Ліхтенштейн — майже абсолютна європейська монархія (червень 2023)

Коли я був малий, мені дуже подобалось вивчати карти світу. Пам’ятаю, був у мене один величезний атлас, приблизно як половина мене тодішнього, який я міг годинами розглядати. І коли я роздивлявся карту Європи, у мене завжди неабиякий інтерес викликали карликові держави — Андорра, Сан-Марино, Ліхтенштейн тощо. Мені ніяк не давали спокою питання: чому ці країни такі маленькі, як там люди живуть і т. ін. З часом це переросло у бажання побачити усі європейські мікродержави. І в 2018 році, подорожуючи Італією, я це частково реалізував, побувавши в Сан-Марино і в Ватикані. А цього року, поїхавши до Швейцарії, я поставив собі за мету обов’язково відвідати Ліхтенштейн.

Ліхтенштейн є четвертою найменшою державою в Європі після Ватикану, Монако і Сан-Марино. На заході межує із Швейцарією, а на сході — з Австрією. За формою правління Ліхтенштейн — це конституційна монархія, головою держави є князь. Власне від династії Ліхтенштейнів, яка вже сотні років править країною, вона й отримала свою назву. Усе це почалося у 1712 році, коли феодальні володіння Шелленберг і Вадуц були продані австрійській сім’ї Ліхтенштейнів. У 1719-му вони були об’єднані в одне князівство і цей рік вважається датою утворення князівства Ліхтенштейн. Князівство увійшло до складу Священої Римської імперії, а у 1806 році стало незалежною державою. Однак тут королівство Баварія вирішило прибрати його до рук і оголосило війну Ліхтенштейну. Але нічого у Баварії так і не вийшло — її армія заблудилася в горах і тупо не змогла знайти цю маленьку країну 😆. У 1815 році Ліхтенштейн увійшов до складу Німецького союзу і після його розпаду в 1866-му вже остаточно отримав незалежність.

До речі, на відміну від британського монарха, який є чисто символічною фігурою, ліхтенштейнський князь приймає реальну участь в управлінні державою. Більш того, у 2003 році громадяни Ліхтенштейну проголосували на референдумі за розширення повноважень князя, в результаті чого він отримав владу, близьку до абсолютної. Так, наприклад, він має право накладати вето на будь-які законопроекти та рішення референдумів, призначати та знімати з посад суддів та членів уряду, одноосібно приймати особливо важливі закони тощо. В свою чергу громадяни Ліхтенштейну у випадку незадоволення діями князя мають право висловити йому недовіру і навіть ліквідувати монархічний устрій. І в такому випадку згідно із конституцією князь зобов’язаний піти з престолу. Одного разу, між іншим, вже була спроба відправити його у відставку. Не пам’ятаю, з чим саме це було пов’язано, але в суспільстві це питання на повному серйозі обговорювалося. І сказав тоді князь своїм підданим: “Без проблем, шановне панство, якщо ви захочете — я піду. Але не забувайте, що в цій країні усе, в тому числі й ваш добробут, тримається на моїх особистих мільярдах євро. Ви точно впевнені, що зможете прожити без моїх грошей, зв’язків і всього іншого?”. І ліхтенштейнці дуже швидко передумали, зрозумівши, що без князя нікому вони не потрібні. Мені, до речі, цікаво, як би у випадку ліквідації монархії вирішувалися земельно-житлові питання, адже враховуючи те, що землі сучасного Ліхтенштейну були придбані предками князя, то виходить, що територія країни є його власністю. Чи не довелося би ліхтенштейнцям покидати власні оселі?

До 1918 року Ліхтенштейн мав тісні зв’язки з Австро-Угорщиною. Але після поразки останньої у Першій світовій війні ліхтенштейнський князь вирішив, що краще дружити із Швейцарією, підписавши з нею договір про валютний та митний союз. З того часу швейцарський франк є офіційною валютою Ліхтенштейну. В той же час Ліхтенштейн має право випускати і власні ліхтенштейнські франки обмеженим тиражом, але виключно у вигляді монет.

