Моїм фінальним акордом 2025-го стала Велика Британія — країна, в якій я бував вже не раз і яку я цього разу побачив зовсім з іншого боку. Хоча… не зовсім фінальним, оскільки 31-го грудня я ще поїхав в Словаччину, щоб відсвяткувати там з друзями Новий рік, але то вже, напевно, можна приписати до 2026-го.
Як ви, можливо, пам’ятаєте, вперше я потрапив до Великої Британії ще в травні 2024-го. Тоді я бачив переважно Лондон, а також Оксфорд і трохи Дартфорд. Вдруге я поїхав сюди на початку березня, знайшовши надзвичайно дешеві квитки до Белфаста — столиці Північної Ірландії. Взагалі, у мене перші три місяці цього року в контексті подорожей проходили саме так — сервіс Kiwi надсилав пропозиції з дешевими квитками, і якщо я там знаходив щось цікаве з того, де я ще не був і куди можна злітати чисто на вихідні — я летів. Цього разу ситуація була дещо схожа. От недарма ж кажуть, що як Новий рік зустрінеш, так його і проведеш. Відмінність полягала лише в тому, що цього разу Kiwi не надсилали мені жодних варіантів дешевих перельотів, я їх сам шукав. І то була ціла історія, як я обрав саме Единбург.
Почну з того, що спочатку в мене не було великого бажання кудись їхати в грудні. Я не так давно повернувся з Південної Америки і мені просто хотілося взяти паузу і відпочити від подорожей до наступної відпустки. Цей рік і без того видався багатим на поїздки. Але яким би ідеальним не здавалося життя, де є багато подорожей, надто часто їздити кудись теж не можна, бо це по-своєму втомлює. Але була одна обставина, яка мотивувала мене дещо переглянути свої плани. Річ у тім, що в Польщі, де я зараз проживаю, на Різдво дають аж три вихідних — 24, 25 і 26 грудня. А цього року 26 грудня припадає на п’ятницю, а отже з урахуванням суботи та неділі маємо цього року на Різдво аж 5 вихідних поспіль. І от з одного боку мені хотілося відпочити від поїздок, а з іншого — я розумів, що маючи 5 вихідних, я точно не захочу весь цей час сидіти на одному місці. Крім того, я потім, ймовірніше за все, буду дуже сильно шкодувати, що не скористався шансом. Тож я вирішив подивитися, які є варіанти. Спершу думав, може поїхати на автобусі до Тімішоари, але якось дорого. Почав дивитися авіаквитки і знайшов вигідний варіант до Брюсселя. Вирішив не поспішати, але поки думав над цим варіантом, ціни на квитки почали швидко рости, тому вирішив відкласти Бельгію на майбутнє. Був ще варіант до Таллінна, але пізніше я знайшов цікавішу пропозицію — Единбург лише за 390 злотих в обидва боки, а я вже давно хотів це місто побачити. Ну все, вирішено — я їду в Единбург! Недовго думаючи, я взяв ті квитки, і правильно зробив, оскільки і вони пізніше почали зростати в ціні. Десь за два дні до вильоту я заради цікавості вирішив подивитися, як змінилася їхня ціна, адже вона могла і впасти, але ні, все було навпаки — ціна виросла до 960 злотих. Що ж, я вчасно купив. До речі, перед поїздкою до Белфаста в березні цього року я теж деякий час вагався, але там ціна навпаки падала, і коли вона опустилася до 208 злотих, я зрозумів, що дешевше вже, напевно, не буде, і лише тоді нарешті придбав ті квитки. Але Белфаст — то вже зовсім інша історія, сьогодні мова піде про Единбург.
І так, Единбург — столиця та друге найбільше місто Шотландії (після Глазго). Тут народилося багато видатних особистостей, зокрема письменники Артур Конан Дойл, Вальтер Скотт, Роберт Луїс Стівенсон, фізик Джеймс Максвелл, актор Шон Коннері та багато інших.
Тривалий час місто було ареною боротьби між Англією та Шотландією, коли вони були окремими державами, але згодом за іронією долі воно стало таким собі символом єдності цих двох країн. Англійці неодноразово захоплювали Единбург, оскільки вважалося, що хто володіє Единбургом, той контролює північ британських островів. Але зрештою шотландці повертали контроль над містом.
В 1603-му році шотландський король Яків вирушає до Лондона. Так сталося, що англійська королева Єлизавета I не залишила нащадків, і Яків став головним претендентом на англійський престол. Таким чином, Англія і Шотландія отримали спільного монарха, залишаючись при цьому окремими державами. Однак через 100 з невеликим років країни об’єдналися в спільну державу — Велику Британію. Об’єднання було неоднозначним — шотландські еліти підтримували об’єднання з економічних міркувань, в той час, як велика частина населення виступала проти. Навіть сьогодні частина шотландців скептично дивиться в бік Лондона. В 2014-му в Шотландії навіть пройшов референдум про незалежність, однак більшість населення висловилася за те, щоб залишитися у складі Великої Британії.
