Польське Тримісто: частина 1 – Гданськ (листопад 2024)

Пам’ятаєте, я у фотозвіті про Мальту вже вживав термін “тримістя”? Хто не читав, поясню — це узагальнена назва трьох міст, які плавно переходять одне в інше, а саме — Сенглея, Бормла та Біргу. Однак, своє тримістя є також і в Польщі — на півночі країни на узбережжі Балтійського моря розташована агломерація, яка має назву Тримісто (польською: Trójmiasto).

До її складу входять такі міста, як Гданськ, Сопот та Гдиня, які плавно переходять одне в інше:

Агломерація була офіційно утворена 28 березня 2007 року, коли мери цих трьох міст уклали договір про співпрацю, відомий як Хартія Триміста. Тримісто є частиною Поморського воєводства.

Цей регіон є місцем компактного проживання кашубів — західнослов’янського народу, культурно близького до поляків. Іноді їх позиціонують як польський суб-етнос, однак кашуби мають власну мову, яка з 2005-го року визнана мовою національної меншини в Польщі, а також у них є свій національний прапор, який нерідко можна побачити в місцях їх компактного проживання. Їхній прапор схожий на український, тільки верхня смуга в нього чорна, а не синя (іноді його легко сплутати з українським):

До речі, одним з найвідоміших представників кашубського народу є знаєте хто? Не повірите — Дональд Туск. Я сам про це випадково дізнався, хоча в мене завжди були певні підозри, що він, напевно, не чистокровний поляк, оскільки ім’я в нього нетипове для поляків (та й прізвище також).

В північній частині Польщі мені ще не доводилося бувати, хоча я давно хотів побачити той самий Гданськ. Він був одним із тих польських міст, куди я найбільше хотів потрапити. Здавалося б, оскільки я тепер працюю в Польщі, мені ніщо не повинно заважати на вихідних досліджувати країну перебування, але у випадку з Гданськом не все так просто — він досить далеко від Кракова (вважайте — в іншому кінці країни). Поїздом туди їхати десь 8 годин, хоча є також прямі швидкісні поїзди, які їдуть лише 5 годин, але квитки на такі поїзди коштують значно дорожче. Крім того, якщо вже їхати в таку далину, то є сенс побачити Тримісто повністю, а не лише один Гданськ. А тому я дочекався 1 листопада (в Польщі це державне свято — День всіх святих), щоб мати аж три вихідних, і поїхав досліджувати Тримісто. Ось такі справи — релігійне свято, три вихідних і три міста, недарма ж кажуть, що Бог любить Трійцю.

До речі, я вирішив їхати саме в Тримісто ледве не в останній момент. Спочатку думав поїхати в Люблін та Холм, але ці міста можна побачити й за 1-2 дні. Щодо Триміста — я чомусь був впевнений, що три дні на це не вистачить і туди треба на довше їхати. Але подивившись карту туристичних об’єктів, зрозумів, що основні локації там розташовані досить близько одна до одної, тому й вирішив реалізувати той план, який у мене стосовно Польщі мав найвищий пріоритет. І почав я своє знайомство з Тримістом, звісно ж, з Гданська. До речі, поки їхав в поїзді вночі, мені снилося ніби я проїхав зупинку, тому що провідник мене не розбудив, і що я ніби прокинувся аж на під’їзді до Гдині 😁. Але коли я справді прокинувся, до Гданська ще кілька годин залишалося.

Нафотографував я цього разу дуже багато. Напевно, ще ніколи за три дні я стільки фото не робив. Тому фотозвіт про подорож Тримістом я розіб’ю на дві частини, як я зазвичай роблю в подібних випадках. В першій частині розкажу вам про Гданськ, а в другій поговоримо про Сопот та Гдиню. Що ж, поїхали?

Гданськ

Гданськ, також відомий під німецькою назвою Данциг, має багату історію. Протягом тривалого періоду часу він був таким собі яблуком розбрату між поляками та німцями, неодноразово переходячи з рук до рук. Не останню роль в цьому зіграло його вигідне географічне розташування. А в міжвоєнний період він взагалі майже 20 років був окремою країною. Ви можете спитати: а як таке могло статися? Щоб розібратися в цьому питанні, здійснимо невеликий екскурс в історію. Після Першої світової війни Польща, яка відновила незалежність, почала висувати свої претензії на Гданськ, який на той момент вже тривалий час перебував у складі Німеччини (Пруссії). По-перше, з історичної точки зору вона на нього все ж таки мала більше прав. По-друге, їй потрібен був морський порт. І з одного боку, оскільки Німеччина програла Першу світову, від неї можна було вимагати усе, що завгодно, але ситуацію ускладнював етнічний склад населення Гданська. Німці тоді складали більше 90% населення міста, в той час, як поляки та кашуби — лише 5% (це ще за найбільш оптимістичними оцінками). Неважко здогадатися, що німці, які там проживали, зовсім не хотіли одного дня прокинутися в чужій для себе країні. Таким чином, Гданськ з німецько-польської проблеми перетворився на головний біль для усього міжнародного співтовариства — ситуація була неоднозначною і ніхто не знав, що з цим робити. В кінцевому підсумку вирішили, що нехай він не належить ані Польщі, ані Німеччині, і сформували у 1920 році на його території окрему країну під протекторатом Ліги Націй під назвою Вільне місто Данциг. Але тоді вони ще не знали, яку бомбу уповільненої дії вони заклали цим компромісним (як вони вважали) рішенням. Польща отримала в Данцигу особливі економічні права та перебувала з ним в митному союзі.

