці майже в безпосередній близькості один до одного і нікому не заважають. Але на центральних вулицях найчастіше трапляються саме китайські храми:
Старі будинки на вулиці Tukang Besi:
Серцем старого міста є вулиця Jonker Walk. Офіційно вона називається Hang Jebat, але весь світ її знає саме як Jonker Walk. Колись тут мешкали багаті голландські колонізатори, яких згодом замінили заможні китайські бізнесмени:
Тут стільки китайського, що іноді думаєш: а це точно Малайзія, а не Китай?
Плануючи поїздку до Малакки, ми заздалегідь забронювали організований автобусний тур на GetYourGuide. Після того, як ми оглянули з нашим екскурсоводом основні локації, на нас чекав обід в китайському ресторані з китайськими стравами на тій самій вулиці Jonker Walk. А після обіду — кілька годин вільного часу. Пройшовши ще раз вздовж Jonker Walk, ми вирішили пройтися вздовж ріки:
Один з мостів через ріку віддалено трохи нагадує міст Ріалто в Венеції:
Коти сховалися від спеки і сплять 😸😸😸:
Церква святого Франциска Ксаверія:
Малакка безумовно заслуговує на увагу, але як на мене, вона трохи не дотягує до рівня світової спадщини ЮНЕСКО, як і Джорджтаун. Не дуже розумію, за які саме заслуги ці міста включили в цей список, тому якщо хтось знає — напишіть в коментарі. Але все одно я вважаю це місто обов’язковим для відвідування в Малайзії. Ви можете пропустити Путраджаю, але на Малакку знайдіть час, сюди від Куала-Лумпура їхати лише 2-3 години.
На цьому ми завершуємо наше знайомство з континентальною частиною Малайзії, але не прощаємось з Малайзією загалом, оскільки в нас попереду ще одне місто, але вже в острівній частині країни.
Кучінг
Що ж, настав час показати вам трохи іншої Малайзії — зараз ми з вами перенесемося з континенту на острів Борнео. Цей острів ділять між собою аж три держави — тут знаходиться частина Індонезії, частина Малайзії та невелика країна Бруней:
На наступний день після нашої поїздки в Малакку ми вранці полетіли в Бруней, і ознайомившись з його столицею Бандар-Сері-Бегаван, ввечері того ж дня ми вилетіли в Кучінг. При цьому ми не виселялися з нашого готелю в Куала-Лумпурі, оскільки порахували, що нам буде зручніше та вигідніше злітати на одну ніч лише з рюкзаками, не доплачуючи за багаж і не тягаючи його з собою, і потім повернутися назад. На щастя, на ці напрямки є багато дешевих рейсів від малайзійського лоукостера Air Asia (дуже рекомендую!).
Про Бруней я напишу окремий фотозвіт, оскільки це інша держава, а зараз поговоримо саме про малайзійську частину острова Борнео. Для початку дам вам трохи інформації, щоб ви краще розуміли контекст.
На тій частині острова, що належить Малайзії, розташовано два штати — Саравак (де власне і знаходиться місто Кучінг) та Сабах. Ці штати є досить цікавими в тому сенсі, що вони мають високий рівень автономії порівняно з іншими малайзійськими штатами. Річ у тім, що малайці не є абсолютною більшістю населення в цих штатах, тут на передній план виходять корінні народи острова Борнео, які сповідують не лише іслам, а й інші релігії. Саравак так взагалі є переважно християнським штатом — фактично єдиним в Малайзії, де християнство домінує. Крім того, ці штати мають іншу історію колоніалізму — вони не були частиною Британської Малайї, на відміну від континентальної частини країни. А тому коли Саравак та Сабах погодилися увійти до складу Малайзії в 1963 році, вони виставили особливі умови, щоб захистити права корінних народів, контролювати міграцію та зберегти контроль над ресурсами. Основні моменти полягали в наступному:
- в Сараваку та Сабаху не повинно бути державної релігії, положення конституції Малайзії про іслам як державну релігію на ці штати не мають поширюватися;
- англійська мова повинна залишатися другою офіційною на території цих штатів без обмеження в часі;
- корінні народи Борнео повинні мати пріоритет в прийомі на державну службу в цих штатах;
- ці штати повинні мати повне право контролювати, хто прибуває на їхню територію, і це стосується не лише іноземців, а й малайзійців з континентальної Малайзії.
На останньому пункті хочу зупинитися більш детально, оскільки тут відкривається один з найцікавіших аспектів особливого статусу цих штатів. Річ у тім, що коли ви прибуваєте внутрішнім рейсом з континентальної частини Малайзії до Сараваку чи Сабаху, ви повинні будете пройти там прикордонний контроль, незалежно від того, чи ви іноземець, чи громадянин Малайзії. Кожен з цих двох штатів ставить власний штамп у паспорт, де вказується скільки днів вам дозволено там перебувати. Тобто для пересічного малайця з умовного Куала-Лумпура переїзд в Саравак чи Сабах — це майже як еміграція в іншу країну, хоча ці штати — невід’ємна частина його країни.
Якщо ви — мешканець континентальної частини Малайзії, ви не можете просто так взяти і переїхати жити в ту частину, що на острові Борнео, придбавши там житло. Ви можете приїжджати туди як турист на 90 днів, але у разі перевищення терміну перебування вас депортують на континент як нелегала. Переїхати туди на постійне місце проживання можливо, але це досить складний процес і він потребує спеціального дозволу від місцевої влади. Один з найпростіших варіантів — це знайти там роботу, але влада Сараваку та Сабаху слідкує за тим, щоб робочі місця в першу чергу пропонувалися місцевим, тому роботодавець має довести, що він не може знайти потрібного спеціаліста серед мешканців штату. Лише після цього компанія може оформити вам дозвіл на роботу, але такі дозволи зазвичай прив’язані до конкретного контракту, а тому якщо ви звільнитеся — доведеться покинути штат. Навіть якщо ви одружитеся або вийдете заміж за мешканця Сараваку або Сабаху, вам доведеться прожити кілька років в шлюбі перш, ніж ви зможете претендувати на право постійного проживання в штаті.
Виглядає абсурдно, чи не так? От уявіть собі, що мешканцю Ужгорода, Києва чи Запоріжжя для того, щоб переїхати до Ялти чи Севастополя, потрібна була б робоча віза і штамп в паспорті (мається на увазі в реаліях, де Крим не є окупованим). Схоже на сюрреалізм. Але це реалії сучасної Малайзії, де Борнео — це такий собі “закритий клуб” для тих, кому пощастило там народитися.
Тут, до речі, є один важливий нюанс — усі ці правила діють лише в один бік. В континентальній частині Малайзії симетричні заходи до мешканців Борнео не застосовуються — вони можуть вільно туди приїжджати, купувати житло і працювати без жодних дозволів. І якщо, наприклад, ви будете летіти прямим рейсом з Кучінга до Куала-Лумпура, ви будете проходити прикордонний контроль лише в аеропорту Кучінга, в Куала-Лумпурі жодних прикордонних перевірок здійснюватися не буде.
Ви можете спитати: а чи треба проходити прикордонний контроль при перетині адміністративного кордону між Сараваком і Сабахом? Так, треба, і в даному випадку навіть двічі — один раз на виїзді з одного штату, і другий — на в’їзді до другого.
Тепер, коли я ввів вас в курс справи, можна нарешті поговорити власне про Кучінг.
Кучінг є столицею штату Саравак — найбільшого штату Малайзії за площею території. Його історія нагадує пригодницьке оповідання. Колись Саравак належав Брунею, але через постійні повстання брунейський султан фактично втратив контроль над цією територією. В 1839 році сюди на військовому кораблі прибуває британський мандрівник, авантюрист та військовий офіцер Джеймс Брук. Брунейський султан, розуміючи, що в Брука є корабель та зброя, звертається до нього по допомогу, обіцяючи в обмін на це передати йому владу в Сараваці. Джеймс Брук успішно придушив повстання, навів порядок і навіть зумів заручитися підтримкою місцевих еліт. Брунейський султан дотримав своє слово, надавши Бруку титул раджа та передавши йому владу в Сараваці в 1841 році. Так з’явилася династія “білих раджів”, яка правила Сараваком 100 років. Протягом 1841-1888 років Саравак був де-факто незалежною державою, після чого став британським протекторатом. До речі, саме за часів правління Джеймса Брука Кучінг перетворився з невеликого селища на політичний центр Сараваку.
Кучінг відомий як найбільш котяче місто Малайзії (а можливо й усього світу) 😸😸😸. І саме я, як невиліковний “котячий батько”, наполіг на тому, щоб ми включили це місто в нашу програму 😊. Назва “Кучінг” в малайській мові буквально означає “кіт”, і саме з цим пов’язана найпопулярніша легенда міста. Згідно з цією легендою, коли вищезгаданий Джеймс Брук висадився на цій території, він, показуючи пальцем в землю, спитав у місцевих мешканців, як називається це місце. А в нього під ногами в цей час терся кіт, тож місцеві мешканці подумали, що Брук показує саме на нього і хоче дізнатися, як називається кіт місцевою мовою. І хтось відповів: “кучінг!”. Брук вирішив, що це і є назва поселення, і так на карті з’явився Кучінг. Втім за версією істориків це не більше, ніж міська легенда, оскільки немає жодних доказів того, що ці події дійсно мали місце. Крім того, назва “Кучінг” існувала ще до того, як сюди прибув Джеймс Брук. Але не дивлячись на це, місцева влада та мешканці міста активно підтримують цю легенду. Вона настільки в’їлася в місцеву ідентичність, що для Кучінга це майже те саме, що для Києва легенда про братів Кия, Щека та Хорива як засновників міста — немає жодних доказів того, що ці люди існували насправді, але ця легенда передається кожному новому поколінню українців ледве не з молоком матері.
Котяча тематика тут зустрічається буквально всюди. Наприклад, тут багато котячих скульптур, ось ця — одна з найвідоміших 😸😸😸:
Є ще ось така:
І така:
Ліхтарні стовпи прикрашають ілюмінацією з зображенням котів:
Ось так це виглядає вночі:
Коти зображені навіть на гербі міста:
Обов’язково десь має бути мурал з котом:
А в цій футуристичній будівлі на високому пагорбі на півночі Кучінга є цілий музей, присвячений котам:
Вхід в музей:
Всередині музею:
Ви, напевно, знаєте, що я не люблю ходити по музеях, але цей точно був вартий моєї уваги! 😸
Але не котами єдиними місто живе і зараз ми пройдемося іншими його пам’ятками.
Кучінг розділений рікою Саравак на південну та північну частину. І що цікаво, обидві частини керуються різними адміністраціями, хоча формально це одне місто. Південний Кучінг очолює мер, а північний — комісар, якого теж називають в народі мером. Отже, в місті аж два мери. Такий адміністративний устрій Кучінга був впроваджений в 1988 році, коли він отримав статус міста. Формальною причиною було підвищення ефективності управління, але по факту — хотіли зберегти політичний та етнічний баланс. Південь Кучінга населений переважно китайцями, в той час як північ переважно малайська. Таке подвійне управління дало можливість кожній громаді розвивати свої райони відповідно до своїх економічних та культурних потреб:
Парламент штату Саравак на північному березі:
Скульптури крокодилів навпроти (можна сфотографуватися, поклавши голову йому між зубів 😊):
Міст Дарул-Хана:
Квадратна вежа:
Туристичний центр:
Неподалік від парламенту Сараваку можна побачити палац Astana, який раніше був резиденцією “білих раджів”, а сьогодні є резиденцією очільника штату. Попри те, що його назва співзвучна з назвою столиці Казахстану, він жодним чином з нею не пов’язаний 😊:
Мечеть на воді:
Ріка Саравак:
Форт Маргеріта з іншого боку від парламенту, дуже схожий на квадратну вежу, яку я раніше показував:
Міська мечеть Кучінга:
Музей культур Борнео:
Парк єдності:
Головний поштамт:
І знову китайська атрибутика:
Церква святого Петра:
Кафе з дуже цікавою назвою 😁:
Музей китайської історії:
Ну і, звісно ж, в цьому котячому місті десь обов’язково має бути живий кіт 😸:
Кажуть, що кожний правовірний мусульманин повинен хоч раз в житті здійснити паломництво в Мекку. Я ж скажу так: кожний істинний котолюб повинен хоч раз в житті відвідати Кучінг! 😸
Малайзія — країна, де органічно співіснують різні культури. Малайські, китайські та індійські традиції тут не просто існують поруч, вони вплітаються в повсякденне життя, кухню і навіть архітектуру міст. Хмарочоси Куала-Лумпура і колоніальна спадщина Малакки, трохи більш консервативний континент та більш світський Борнео — це частини однієї країни.
Недарма туристичний слоган Малайзії звучить як “Malaysia — Truly Asia” (“Малайзія — справжня Азія”). Бо якщо в якійсь окремо взятій країні і можна побачити Азію в мініатюрі з усіма її контрастами та різноманіттям, то саме тут. Ну хіба що ще в Сінгапурі, але то вже інша історія.