Я прилетів в Единбург рано вранці, до заселення в готель ще далеко, тож я, пройшовши в аеропорту всі процедури, сів на трамвай і поїхав в центр міста. Оскільки я прилетів лише на два дні, у мене був лише рюкзак, тому не було сенсу їхати в готель, щоб там його залишити до заселення. З аеропорту до міста регулярно ходять трамваї та автобуси, раджу обрати саме цю опцію, оскільки таксі тут дорого коштує. В принципі, тут ціни високі практично на все.
До речі, щодо громадського транспорту — трамваї та практично усі автобуси в місті належать компанії Lothian. Раджу купувати квитки через їхній мобільний додаток, а якщо плануєте багато їздити — там є варіант придбати денний квиток за 5.50 фунтів.
В історичному центрі на пагорбі височіє Единбурзький замок — одна з головних візитівок міста, і саме туди я пішов в першу чергу:
Потрапити всередину я не зміг, оскільки на різдвяні свята замок закритий. Але перед входом є оглядовий майданчик, звідки трохи видно місто з висоти:
Будинок на площі перед входом до замку:
Camera Obscura:
В будинку навпроти можна випити шотландського віскі:
Церква Tolbooth Kirk трохи нижче по курсу:
Звідси починається послідовність вулиць, які плавно переходять одна в іншу, і разом називаються Королівською Милею (The Royal Mile). Вона з’єднує замок з Голірудським палацом:
Банк Шотландії:
Собор святого Джайлса:
Единбурзька міська рада:
Mercat Cross:
Верховний суд:
Йдемо далі Королівською милею:
На Королівській милі знаходиться один з найвідоміших пабів Единбурга — The World’s End (“Кінець світу”). Він так називається тому що колись тут проходив міський мур і для мешканців Единбурга це справді було кінцем їхнього світу:
Королівська галерея:
І ось Голірудський палац:
Звідти неподалік знаходиться пагорб Calton Hill, з якого відкриваються найкращі панорами міста, зараз ми туди попрямуємо:
По дорозі на пагорб можна побачити пам’ятник Роберту Бернсу:
А також стару королівську вищу школу:
Ось вже видно колону Нельсона на самому пагорбі:
Пам’ятник Дюгалду Стюарту — видатному шотландському філософу:
Національний монумент Шотландії:
Обсерваторія:
А ось які панорами відкриваються з пагорба:
Victoria street — одна з найвідоміших вулиць Старого міста. Кажуть, що саме вона стала прообразом алеї Діагон в романі “Гаррі Поттер та філософський камінь”, хоча Джоан Роулінг це не підтверджує:
Victoria street виходить до вулиці Grassmarket, яка в минулому була місцем публічних страт, де злочинців та політичних опонентів відправляли на ешафот. Сьогодні на цій вулиці розташовано багато пабів і вже ніщо не нагадує про ті страшні події:
Grassmarket переходить у вулицю Cowgate:
Актовий зал:
Національна галерея Шотландії:
Королівська Шотландська академія:
Один з факультетів Единбурзького університету:
Вулиця Vennel, з якої добре видно замок:
Театр Bedlam:
Пам’ятник псу Боббі з кладовища Грейфраєрс (Greyfriars Bobby), з яким пов’язана одна міська історія. В 19-му столітті в Единбурзі жив пес породи скай-тер’єр на ім’я Боббі. Його господарем був нічний сторож поліції Джон Грей, якого Боббі супроводжував під час патрулів. Коли Джон Грей помер, його поховали на цвинтарі Greyfriars Kirkyard. Боббі прийшов на його могилу і жив там майже 14 років аж до своєї смерті, ставши справжнім символом відданості:
Об’єднана церква Августина:
Паб Frankenstein:
Ось так виглядає Старе місто вночі:
Панорами Старого міста:
А зараз перейдемо на вулицю Princess street, яка є таким собі кордоном між старим та новим містом. Тут знаходиться готель The Balmoral, який мені чимось нагадав Палац Бароло в Буенос-Айресі:
Навпроти — Національний архів Шотландії:
Трохи далі — пам’ятник Вальтеру Скотту:
Ще далі — сади Princess street gardens, прямо біля підніжжя замку:
Тут встановлено пам’ятник ведмедю Войтеку, який став героєм Другої світової війни. Я про нього вже розповідав у фотозвіті про Сопот, але коротко повторюся. Ведмідь ще малим був “всиновлений” солдатами польської 22-ї артилерійської роти під командуванням Владислава Андерса. Вони назвали його Войтек. Він повністю довіряв людям, їв і спав разом з солдатами, і навіть любив пити пиво. Існує навіть історія про те, як під час операції в Монте-Кассіно Войтек допомагав солдатам носити ящики з боєприпасами. Після закінчення війни солдати цієї 22-ї роти, не бажаючи жити під комуністичним режимом, не стали повертатися до Польщі та й осіли в Шотландії разом з Войтеком. Ведмедя віддали в единбурзький зоопарк. Комуністична влада тодішньої Польщі усіма правдами і неправдами намагалася домогтися того, щоб Войтека передали в один з польських зоопарків, але британці відмовляли. Отже, решту свого життя Войтек провів в Единбурзі. І в 2015-му році на згадку про нього в садах Princes street gardens йому було встановлено пам’ятник в натуральну величину, де він стоїть поруч із солдатом:
Церква святого Джона (Іоанна):
Баптистська церква:
Меморіал Гледстоуна:
Площа Melville Crescent із симетричними будинками:
Собор діви Марії:
Поруч з ним я знайшов кілька вулиць, де будинки побудовані ніби дугою:
Ось як це виглядає на карті:
Колишня церква Belford, перетворена на хостел:
Центр Артура Конан Дойля:
Церква Palmerston Place:
Західний РАЦС:
Меморіал Альберта:
Вулиця George street:
Пам’ятник Мелвіллю:
Колишній коледж:
Національна галерея Шотландії:
Неоновий надпис перед галереєю говорить нам, що тут не буде чудес:
Особливої уваги заслуговує район Dean Village — колишнє село мельників вздовж ріки Лейт, яке легко пропустити, але неможливо забути. Місцями воно мені трохи нагадало Люксембург:
Церква християнського центру Rhema:
Поруч з Dean Village знаходиться Stockbridge — богемний район Единбурга:
Лейт — портовий район Единбурга, який тривалий час жив окремим життям, і лише на початку XX століття став частиною міста. Тут пришвартована королівська яхта:
Пам’ятник Роберту Бернсу:
Будинок позаду пам’ятника:
Будинок з годинником:
Custom House Leith:
І знову ріка Лейт, на честь якої названо цей район:
Цитадель Лейт:
Церква святого Нініана:
Храм сикхів:
Ще будинок з годинником:
Пам’ятник королеві Вікторії:
Наостанок покажу вам район Southside, розташований на південь від Старого міста. Це те місце, де закінчується туристичний Единбург і починається справжній. Хоча, різниця між ними не така вже й велика:
Церква Newington Trinity:
Православна спільнота святого Андрія:
Пресвітеріанська церква:
Центральна мечеть Единбурга:
В Southside знаходився мій готель. В готелі кожний номер був підписаний іменем якоїсь видатної особистості Шотландії. Я, наприклад, був Вальтером Скоттом:
В санвузлі було прохання не змивати в унітаз засоби жіночої гігієни, серветки, паперові рушники, кошенят та цуценят 😁, а також надії та мрії. Оригінально:
Коли мені дуже хочеться побувати в якомусь місті, воно мене не просто не розчарує, а справляє сильне враження. Так було з Гданськом, так було із Сараєво, і так сталося з Единбургом. А це було саме те британське місто, куди я найбільше хотів потрапити.
Взагалі, великі європейські міста мене давно перестали дивувати, оскільки я їх вже досить багато побачив. Але ситуація з шотландською столицею по істині унікальна.
Единбург — це місто, про яке неможливо скласти враження, не занурившись особисто в його атмосферу. Коли я їхав з аеропорту до міста на трамваї, в мене були думки щодо того, щоб спочатку заїхати в готель і залишити рюкзак, але коли я почав під’їжджати до центру, я був настільки вражений побаченим, що на найближчій зупинці я вийшов, тому що мені хотілося побачити “все і зараз”. Я наче опинився у казці. Але кожна казка дуже швидко закінчується, і через два дні так само швидко закінчилась моя подорож до Единбурга, який я покидав з відчуттям легкої депресії. Хоч я давно вийшов з дитячого віку, щоб захоплюватися казками, ця “казка” мене настільки зачепила, що мені не хотілося повертатися до реальності. В принципі, якщо мати дуже багато грошей, то в такій казці можна жити досить довго 😊.
Единбург не настільки різноплановий, як Лондон, тут все виглядає більш-менш однаково, в одному стилі, але ця монотонність абсолютно не набридає. Більш того, сюди хочеться повернутися навіть якщо побачив тут все. Просто для того, щоб ще раз відчути ті емоції, які дарує це місто. Я, правда, не знаю, чи можна взагалі прожити це вдруге, але якщо мені випаде шанс ще хоча б один раз тут побувати — я дам знати 😉.