Плануючи відпустку в Іспанії, я вирішив також заїхати в Гібралтар, куди з Малаги їхати лише дві з половиною години. Як і у випадку з Косово, я знову став перед питанням: як мені тепер рахувати кількість відвіданих країн? З одного боку Гібралтар не є незалежною державою, оскільки це заморська територія Великої Британії. Однак залежні самоврядні території з широкою автономією нерідко ставлять в один ряд з незалежними державами.
Наприклад, якщо ви щось замовляєте в якомусь міжнародному інтернет-магазині і вам потрібно вказати адресу доставки, або ж при реєстрації на якомусь сайті вам потрібно вказати свою країну, поле, в якому вказується країна, зазвичай представлене випадаючим списком. І в цьому списку, наприклад, є окремо Китай і окремо Гонконг та Макао. Є окремо Нідерланди і окремо Кюрасао та Аруба. Є окремо Данія і окремо Гренландія. Є окремо Велика Британія і окремо Бермудські острови, Кайманові острови, Гібралтар та інші британські колонії. Крім того, такі території зазвичай мають немало ознак державності, що робить їх дуже схожими на незалежні держави. Якщо розглянути це на прикладі Гібралтару, то маємо наступну картину:
- Гібралтар має власний прапор:
- Тут ходить своя валюта — гібралтарський фунт.
- Податкова політика Гібралтару відрізняється від британської.
- Візова політика у нього теж своя — він видає окремі візи, які не дають права на в’їзд до Великої Британії, хоч і видаються вони у британських консульствах. Так само і британська віза не завжди є підставою для в’їзду до Гібралтару.
- Мешканці Гібралтару мають паспорти дещо відмінні від звичайних британських.
- У Гібралтара є власний інтернет-домен першого рівня — .gi (не .uk, як у Великій Британії).
- Він керується власною конституцією, має свій парламент, уряд та судову систему.
- У нього є своя національна футбольна збірна, яка є офіційним членом FIFA та UEFA, і на світових та європейських футбольних чемпіонатах Гібралтар виступає під власним прапором як окрема країна.
На мою думку, це вже достатній привід сприймати Гібралтар як щось окреме від Великої Британії. Та й попри те, що Гібралтар перебуває під короною Великої Британії, він не включений до її складу, тобто він не є її частиною в тому сенсі, в якому є Шотландія чи Уельс. Так, він не є учасником міжнародних відносин і не має власної армії, оскільки питання зовнішньої політики та оборони Гібралтару належать до компетенції уряду Великої Британії, але в усіх інших аспектах це майже окрема держава. Тому моя позиція наступна: якщо ви побуваєте в Гібралтарі, ви можете сміливо вважати, що ви відвідали ще одну країну. Але в будь-якому разі рішення приймати вам.
Тривалий час Гібралтар є яблуком розбрату між Іспанією та Великою Британією. Усе почалося ще на початку 18-го століття, коли йшла війна за іспанську спадщину. Британці, скориставшись ситуацією, майже без бою захопили Гібралтар. Війна закінчилася підписанням Утрехтського мирного договору, згідно з яким Іспанію змусили передати британцям цей клаптик землі. Не дивлячись на те, що Іспанії довелося прийняти ці умови, вона не готова була з цим миритися. Кілька разів вона намагалася відвоювати Гібралтар, але безуспішно. Спроби повернути контроль над ним дипломатичними методами також не дали результату. В 1967 та 2002 роках проводилися референдуми щодо статусу Гібралтару, і обидва рази більшість його мешканців висловлювалися за те, щоб залишитися під британською короною. Однак офіційний Мадрид і надалі відмовляється визнавати британський суверенітет над Гібралтаром, вважаючи його своєю територією. Втім, як би парадоксально це не виглядало, простим людям по обидва боки кордону ці територіальні суперечки абсолютно не заважають. Багато іспанців з прикордонного міста Ла Лінеа щодня їздять на роботу в Гібралтар, бо там зарплати вищі. Натомість мешканці Гібралтару їздять в Іспанію за дешевими продуктами. І такий статус-кво їх усіх, здається, цілком влаштовує.
Як потрапити в Гібралтар громадянину України?
Як я вже писав вище, Гібралтар має окрему від Великої Британії візову політику. У 2022 році він тимчасово скасував візовий режим для громадян України, але з 2024-го віза знову потрібна. Потрібна саме гібралтарська віза, британська підійде лише в тому випадку, якщо вона багаторазова і дійсна як мінімум 6 місяців. Більш того, це має бути саме фізична віза, вклеєна в паспорт, а не електронна. Детальну інформацію можна знайти на сайті прикордонної служби Гібралтару — http://www.gibraltarborder.gi/visa.
Якщо ви є резидентом Великої Британії, ви маєте право на безвізовий в’їзд в Гібралтар. Щоправда, на вищезазначеному сайті є одна колізія, яка може збити з пантелику. Там вказано, що електронні британські візи не приймаються, однак фізичні картки резидента наразі не видають, оскільки усе переведено в електронну форму. Тобто може скластись враження, що з електронною візою резидента можуть не пустити. Це не відповідає дійсності, пункт про електронні візи стосується виключно туристичних віз. Якщо ви є резидентом Великої Британії, вам потрібно лише згенерувати та роздрукувати share code з сайту, що відображає інформацію про вашу електронну візу/статус резидента, і надати його прикордонникам.
