Люксембург для мене завжди був країною дещо загадковою. Якщо ви читали мій фотозвіт з тогорічної подорожі до Ліхтенштейну, ви, напевно, пам’ятаєте, як я писав про те, що маленькі країни в мене ще з дитинства викликали неабиякий інтерес, який з роками лише посилювався. Коли я в 2018 році їздив в тур по Італії, в рамках якого я також відвідав Сан-Марино і Ватикан, мені хотілося побачити Сан-Марино і Ватикан напевно навіть більше, ніж саму Італію.
Люксембург нерідко також позиціонують як мікродержаву, ставлячи його в один ряд з тим же Ватиканом, Ліхтенштейном, Андоррою, Сан-Марино тощо, однак це не відповідає дійсності. Так, він досить маленький порівняно з іншими країнами Європи, але разом з тим він є достатньо великим, щоб вважатися мікродержавою. Він має таку територію, що туди поміститься п’ять Андорр, та ще й на одне Монако місця вистачить. Це по-перше. По-друге, якщо практично усі європейські мікродержави, окрім Мальти, певною мірою є протекторатами більш великих держав, то Люксембург є цілком самодостатньою державою, яка, між іншим, грає не останню роль в європейській політиці. Зокрема Люксембург є одним із засновників Євросоюзу, а у 1985 році в люксембурзькому селі Шенген, що розташоване біля кордону з Німеччиною, була підписана угода про скасування паспортного та митного контролю між країнами Євросоюзу — та сама Шенгенська угода. Сьогодні Люксембург є другою найменшою державою в Євросоюзі та сьомою найменшою в Європі загалом.
Втім є одна річ, яка робить Люксембург схожим на мікродержави. Практично в усіх європейських мікродержав, за винятком Ліхтенштейну та Мальти, столиця має таку ж саму назву, як і сама держава. Так от, люксембуржці вирішили також особливо не заморочуватись і назвали свою столицю теж Люксембург. Столиця є єдиним відносно великим містом в цій країні, якщо, звичайно, місто з населенням 130 тисяч мешканців взагалі можна назвати великим. Але друге найбільше місто Люксембурга, — Еш-сюр-Альзетт, — взагалі в 4 рази менше, ніж його столиця.
До речі, історично Люксембург мав значно більшу територію, ніж сьогодні. Сучасний Люксембург — це десь 25-30% від його середньовічної території, яку протягом 17-19 століття частково роздерибанили його сусіди — в 1659 році його південні регіони відійшли до Франції, в 1815-му частина східних та північних регіонів відійшла до Німеччини, а в 1839-му велика частина його західних земель була передана Бельгії:
Після такого дерибану Люксембург став відносно моноетнічною державою, але зберіг багатомовність. Національною мовою є люксембурзька, а французька та німецька мають статус офіційних мов. Люксембурзька мова довгий час вважалась діалектом німецької із значним впливом французької, але в кінцевому підсумку її визнали самостійною мовою (німці, до речі, не надто добре її розуміють). До речі, до 1984 року люксембурзька мова взагалі не мала жодного статусу в країні. Більшість люксембуржців вважають рідною мовою люксембурзьку, в той час, як французька є для більшості другою рідною мовою. Не скажу за весь Люксембург, але в столиці розмовляють переважно французькою. Вуличні вказівники та більшість вивісок також франкомовні, хоча вивіски німецькою та люксембурзькою мовами також час від часу трапляються.
Люксембург (місто)
До речі, я не зазначив ще одну річ, яка відрізняє Люксембург від мікродержав Європи — тут є міжнародний аеропорт, і знаходиться він в столиці, яка, як я вже писав вище, також називається Люксембург. Столиця мене зустріла страшенною спекою, яка цього року половину Європи накрила. Я замовив таксі та й поїхав в готель. Але щойно заселився — почалась злива, але, на щастя, тривала вона недовго, і я невдовзі пішов знайомитися з містом. І перше, що я побачив, це демонстрацію палестинців:
До речі, іноземці в Люксембурзі складають ледве не половину населення, і серед них є немало арабів, переважно з франкомовних арабських країн, але не лише. А тому наклейками з палестинськими прапорами та надписами “Free Palestine” тут обклеєно все, що тільки можна. І це вже починає відверто дратувати. Однак мене набагато більше непокоїть те, що в Європі немало людей ведуться на цю палестинську пропаганду, що призводить до росту антиєврейських настроїв, оскільки ці люди відверто не розуміють, хто в палестинсько-ізраїльському конфлікті є жертвою, а хто агресором.
Але я сюди приїхав не для того, щоб дивитися на цих довбодятлів та виясняти стосунки з ними, тому йдемо далі.
Місто Люксембург концептуально трохи нагадує швейцарський Берн. Ріка Альзет його огинає на кшталт того, як це робить ріка Ааре в Берні. Крім того, тут також частина міста розташована на пагорбі, а інша частина — біля його підніжжя, детальніше трохи згодом:
Почнемо з центру міста. Собор Люксембурзької Богоматері:
Пам’ятник герцогині Шарлотті:
Палац Великих Герцогів, де сьогодні засідає парламент:
Міністерство закордонних справ:
Три вежі за будівлею міністерства:
Вдалині видно будівлі нового міста, але туди ми з вами поки що не підемо, залишимо його на потім:
Площа Вільгельма:
На площі знаходиться будівля міської ради:
Український прапор на будівлі помітили? Хоч Люксембург від нас далеко, в наших ЗМІ про нього нечасто згадують, але це не заважає йому бути солідарним з нами, тому навіть тут на державних установах можна побачити наші прапори.
Площа Place d’Armes:
Тут постійно чимось торгують:
Пам’ятник Діксу та Ленцу:
Театр Капуцинів:
Церква Église Saint-Alphonse:
Театральна площа:
Вулиці старого міста:
Якийсь дивний пам’ятник:
В старому місті є магазин з українськими продуктами. Звісно ж, я не міг пройти повз і зайшов подивитися. Магазин тримають вихідці з України. Поспілкувавшись з ними трохи я вирішив, що негарно буде йти, нічого не придбавши, тому я купив пляшку “Тархуна” і пішов далі 😊:
Воєнний меморіал:
Площа Нації:
Міст Адольфа (не того Адольфа, який Гітлер 😊):
Ощадний банк:
Пам’ятник добровольчій армії:
Будинки на проспекті Свободи:
Залізничний вокзал:
Міст La Passerelle:
Під мостом протікає вузька ріка Петрус:
На одному з її берегів можна побачити стару церкву, вбудовану в скелю:
Фонтан голубів:
З оглядового майданчика, де знаходиться фонтан, видно арковий залізничний міст:
А також звідти частково видно нижнє місто (хіба не нагадує Берн?):
Будівля з блискучими вазами різного кольору на площі перед оглядовим майданчиком:
Площа, на якій знаходиться палац правосуддя та інші установи, що належать до судової гілки влади:
Палац правосуддя з іншого боку:
Вулиця Святого Духа:
Дерево бажань:
Вулиця Велика:
Церква Église Saint-Michel:
Вид на нижнє місто з верхнього (жовта будівля з готичною вежею — Ноймюнстерське абатство):
Вічний вогонь:
Навіть в Люксембурзі можна побачити британські дабл-декери:
Ну що, давайте підемо в нижнє місто:
До речі, до іншої частини нижнього міста можна також потрапити на панорамному ліфті:
Повернемося назад до верхнього міста. Неподалік від панорамного ліфта є ось такий фонтан:
Фонд Пескаторе:
Що ж, зі старим містом, як верхнім, так і нижнім, ми ознайомилися, а тому настав час подивитися нове місто:
Тут є міст, схожий на той, що побудував Кличко, тільки менший:
В новому місті також є трохи старовини:
Поруч із цими фортифікаційними спорудами також є оглядовий майданчик:
Туристи жартують 😊:
Люксембурзька філармонія:
Торговий центр Infinity із скульптурами овець на даху. Синя будівля справа — прокуратура Євросоюзу:
Rocca Montesqueu та Cornelius Towers:
Європарламент:
Європейський суд аудиторів:
Чи можна говорити про Люксембург загалом, побувавши лише в його столиці? Враховуючи те, що його столиця є єдиним відносно великим містом в країні, то, напевно, можна. Можливо, я помиляюсь, але щось мені підказує, що навряд чи в інших його містах я побачив би щось таке, чого не бачив в столиці. Що ж, якщо колись ще раз сюди приїду, спробую заїхати ще в якесь місто.
Що можу сказати про Люксембург? От, здавалося б, тут немає якоїсь всесвітньо відомої туристичної локації, яку можна було б з впевненістю назвати візитівкою країни (як, наприклад, Статуя Свободи в США), так само як і немає якихось будівель, які добре запам’ятовуються — архітектура тут не надто відрізняється від інших країн старої Європи. Але щось тут настільки манить, що хочеться обійти кожну вулицю. І навіть втома під вечір першого дня не змогла перебити моє бажання спуститися до нижньої частини столиці і пройтися її вулицями. Коли я дивився на нижню частину згори, я ще думав — а чи варто туди йти, якщо з верхньої частини майже все добре видно? І в кінцевому підсумку я туди таки пішов. А там ще й в той час був сезон літніх фестивалів — десь на сцені виступали ансамблі народних танців, десь в іншому місці виступали ді-джеї під відкритим небом, всюди вулична їжа, місцевий алкоголь, одним словом — атмосфера свята та глобального щастя.
Я кілька разів порівнював люксембурзьку столицю з Берном. Ці міста дійсно в чомусь схожі, але якщо Берн переважно монотонно-сірий, то Люксембург пофарбований в більш світлі кольори.
Що мені не сподобалося в Люксембурзі — так це те, що тут все нереально дорого. Ціни майже як в Швейцарії, а може й навіть вище. Але, якщо ви регулярно читаєте даний блог, то ви в курсі, що зазвичай за кордоном мене жаба рідко душить 😊.
