Ну що, шановне панство і жіноцтво, можете мене привітати — несподівано для самого себе я вдруге за цей рік опинився в Чехії, і це вже мій третій візит до цієї країни за все життя. Але головне те, що цього разу я нарешті потрапив до її столиці, отже моє знайомство з цією країною тепер вже можна вважати повноцінним. Закрити цю прогалину я планував ще минулого літа — ми з колегами розглядали можливість поїхати туди на якісь вихідні, але до реалізації цих планів в нас так і не дійшло.
В мої плани на цей рік Прага взагалі не входила, я поїхав туди в певному сенсі спонтанно. Річ у тім, що в Польщі 15 серпня державне свято, офіційний вихідний, який цього року ще й припадає на п’ятницю. Тобто виходить три вихідних поспіль, і я подумав, що навряд чи мені захочеться сидіти на одному місці. Спочатку думав, може поїду в Единбург, але туди на ті дати не було дешевих квитків. Та й не тільки туди, дешевих перельотів взагалі нікуди не було, то ж я вирішив розглянути Прагу, яка відносно недалеко і можна доїхати поїздом. Більш того, є нічні поїзди із зручним часом прибуття та відправлення — в четвер вночі виїжджаєш з Кракова і в п’ятницю вранці вже в Празі. Так само і в неділю вночі виїжджаєш з Праги, а вранці в понеділок вже в Кракові і навіть є час ще трохи поспати перш ніж розпочати робочий день. Таким чином, є можливість провести в Празі три повних дні.
Прага — місто, яке відоме не лише архітектурою, а й історією. Однією з найвідоміших історичних подій, що відбувалися тут відносно нещодавно, стала “Празька весна” 1968-го. На початку того року до влади в Чехословаччині прийшов Олександр Дубчек — колишній керівник словацької комуністичної партії, який тривалий час прожив в Радянському Союзі, мав хороші відносини з радянським керівництвом, а отже в Москві його вважали “своїм чуваком”. Однак вже в перші тижні на посаді голови держави він почав робити те, чого від нього ніхто не очікував — була скасована цензура, громадяни Чехословаччини отримали право вільно виїжджати за кордон, стало більше економічних свобод тощо. При цьому Дубчек не виступав за повний демонтаж існуючої системи, а лише хотів побудувати “соціалізм з людським обличчям”. Це починало відверто дратувати Радянський Союз, який, як ми всі знаємо, не сприймав країни соціалістичного табору як незалежні держави — маючи формальний суверенітет, вони мало чим відрізнялися від тодішньої України, Туркменістану чи будь-якої іншої радянської республіки. Угорська революція, придушена радянськими танками в 1956-му, була зайвим тому підтвердженням. В Чехословаччині насувався аналогічний сценарій. Брежнєв почав тиснути на Дубчека ультиматумами, вимагаючи припинити політику лібералізації, але Дубчек в неявній формі посилав його подалі. В якийсь момент радянське керівництво зрозуміло, що Дубчек водить їх за ніс і не збирається відступати. І якось телефонує Брежнєв Дубчеку і так “конкрєтно”, “по-пацанськи” каже: “Саня, або ти припиняєш це блдство, або завтра буде куля в лоб!”. Дубчек, який чудово володів російською мовою, хотів відповісти йому: “Льоня, пішов ти нахй!”, але запроваджена ним свобода слова не дозволяла аж такої вольності, тому довелося відповісти: “робіть, що хочете!”. 21 серпня 1968 року радянські війська обманом захоплюють празький аеропорт, одночасно з цим почалося й вторгнення на танках. Окупанти швидко взяли під контроль ключові державні установи, Дубчека та кількох інших представників чехословацького уряду викрали та переправили в Радянський Союз. Попри заклики до громадян зберігати спокій, люди почали виходити на демонстрації з метою чинити опір радянським окупантам, у відповідь на що ті відкрили по них вогонь. План був наступний: в Чехословаччині повинен був бути створений новий уряд, представники якого мали б звернутися до Радянського Союзу з проханням на кшталт: “Брежнев, введи войска!”, аби легітимізувати окупацію. Знайома історія, правда? Найцікавішим епізодом тих подій була історія з захопленням будівлі державного радіо, з якого в ті дні лунали антирадянські заклики. Попри опір місцевих мешканців, окупантам вдалося захопити будівлю радіостанції, але вони не змогли знайти кімнату, з якої велася трансляція, і ведучі, як ні в чому не бувало, продовжували робити свою справу. В кінцевому підсумку радянська влада змусила чехословацький уряд виконати її вимоги. “Празька весна” закінчилася. Близько 300 тисяч людей змушені були покинути країну. Радянські війська залишалися на території Чехословаччини аж до 1991-го.
Прогулюючись вулицями сучасної Праги, важко уявити собі, що ще якихось 57 років тому по них їздили радянські танки. Сьогодні там про ті події вже майже нічого не нагадує. І сьогодні ми з вами здійснимо віртуальну подорож тією Прагою, якою я її побачив.
Прага розташована по обидва береги ріки Влтава, посеред ріки навіть є кілька островів. Концептуально це дуже нагадує Відень та Київ, але є нюанс — у Відні, як і в Києві, усе найцікавіше розташовано на західному березі Дунаю та відповідно Дніпра. Про лівобережну частину Києва навіть часто кажуть, що то вже взагалі не Київ. Але про Прагу такого точно не скажеш — її головні туристичні локації розкидані по обидвох берегах:
Історичний центр міста розташований на східному березі Влтави. Там саме й знаходиться головний залізничний вокзал, то ж ця частина чеської столиці стала першою, з якою я познайомився. Вийшовши з поїзда, я пішов саме в напрямку історичного центру, хоч мій готель знаходився на західному березі. Але я приїхав зовсім рано — десь о сьомій годині, так рано мене б точно ніхто не заселив, а їхати в готель, щоб залишити речі, я не бачив сенсу, оскільки я приїхав тільки з одним рюкзаком. Тому заселився я лише в середині дня.
Готель у мене цього разу був доволі незвичний — розташований в будівлі студентського гуртожитку, тобто частина кімнат — для студентів, а інша частина — готельні номери. Такого я ще не зустрічав. При цьому ціни тут адекватні, номери чисті, все, що треба, тут є. Шкода лише, що влітку всі на канікулах, і не було можливості познайомитися з якоюсь чеською студенткою 😊. Якщо комусь цікаво — готель називається Masarykova Kolej. Його інтер’єр мені, до речі, чимось віддалено нагадав перший корпус мого рідного київського політеха. Коли я сам був студентом, жити в гуртожитку мені не довелося — на той час я вже мешкав з батьками в Києві, то ж цей аспект студентського життя пройшов повз мене. А тепер ось — кілька днів в напівпорожньому студентському гуртожитку, але зате в Празі.
Старе місто
Старе місто в Празі розташоване на північному заході східного берега:
Порохова брама та Муніципальний будинок:
Готель Kings Court:
Палладіум:
По Старому місту проводять екскурсії на ретро-автомобілях:
Целетна вулиця:
Староміська площа і Тинський храм:
Празькі куранти:
Розписаний будинок:
Будинок на вулиці Гавельській:
Будинок на вулиці Лицарській:
Знайшов в Старому місті кілька “котячих” (судячи з назв) пивних ресторанів 😸:
Церква святого Мартина:
Мала площа:
Церква святого Миколая:
Вулиця Карлова:
Маріанська площа:
Церква святого Іллі:
Скульптура Зигмунда Фрейда, що висить над вулицею:
У внутрішньому дворі одного з будинків поруч з Староміською площею вечорами облаштовують нічний клуб, де абсолютно безкоштовно проводять відпадні рейви:
Дім Чорної Мадонни:
Площа Фруктовий ринок:
В кінці площі — Сословний театр:
Дуже раджу спробувати традиційний празький десерт трдельник (трдло), який являє собою закручене тісто, посипане цукром та корицею, та наповнене ванільним кремом або морозивом з додаванням ягід. В центрі міста їх готують майже на кожному кроці:
Ще трохи архітектури Старого міста:
Єврейський квартал
На північному заході Старого міста знаходиться єврейський квартал, який офіційно називається Йозефов. Хоч він є частиною Старого міста, на мій погляд, він заслуговує на те, щоб виділити розповідь про нього в окремий підрозділ.
Історія єврейської громади Праги досить тісно пов’язана з історією самого міста. Перші євреї почали оселятися в Празі ще в 10-му столітті на півдні східного берега, там, де зараз знаходиться вишеградська фортеця, яку я вам також пізніше покажу. Згодом їх переселили на північ Старого міста. В середньовіччі міська влада намагалась ізолювати єврейську громаду від решти міста через тиск церкви та упередження, тому квартал поступово обнесли стіною з воротами, які на ніч зачинялися, перетворивши район на гетто. Десь приблизно в 1850-му році австрійський імператор Йозеф II видав указ, який надав євреям рівні права з християнами, після чого гетто офіційно стало районом Праги під назвою Йозефов, на честь цього імператора.
На початку Другої світової війни євреї становили 20% населення Праги. Щонайменше дві третини з них було знищено під час Голокосту. Після війни, коли до влади в Чехословаччині прийшли комуністи, тим євреям, кому вдалося вижити, доводилося приховувати свою етнічну приналежність. Після провалу “Празької весни” ситуація почала тільки погіршуватися, в результаті чого тисячі євреїв змушені були тікати з країни.
Однією з найцікавіших вулиць єврейського кварталу є вулиця Паризька, де сконцентровано багато цікавої архітектури:
Євангелістська церква:
У цьому районі, коли він вже перестав бути гетто, народився і жив один з найвідоміших чеських євреїв — письменник Франц Кафка. Тут йому встановлено досить незвичний пам’ятник:
Симетричні будинки:
Вулиця Широка:
Висока синагога:
Якесь американське ретро-авто:
Іспанська синагога:
На одній з вулиць розклеєно фотографії ізраїльтян, що перебувають у полоні в ХАМАС:
Пінкасова синагога на території старого єврейського кладовища:
Вулиця Бржегова:
Зайшов я в супермаркет у цьому будинку на фото вище, і купив там українську “Кока-Колу”. Вона тут нерідко трапляється:
Церемоніальний будинок:
На вулиці, що йде від цього будинку, розташовано багато єврейських кафе та сувенірних лавок:
Стара-нова синагога:
Біля синагоги — єврейська ратуша:
На ратуші можна побачити годинник з єврейськими цифрами, де стрілки обертаються в зворотному напрямку:
Цікавий будинок поруч:
Історична синагога, де зараз знаходиться музей:
На сусідньому будинку можна побачити ось таку табличку з надписом “Найкраща адреса” (дуже по-єврейськи 😊):
Вулиця Майселова:
В цьому будинку в 1920-1942 роках розташовувалася єврейська початкова школа, а в 1942-1945 — центральний єврейський музей. Більшість учнів, вчителів та працівників музею було вбито в часи нацистської окупації:
Рудольфініум — концертний зал та галерея:
Нове місто
За Старим містом іде Нове місто, яке на сході впирається в такий собі “природний кордон” у вигляді залізничних колій:
Насправді “новим” цей район сьогодні ніяк не назвеш — він був побудований ще в 14-му столітті, власне тоді він і був новим. Сьогодні Нове місто є частиною історичного центру, тут знаходиться кілька пам’яток, які належать до категорії “must see”.
Державний йоперний театр 😊, чимось нагадує львівський:
Національний музей:
Від музею починається Вацлавська площа, на якій стоїть пам’ятник святому Вацлаву:
Архітектура Вацлавської площі:
Індризька вежа:
Церква святого Генриха:
Національний театр:
Архітектура Масарикової набережної:
На протилежному березі:
Палац Жозефіни на Слов’янському острові:
Сучасна візитівка Нового міста та Праги загалом — будинок, що танцює:
Лімніграф на Витоні:
Залізничний вокзал:
Єрусалимська синагога — найгарніша, що я бачив в Празі. І знаходиться вона саме в Новому місті, а не в єврейському кварталі:
До речі, на відміну від більшості країн Європи, Чехія не страждає пропалестинською/антиізраїльською істерією. Тут, здається, добре розуміють, хто в арабо-ізраїльському конфлікті є жертвою, а хто агресором. На деяких державних установах на знак солідарності окрім українського прапора також вішають ізраїльський. Але не буду лукавити — антиізраїльські надписи на будівлях рідко, але трапляються.
Цікавий розписаний будинок:
Вежа нової ратуші:
Перед новою ратушою знаходиться Карлова площа, з якої я запустив дрон, щоб зробити кілька кадрів з висоти. В липні в Остраві мені довелося розпрощатися зі своїм старим дроном, коли я випадково влетів на висоті в дерево, де він заплутався в гілках. Після цього я з наступної зарплатні купив DJI Mini 4 Pro — покращену модель з датчиками перешкод (до цього в мене був DJI Mini 4K). Хоч кажуть, що ті датчики не завжди рятують, але вони точно збільшують шанси не допустити такого вдруге. Я вже тестував роботу цих датчиків, літаючи на низькій висоті, і результати цих тестів мене порадували — дрон чудово розпізнавав перешкоди і кожного разу зупинявся перед ними. Але в Празі є інша проблема — це місто не надто дружнє до любителів аерофотографування. Тут дуже багато заборонених зон, а тому знайти місце, звідки можна злетіти, не так легко. Ба більше, тут категорично заборонено літати над історичними районами, тому Старе місто чи Градчани я вам з висоти не покажу. Я не став порушувати правила, оскільки за це можуть оштрафувати і навіть конфіскувати дрон. Дарувати чехам ще один мені якось абсолютно не хотілося, тим більше, що цей коштує значно дорожче. А ще більше мені не хотілося мати проблеми з законом в чужій країні. Тому прохання не кидатися в мене гнилими томатами за те, що я не сфотографував з висоти найцікавішого. Я намагався захопити максимум з того, що можна було захопити, не порушуючи правил.
Ось як виглядає нова ратуша з висоти:
Тут трохи видно район Жижков та телевежу (її я вам також покажу):
Костел святого Ігнатія Лойоли:
Власне Карлова площа:
Вулиця Єчна та околиці:
Острови посеред Влтави:
Ось тут вдалині трохи видніється Старе місто:
А тут — Градчани:
До речі, я на Google-картах на Карловій площі побачив дуже цікаві мітку, правда, ніякої Світланки я там не знайшов 😁:
А ось костел святого Ігнатія Лойоли з близька:
Церква святого Степана:
Будинок з годинником:
Церква святої Людмили:
Виноградський театр:
Вишеград
Вишеград — історичний район і стародавня фортеця. Хоч він формально належить до Нового міста, його самобутність робить його гідним окремого підрозділу. Це символ давньої Праги, який нерідко називають колискою чеської державності. У 10-му столітті Вишеград був важливим княжим осередком, доки резиденцію не перенесли в Празький Град.
У середньовіччі Прага була багатонаціональним містом: чехи, німці, євреї та представники інших національностей жили тут пліч-о-пліч, що відобразилося на архітектурі та культурі міста. Вишеград часто протиставляють решті Праги як район, який символізує її слов’янське коріння.
На противагу іншим районам атмосфера тут більш тиха і спокійна:
Ось такі панорами відкриваються з Вишеграда:
Жижков
Жижков — район, розташований на схід від Нового міста, де відчувається повсякденне життя Праги. Сюди часто ходять ті, хто хоче побачити Прагу не лише як туристичну картинку.
Колись це було окреме місто з власною інфраструктурою, яке лише в 1922 році приєднали до Праги.
Жижков відомий як район з найбільшою щільністю пивних барів в місті. Якщо пивні бари в Старому місті розраховані переважно на туристів, то в бари Жижкова ходять в основному місцеві. Але тут і окрім барів є, куди піти.
В Жижкові знаходиться телевежа:
Вона відкрита для туристів і на неї можна піднятися. Ось такі панорами відкриваються звідти:
Прогулюючись вулицями цього району, я знайшов кота на підвіконні 😹:
Костел святого Прокопа:
Архітектура району:
Салон епіляції з дуже цікавою назвою — “Лиса кицька” 😹😹😹:
Парк Летна та околиці
Що ж, з частиною Праги, що розташована на східному березі, я вас ознайомив, давайте підемо на західний берег, він не менш цікавий.
Скажу одразу, що я за ці три дні досліджував місто часом дещо хаотично, тому щоб не порушувати структурність фотозвіту, я вирішив порушити хронологію. Часом я так роблю.
На західний берег я насправді пішов в обід першого дня після прогулянки єврейським кварталом. Як я писав вище, мій готель знаходився на західному березі, тож в середині дня я попрямував до нього, щоб заселитися та залишити рюкзак, аби не ходити з ним увесь день. Крім того, оскільки в поїзді я спав погано, а поїзд прибував рано вранці, треба було трохи відпочити.
І пішов я по Манесовому мосту в напрямку західного берега:
Але я не одразу попрямував до готелю, оскільки поблизу було ще кілька цікавих локацій.
Перейшовши на західний берег, побачив меморіал руху опору часів Другої світової війни:
Будинок уряду:
Ось так він виглядає з висоти:
Праворуч від нього на пагорбі — парк Летна:
В парку розташований Празький маятник:
Площа, де знаходиться маятник — досить непогане місце для запуску дронів. Ось що вдалося звідти нафотографувати, враховуючи обмеження:
Празькі трамваї солідарні з Україною:
Градчани
Після того, як я заселився в готель і трохи відпочив, я пішов дивитися Градчани — найцікавішу частину Праги на західному березі. Через співзвучність мені часто хотілося жартома назвати його Гречани (хто не в курсі — так називається район мого рідного міста Хмельницького, розташований на його західній околиці).
По дорозі до Градчан зі мною сталася одна пригода. Я зайшов в супермаркет купити води, оскільки на вулиці була страшенна спека. Оплативши телефоном через Google Pay на касі самообслуговування, я помітив що платіж був здійснений не з основної моєї картки від польського банку PKO, а з картки ПриватБанку. З того часу, як мене перевели по роботі до Польщі, я українськими рахунками майже не користуюсь, але на деяких із них ще залишилися якісь копійки. Однак мені було незрозуміло, чому оплата була здійснена саме з цієї картки, а не з польської. Відкриваю застосунок Google Pay і бачу під зображенням польської картки надпис, що вона наразі недоступна для використання. Відкриваю застосунок свого банку — а там написано, що моя картка тимчасово заблокована. Сказати, що я був в шоці від побаченого — це нічого не сказати. Починаю телефонувати до служби підтримки, аби з’ясувати, що сталося. Як виявилося, дані моєї картки якимось чином потрапили до рук зловмисників, які намагалися нею розрахуватися в якомусь американському інтернет-магазині. Там сума була невелика, менше п’яти доларів, але банк якимось чином зрозумів, що тут щось не те і вирішив відхилити транзакцію і тимчасово заблокувати картку до з’ясування обставин. Що ж, в цій ситуації можу тільки подякувати банку за те, що попередив шахрайство. Правда, мою картку довелося назавжди заблокувати і випустити нову, але для мене то не було великою проблемою, оскільки я не тримаю гроші лише в одному місці.
Але досить лірики, давайте перейдемо власне до Градчан. Це, напевно, найбільш урочистий район Праги. Якщо Старе місто наповнене середньовічною атмосферою, то Градчани показують його імперську велич (в хорошому сенсі цього слова).
Вулиці Градчан:
Військовий костел Івана Непомуцького:
Лорета:
Чернінський палац:
Пам’ятник Едуарду Бенешу:
Вулиця Погоржелец:
Вулиця Лоретанська:
Градчанська площа:
Тосканський палац:
Національна галерея:
Архієпископський палац:
Маріанський чумний стовп:
Королівський замок Празький Град:
Другий двір Празького Граду:
Третій двір Празького Граду:
В середині третього двору знаходиться собор святого Віта:
За собором:
Чорна вежа:
Види з оглядового майданчика поруч з Празьким Градом:
Йдемо вниз:
Мала Страна
Район Мала Страна розташований біля підніжжя Градчан. Тут немає такого шаленого ритму, як в Старому місті, але також багато старовини.
Чеська геологічна служба:
Сад Вальдштейна:
Стіна із штучного сталактиту:
Малостранська площа:
Ось тут починається Карлів міст — найвідоміший міст Праги, який з’єднує Малу Страну зі Старим містом:
Обидва боки мосту прикрашають пам’ятники (так ось в кого архітектори македонської столиці Скоп’є цю ідею вкрали 😊):
Найвідоміший пам’ятник на мосту — пам’ятник святому Івану Непомуцькому, який потрібно потерти і загадати бажання:
Одна з вулиць Малої Страни, вид з мосту:
А ось так з мосту видно усе місто:
Ворота на протилежному кінці мосту:
Площа за воротами:
Але тут ми вже знову зайшли в Старе місто, то ж давайте повернемося назад до Малої Страни.
Музей Франца Кафки:
На площі перед музеєм — скульптура у вигляді двох чоловіків, які безсоромно “гадять” на карту Чехії. Що відбувалося в голові того, хто придумав цей маразм?
На південному сході Малої Страни знаходиться острів Кампа, відокремлений від “великої землі” каналом Чортівка:
Будинки вздовж каналу стоять прямо на воді, через що це місце називають “празькою Венецією”:
Трохи західніше Кампи знаходиться стіна Джона Леннона. Вона з’явилася у 1980-х, коли чехи почали на ній малювати портрети Леннона та писати цитати з пісень гурту The Beatles як символ опору комуністичному режиму. Влада регулярно зафарбовувала цю самодіяльність, але малюнки та цитати з’являлися знову і знову. Сьогодні туристи та місцеві мешканці залишають тут послання про свободу та мир:
Пам’ятник жертвам комунізму:
Міст легіонів з’єднує південну частину Малої Страни з Новим містом. Міст проходить через Стрілецький острів:
Дитячий острів, той, що найближчий до Малої Страни:
Стрілецький острів:
Слов’янський острів, той, що ближчий до Нового міста:
А ще звідси добре видно одну з годинникових веж Старого міста:
А також панораму Градчан:
А ось і сам міст:
Не думав я, що Прага мені аж настільки сильно сподобається. Тут стільки цікавого і все виглядає настільки грандіозно, що часом у мене складалося враження, що в Австро-Угорській імперії другим найважливішим містом після Відня була саме Прага, а не Будапешт. Якщо порівнювати Прагу з іншими чеськими містами, то на її фоні навіть Брно виглядає дещо провінційно, хоча це друге найбільше місто в країні.
Коли я планував цю подорож, я думав над тим, щоб в суботу на пів дня також з’їздити в Карлові Вари, однак мої друзі, які бували в Празі, відмовляли мене від цієї ідеї, аргументуючи тим, що я за три дні в одній лише Празі можу не встигнути все побачити. Я вирішив до них дослухатися, про що абсолютно не шкодую, оскільки щодня відкривав для себе в чеській столиці щось нове. І, здається, я таки встиг за ці три дні побачити усе найцікавіше. Хоча, може й не абсолютно все. Якщо щось важливе таки пропустив, то нехай ті, хто добре знають Прагу, напишуть в коментарях, що саме, буде привід колись ще раз сюди повернутися.
А поки що я візьму перерву на деякий час, бо, як я раніше казав, надто часто подорожувати не можна, це втомлює.