Будучи карликовою державою, Ліхтенштейн має посольства лише в декількох країнах — в США, Швейцарії, Австрії, Бельгії та Німеччині. В усіх інших країнах, де немає дипломатичних установ Ліхтенштейну, інтереси його громадян захищає посольство Швейцарії. До речі, Чехія та Словаччина довгий час відмовлялися визнавати Ліхтенштейн через невирішені питання щодо власності княжої родини на території цих двох країн. Лише у 2009-му вони погодилися без попередніх умов встановити дипломатичні стосунки з князівством, хоча вищезазначені питання все ще залишаються невирішеними.

Не дивлячись на свої скромні розміри, у 2022 році Ліхтенштейн прийняв сотні біженців з України.

Як дістатися? Якщо ви їдете із Швейцарії, вам необхідно доїхати до міста Зарганс. Там прямо біля залізничного вокзалу знаходиться автобусна станція, з якої відправляються автобуси до Вадуца та Шаана (номери 11 та 12E). Квиток купується безпосередньо у водія, можна навіть карткою заплатити. Можливо є й інші варіанти окрім як через Зарганс, але я не в курсі.

Бальцерс

Бальцерс — селище на самому півдні Ліхтенштейну, перший населений пункт на в’їзді в країну з боку Зарганса. Кордон із Швейцарією проходить по Рейну:

Тут є одна з найвідоміших туристичних пам’яток країни — замок Гутенберг на пагорбі:

Але це єдине, що може зацікавити туриста у Бальцерсі, отже, їдемо далі.

Вадуц

Вадуц — столиця та друге найбільше місто Ліхтенштейну. За чисельністю населення це третє найменше столичне місто Європи, тут проживає близько 5500 людей.

Над Вадуцом на пагорбі височіє княжий замок (зараз на реставрації). І це не просто якась там історична резиденція, тут до цього часу живе князь зі своєю родиною, у зв’язку з чим ви не зможете потрапити на територію замку як турист. Запускати дрони над замком теж заборонено:

Будівля ліхтенштейнського парламенту — найбільш нестандартна з усіх, що я бачив:

Площа перед парламентом:

Будинок уряду:

Неподалік від будинку уряду розташований головний собор Вадуца — собор святого Флорина:

Національний банк:

Якийсь цікавий будинок поруч з парламентом:

А за ним іде ось така дерев’яна одноповерхова будівля — туристичний офіс:

Поштовий музей Вадуца:

Aeulestrasse — одна з центральних вулиць міста:

Інсталяція перед головним поштовим відділенням:

Інсталяція “Африканський король”:

Музей мистецтв Ліхтенштейну:

Біля музею стоїть ось така скульптура лежачої жирної голої баби. Чи часом не за наказом князя її тут встановили, щоб він міг з висоти свого замку на неї дивитися? Хоча, судячи з його дружини, не схоже, щоб йому такі подобалися 😃:

І дійсно, піднімаєш голову вгору — а там княжий замок. Отже, перебуваючи у Вадуці, пам’ятайте: куди б ви не пішли і що б ви не робили — князь бачить все! (майже як в нас бабки коло під’їзду 😀):

Дуже знайома скульптура коня, бачив схожі в швейцарських містах Лугано та Парадізо:

Пішохідна вулиця Städtle:

Будівля міської ради Вадуца, перед нею аж три скульптури коней, подібних до того, що на фото вище:

Центр мистецтв та комунікацій, частково нагадує мені якийсь музичний інструмент:

На пагорбі неподалік від замку є оглядовий майданчик, з якого видно майже весь Вадуц. Як бачите, місто забудовано досить хаотично і переважно сучасною архітектурою:

І ось я дійшов до замку, де живе князь. Яким же було моє розчарування, коли виявилось, що він з того боку повністю закритий будівельними лісами, за якими толком нічого не видно:

Червоний будинок — ще одна з небагатьох середньовічних архітектурних пам’яток Вадуца, яка дійшла до наших днів:

Біля червоного будинку — величезний виноградник. Саме з його плодів виготовляють ліхтенштейнське вино:

Цікаво, що тут є дерев’яні будинки:

Приватний сектор на околицях Вадуца виглядає настільки чисто і охайно, я б навіть сказав — вилизано:

Готель Adler (не подумайте, що він названий на честь російського міста на північному Кавказі, Adler — це “орел” німецькою):

Готель Vaduzer Hof:

Старий дерев’яний міст через Рейн на західній околиці Вадуца:

Як було зазначено вище, саме по Рейну проходить кордон між Ліхтенштейном та Швейцарією, отже цей міст є пішохідним порталом із однієї країни в іншу. Ось наскільки просто може виглядати кордон, коли по обидва боки живуть нормальні люди:

Одну ногу вліво, другу — вправо, і ви одночасно в двох країнах 😊.

До речі, немало іноземних спеціалістів, які працюють в Ліхтенштейні, часто знімають житло в прикордонних містах Швейцарії, а в Ліхтенштейн просто щодня їздять на роботу. Уявляю собі, наскільки швидко в них закінчилися б вільні сторінки в паспортах, якби між цими країнами існував повноцінний прикордонний контроль. Втім, якщо дуже хочеться, ви можете отримати ліхтенштейнський штамп в паспорт, звернувшись до туристичного офісу, але це платна послуга (дещо подібне також практикується і в Сан-Марино).

Символіка на траві біля мосту:

Шаан

Шаан — найбільше місто Ліхтенштейну, розташоване на північ від Вадуца. Тут проживає приблизно 6000 людей (не набагато більше, ніж в столиці).

Тут так само, як і в Швейцарії, іноді розписують старі будинки:

Церква в мінімалістичному стилі. Google-карти чомусь ідентифікують це місце, як замок Шаан, хоча ніякого замку тут немає. Можливо, колись він тут був, а церква — все, що від нього залишилося:

Навпроти церкви стоїть пам’ятник Святому Петру:

Шаанська міська рада:

Lindaplatz — центральна площа міста з “закрученою” вежею, яка чимось трохи нагадує “закручені” хмарочоси в Дубаї та в Мальме:

Будівля з колонами перед площею — концертний зал, палац урочистих подій і т. п. Тобто це як сільський клуб, тільки для невеликого міста 😀:

Церква святого Лаврентія — головна церква міста:

Через Шаан проходить залізнична колія, яка з’єднує швейцарське місто Букс з австрійським Фельдкірхом. У місті знаходиться єдина на всю країну залізнична станція Шаан-Вадуц:

Зазвичай у тих країнах, де столиця не є найбільшим містом, найбільше місто — це діловий центр, який ніколи не спить, а столиця — це щось більш спокійне. Схоже, Ліхтенштейн є винятком з цього правила. Якщо в центрі Вадуца постійно є якась двіжуха, то Шаан якийсь аж занадто тихий і нетуристичний (та й за великим рахунком туристу тут особливо нема що робити). В принципі, Шаан можна вважати економічною столицею Ліхтенштейну, оскільки більшість підприємств країни саме тут розташовані, але зовні на діловий центр він аж ніяк не схожий.

Я недарма на початку згадав пісню “Маленькая страна”. Іноді думаю: а чи часом не Ліхтенштейн надихнув її авторів на написання цієї пісні? Немало натяків в її словах простежується, і це стосується не лише гір та лісів.

“Там зла и горя нет” — і в цих словах є доля правди, в Ліхтенштейні майже відсутня злочинність (воно й не дивно, адже, як я казав, князь бачить все 😊).

“Там во дворце живёт жар-птица и людям дарит свет” — ну чим вам не натяк на князя, який живе в замку і дбає про благополуччя свого народу? 😃

Однак, заможний та благополучний Ліхтенштейн виявився зовсім небагатим на цікаві місця. Я ще далеко не всю Європу об’їздив, але щось мені підказує, що напевно в Європі важко буде знайти країну, яка виявиться ще менш цікавою. Я, звичайно, не очікував побачити тут друге Сан-Марино, але я був неприємно здивований, що тут практично немає старовиної архітектури, при тому, що Ліхтенштейн — це частина “старої” Європи, а також частина умовного “німецького світу” разом з Німеччиною, Австрією та частково Швейцарією. А що стосується сучасної архітектури, яка тут представлена, то вона тут якась аж занадто банальна і нецікава.

Один раз з’їздити сюди, в принципі, можна, але не більше. Особисто для себе я бачу лише одну причину ще раз сюди приїхати — щоб побачити княжий замок після реконструкції без будівельних лісів.