До речі, між Великою Британією та Іспанією нещодавно була підписана угода щодо того, що Гібралтар стане частиною Шенгенської зони. Можливо, вона набере чинності вже наступного року, і тоді візове питання для громадян України стане неактуальним.
Як доїхати? Якщо ви не плануєте брати організований тур, то вам потрібно доїхати до міста Ла Лінеа, що межує з Гібралтаром, і там перейти кордон. Майте на увазі, що в Іспанії з Гібралтаром немає прямого автобусного сполучення з політичних міркувань, тому автобуси з Ла Лінеї доїжджають лише до кордону. Перейшовши кордон, ви сідаєте на інший автобус вже на гібралтарському боці, який везе вас в центр міста.
Валюта
Як я вже писав вище, офіційною грошовою одиницею Гібралтара є гібралтарський фунт. Його курс дорівнює курсу британського фунта. Звичайні британські фунти також зустрічаються в обігу, а місцями приймають навіть євро, зокрема в автобусі, який їде від кордону.
Майте на увазі, що попри те, що гібралтарський фунт по факту є різновидом британського фунта, він є законним платіжним засобом виключно в Гібралтарі. Тобто місцеві гроші не можна використовувати у Великій Британії або на території будь-якої іншої британської колонії, вам там за них ніхто нічого не продасть.
Ось як виглядають 20 гібралтарських фунтів:
Роумінг
“Київстар” надає можливість користуватися послугою “Роумінг як вдома” на території Гібралтару, але майте на увазі, що зі зв’язком можуть бути проблеми, принаймні у мене він був дуже нестабільний — на скелі все чудово працювало і можна було навіть користуватися 5G-інтернетом, а от внизу навіть 2G не завжди вдавалося спіймати. Тому якщо ви “внизу” і вам потрібно зателефонувати або пошукати щось в інтернеті, а зв’язок поганий — підійдіть поближче до кордону, де можна спіймати сигнал іспанського оператора.
Під’їжджаємо до кордону, ось вже видніється гібралтарська скеля з міста Ла Лінеа:
Переходиш кордон і опиняєшся в справжній Британії. Ось вам типова британська телефонна будка прямо біля кордону:
Ось вам типовий британський вуличний вказівник:
Єдине місто Гібралтару, яке також називається Гібралтар, має чотири міста-побратима — Гул (Велика Британія), Балліміна (Велика Британія), Фуншал (Португалія) та Кінгстон (Ямайка):
Після того, як ви перейдете кордон і дійдете до автобусної зупинки, ви побачите стенд з привітним надписом “Welcome to Gibraltar” та картою міста, в якому навряд чи можливо заблудитися 😊:
Перейшовши кордон, я сів на автобус і поїхав до станції канатної дороги, щоб піднятися на скелю. До речі, в Гібралтарі дорожній рух правосторонній, як і на решті території материкової Європи, британці не стали на цьому клаптику землі впроваджувати свої правила.
Піднімаємось вгору:
І ось я на вершині на одному з оглядових майданчиків:
Ось так звідти виглядає місто Гібралтар:
Ближче до скелі забудова переважно малоповерхова, в той час як ближче до моря вже значно більше сучасних висотних будинків:
А ось тут видно фрагмент злітної смуги гібралтарського аеропорту, яка була побудована шляхом створення насипних дамб, оскільки інших варіантів побудувати її тут просто не існує. Місцевий аеропорт — то взагалі унікальне явище, але про це ми поговоримо трохи згодом:
Порт для яхт:
А ось тут на пірсі побудували цілий житловий комплекс:
В Гібралтарі мешкає унікальний вид мавп — лісові макаки. Це єдині дикі мавпи, що мешкають на території Європи, куди вони потрапили з північної Африки. Найчастіше їх тут можна побачити саме на скелі. І от коли я зайшов в кафе на вершині скелі, щоб випити води та купити сувеніри, одна мавпочка зайшла всередину. Всі почали її фотографувати, але офіціантка її швидко вигнала:
Офіціантка її вигнала не просто так, ці мавпи надзвичайно нахальні і нерідко намагаються вкрасти в туристів їжу або особисті речі. Тому на скелі тримайте свої сумки закритими!
У місцевих мешканців існує повір’я, що Гібралтар залишатиметься британським доки на його території будуть жити мавпи. Вони настільки серйозно в це вірять, що місцева влада робить усе можливе, щоб зберегти популяцію. І навіть під час Другої світової війни, коли їхня кількість зменшилася до критично низького рівня, в Гібралтар за особистим наказом Вінстона Черчилля було завезено нових мавп з Марокко.
Що ж, давайте спустимось вниз, познайомимося з містом поближче.
Ворота Ragged Staff Gates:
Забудова на пагорбах скелі:
Мурал:
Ворота Southport:
І тут за воротами починається головна вулиця Гібралтара, над назвою якої не надто заморочувалися і назвали просто Головна лиця (Main Street):
Типова британська поштова скринька — другий після червоних телефонних будок атрибут, яким британці позначають свою територію (для повного щастя не вистачає лише двоповерхових автобусів):
The Convent — офіційна резиденція губернатора Гібралтару:
Навпроти — будинок уряду:
Королівська каплиця:
Соборна площа:
Типові будинки центру міста:
Пам’ятник корпусу королівських інженерів:
Собор святої Марії:
Продовження Main Street:
Бетонні лавки з муралами:
Гібралтарський парламент:
Одна з вулиць прикрашена гібралтарськими прапорами. Британські прапори тут також зустрічаються, особливо на державних установах, але в більшості випадків тут обмежуються лише власним прапором:
Пам’ятник захиснику Гібралтара:
Велика казематська площа:
До речі, зверніть увагу на вивіску фаст-фуда Burger King на цій площі — вона тут дуже відрізняється від загальноприйнятої (недарма я кажу, що в британців усе якось не так як в людей 😊):
Північний бастіон та автобусна станція:
Кіоск з годинником — пункт обміну валют, у вихідні не працює:
А тут поза укріпленнями ми вже бачимо сучасний діловий Гібралтар:
Мавританська фортеця на скелі:
Військовий меморіал:
Назад до кордону я повертався вже пішки, а не на автобусі. Повертаючись, я зробив те, чого зазвичай в цьому житті робити не можна. Як гадаєте, що я маю на увазі? Ні, я не ділив на нуль, не намагався контрабандою вивезти мавпу і не закликав повернути Гібралтар Іспанії 😊. Я просто пройшовся пішки по злітній смузі гібралтарського міжнародного аеропорту (позаду мене йшла гарна азіатська дівчина, але я не був до кінця впевнений, що влаштовувати оргії на аеродромі — це хороша ідея 😁). В будь-якій іншій країні вас навіть близько не підпустять до такого об’єкта, але не в Гібралтарі. Щоб дійти пішки від кордону до міста або навпаки, вам доведеться перейти злітну смугу, інших варіантів немає (автобуси їздять через тунель, прокладений під аеропортом). Аеропорт розташований прямо біля кордону, ось як це виглядає на карті:
Я вже писав вище, що гібралтарський аеропорт — це унікальне явище, і що ми до цієї теми ще повернемося. Так от, настав саме той момент.
В часи, коли в Іспанії діяв режим диктатора Франко, відносини з Великою Британією були, м’яко кажучи, натягнутими, не в останню чергу через Гібралтар. Наземний кордон між Іспанією та Гібралтаром був закритий, внаслідок чого останній втратив зв’язок з “великою землею”, тому британцям довелося побудувати тут аеропорт. Це була досить нетривіальна задача, оскільки територія маленька, та ще й більша її частина — це скеля, отже британці насипали в море каміння, утворивши штучний пірс на рівнині неподалік від кордону, і почали будувати там злітну смугу. Як видно на карті, смугу перетинає проспект Вінстона Черчилля, який починається прямо від кордону (я вам показував вуличний вказівник на початку). Коли літаків немає, по цьому проспекту через злітну смугу ходять люди, коли очікується зліт або посадка літака — дорогу перекривають майже як на залізничному переїзді. Втім, перекривати доводиться нечасто, оскільки гібралтарський аеропорт приймає лише 5 літаків на день, переважно з Лондона. Донедавна сюди також літала одна іспанська авіакомпанія, але в неї закінчилася ліцензія на польоти до Гібралтару, яку вона чомусь не стала продовжувати, і на даний час Гібралтар має пряме авіаційне сполучення лише зі своєю метрополією, тобто з Великою Британією.
Ось так виглядає термінал аеропорту:
Я іду по злітній смузі в напрямку кордону:
Вид збоку:
А ось так зі злітної смуги виглядає гібралтарська скеля:
Гібралтар став першою британською колонією, яку я відвідав. Сподіваюсь, це ще не кінець.
Якщо хтось мені скаже, що він в плані туристичної привабливості явно не дотягує до міст Великої Британії, то з цим важко буде посперечатися. Але давайте подивимося на це в історичному контексті. Коли Велика Британія захоплювала Гібралтар, вона керувалася виключно військово-економічно-стратегічними інтересами, і створення тут чергової туристичної Мекки явно не входило в її плани. Зазвичай туристи проявляють до нього інтерес з тих самих міркувань, що й до умовного Ліхтенштейну або Монако — для них це як ще одна мікродержава, просто з обмеженим суверенітетом.
При всьому цьому Гібралтар — це єдине місце в материковій Європі, де можна відчути справжню британську атмосферу, побачити диких мавп без необхідності йти в зоопарк і одночасно з цим дивитися зі скелі на африканське узбережжя, якщо погода дозволить. Хіба цього не достатньо, щоб хоч раз сюди з’їздити?
