2006 рік, червень. Я закінчив 11-й клас, успішно здав випускні екзамени, відгуляли випуск із класом і на тому скінчилось моє шкільне життя. Зовсім скоро я покину Румунію, де я прожив 4 роки, і повернуся в Україну, де на мене чекатиме не менш складне випробування — вступ до університету. В липні і цей етап був успішно пройдений — я вступив до Київського Політехнічного Інституту. Нарешті можна було розслабитися. Але по-справжньому я відпочив в другій половині серпня, прямо перед початком студентського життя. І проходив мій відпочинок у новоствореній балканській державі під назвою Чорногорія.
Якраз наприкінці травня 2006-го в Чорногорії пройшов референдум про незалежність, на якому 55% її жителів проголосували “за”. 3 червня парламент Чорногорії за результатами цього референдуму офіційно проголосив її незалежність. Це в свою чергу завершило процес розпаду Югославії, який почався ще у 90-х, якщо не рахувати відділення Косово від Сербії у 2008-му, але з Косово ситуація дуже неоднозначна. По-перше, Косово ніколи не було окремою республікою у складі Югославії, а лише автономним краєм Сербії. А по-друге, половина країн світу (до числа яких також відноситься й Україна) до цього часу не визнають незалежність республіки Косово, вважаючи її частиною Сербії.
Не знаю, чому, але тоді, в червні, новина про те, що Чорногорія стала окремою державою, якось пройшла повз мене (напевно, я був надто зайнятий підготовкою до випускних екзаменів, я ж в шкільні роки був той ще ботан 😊). Про це я дізнався десь незадовго до подорожі. Я не виключав того, що рано чи пізно таке може статися, хоч я в це мало вірив. Однак маючи друзів-сербів, які дуже негативно висловлювалися про чорногорців, я розумів, що напруженість між цими двома народами все ж таки є. Відокремлення Чорногорії було аж ніяк не вигідно Сербії, оскільки вона втрачала вихід до моря, проте це не завадило країнам мирно розійтися. В цьому плані Чорногорії дуже пощастило, адже усі ми знаємо, скільки крові в 90-х було пролито в Хорватії та Боснії і Герцеговині. Та й Словенії з Македонією також дісталося — в Словенії була 10-денна війна, а Македонію хоч і мирно відпустили у вільне плавання, бомба уповільненої дії у вигляді албанської меншини через 10 років там таки вибухнула і ледь не призвела до розколу країни (на щастя, цей конфлікт вдалося відносно швидко врегулювати).
Чорногорія використовує євро в якості своєї грошової одиниці. Однак, використовує вона його неофіційно, тобто без домовленості з Європейським центральним банком, а отже не має права карбувати власний варіант монет. Причина використання євро зовсім не в тому, що Чорногорія планує вступити до Євросоюзу, хоча цей фактор також присутній. Ця історія тягнеться ще з тих часів, коли Сербія і Чорногорія були єдиною державою. Коли на початку 90-х почався розпад Югославії, який супроводжувався кривавими війнами в Хорватії та Боснії і Герцеговині, югославський динар почав швидко знецінюватися. У зв’язку з цим в середині 90-х місцева влада Чорногорії з метою захисту її економічних інтересів вводить подвійну валютну систему, дозволивши паралельно з югославським динаром використовувати німецьку марку. А в 1999-му Чорногорія взагалі почала проводити незалежну від Белграду грошову політику, запровадивши німецьку марку як єдину валюту на своїй території (Сербія продовжувала використовувати виключно югославський динар). Але вже в 2002-му році німецька марка перестає існувати у зв’язку з переходом Німеччини на євро, відповідно Чорногорії також довелося здійснити такий перехід.
Дороги в Чорногорії — це взагалі окрема розмова. Оскільки майже вся територія країни складається з гірської місцевості, сказати, що дороги між містами тут небезпечні — це нічого не сказати, а ми якраз їхали двоповерховим автобусом через Угорщину та Сербію. Так от, вздовж гірських доріг Чорногорії місцями навіть немає відбійників. Зате нерідко зустрічаються пам’ятники тим, хто потрапив у ДТП і зірвався з гори, що тільки посилювало страх. Місцевим то не страшно, вони звикли до таких доріг, а водії автобуса в нас були чорногорці. І на одному з поворотів ці наші водії, які звикли їздити по їхнім небезпечним дорогам на відносно високій швидкості, ледве не довели до інфаркту усіх пасажирів. Нам тоді здалося, що автобус починає заносити і ліве заднє колесо вже зійшло з траси. Одна жінка пенсійного віку почала пити корвалол ледве не відрами, інший пасажир пішов “читати мораль” водіям, на що вони відповіли, що вони завжди так їздять. На щастя, ми успішно доїхали до пункту призначення (місто Будва), хоча мені було трохи не по собі, коли я думав про те, що ми по цим небезпечним дорогам ще й будемо назад їхати, але то вже дещо інша історія. Назад ми виїжджали вночі, тому більшу частину шляху по території Чорногорії я проспав і прокинувся вже у Сербії. Отже, моя вам порада: не їдьте в Чорногорію на автобусі, краще летіть літаком. Побережіть свою нервову систему.
Гаразд, не буду вас більше лякати страшилками про чорногорські дороги, поговоримо краще про чорногорські міста.
P.S. Дещо з того, що не потрапило на фото, довелося вирізати з відео, відзнятого на DVD-відеокамеру, тому якість деяких фото не дуже.
Будва
Будва — курортне місто на узбережжі Адріатичного моря, населення якого складає близько 11 тисяч жителів. Місто часто називають столицею чорногорського туризму.
Будва — це не просто морський курорт з пляжами, сучасними готелями та диско-клубами. Це також культурний центр, де є немало історичних пам’яток.
На невеликому півострові розташований старий форт, за яким приховане старе місто:
Дзвіниця церкви святого Івана:
Вежа старого міста:
Статуя танцівниці на камені неподалік від старого міста:
Церква Святої Трійці:
Пляж біля старого міста:
На пагорбі будуються сучасні готелі:
Сонце, море, гори, пальми — що ще потрібно для повного щастя?
Херцег-Нові
Херцег-Нові (Герцег-Новий) — ще одне курортне місто Чорногорії. Розташоване на березі Которської затоки.
Місто було засноване як фортеця в 1382-му році боснійським королем Твртко I під назвою Светі Стефан. Після смерті Твртко фортеця перейшла до князя Сандаля Хранича, а після нього — до його племінника Стефана Вукчича, за якого поселення отримало статус міста і було перейменоване в Херцег-Нові. Назву Светі Стефан зараз має інше чорногорське місто, про яке мова піде дещо згодом.
Херцег-Нові нерідко називають містом трьох фортець:
Амфітеатр в одній із фортець:
Фонтан з питною водою на площі у старому місті:
Годинникова вежа:
Церква Архангела Михаїла:
В контексті Херцег-Нові варто також згадати і про острів Мамула, який відноситься до цього муніципалітету, хоч і знаходиться трохи далеченько від міста. Цей безлюдний острів відомий тим, що в часи Другої світової війни на його території функціонував концтабір:
Пераст
Пераст — ще одне старовине курортне місто, також розташоване в Которській затоці:
І хоча цей населений пункт позиціонується і зовні виглядає як місто, його можна містом назвати з дуже великою натяжкою, адже тут проживає лише 350 людей.
Під час нашої подорожі по Которській затоці ми не висаджувались на берег цього міста, тому в наявності є лише ось ці фото з катера. Але цікавою є не стільки континентальна частина Пераста, скільки розташований навпроти нього штучний острів Богородиці на Скелі (або Госпа-од-Шкрпьєла), який є єдиним штучним островом в Адріатичному морі. На острові знаходиться церква, маяк та сувенірний магазин:
Поблизу цього острова також розташований острів святого Георгія (на жаль, на фото повністю не потрапив):
Котор
Ось ми й дійшли до власне міста Котор, на честь якого названа затока, на березі якої також розташовані і два попередніх міста. Стара частина Котора перебуває під охороною ЮНЕСКО.
Католицька церква святого Трифона:
Церква святого Луки:
Сербська православна церква святого Миколая:
Годинникова вежа:
Бастіон Капмана:
А ще в Которі багато котів. На фото, на жаль, не потрапили, тому просто повірте мені на слово 😸😸😸.
Светий Стефан
Светий Стефан — курорт та однойменний острів неподалік від міста Будва. Острів з’єднаний з материком штучним перешийком:
Вид згори:
Цетинє
Цетинє — культурний центр та колишня столиця королівства Чорногорія. Та й навіть в наш час це місто продовжує частково виконувати столичні функції, не дивлячись на те, що адміністративною столицею сучасної Чорногорії є місто Подгориця. Зокрема в Цетинє розташована офіційна резиденція президента, а також міністерство культури. Населення міста складає 14 тисяч мешканців.
Цетинський монастир:
У цій церкві похований король Нікола I Петрович та його дружина Мілена:
Музей короля Ніколи:
Національний музей Чорногорії:
Цетинє розташовано біля підніжжя гірського масиву Ловчен:
На горі знаходиться мавзолей Петра II Негоша:
Ось такою я побачив колишню югославську республіку Чорногорію на зорі її незалежності. Проїжджаючи по її території, я не раз задавався питанням: як ця країна зможе жити без підтримки з боку Белграду? Адже рівень життя тут і так низький по європейським міркам. Крім того, майже вся її територія — це гори, що в свою чергу багато чого ускладнює. Але час показав, що Чорногорія без Сербії досить непогано себе почуває. Національна гордість чорногорців переборола страх перед потенційними проблемами. Країну вже прийняли до НАТО, та й вступ до Європейського Союзу, думаю, не за горами, тому побажаємо їй успіху на цьому шляху!