Не дивлячись на назву, ця країна не складалася лише з одного міста. Окрім власне Данцига/Гданська, до її складу також входило кілька маленьких сусідніх міст, зокрема Сопот, а також 200-300 сіл. Загалом у цього державного утворення була не така вже й маленька територія (фото з відкритих джерел):

Вільне місто Данциг не було повною мірою незалежною державою, оскільки Ліга Націй в особі Верховного Комісара могла накласти вето на будь-яке його рішення. Крім того, за кордоном інтереси Данцига представляли польські дипломати. Ба більше, Польщі в Данцигу був наданий півострів Вестерплатте, який вона використовувала як транзитний військовий склад та утримувала там обмежений військовий контингент для його охорони, а ще їй дозволили відкрити в Данцигу своє поштове відділення, яке функціонувало паралельно з данцигським. Водночас Вільне місто Данциг мало усі атрибути державності — у нього був свій прапор, герб, гімн, конституція, валюта, органи законодавчої та виконавчої влади, а також воно видавало свої паспорти. Після того, як Данциг став окремим державним утворенням, його мешканці втратили німецьке громадянство та автоматично отримали данцигське, однак протягом перших двох років існування Вільного міста Данциг ті, хто бажали залишитися громадянами Німеччини, мали право відновити німецьке громадянство. Щоправда, для цього потрібно було покинути Данциг і переїхати на постійне проживання до Німеччини. Державною мовою Данцига була німецька, польська мала статус другої офіційної.

З моменту заснування Вільного міста Данцига як окремого державного утворення, тут почали створюватися різні політичні партії, але практично всі вони були орієнтовані на захист інтересів німецького населення. Була, щоправда, одна польська партія, але через малий відсоток польського населення вона ніколи не набирала більше 6% голосів. Та й стосунки між німецькою та польською громадами Данцига були досить напруженими, особливо в 30-х роках, коли там почала набирати популярності місцева нацистська партія, яка в своїй ідеології орієнтувалася на гітлерівську НСДАП. Однак, як би парадоксально це не звучало, коли нацисти тільки прийшли до влади в Німеччині, це призвело до тимчасового потепління в польсько-німецьких відносинах. Так у 1934 році Німеччина та Польща підписали декларацію про незастосування сили, крім того, Адольф Гітлер, використовуючи свій авторитет, змусив керівництво Вільного міста Данцига (де до влади також прийшли нацисти) припинити дискримінаційні заходи щодо польського населення. Але, як ви, напевно, розумієте, Гітлер це робив не від великої любові до поляків, йому просто потрібно було заробити авторитет в Європі. Ну і разом з тим це допомогло данцигським нацистам зміцнити свою владу. Однак в другій половині 1930-х ситуація знову починає погіршуватися, данцигські нацисти проводили внутрішню політику, яка не надто відрізнялася від гітлерівської Німеччини — з політичними опонентами розправлялися силовими методами, знову почалася дискримінація польського та єврейського населення тощо.

В 1938 році після Мюнхенської змови Гітлер, побачивши, що його агресивна політика не зустрічає особливого опору з боку світового співтовариства, почав відкрито пред’являти претензії на Данциг, вимагаючи від Польщі згоди на включення його території до складу Німеччини (насправді німці давно виношували плани щодо анексії Вільного міста Данциг). Польща ж відповіла, що за жодних умов на це не погодиться. Конфлікт був неминучим, однак керівництво Польщі чомусь було впевнене в тому, що Велика Британія та Франція (які по суті “кинули” Чехословаччину, дозволивши Гітлеру анексувати Судети) не залишать її один на один з нацистською Німеччиною. І оскільки Польща принципово не бажала йти на умови Адольфа Алоїзовича, Німеччина почала активно шукати привід для війни з нею. Для цього вона таємно перекинула до Данцига своїх військових, які повинні були діяти під виглядом місцевих повстанців і підігрівати антипольські настрої (нічого не нагадує?).

1 вересня 1939-го о 5-й ранку мешканці Вільного міста Данциг почули вистріли, які здійснював німецький військовий корабель “Шлезвіг-Гольштейн” в напрямку Вестерплатте, де базувався польський військовий гарнізон. Таким чином Данциг став містом, з якого почалася Друга світова війна. Місто було окуповано Німеччиною, після чого на його території моментально розпочалися етнічні чистки та ліквідація польських інституцій.

Через війну місто було зруйноване десь на 90%, при чому найбільших руйнувань завдали радянські війська. Усе німецьке населення було вигнане з міста. І ось вже після Другої світової перед країнами-переможницями знову постало питання: що робити з Данцигом/Гданськом? На Ялтинській конференції не вдалося дійти згоди щодо цього питання, але пізніше на Потсдамській конференції було остаточно вирішено передати місто Польщі. Місту повернули польську назву (щоправда, в німецькомовних країнах його досі називають Данцигом) і протягом 1950-1960-х років воно активно відбудовувалося. Однак претензії на нього на тому не скінчилися. У 1947 році група колишніх громадян Данцига німецького походження заснувала уряд Вільного міста Данцига в екзилі, який навіть звертався до ООН з проханням допомогти відновити суверенітет та депортувати усе польське населення з території, яка була територією Вільного міста Данциг до його анексії Німеччиною. Представники цього уряду в екзилі обґрунтовували свої претензії тим, що Данциг був нейтральною державою, яка була незаконно анексована Німеччиною, а тому держави антигітлерівської коаліції не мали права приєднувати його до Польщі. Але жодна держава уряд Данцига в екзилі не визнала, тому усі ці заяви ніхто серйозно не сприймав. Ну зібралися якісь придурки, мелють якісь дурниці — нічого, попустить (думаю, з боку ООН це сприймалося приблизно так). Чесно кажучи, я навіть не впевнений, що той уряд в екзилі все ще існує в якомусь вигляді (якщо хтось володіє інформацією — поділіться в коментарях).

До речі, саме в Гданську в 1957 році народився вищезгаданий Дональд Туск.

Сьогодні Гданськ є шостим найбільшим містом Польщі з населенням близько 500 тисяч мешканців та одним з найважливіших портів в Балтійському морі. Попри те, що місто не є мільйонником, воно має досить велику територію:

Ось так виглядає головний залізничний вокзал Гданська, напевно, найгарніший з тих, що я бачив в Польщі:

Справа від вокзалу знаходиться фаст-фуд KFC, будівля якого виконана в ідентичному стилі:

Зліва розташовано готель Central та поштамт, усе це разом складає єдиний архітектурний ансамбль:

Перед KFC стоїть пам’ятник “Кіндертранспорту” — рятівній операції, яка була здійснена незадовго до початку Другої світової війни. Її суть полягала в перевезенні та розміщенні на території Великої Британії єврейських дітей з Німеччини, Австрії, Чехословаччини, Польщі та Вільного міста Данцига. З Данцига з травня по серпень 1939-го було відправлено чотири транспорти єврейських дітей, чиї батьки не мали можливості покинути місто. Автором пам’ятника є ізраїльський скульптор Франк Майслер, який сам в 10-річному віці був врятований завдяки цій операції. Його батьки невдовзі були вбиті нацистами. Пам’ятник представляє собою групу дітей, які на залізничній платформі очікують на поїзд:

Також на цьому пам’ятнику викарбувано назви міст, з яких відправлялися “кіндертранспорти”:

Неподалік від головного залізничного вокзалу на протилежному боці дороги знаходиться будівля окружної прокуратури. Але нам вона цікава в першу чергу тим, що колись в ній розташовувалось Генеральне консульство УНР у Вільному місті Данциг:

Вільне місто Данциг визнало незалежність УНР у 1920 році. Генеральне консульство очолював український дипломат польського походження Клим Павлюк (Закревський). В 1921-му владою УНР було прийнято рішення закрити консульство в Данцигу, але Павлюк добився того, що установі дозволили продовжити роботу, хоча й без фінансування. Він усіляко допомагав українським студентам політехнічного університету Данцига, забезпечуючи їх україномовною літературою, а також сприяв українцям, які бажали туди вступити.

За деякими даними консульство продовжувало працювати аж до 1923-го, хоча УНР на той час вже була повністю окупована більшовиками, залишився лише уряд в екзилі. І хоча в Данцигу в міжвоєнний період не було багаточисельної української діаспори, він після занепаду УНР став важливим транзитним пунктом для українців, що тікали від радянської окупації.

24 серпня 2001 року на честь 10-ї річниці незалежності України на будівлі, де розташовувалось Генеральне консульство УНР в Данцигу, було встановлено пам’ятну табличку українською та польською мовами (на жаль, текст вже трохи потерся і не надто розбірливий):

Трохи далі через дорогу знаходиться будівля нової ратуші. В часи Вільного міста Данцига тут була резиденція Верховного Комісара Ліги Націй:

До речі, Гданськ цікавий тим, що тут аж три ратуші. Ми обов’язково усі побачимо, але про все згодом.

Пам’ятаєте, я в одному з фотозвітів про Вроцлав розповідав про маленькі скульптури гномів, які є одним із символів цього міста? Хто не читав або забув, нагадаю — ці скульптури встановлювались з метою викликати у туристів спортивний інтерес, або іншими словами — бажання відшукати всіх гномів. Для цього навіть існують спеціальні туристичні карти, де вказано місцезнаходження кожного гнома. Так от, десь на початку 2010-х Гданськ вирішив запозичити у Вроцлава цю ідею, але замість гномів тут вигадали власного персонажа — лева Гевельйона (Hewelion). Його ім’я є похідним від прізвища астронома Яна Гевелія (про нього ми ще поговоримо) та англійського слова “Lion” (лев). Лева обрали в якості персонажа, оскільки ця тварина є одним із символів Гданська (на великому гербі міста зображено двох левів). В принципі, гноми у Вроцлаві також не на рівному місці з’явились (у 1980-х вони були символом одного з антикомуністичних рухів у місті).

