Ну що, шановні друзі, можете мене привітати з черговим ювілеєм — я відвідав 50 країн світу! Щось я розійшовся не на жарт 😊. Рік тому десь приблизно в цей самий час я вам розповідав про Велику Британію, яка в мене стала країною номер 40, а тут вже 50-та пішла. Але минулий рік у мене був досить багатим на подорожі, та й цього року я вже багато де побував, тому нічого дивного. Чи вважати це серйозним досягненням? Хтось скаже, що так, але порівняно з деякими моїми друзями, які теж є активними мандрівниками, у мене ще роботи не початий край. Ну от такий вже я “голодний” до подорожей, що поробиш?.. Ще в шкільні роки, коли я подорожував з батьками, я завжди був, як то кажуть, “за будь-який двіж”, коли намічалася якась поїздка.
Моєю черговою ювілейною країною стала Франція. Щоправда, ювілейною вона стала в деякому сенсі випадково, оскільки я під час літньої відпустки не збирався спеціально сюди їхати. То яким же боком я тут опинився? Все дуже просто — під кінець свого перебування в Барселоні я запланував тур до Андорри, і по дорозі до цієї маленької країни нас також завезли в невелике місто Мон-Луї, розташоване на півдні Франції, неподалік від кордону з Іспанією:
Більшість із вас, напевно, ніколи навіть не чули про це місто. Я й сам про нього дізнався лише тоді, коли бронював тур в Андорру, в програмі була заявлена невелика зупинка у цьому французькому місті. Адже іноземних туристів у Франції цікавить зазвичай лише Париж, Марсель, Ніцца та інші відомі міста. Але про це поки що забудьте, сьогодні я покажу вам іншу Францію, про яку ви, можливо, і не дізналися б.
Місто Мон-Луї знаходиться в регіоні, який називають Північною Каталонією, або іноді Французькою Каталонією. Це етнічні каталонські землі, які Іспанія у 17 столітті змушена була передати Франції згідно з Піренейським договором, який завершив багаторічну франко-іспанську війну і встановив Піренеї як кордон між державами. З метою захисту нових територій французький король Людовик XIV наказав побудувати тут фортецю. Так з’явилося місто-фортеця Мон-Луї. Висота понад 1600 метрів над рівнем моря робить його найвищим укріпленим містом у Франції. А в 2008 році воно увійшло до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні в Мон-Луї проживає лише 150 людей (я не помилився в кількості нулів), що робить його одним з найменших міст Франції.
Ось так виглядає макет цього міста-фортеці. Умовно його можна розділити на дві частини — північну, де знаходиться досі діюча військова частина, та “цивільну” південну, відкриту для туристів:
Ворота одного з бастіонів:
За ними — ще одні ворота, які ведуть вже безпосередньо до міста:
А ось і саме місто:
Укріплення:
Вид з одного з оглядових майданчиків на сусіднє село:
Біля одного з будинків побачив ось таке ретро-авто. Ні, це не 965-й “Запорожець”, який прозвали “горбатим”, це старий Citroen (в принципі, французи до них ставляться так само, як і ми до “Запорожців”):
Там далі вже починається північна частина міста, але туди ми не підемо, тому що там розташована військова частина, тому нас туди не пустять:
В Мон-Луї, як і в інших містах Північної (Французької) Каталонії, багато де вішають також і каталонські прапори:
Місцеві каталонці намагаються підкреслити свою приналежність до цього народу, хоча політика жорсткої асиміляції, яка тривалий час проводилась у Франції стосовно національних меншин та корінних народів, дещо розмила їхню ідентичність. Про це свідчить зокрема те, що більшість французьких каталонців не пам’ятають власної мови — каталонською в цьому регіоні володіє десь 35-40% населення, а в повсякденному житті нею розмовляє лише 10-15%. З часів Французької революції державна політика була спрямована на формування єдиної нації з єдиною мовою — французькою. І хоча використання мов національних меншин не було законодавчо заборонено, французька влада їх усіма правдами і неправдами витісняла — не дозволялося їх використання в освіті, пресі, державних установах тощо. Дітей в школах карали за використання мов національних меншин та змушували носити “знаки ганьби”. Це стосувалося не лише каталонської мови, страждали також носії бретонської, окситанської та інших регіональних мов. Ситуація почала покращуватися в 1980-х, коли було дозволено відкривати приватні двомовні школи.
Ось так відбулося моє перше знайомство з Францією. Я його, звісно, зовсім не так собі уявляв, оскільки я був впевнений, що першим містом, яке я відвідаю у Франції, стане Париж, а мене занесло в майже нікому невідоме гірське містечко, яке навіть важко на карті знайти. Але я ні про що не шкодую. Коли тебе везуть в місто, від якого ти навіть не знаєш, чого очікувати, це додає певної інтриги. І загалом, Мон-Луї мені сподобався.
Чи можу я тепер з впевненістю сказати, що я був у Франції? З одного боку — так, бо це все ж територія Франції, а з іншого — згадується цитата з одного радянського фільму: “меня терзают смутные сомнения” 😊. І річ зовсім не в тому, що це етнічно каталонські землі. Просто в деяких країнах є туристичні пам’ятки, які є не просто візитівкою того чи іншого міста, а символом усієї країни. І вони з цією країною настільки сильно асоціюються, що якщо ви цього не побачите, у вас буде відчуття, що ваше знайомство з цією країною не є повноцінним. Я у фотозвіті про Єгипет вже писав, що перед поїздкою до цієї країни я поставив собі за мету обов’язково з’їздити в Гізу, оскільки в моєму уявленні якщо я побуваю в Єгипті і не побачу піраміди, то можна буде вважати, що я не був в Єгипті. Аналогічні переконання у мене є і щодо Франції — оскільки я не бачив Ейфелевої вежі та інших відомих пам’яток Парижа, у мене є відчуття, ніби мені чогось не вистачає. З іншого боку воно й на краще — тепер у мене є сильна мотивація побачити Париж, який у мене донедавна взагалі був не в пріоритеті.
