15 серпня в Польщі офіційний вихідний, в цей день поляки відмічають аж два свята — День польської армії та Успіння Діви Марії. Тут простежуються певні паралелі з тим, як в нас День захисника України відмічається одночасно з Покровою Пресвятої Богородиці. Так от, 14 серпня, за день до свята, я думаю, що непогано було би провести цей вихідний з користю, відкривши для себе якесь нове польське місто. Ввечері після роботи почав дивитися карту, щоб обрати щось відносно недалеко від Кракова, але був дещо втомлений після роботи і так і не визначився з напрямком. Крім того, я не був впевнений, що зможу рано прокинутись наступного дня 😊. Але наступного ранку я зрозумів, що мені не надто хочеться бути вдома, тому як тільки я прокинувся, майже одразу взяв квитки до міста Ополе і назад. До речі, найближчий потяг до Ополя, на який я встигав, був майже повністю забитий, було лише одне вільне місце в вагоні першого класу, отже я в деякому сенсі встиг “заскочити” в останній вагон.
З Кракова до Ополя поїздом їхати приблизно дві з половиною години. Місто розташоване майже посередині між Вроцлавом та Катовицями:
На відміну від Кракова, Вроцлава або Варшави, Ополе — це не те місто, яке має високий пріоритет в мандрівників, які прямують до Польщі. Більшість іноземців ймовірніше за все його й на карті не відразу покажуть. Я й сам про це місто дізнався відносно нещодавно, а тут насправді є на що подивитися.
То що ж це за таке місто? Ополе є адміністративним центром Опольського воєводства. Його населення становить близько 130 тисяч мешканців. Воно є одним з найстаріших міст Польщі, перші згадки про нього датуються 845-м роком. Так само, як і Катовиці, Ополе знаходиться в історичній області Верхня Сілезія, але, на відміну від катовичан, ополяни не прагнуть якось виокремити себе від решти поляків, підкреслюючи своє сілезьке походження. Пам’ятаєте, я у фотозвіті про Катовиці писав, що там прапори Верхньої Сілезії зустрічаються значно частіше, ніж державні польські прапори? Так от, в Ополі навіть близько нічого такого немає, там я не побачив жодного верхньосілезького прапора. Однак кольори прапора самого міста дають нам зрозуміти, що це все ж таки Верхня Сілезія (міста цього регіону часто використовують різні відтінки жовтого і синього, тільки жовтий зазвичай зверху):
У 18-му столітті Ополе стало частиною Німеччини (Пруссії) і було перейменоване на Оппельн (на німецький лад). Це, звісно ж, не могло не призвести до зміни його етнічного складу, і на початку XX століття поляки тут за найбільш оптимістичними оцінками становили лише 30% населення. Тим не менш, Ополе було важливим культурним центром для поляків Верхньої Сілезії.
Після поразки Німеччини в Першій світовій війні в місті пройшов референдум, на якому його мешканцям поставили питання, чи повинно Ополе залишитися в складі Німеччини, чи увійти до складу Польщі, яка щойно відновила незалежність. Близько 95% висловилися за те, щоб залишитися в складі Німеччини. Не дивлячись на це польська громада міста продовжувала заявляти про себе та чинити опір германізації. Однак з 1937-го року німецька поліція починає активно тероризувати польських активістів, доходило навіть до побиття людей, які просто йшли до церкви, де служба проходила польською мовою. Переслідувань також зазнавали й редактори польськомовних газет, а самі газети нерідко конфіскувалися.
За день до німецького вторгнення в Польщу, з якого власне почалася Друга світова війна, німецька поліція почала масово арештовувати відомих поляків Ополя. Деяким з них, правда, вдалося врятуватися — відчуваючи, що насувається щось недобре, вони заздалегідь покинули місто та втекли до Польщі. Наступного дня усі польськомовні ЗМІ в Ополі були закриті, а усі польські організації заборонені. Заарештовані поляки були відправлені у концтабори, переважно в сумнозвісний Бухенвальд, де вони пізніше створили таємний рух опору, а ті, що втекли з міста, займалися партизанською діяльністю в окупованій Польщі.
Після закінчення Другої світової війни Ополе остаточно повернулося до складу Польщі.
Місто стоїть на ріці Одра, основна його частина розташована на лівому березі та на острові Пасєка:
Ось так виглядає залізничний вокзал міста:
До речі, я нерідко критикую польську авіакомпанію LOT за непунктуальність (звісно ж, небезпідставно), але останнім часом тут і залізничний транспорт почав цим грішити. Не знаю, можливо це пов’язано з ремонтними роботами на певних ділянках залізниці, але факт в тому, що наш потяг відправився з Кракова на 15 хвилин пізніше від запланованого часу, та ще й чомусь досить довго стояв в Катовицях, в результаті чого я втратив сумарно десь 30-40 хвилин.
На площі перед вокзалом стоїть старий паровоз:
На будівлі праворуч від площі нас зустрічає надпис “Witamy w stolice polskiej piosenki” (“Вітаємо в столиці польської пісні”). В Ополі щороку проводиться фестиваль польської пісні, який є однією з найважливіших музичних подій Польщі наряду з фестивалем у Сопоті. На цьому фестивалі неодноразово виступала Мариля Родович, яка в Україні та інших пост-радянських країнах відома в першу чергу завдяки хіту “Kolorowe jarmarki”:
Ліворуч від площі — головний поштамт міста:
На самій привокзальній площі окрім старого паровоза можна також побачити невеликий стенд для туристів з базовою інформацією про Ополе:
Міст неподалік від вокзалу:
Вулиця 1 травня:
Відділення поліції:
Пам’ятник на музичну тематику:
Вулиця Краківська:
Філармонія:
Пам’ятник борцям за “польськість” опольської Сілезії:
Пам’ятник “Давайте захищати наше Ополе”:
Продовження вулиці Краківської:
Мозаїка на одному з будинків:
І ось ми вийшли до головної площі Ополя, яка, як і в інших польських містах, називається Ринковою площею. Посеред площі розташована будівля міської ради — напевно, найбільш оригінальна з тих, що я бачив в Польщі:
Концептуально Ринкова площа в Ополі нагадує львівську, але будинки по периметру тут цікавіші:
Поруч з міськрадою стоїть пам’ятник зірці естради:
А з іншого боку стоїть пам’ятник князю Казимиру I Опольському — представнику династії П’ястів:
Навіть десь знайшли британську телефонну будку:
Час від часу тут зустрічаються будинки з цегляним фасадом, які часто можна побачити в Катовицях:
Головний кафедральний собор Ополя:
Біля собору є оглядовий майданчик, звідки відкриваються ось такі панорами:
Якийсь старий банк:
Цікавий будинок поруч з банком:
Школа:
Пам’ятник князю Владиславу II Опольському — ще одному представнику династії П’ястів (свого часу він, до речі, сприяв розвитку міст Галичини):
Площа Миколая Коперника:
Опольський університет:
Навіть у цьому не дуже відомому іноземцям місті можна знайти магазин з українськими продуктами:
Цікавий будинок з фахверковою верхівкою:
Оскільки Ополе вважається столицею польської пісні, тут на будинках час від часу можна побачити мурали на музичну тематику, як ось цей, наприклад. Тут зображений чоловік, який дуже нагадує Олександра Малініна, але це не він 😊, це польський музикант та актор Міхал Байор:
Водонапірна вежа:
Вулиця Владислава Реймонта:
Що ж, ми ознайомилися з “материковою” частиною Ополя, але немало цікавого також є на острові Пасєка, який розташований посеред Одри, і зараз ми з вами туди підемо:
Цей острів разом зі Старим містом належить до історичної частини Ополя, саме на ньому свого часу почало зароджуватися це місто, хоча десь до 19-го століття острів адміністративно не входив до його складу, а був окремою територією, де знаходився замок династії П’ястів, від якого сьогодні майже нічого не залишилося, але про це трохи згодом.
В 1997 році сталася велика повінь, спричинена хвилями сильних опадів, внаслідок чого ріка Одра вийшла зі свого русла. Повінь повністю затопила острів і навіть частково зачепила Старе місто на материковій частині. Це спричинило величезні руйнування та збитки, на відновлення пішов не один рік. Сьогодні на острові вже нічого не нагадує про ті страшні події.
Один з мостів, який веде зі Старого міста на Пасєку. Дещо схожий міст також є у Вроцлаві, який, між іншим, також частково розташований на островах:
Є ще ось такий автомобільно-пішохідний міст:
Від лівобережної материкової частини острів Пасєка відділений Млинівкою — притокою Одри. Гуляючи набережною на вулиці П’ястівській можна побачити на лівобережній материковій частині будинки, які стоять прямо на воді. Це місце тут називають “польською Венецією”:
Окрім музичних муралів є також історичні:
Нетиповий будинок як для Польщі, нагадує щось швейцарське:
Готель-ресторан “Starka”:
Міст, який веде з острова Пасєка на острів Болько:
Тут вже видно повноводну Одру:
Острів Болько розташований західніше Пасєки. Він значно більший, але окрім зоопарку там немає нічого цікавого, тому туди ми з вами не підемо:
Давайте далі досліджувати острів Пасєка. Саме на ньому знаходиться Національний центр польської пісні з амфітеатром, на якому власне проходить фестиваль, про який я писав на початку даного фотозвіту:
Навпоти нього знаходиться П’ястовська вежа — єдине, що залишилося від замку династії П’ястів, про який я згадував трохи вище. Замок було знесено десь в 1930 році, коло Ополе було частиною Німеччини. Вежу також планували знести, однак рішучий опір польської громади міста змусив німецьку адміністрацію відмовитися від її демонтажу:
Збоку від Національного центру польської пісні ще один мурал на музичну тематику:
Замковий ставок:
Будівля опольського радіо:
Будинок зі слідами від обстрілів:
А в цьому будинку в 1931-1939 роках (коли Ополе ще перебувало у складі Німеччини) розташовувалося консульство Польщі:
Ось таким я побачив місто Ополе. То чи варто було витрачати сумарно близько 5-ти годин на дорогу туди й назад, щоб його побачити? Я думаю, що так. Мені це місто сподобалося навіть більше, ніж більш значущі у Верхній Сілезії Катовиці, хоча в мене тут неодноразово виникав ефект дежавю — десь щось мені нагадувало Львів, десь щось — Вроцлав, десь щось — ті ж самі Катовиці, та й навіть без натяків на Венецію не обійшлося. Місто має досить непоганий туристичний потенціал, не розумію тільки, чому він досі не реалізований.
Не знаю, як у вас, але в мене, наприклад, міста та країни, які не є “розкрученими” в туристичному плані, нерідко викликають навіть більший інтерес, ніж ті заїжджені місця, в яких ще не побував хіба що тільки лінивий. У зв’язку з цим у мене склалася така ситуація, що я побував в деяких екзотичних локаціях, як, наприклад, Кувейт, Бахрейн, Косово, східна Туреччина (Турецький Курдистан), але при цьому жодного разу не був в Парижі, Мадриді чи Барселоні (хоча ці міста також є в моїх планах). Тому якщо вас також цікавлять нерозкручені напрямки, то поспішайте відвідати Ополе, доки це місто не зіпсував масовий туризм. Як сказала одна розумна людина: “Не йди туди, де багато слідів. Залиши свій слід там, де ніхто ще не був”.