Наразі в Гданську налічується десь 15 Гевельйонів (в той час, як гномів у Вроцлаві вже понад 300). Одного я знайшов якраз біля нової ратуші:

Загальна концепція Гданська дещо відрізняється від типового великого польського міста. Зазвичай велике місто в Польщі виглядає приблизно наступним чином — історичний центр, сконцентрований навколо ринкової площі (старе місто), а навколо нього — нові райони. В Гданську історичний центр поділяється на дві частини — Старе місто та Головне місто (Старе місто обведено червоним):

І, що цікаво, Старе місто в Гданську не є його головною “візитівкою”, на відміну від інших міст Польщі і не тільки. Тут ця роль відведена Головному місту. Але я почав своє знайомство з Гданськом саме зі Старого міста. Якщо бути більш точним, то спочатку я пішов в готель, щоб заселитися та залишити речі, однак в них не було можливості поселити мене раніше 15:00, тому я залишив речі на ресепшені і пішов досліджувати місто. В кінцевому підсумку я прийшов заселятися десь близько шостої вечора, і ви скоро зрозумієте чому 😉.

Старе місто та околиці

Більшість пам’яток Старого міста розташовані вздовж Радунського каналу:

Фахверковий будинок на острові посеред каналу — двір цеху мельників:

За ним розташований великий млин, зараз це музей бурштину:

Праворуч від каналу — типові старі польські будинки (Pol-Aqua звучить майже як Bon-Aqua 😊):

Трохи далі, вже за великим млином — церква святої Катерини:

По інший бік каналу — сквер Яна Гевелія, польського астронома:

Перед сквером — будівля ратуші Старого міста (це вже друга ратуша Гданська):

Позаду від неї — костел святого Йосипа:

Власне сквер починається з пам’ятника Яну Гевелію:

Мурал з картою зоряного неба Яна Гевелія на будівлі поруч із пам’ятником йому:

Одна з цитат Яна Гевелія:

Сонячний годинник:

Трохи далі за великим млином — малий млин:

А ось іще один пам’ятник Яну Гевелію від гданської молоді:

Майже Русанівка:

В Старому місті є сквер, названий на честь Хрещення Русі-України:

В центрі скверу стоїть пам’ятник князю Володимиру. Це вже другий пам’ятник йому, який я зустрічаю за межами України, перший бачив в Лондоні. І тут так само, як і в Лондоні, підкреслюється, що Русь — це Україна:

Зліва від пам’ятника знаходиться українська греко-католицька церква:

Біля церкви на флагштоках банер українською мовою:

Ось так виглядає сквер загалом:

Музей польської пошти — ще одна історична локація, де в перший день Другої світової війни йшли найзапекліші бої:

Як я вже розповідав, у Вільному місті Данцигу функціонував офіс польської поштової служби, який розташовувався саме у цій будівлі, де сьогодні знаходиться музей польської пошти. Це була екстериторіальна установа Польської держави, яка підпорядковувалася безпосередньо їй, відповідно там працювали польські громадяни. Наприкінці 1930-х років, коли стало очевидно, що війна неминуча, польський уряд, розуміючи, що польські інституції в Данцигу першими потраплять під роздачу, таємно відправив в Данциг військових інструкторів, які розробляли план оборони поштового відділення та проводили військові навчання для його персоналу. Варто зазначити, що значна частина співробітників польської пошти в Данцигу були або агентурою під прикриттям або колишніми військовими, а отже не були повними дилетантами у військовій справі. План оборони передбачав, що після початку атаки на поштовий офіс польська армія має здійснити вторгнення в Данциг та прорватися до своїх інституцій для їх захисту. Військове керівництво Польщі оцінило, що на здійснення цієї операції може знадобитися до шести годин, і за кілька днів до початку війни полякам вдалося таємно доставити до поштового офісу стрілецьку зброю та боєприпаси з розрахунком на те, що їх має вистачити на шість годин оборони.

1 вересня 1939-го усе почалося. Як було зазначено вище, близько 5-ї години ранку німецький військовий корабель почав обстрілювати польський гарнізон на Вестерплатте. Десь приблизно в цей самий час данцигська поліція та інші воєнізовані формування розпочали штурм польської пошти. Оборона тривала майже 15 годин, але підкріплення з Польщі, на яке працівники пошти так чекали, так і не надійшло. Патрони закінчувалися, подальший опір був неможливий, і ввечері того ж дня захисники польської пошти приймають рішення здатися. Чотирьом оборонцям вдалося втекти, усі інші були заарештовані та засуджені нацистами до смертної кари. Все сталося майже як в пісні Бориса Гребенщикова:

1 вересня 1979 року на честь 40-річча героїчної оборони польської пошти в Данцигу поруч із музеєм польської пошти було відкрито пам’ятник її захисникам:

Неподалік на протилежному березі каналу знаходиться музей Другої світової війни:

Навпроти нього стоїть пам’ятник Вітольду Пілецькому — офіцеру Війська Польського:

Під час Другої світової війни Пілецький був учасником підпілля, підпорядкованого польському уряду в екзилі, який після окупації Польщі в 1939-му базувався в Лондоні. У 1940-му році він, зробивши підроблені документи на інше ім’я, добровільно здався німцям, аби потрапити до концтабору Аушвіц (Освенцим), де він збирав інформацію про те, що там відбувається та організував там підпільний рух опору. В 1943-му йому вдалося втекти з концтабору, після чого людство дізналося всю правду про жахи, які там відбувалися. В 1945-му році він служив у складі 2-го польського корпусу, відомого як “армія Андерса”, в Італії, а восени того ж року за наказом Андерса перебрався в комуністичну Польщу з метою проведення там розвідувальної діяльності. Він збирав інформацію про ситуацію в країні та про ув’язнених в радянських концтаборах солдатів Армії крайової. В якийсь момент генерал Андерс, розуміючи, що загроза арешту Пілецького стає більш реальною, почав наполягати на тому, щоб він покинув Польщу, але Пілецький в неявній формі послав його подалі, продовжуючи займатися шпигунством. Однак в 1947-му році його таки заарештували в Варшаві і через рік стратили. На своїй останній зустрічі з дружиною Пілецький сказав, що порівняно з в’язницею комуністичної Польщі Аушвіц був дитячими іграшками. Після падіння комуністичного режиму в Польщі Пілецький був реабілітований.

Але ми вже трохи відійшли від теми, тому повернемося до Гданська. І раз ми вже заговорили про падіння комунізму, ми зараз перемістимось до ще однієї історичної локації північніше Старого міста, звідки власне і почалося його падіння в Польщі і не тільки. Це пам’ятник полеглим працівникам верфі у вигляді трьох хрестів з якорями. В грудні 1970-го працівники верфі влаштували страйк внаслідок різкого підвищення цін на продовольчі та інші товари. В результаті зіткнень протестувальників з поліцією 42 людини загинуло. Але це все передісторія. Через 10 років працівники верфі влаштували новий страйк, який очолив Лех Валенса — активіст та колишній працівник верфі, звільнений за участь у непідконтрольних владі вільних профспілках. Протестуючі вимагали поновити Валенсу на роботі, дозволити встановити пам’ятник загиблим у 1970-му колегам, підняти заробітну плату, забезпечити свободу слова та віросповідання тощо. Цей “другий Майдан” виявився більш успішним за попередній, оскільки змусив комуністичну владу Польщі піти на поступки — була легалізована очолювана Лехом Валенсою профспілка “Солідарність”, яка згодом перетворилася у масовий рух за демократизацію Польщі. В кінці того ж 1980 року було встановлено цей пам’ятник:

В нижній частині хрестів містяться рельєфні зображення:

У 1987 році на цьому місці молився Папа Римський Іван-Павло II:

Поруч з пам’ятником встановлена стела “Солідарності”:

А також стіна пам’яті:

Ворота верфі:

А ось історичне фото, зроблене у цьому місці в 1980-му (взято з відкритих джерел), впізнаєте вивіску?

Таким чином, Гданськ є не лише містом, де почалася Друга світова війна, а й з якого почався крах комунізму в Європі.

Будівля за стіною пам’яті — Європейський Центр Солідарності:

Будівля поруч з верф’ю:

Металеві скульптури на березі:

Вапняковий міст неподалік від музею Другої світової:

Тут вже видніється Головне місто:

В Головне місто ми поки що не підемо. Обов’язково підемо, але трохи пізніше. Поки що на черзі острів Олов’янка.

Острів Олов’янка

Олов’янка — один з островів, розташованих посеред ріки Мотлава:

Зі Старого міста на острів веде ось такий білий пішохідний міст. До речі, міст розвідний, але мені не вдалося побачити його розведеним:

На острові можна покататися на оглядовому колесі AmberSky:

Сеанс займає приблизно 15 хвилин, за цей час колесо встигає зробити десь 5-6 обертів, тому не дивуйтеся, що вас після одного повного оберту не випускають.

Ось так виглядає місто з майже найвищої точки колеса:

Інсталяція на західному березі острова:

А ось іще один Гевельйон біля інсталяції:

Поруч з оглядовим колесом — Польська Балтійська Філармонія:

В північній частині острова є досить оригінальна локація — алея каналізаційних люків:

Її можна умовно поділити на три частини. Перша частина — це історичні люки Гданська:

Друга частина — це люки з польських міст:

Ось, наприклад, катовицький:

Ось люблінський:

І третя частина — це люки, подаровані містами іноземних держав:

Ось люк з якогось фінського міста:

Ось цей — з німецького Бремена:

Навіть з Харкова є:

А ось тут колись був люк з Санкт-Петербурга, який у 2022-му році замінили на люк з надписом “Слава Україні”:

Але найкраще, що можна побачити з острову Олов’янка — це, напевно, берег, на якому розташоване Головне місто:

Журавлині ворота — історичний портовий кран та найвідоміша водна брама Головного міста:

З південної частини Олов’янки видніється Острів Зерносховищ:

Також в південній частині Олов’янки знаходиться морський музей:

Ну а тепер можна перейти й до Острова Зерносховищ.

Острів Зерносховищ

Острів Зерносховищ або Острів Шпіхлерів розташований на південь від острову Олов’янка:

Оскільки між цими островами немає прямого сполучення, то перш, ніж потрапити на Острів Зерносховищ, потрібно пройти по Каменярському мосту на протилежний від нього берег:

Ось так виглядає Острів Зерносховищ з протилежного берега:

В цій вежі знаходиться музей воскових фігур:

Звідси починається пішохідна вулиця Stągiewna на острові:

Вулиця виходить до Зеленого мосту, на протилежному кінці якого знаходяться Зелені ворота (не розумію, чому їх так назвали, адже вони зовсім не зелені):

Ось так виглядають береги Мотлави з Зеленого мосту:

І ось ми підходимо до найцікавішої частини фотозвіту. Бо на протилежному березі за Зеленими воротами якраз починається Головне місто.

Головне місто

На відміну від багатьох інших польських міст, в Гданську немає ринкової площі. Точніше, вона є, але називається вона тут Довга торгова площа (польською: Długi Targ). Хоча, слово “targ” також може означати “ринок”, але на відміну від слова “rynek”, воно має більш широке застосування (наприклад, воно також може перекладатися як “ярмарок” тощо).

Якщо від Острова Зерносховищ перейти по Зеленому мосту на протилежний берег, то увійшовши через Зелені ворота, ви потрапите саме на цю площу:

Прямо біля воріт є “П’яна Вишня”:

Ось так виглядають ворота з боку площі:

Кожний будинок тут — витвір мистецтва:

Двір Артуса:

Фонтан Нептуна:

В кінці площі за фонтаном Нептуна видніється вже третя ратуша Гданська — ратуша Головного міста:

Ось так виглядає площа з іншого кінця:

Там, де знаходиться ратуша Головного міста, Довга торгова площа переходить у вулицю Довгу:

Закінчується вулиця Довга Золотими воротами:

До речі, а ви звернули увагу, що тут багато розписаних будинків? Я був впевнений, що це “фішка” лише німецькомовних країн (Швейцарія, Австрія, Ліхтенштейн тощо). Хоча, враховуючи те, що Гданськ тривалий час був під німцями, то нічого дивного.

Золоті ворота з протилежного боку:

Вежеподібна споруда поруч з воротами:

Перед воротами встановлена пам’ятна плита на честь колишнього мера Гданська Павла Адамовича, який був вбитий злочинцем-рецидивістом у 2019-му на сцені прямо під час благодійного концерту:

Перед Золотими воротами — колишня катівня та тюремна вежа:

А перед катівнею — Величні ворота:

Поруч з воротами — будівля Національного банку:

Справа — ще якась цікава будівля:

Солом’яна вежа:

Зліва від Солом’яної вежі — Великий Арсенал (точніше, це його задня частина, передня ще цікавіша):

А ось Арсенал спереду, вид з вулиці Пивної (хіба не краса?):

Що ж, Головне місто не обмежується лише Довгою вулицею та площею зі схожою назвою, то ж давайте подивимося, що там є на паралельних вулицях, а тим більше, що там є, що дивитися.

Пройдемося вулицею Пивною, якщо ми вже тут:

На цій вулиці розташований Маріацький костел, або костел Пресвятої Діви Марії, який ви вже могли помітити на одній з попередніх світлин:

Його зменшена модель:

Вежа цього костелу — це ще одне місце, звідки можна побачити місто з висоти. І краєвиди звідси відкриваються вже інші, ніж з оглядового колеса AmberSky. Тільки майте на увазі, що там немає ліфта, а сходи дуже круті та небезпечні, і їх багато. Тому, як я завжди кажу в таких ситуаціях, — якщо ви страждаєте серцево-судинними захворюваннями, я не раджу вам туди підніматися. Робіть це на власний страх та ризик:

Що ж, спустимося назад до міста. Там, де закінчується костел, вулиця Пивна переходить у вулицю Хлібницьку, як показано на карті:

Прогуляємось Хлібницькою:

Закінчується вулиця Хлібницькими воротами:

Гданськ, як місто, яке має державницькі традиції, досі намагається підкреслити, що він особливий (в хорошому сенсі), тому тут дуже часто можна побачити міські прапори (червоне полотно, на якому зліва зображена корона та два хрести), які іноді використовуються навіть без державного польського прапора. До речі, у Вільного міста Данцига був майже ідентичний прапор:

Якщо повернутися до карти вище, можна побачити, що від Маріацького костелу іде вулиця Маріацька, яка розташована між вулицею Хлібницькою та вулицею Святого Духа і проходить паралельно до них. Давайте нею прогуляємось:

До речі, зверніть увагу на одну особливість цієї вулиці — тут вхідні двері будинків розташовані не на рівні дороги, а вище, до них треба підніматися по сходах. Це мені дуже нагадує район Бруклін в Нью-Йорку:

Закінчується вулиця Маріацькими воротами:

А ось так вона виглядає з боку воріт:

Вийдемо через ворота, подивимось ще раз на набережну:

Але повернемося назад до Головного міста.

На вулиці Святого Духа поруч з Маріацьким костелом знаходиться Королівська каплиця:

Перед нею на вулиці Гробла I знаходиться Фонтан чотирьох кварталів із скульптурами левів по кутках:

Будинки на вулиці Гробла I:

Вулиця Святого Духа:

А в кінці вулиці Святого Духа в нас що? Правильно — ворота Святого Духа:

А ось як виглядає вулиця з боку воріт:

Перейдемо до вулиці Широкої, яка є паралельною до вулиці Святого Духа та розташована північніше. Пам’ятаєте, я вам раніше показував Журавлині ворота у вигляді старого портового крану? Вулиця Широка іде саме від них. І ось так вони виглядають з іншого боку:

На підвіконні хтось розвісив український прапор (там, здається, і польський є поруч, але його вітер “закрутив”):

Вулиця Широка:

Парк Святополка між вулицями Широкою та Свєнтоянською:

Церква святого Миколая:

Костел святого Яна на вулиці Свєнтоянській:

Біля костелу стоїть пам’ятник Леху Бондковському — письменнику, журналісту, та громадському активісту, який боровся проти порушення громадських свобод в комуністичні часи:

Свєнтоянська вулиця закінчується… ну ви вже, напевно, здогадалися — воротами святого Яна:

А ось неподалік від воріт будинок, на якому я побачив кашубський прапор (і тут його з українським не сплутаєш, бо український тут також є з іншого боку):

Через ворота знову виходимо на набережну, де стоїть корабель “Чорна перлина”:

Ідемо далі і бачимо наступні ворота — Страганярські:

Цікаво, що на них є табличка з перекладом назви російською мовою:

Ворота ведуть нас до вулиці Страганярської:

Вулиця Гробла IV:

Десь тут знаходиться центр допомоги українським біженцям:

Старий ринок:

Вежа Яцек:

Що ж, ми ознайомилися з тією частиною Головного міста, яка розташована на північ від вулиці Довгої. А що ж там на південь від неї? Перша паралельна вулиця, яка розташована південніше — Огарна:

На вікні одного з будинків цієї вулиці хтось наклеїв український прапор:

На цій вулиці, до речі, знаходиться український ресторан “Пан Котовський”:

Йдемо далі:

Закінчується вулиця Коров’ячими воротами:

На самому півдні Головного міста — Шекспірівський театр:

Поруч з театром можна побачити зменшену модель Великої Синагоги, яка в минулому знаходилася приблизно там, де зараз знаходиться Шекспірівський театр:

Ось так вона виглядає на старих архівних фото (взято з відкритих джерел):

Загалом у Вільному місті Данцигу становище євреїв було дещо кращим, ніж в нацистській Німеччині, але оскільки переважно німецький в етнічному плані Данциг багато в чому орієнтувався на Німеччину, тут, як я вже розповідав, популярність нацистської ідеології зростала майже паралельно з тим, як це відбувалося в Німеччині. Відповідно, становище єврейської громади Данцига, яка налічувала більше 10 тисяч людей, ставало все гіршим. В середині квітня 1939-го в синагозі відбулася остання служба, після чого уряд Вільного міста Данциг почепив на паркан навколо синагоги банер з надписом: “Любий травень, прийди та звільни нас від євреїв”. В травні синагога була знесена.

Коли Гданськ почав відбудовуватися після Другої світової, Велику Синагогу не стали відбудовувати, і навряд чи ми її колись вже побачимо, оскільки у чинної міської влади цього навіть в планах немає. Та й хто туди буде ходити? Більшість єврейського населення ще до початку війни покинули місто, в 1939-му там залишалося жити лише 3500 євреїв. Що з ними сталося потім, думаю, не треба пояснювати, ви всі і так це чудово знаєте. Сьогодні від тієї довоєнної єврейської громади Гданська за найбільш оптимістичними оцінками залишилося лише 150 людей.

На вході в підземний перехід поруч із Головним містом вихідці з Херсона вирішили дати про себе знати:

А ось як виглядає Головне місто вночі, ну це ж просто нереально казкова атмосфера:

Хтось сумує за весною:

А ось і “відлуння війни” 😊:

До речі, якщо ви будете гуляти Головним містом вночі, тут так само, як і в Кракові в Старому місті, вас будуть намагатися вмовити зайти в стриптиз-бар. Тому я про всякий випадок хочу попередити, що перебуваючи в Польщі (не важливо, в якому місті), потрібно уникати відвідування таких закладів за будь-яких обставин!!! Чому в цій країні не варто туди ходити, я вже писав тут.

Старе середмістя

Район Старе середмістя розташований на південь від Головного міста, їх розділяє шосе:

Тут розташовано кілька державних установ, зокрема центр зайнятості:

Поруч з ним ще якась адміністративна будівля, не знаю, що це, але виглядає цікаво:

Біла вежа (не та, що в Салоніках 😊):

До речі, на ній також є табличка з надписом російською:

За вежею ще якась цікава будівля, стилізована під замок:

Церква святої Анни:

Після початку повномасштабного вторгнення у багатьох країнах на знак солідарності окрім розвішування українських прапорів почали малювати мурали на підтримку України. Їх можна побачити також в багатьох польських містах, і Гданськ, напевно, є лідером за їх кількістю. Наприклад, кілька з них можна побачити на опорах одного з автомобільних мостів Старого середмістя:

Є ось такий, де синьо-жовті мечі пронизують російську двоголову курку:

І ось такий, де український кулак розбиває російський танк:

І навіть на підтримку білорусів щось намалювали:

А в пішохідному переході під тією дорогою хтось намалював ось таке (теж, по ходу, щось на українську тематику):

А на протилежній стіні можна навіть знайти цитату Шекспіра українською мовою:

І це не єдине місце, де можна побачити українські мурали, але про інші ми ще поговоримо згодом.

Вестерплатте та околиці

А зараз ми здійснимо короткий екскурс до ще однієї історичної локації Гданська — Вестерплатте. Вестерплатте — це невеликий півострів на півночі Гданська, одна з найбільш віддалених точок міста. Сюди ходить лише два автобуси — 106 та 138. По дорозі до Вестерплатте може здатися, що ви виїхали за межі міста, однак адміністративно це все ще Гданськ:

Хто уважно читав передмову — а ну скажіть, що відбувалося на Вестерплатте? Правильно — там був польський транзитний військовий склад, для охорони якого Польща утримувала там свій військовий гарнізон. І саме з цього місця власне почалася Друга світова війна.

Як я вже писав вище, 1 вересня 1939-го близько 5-ї години ранку німецький військовий корабель “Шлезвіг-Гольштейн” (який поляки з задоволенням послали б слідом за російським) почав обстрілювати польський гарнізон на Вестерплатте. На півострові перебувало 182 польських солдати. Попри чисельну перевагу противника та постійні авіаудари поляки тримали оборону впродовж семи днів. Втрати поляків склали 20 чоловік вбитими та 50 пораненими, в той час, як німці втратили сумарно 400 людей вбитими і пораненими (і тих і інших було приблизно порівну).

Сьогодні тут створено великий парк-меморіал:

Надпис: “Ніколи більше війни”:

Пам’ятник оборонцям Вестерплатте:

В 1987 році Папа Римський Іван-Павло II сказав тут ці слова (“Кожний з вас, молоді друзі, також знаходить у своєму житті свій Вестерплатте. Деякий вимір завдань, які необхідно прийняти та виконати, певний порядок прав та цінностей, які треба буде захищати для себе та інших”):

Вид на новий порт:

Неподалік від Вестерплатте знаходиться фортеця Віслоуйсьце з чотирма трикутними бастіонами. До речі, копенгагенський форт Кастелет зверху виглядає дещо схоже, за винятком того, що він має п’ять бастіонів (читайте фотозвіт про Данію):

Свого часу фортеця використовувалася для контролю торгових кораблів та допомогою в навігації. В конструкції фортеці можна побачити різні архітектурні стилі, що пов’язано з тим, що в різні періоди часу фортеця перебудовувалася після руйнувань.

Вхід до фортеці:

В центрі фортеці знаходиться біла кругла вежа, яка довгий час служила маяком:

Види з фортеці:

Вжещ

На північний захід від центральної частини міста знаходиться район Вжещ:

На одному з будинків в цьому районі можна побачити один з найвідоміших муралів Гданська на підтримку України:

Більш того, тут є сквер Героїчного Маріуполя:

І кілька муралів на музичну тематику:

Олива

На північ від району Вжещ знаходиться район Олива, який безпосередньо межує з містом Сопот:

Тривалий час Олива була окремим містом. Навіть коли в 1920 році було створено державне утворення Вільне місто Данциг, Олива увійшла до його складу на правах окремого населеного пункту (так само, як Сопот, наприклад). В 1921 році мером Оливи став Герберт Креутсбург, який найбільше запам’ятався тим, що крав державні кошти в таких масштабах, що, напевно, навіть наші можновладці собі такого не дозволяють. Це своєю чергою вкрай негативно вплинуло на розвиток міста. Міська влада Гданська (тоді ще Данцига) погодилася компенсувати усі втрати, що в кінцевому підсумку призвело до злиття міст. І в 1926 році Олива стала частиною Гданська на правах району.

До речі, саме в цьому районі народилися Лех Валенса та Дональд Туск.

В Оливі є своя залізнична станція:

Тут багато ось таких тихих вулиць з малоповерховою забудовою:

Два однакових будинка, тільки різного кольору:

Будинок на алеї Грюнвальдзькій:

Помітив одну характерну особливість Оливи — тут багато дерев’яних балконів в недерев’яних будинках:

Одне з найцікавіших місць Оливи — це Оливський парк:

Символом Оливи є Оливський собор:

В Оливі є свій будинок культури:

І своя бібліотека:

Також в цьому районі знаходиться бізнес-центр Olivia Business Center, одна з будівель якого є найвищою в Гданську:

Що я вам скажу?.. Недарма мене сюди так тягнуло! Ой як недарма! Нехай вибачає мене Варшава, але вона більше не на першій позиції в моєму рейтингу найулюбленіших польських міст 😁. В жодній мові з тих, якими я володію, немає слів, якими я міг би в точності описати свої враження від Гданська. Тому закінчу піснею гурту “Океан Ельзи”:

Про Сопот та Гдиню читайте тут: