Камбоджа, яка пережила справжнє пекло, але не втратила людяність

На початку 1980-х цей хіт лунав ледве не з кожного радіоприймача Європи. Західний світ під ритми модного на той час стилю synth-pop слухав вигадану історію про американського льотчика, який зник безвісти десь в джунглях Камбоджі. Але в самій Камбоджі в той час цієї пісні майже ніхто не чув. В ті дні ця країна буквально вчилася жити заново після чотирьох років тотального пекла, яке влаштував режим “червоних кхмерів” (кхмери — це назва державотворчого народу Камбоджі) під керівництвом Пол Пота — одного з найкривавіших диктаторів в історії.

Передісторія тих подій бере свій початок в 1949 році (Камбоджа тоді була протекторатом Франції), коли звичайний камбоджійський хлопець Салот Сар (справжнє ім’я Пол Пота) отримав урядову стипендію і поїхав до Парижа вивчати радіоелектроніку. Проте наука йому не давалася, і замість фізичних формул його голова почала заповнюватися іншими ідеями — в паризьких кав’ярнях серед лівої молоді він почав відкривати для себе праці Маркса, Леніна та Мао Цзедуна. І через кілька років Салот Сар, проваливши іспити, повернувся додому — без диплома та освіти, але з дуже небезпечними ідеями. Він вирішив побудувати в Камбоджі “найчистіший” та найрадикальніший варіант комунізму і створити нове суспільство без грошей, міст, приватного майна та інтелектуалів. Взявши собі псевдонім Пол Пот (скорочення від Politique Potentielle), він пішов в джунглі і почав формувати свою армію з бідних неосвічених селян, руками яких він невдовзі втілить свій кривавий експеримент.

17 квітня 1975 року армія Пол Пота увійшла в Пномпень. В цей же день його режим запровадив нове літочислення, оголосивши 1975-й “нульовим роком”. Це означало, що вся попередня історія та досягнення Камбоджі скасовувалися, а нове суспільство будувалося з чистого аркуша. “Червоні кхмери” оголосили міста “буржуазним злом” та почали масово виганяти людей в сільську місцевість, даючи кілька годин на збори. Символічно підірвавши національний банк, “червоні кхмери” заборонили в Камбоджі гроші, ринкову торгівлю та приватну власність. Також під заборону потрапили релігія, преса та література. Школи та лікарні закривали і перетворювали на в’язниці. На наступні 4 роки країна перетворилася на справжнє пекло на землі. Все населення перетворили на безкоштовну робочу силу — люди працювали на полях по 12-16 годин на добу, отримуючи взамін лише мізерну порцію рису. Нова влада розстрілювала кожного, хто був хоч трохи схожий на інтелігента: під роздачу потрапляли вчителі, лікарі, інженери і навіть ті, хто просто носив окуляри або володів іноземними мовами. Інститут сім’ї був практично знищений — залицяння, прояви почуттів, вибір партнера та весільні обряди оголосили злочином. Шлюби укладалися за вказівкою місцевих чиновників. Десятки пар, які бачили одне одного вперше, вишиковували в шеренги та змушували присягати на вірність партії. Відмова одружуватися з партнером, якого обрала партія, каралася розстрілом. Сім’ї, створені до захоплення влади “червоними кхмерами”, розривали. Чоловіків, жінок та дітей відправляли в різні трудові бригади. Їм дозволялося бачитись лише раз на кілька тижнів і тільки з дозволу партії. Дітей у віці 5-7 років забирали в батьків і відправляли в спеціальні дитячі табори, переконуючи їх, що їхні біологічні батьки їм ніхто, а їхні справжні батьки — це влада. З дітей змалку робили майбутніх воїнів для армії Пол Пота.

За часи правління “червоних кхмерів” режим замордував близько двох мільйонів власних громадян масовими репресіями, виснажливою працею, голодом та катуваннями. Та зрештою параноїдальний режим Пол Пота знищила його ж власна агресія. Внутрішніх “ворогів народу” у вигляді інтелігенції йому виявилося мало, то ж він почав шукати собі зовнішніх ворогів. В 1978 році Пол Пот розв’язав війну з сусіднім В’єтнамом, будучи впевненим, що той хоче захопити Камбоджу (знайома історія, чи не так?). Але армія Пол Пота, яка вміла тероризувати лише власний беззбройний народ, виявилася безсилою проти в’єтнамської армії — лише за два тижні в’єтнамські війська увійшли до Пномпеня та повалили режим “червоних кхмерів”. Пол Пот із залишками своєї армії втік в джунглі на кордоні з Таїландом, де провів решту життя, так і не відповівши за свої злочини.

Після повалення режиму Пол Пота в’єтнамці сформували в Камбоджі новий уряд. Але ООН та більшість країн світу відмовилися його визнавати. В’єтнам на той час був союзником СРСР, а тому США та їхні союзники сприймали вторгнення В’єтнаму до Камбоджі не як визволення від геноциду, а як радянську експансію. В результаті цього “червоні кхмери” продовжували представляти Камбоджу в ООН аж до початку 1990-х. Поки країна оговтувалася від пережитого шоку, лицемірний західний світ тиснув руки представникам людиноненависницького режиму, який знищив чверть населення власної країни. Але нехай це буде на їхній совісті. А ми подивимось, чим живе ця багатостраждальна країна сьогодні.

Для поїздок до Камбоджі громадянам України потрібна електронна віза, яку можна оформити через інтернет на сайті https://www.evisa.gov.kh/. Заяви розглядають протягом трьох днів, після чого ви отримуєте вашу візу електронною поштою і друкуєте. В інструкції сказано, що ї потрібно роздрукувати в двох екземплярах, оскільки один в вас забирають при в’їзді, а інший — при виїзді. Насправді ж на прикордонному контролі візу у мене ніхто не забирав, а коли вилітав з Камбоджі, її ніхто не просив.

Крім того, візу можна також отримати по прибуттю, але краще оформити заздалегідь через інтернет.

Офіційна валюта — камбоджійський рієль.

1 долар США = 4070 рієлів. Захочете поміняти 100 доларів — вам видадуть таку пачку, що відчуваєш себе мільйонером.

Насправді міняти долари тут не обов’язково, їх тут багато де приймають до оплати. Фактично американський долар в Камбоджі є другою валютою.

Наші оператори не надають вигідних тарифів на роумінг в Камбоджі. Мій польський оператор мене також цього разу підвів. Довелося використовувати eSIM від Truely.

Ситуація з розетками тут цікава — якогось єдиного стандарту тут немає. Я майже всюди бачив універсальні (або майже універсальні) розетки, сумісні з європейськими, американськими і навіть британськими вилками. Таким чином, адаптер вам тут навряд чи знадобиться.

Звичні для нас Uber та Bolt в Камбоджі не працюють. В країнах південно-східної Азії, включно з Камбоджею, сервіс виклику таксі через мобільний додаток монополізований сінгапурською компанією Grab. Якщо пам’ятаєте, я користувався цим сервісом в Малайзії та Сінгапурі. В Камбоджі він ще й має свої особливості — ви можете викликати тук-тук. Це такий місцевий вид транспорту, що являє собою гібрид мотоцикла та міні-автомобіля. Підходить для поїздок на невеликі відстані для компанії з двох-трьох людей. Коштує дешевше, ніж класичне таксі.

Таксисти, які стоять в аеропорту Пномпеня, готові за фіксовану ціну 25 доларів довезти вас в будь-яку точку міста (загалом це прийнятна ціна, оскільки аеропорт трохи далеко від міста).

Пномпень

І так, після дня в китайському Гуанчжоу я прилетів у Пномпень. Оскільки я вже був в Китаї цього року раніше, Камбоджа стала для мене першою новою країною, відвіданою під час мого вересневого азійсько-американського туру. Однак добирався я сюди не без пригод. Ви вже, напевно, в курсі, що я якщо під час подорожі за кордон у щось не вляпаюсь, значить, подорож не вдалась 😁. Так от, так сталося, що у мене чомусь не задзвонив будильник (або я просто його не почув, що малоймовірно) і я не встиг на літак. Довелось брати квиток на інший рейс, в результаті чого я прибув до Пномпеня вже під вечір. А поки пройшов прикордонний контроль, забрав валізу та доїхав до готелю, вже стемніло. Тому Пномпень я бачив лише в нічному варіанті, але погодьтеся — це краще, ніж нічого. Наступного дня не було можливості прогулятися по Пномпеню, оскільки у мене був тур до Ангкор-Вату та інших храмів, який я не міг скасувати, адже Ангкор-Ват в Камбоджі — це як піраміди в Єгипті: якщо ти цього не бачив, то вважай, що ти не був в цій країні. Але про це трохи згодом, а зараз здійснимо віртуальну прогулянку по вечірньому Пномпеню.

В самому серці камбоджійської столиці стоїть Монумент Незалежності, стилізований під вежу храму Ангкор-Ват:

На захід від нього знаходиться невеликий парк, в якому стоїть Монумент Конституції:

Через дорогу від нього якийсь храм:

За Монументом Незалежності йде довгий сквер. В ньому стоїть пам’ятник королю Камбоджі часів французького протекторату та багаторазовому прем’єр-міністру країни Нородому Сіануку:

В іншому кінці скверу ось такий креативний фонтан:

Багато де в місті можна побачити портрети королеви-матері (матері чинного короля Камбоджі та дружини покійного Нородома Сіанука):

На північ від того місця, де розташований вищезгаданий фонтан, знаходиться парк Ват Ботум, який насправді є великою площею:

В центрі площі стоїть пам’ятник камбоджійсько-в’єтнамській дружбі:

Загалом в Камбоджі досить неоднозначне ставлення до В’єтнаму. З одного боку камбоджійці вдячні в’єтнамцям за те, що ті звільнили їх від людиноненависницького режиму Пол Пота. Але скинувши Пол Пота, в’єтнамські війська не пішли одразу з Камбоджі, а залишилися там на 10 років, встановивши маріонетковий уряд і зробивши країну своїм васалом. Тому попри вдячність камбоджійці відчувають до в’єтнамців певну недовіру, помножену на страх втрати незалежності.

Мурал “Мистецтво заради миру 2”:

Пагода храмового комплексу Ват Ботум:

Верховний суд:

Міністерство юстиції:

Королівський палац:

Статуя Будди чотирьох напрямків:

Павільйон на території Королівського палацового комплексу:

Храм Ват Оуналом:

Набережна:

Колишня будівля Банку Індокитаю:

Головний поштамт Пномпеня:

Національний банк:

Ось так прикрашають вулиці Пномпеня:

Великий трав’яний годинник перед входом до храму Ват Пном, на честь якого місто отримало свою назву:

Пам’ятник бабусі Пень, яка, згідно з легендою, знайшла у плаваючому по ріці дереві чотири бронзові статуї Будди і ініціювала зведення храму Ват Пном. Тобто назва столиці походить також і від її імені:

Хмарочос на бульварі Norodom:

Vattanac Capital Tower — найвідоміший хмарочос Камбоджі, який був найвищим в країні до 2022 року:

Canadia Tower:

А ось власне тук-тук — місцевий бюджетний вид транспорту, про який я вже згадував:

Окрім тук-туків тут також дуже поширені мопеди, на них їздять навіть старшокласники.

А ще в Камбоджі дуже багато котів 😸:

Якщо порівнювати Пномпень з іншими столицями південно-східної Азії, в яких мені доводилось бувати, то він однозначно цікавіший, ніж Бандар-Сері-Бегаван, але явно не дотягує до Куала-Лумпура та Сінгапура. Але він вартий уваги хоча б тому, що він не схожий на них, адже Камбоджа — це вже зовсім інший світ. На відміну від Малайзії та Брунею, які є переважно мусульманськими країнами, і багатокультурного Сінгапура, де змішалося все на світі, в Камбоджі домінує буддизм. І це відчувається навіть в дрібних деталях, зокрема в тому, як камбоджійці вітаються — складають руки перед собою, ніби як під час молитви, і роблять легкий уклін (це пішло саме з буддизму). Втім звичне для нас рукостискання для них також прийнятне.

Безумовно, Пномпень — це місто контрастів, де на дорогах дорогі японські автомобілі обганяють тук-туки, а традиційна буддистська архітектура стоїть поруч з хмарочосами.

Сіємреап

Сіємреап — друге найбільше місто Камбоджі та її головний туристичний центр, адже саме на його околицях знаходиться найвідоміший туристичний об’єкт Камбоджі, заради якого більшість туристів сюди й приїжджають. Так, мова йде саме про храмовий комплекс Ангкор-Ват, який тут є національною гордістю та зображений на державному прапорі.

Ангкор-Ват

Історія моєї зустрічі з цим храмом в певному сенсі почалася ще до того, як я ступив на камбоджійську землю. На моєму корпоративному ноутбуці періодично змінюються шпалери екрану блокування. І десь за тиждень до подорожі система почала мені показувати саме Ангкор-Ват. “Співпадіння? Не думаю!” — подумав я тоді, сприйнявши це як знак, що пора пакувати валізи.

Сьогодні Ангкор-Ват — це найбільша релігійна споруда у світі. Побудований в 12-му столітті як індуїстський храм, присвячений богу Вішну, він згодом був перетворений на буддійську святиню і пережив розквіт та занепад Кхмерської імперії:

До речі, найвідоміше камбоджійське пиво також назване на честь цього храму (раджу спробувати!):

Та-Пром

Ангкор-Ват — не єдина культова споруда в Сіємреапі, поруч є ще кілька цікавих храмів. І зараз ми здійснимо віртуальну прогулянку стародавнім буддистським храмом Та-Пром. Цей храм залишився майже в такому ж стані, в якому його знайшли дослідники — частково зруйнований та поглинутий джунглями. Його також називають “храмом Лари Крофт”, оскільки тут знімали основні сцени фільму “Лара Крофт: Розкрадачка гробниць” з Анджеліною Джолі:

Величезне коріння дерев проростає прямо через кам’яні стіни храму:

Якась місцева акторка чи модель вирішила влаштувати собі фотосесію:

Байон

Храм Байон в минулому був розташований в самому центрі міста Ангкор-Тхом — столиці Кхмерської імперії. Якщо Ангкор-Ват будувався як індуїстський храм, то Байон з самого початку був буддистським центром:

Попри те, що мені довелося пів дня витратити на дорогу (шлях з Пномпеня до Сіємреапа займає 6 годин), воно однозначно було того варто. Бо як я вже вище писав, подорож до Камбоджі не може бути повноцінною без відвідування Ангкор-Вата.

Під час подорожі до Камбоджі мене найбільше вразили не стільки її туристичні пам’ятки, скільки доброта та відкритість місцевих мешканців. Після всього того, що країна пережила 50 років тому за Пол Пота, очікуєш побачити тут озлоблених людей з настороженим поглядом. Натомість бачиш позитив, ввічливість, дружелюбність та щире бажання допомогти. Камбоджійці не застрягли у своїй травмі, вони обрали жити далі. І що важливо — тут ніхто не намагається тебе “намахати” і нажитись на тобі, як, наприклад, в Єгипті. Хоча Камбоджа все ще залишається досить бідною країною, не дивлячись на те, що вона активно розвивається і сьогодні тут будують сучасні хмарочоси. Адже “червоні кхмери” залишили після себе тотально зруйновану економіку, а руйнувати завжди легше, ніж відбудовувати. Тож залишається побажати Камбоджі процвітання, тому що її мешканці однозначно на це заслуговують.

І наостанок пісня, з якої я починав свою розповідь: