Іспанія в розпал літа: частина 1 (липень 2025)

Цей анекдот я прочитав ще в шкільні роки і з того часу він міцно асоціюється у мене з Іспанією. Щоправда, під час своєї поїздки цього літа я на кориду не потрапив, але вражень вистачило й без неї.

Минуле літо в мене пройшло без відпустки, оскільки я в цей час переводився по роботі до Польщі, тому було не до того. Однак я не можу сказати, що в плані подорожей літо-2024 взагалі пройшло повз мене — я кілька разів їздив за кордон чисто на вихідні, побувавши в Латвії, Люксембурзі, Литві, а під кінець літа ще й в Румунію на кілька днів заїхав. Але знову ж таки, це не була повноцінна відпустка, щоб можна було тиждень або більше десь кататися. Цього року я вирішив це надолужити. Хоча ще на початку року я на літо знову нічого не планував, оскільки в грудні планував в круїз поїхати, але через певні незалежні від мене обставини довелося відкласти ці плани до кращих часів. Але відпустку використати все одно потрібно і тому я вирішив в другій половині липня поїхати в Іспанію, заодно побачитися з друзями, які там живуть.

Якщо ви — постійний читач даного блогу, ви знаєте, що мої подорожі останніх двох років нечасто обходяться без пригод. Цього разу пригод вдалося уникнути, але мене переслідувало відчуття, що щось може піти не так, бо незадовго до подорожі зі мною кілька разів траплялася якась хрєнь. За два тижні до подорожі я впав з електросамоката, та ще й так, що були підозри на пошкодження ребра або легень. На щастя, рентген показав, що все в нормі, і я з полегшенням видихнув. Через тиждень до мене в гості приїхав друг і ми поїхали в Чехію, де я просрав свій дрон. Цю історію я детально розповідав у фотозвіті про Чеську Сілезію. Втім я не планував брати в Іспанію дрон, оскільки там надто багато заборонених зон і особливо не політаєш. Але коли ти перед відпусткою двічі поспіль в якесь лайно вляпуєшся, це насторожує. Однак, відпустка вже була узгоджена з керівництвом на роботі, квитки придбані, готелі заброньовані, тому шляху назад вже не було — Іспанія чекала на мене.

Іспанія — мабуть, найцікавіша країна Європи з точки зору адміністративного устрою. Формально вона є унітарною державою, але кожна область має автономний статус зі своїм парламентом, урядом і певними законодавчими повноваженнями:

Історично на її території існувало кілька різних королівств — Кастилія, Каталонія, Галісія тощо. Крім того, вона є етнічно неоднорідною країною, окрім іспанців тут проживає значний відсоток каталонців, басків, галісійців та представників інших народів, які не мають своєї національної держави. В місцях компактного проживання цих народів досі існує сильне почуття самобутності. І після смерті диктатора Франсіско Франко та переходу до демократії Іспанія з метою пошуку компромісу та недопущення сепаратизму впровадила ось таку систему автономних областей.

Іспанія — одна з двох європейських країн, що також має території в Африці (друга — Франція). Найвідоміша африканська територія Іспанії — це, безумовно, Канарські острови, але є ще два автономних міста — Сеута та Мелілья, розташовані на марокканському узбережжі. Під час деколонізації Марокко Іспанія вирішила залишити ці два міста собі (тільки незрозуміло, навіщо). Пристрасті з цього приводу досі не вчухають, оскільки Марокко не визнає іспанського суверенітету над цими містами, вважаючи їх своєю територією. Однак, про африканські території Іспанії ми сьогодні говорити не будемо, оскільки я туди ще не дістався. Чи поїду в майбутньому? Будемо бачити, куди мене занесе.

Це, до речі, був перший раз, коли я летів не з Кракова, а з Катовиць. Летів раннім рейсом Катовиці-Малага і повертався з Барселони також в Катовиці. Обрав саме такий варіант, тому що, по-перше, з цього міста квитки нерідко бувають дешевшими, ніж з Кракова, а до катовицького аеропорту з Кракова їхати менше, ніж півтори години. І по-друге, рейси, які пропонував катовицький аеропорт, мали більш зручний час прибуття/відправлення. З Кракова кілька разів на день ходять автобуси компанії FlixBus до катовицького аеропорту і один з них прибував якраз в потрібний мені час — 4:05 (виліт був о 6:00). Я, правда, заздалегідь не планував, як буду по поверненню добиратися додому з аеропорту Катовиць — я не брав жодних квитків на автобус чи поїзд до Кракова з урахуванням того, що літак може затриматися, таксі можливо доведеться довго чекати і т. ін. Вирішив діяти по ситуації і, як виявилось, правильно зробив — з катовицького аеропорту регулярно ходять мікроавтобуси до Кракова, одним з яких я й поїхав. Погодьтеся, це краще, ніж спочатку їхати на таксі до залізничного або автобусного вокзалу, а потім звідти їхати автобусом чи поїздом, і ще не факт, що будуть квитки.

Гаразд, щось я вже дуже далеко зайшов, розповідаючи про повернення, адже фотозвіт тільки починається. До речі, під час цієї відпустки я окрім Іспанії також побував в Гібралтарі, Франції та Андоррі, але про ці країни будуть окремі фотозвіти.

Оскільки фотоматеріалу відзнято досить багато, я розіб’ю даний фотозвіт на дві частини, як я зазвичай роблю в подібних ситуаціях. В першій частині я покажу вам міста Андалусії, а також Мадрид і Толедо, а в другій — усе інше.

Бенальмадена

Моє знайомство з Іспанією розпочалося з автономної області Андалусія, розташованої на самому півдні країни. І хоч прилетів я в Малагу, з нею я детально ознайомився лише на другий день перебування в Іспанії, тому почну я з сусіднього міста Бенальмадена, де наразі проживає один мій хороший друг.

Бенальмадена — невелике курортне місто, розташоване в 20 км на захід від Малаги, затиснуте між горами та морем. Цікавих місць тут небагато, оскільки сюди приїжджають переважно для пляжного відпочинку, але все ж вони є.

Однією з візитівок Бенальмадени є замок Біл-Біл в арабському стилі, який ще в народі називають червоним замком. Він був побудований в 1927 році як маєток однієї багатої сім’ї. В 1980-му його викупила міська рада і перетворила на будинок культури. Коли я його побачив, у мене виникли асоціації з мечеттю в Касабланці (Марокко), що також розташована на узбережжі:

Поруч із замком — місце, де усі фотографуються (і знову не обійшлося без натяків на іслам):

Неподалік від нього — пам’ятник Ібн аль-Байтару, арабському вченому, що народився в Бенальмадені:

Не знаю, що це, але виглядає цікаво:

Портовий район:

Набережна:

В Бенальмадені є український ресторан “Просвіта”:

Скульптури слонів на виїзді з міста:

Досить таки приємне місто з приємною атмосферою. Їдемо далі.

Міхас

Ще одне невелике місто, про яке багато хто з вас, напевно, також ніколи не чув, але при цьому воно точно варте уваги. Розташований Міхас на захід від Бенальмадени, але не на узбережжі, а на схилах гір. Тут немає якихось видатних всесвітньо відомих туристичних пам’яток, але Міхас — сам по собі одна суцільна туристична пам’ятка. Просто подивіться на це автентичне білокам’яне місто, і ви самі усе зрозумієте:

“Над річкою бережком ішов чумак з батіжком, за плечима торбина ще й латана свитина” (c):

Пам’ятник пастуху з Міхаса:

Стара церква:

В Міхасі є кілька оглядових майданчиків, звідки видно міста на березі моря:

І як його не любити?

Вражає? Мені теж сподобалось. Міхас мені, до речі, трохи нагадав турецьке місто Егіль (я про нього розповідав тут) — таке ж білокам’яне та вилизане і також розташоване на схилах гір. Але Міхас значно більший.

Оскільки це не надто розкручена локація, тут немає шалених натовпів туристів. Тому, як я нерідко кажу в таких ситуаціях, поспішайте відвідати це місто, поки його не зіпсував масовий туризм 😊. Адже воно того варто, чи не так? Повірте мені — таке краще один раз побачити в реальності, ніж 100 разів на фото.

Малага

І ось нарешті перше відносно велике місто з трохи більше, ніж півмільйонним населенням. Хоча, чому відносно? Для Іспанії це досить велике місто, яке навіть входить у десяток найбільших в країні. Тут навіть метро є, що зазвичай властиво лише містам-мільйонникам. Втім, після того, як я побачив метро в швейцарській Лозанні, де проживає приблизно 130 тисяч людей, мене вже таким не здивуєш.

Малага — це не лише популярний морський курорт. Це місто подарувало світові художника Пабло Пікассо, який провів тут перші 10 років свого життя. Крім того, якщо ви не є прихильником пляжного відпочинку, то в історичному центрі Малаги ви точно знайдете, чим себе зайняти.

Ось так виглядає головна пішохідна вулиця міста (з навісами від сонця дуже грамотно придумали):

Площа Конституції:

Головний собор Малаги (настільки великий, що його навіть важко повністю сфотографувати):

До речі, “церква” іспанською — “iglesia”. Тобто виходить, що прізвище Енріке Іглесіаса перекладається як “церковний”. Пам’ятаю, що я ще в дитинстві десь про це читав, напевно, в журналі “Клас!”, і мені хотілося перевірити, чи це дійсно так. Але в мене в той не було ані інтернету, ані навіть іспанського словника.

Площа перед собором:

Культурний центр:

Архітектура історичного центру більш-менш однакова:

Площа Мерсед:

На пагорбі є фортеця:

А під нею — амфітеатр:

Міська рада:

Портовий район:

Портове управління Малаги:

Колони порту:

Архітектурний ансамбль навпроти площі Маріна:

Готель Soho Boutique Equitativa:

Театр Сервантеса:

Про Малагу, звісно, не скажеш, що вона багата на туристичні пам’ятки, це вам не Барселона, але загалом вона справила на мене дуже приємне враження. Я би навіть тут жив. Хто знає, може колись, коли розбагатію, то куплю собі тут якусь хату. Або якщо ціни стануть нижче. Як співав Макаревич: “не стоит прогибаться под изменчивый мир, пусть лучше он прогнётся под нас”, то ж краще буду чекати, коли ціни під мене підлаштуються 😉.

Моя наступна зупинка — Севілья. Але перш ніж я почну розповідь про неї, хочу ще раз подякувати своєму другові Сергію Подольському за екскурсію по Бенальмадені, Міхасу та Малазі! Особливо за Міхас, про існування якого я б за інших обставин, можливо, ніколи б навіть і не дізнався.

Севілья

Провівши два дні в Малазі та сусідніх містах, я попрямував до Севільї — обласного центру Андалусії. І тут у мене з’явився шанс познайомитися з іспанською залізницею. Загалом поїзди в Іспанії хороші, сучасні, як і в будь-якій іншій розвиненій європейській країні, але хочу попередити про одну річ: на залізничних вокзалах Іспанії здійснюється контроль безпеки майже як в аеропорту — ваші сумки та валізи повинні будуть пройти через рентген. Контроль безпеки проводиться перед виходом на платформи, і там у вас також відсканують QR-код на квитку. Отже, якщо ви в Іспанії плануєте кудись їхати поїздом, раджу приїжджати на вокзал так, щоб мати якийсь запас часу, оскільки на контроль безпеки можуть бути черги, хоча я особисто жодного разу великих черг там не бачив. Але краще перестрахуватися.

З Малаги до Севільї поїздом їхати три з половиною години, хоча ці міста розташовані не так вже й далеко одне від одного. Напевно, причина в тому, що дорога проходить через гори.

В Севільї я забронював готель в кварталі Santa Cruz, тому пропоную з нього й почати нашу віртуальну прогулянку цим містом.

Свого часу Santa Cruz був єврейським районом. Після погромів та вигнання євреїв у 14-15 століттях район занепав, але згодом відновився вже як християнський квартал. В сучасному вигляді він сформувався на початку XX століття:

На фасадах будинків багато керамічних табличок:

Вулиця Матеоса Гаго:

І ось перед нами перша візитівка Севільї — Севільський кафедральний собор та вежа Хіральда, перероблена з мінарета:

Площа перед собором:

На площі стоїть пам’ятник Папі Римському Івану-Павлу II:

Коли я там проходив, там знімали якесь кіно:

Головний архів Індій:

Будівля навпроти:

Пам’ятник непорочному зачаттю:

Театр Колізей:

Будинок навпроти театру:

Готель Alfonso III:

Уряд Андалусії:

Левові ворота:

Десь там за воротами знаходиться Королівський Алькасар, до якого я, на жаль, не потрапив, оскільки там заздалегідь потрібно бронювати квитки.

Patio de Banderas (не знаю, як правильно перекласти слово “patio”, напевно, внутрішній двір):

La Adriatica:

Міська рада Севільї:

Будинки навпроти:

Будинок Ларедо:

Фонд Кахасол:

Нова площа:

Вулиці старого міста:

Площа Сальвадор:

Палац якогось маркіза:

Друга візитівка Севільї — конструкція з бетону та дерева, відома як Metropol Parasol або “Гриби Севільї”:

Церква навпроти:

Карта міста на фасаді одного з будинків поруч:

Сади Мурілло:

Королівська тютюнова фабрика:

І нарешті третя візитівка Севільї — Площа Іспанії з архітектурним ансамблем у мавританському стилі у формі півкола, побудована напередодні Іберо-американської виставки у 1929-му. Вона настільки велика, що я не зміг сфотографувати її цілком:

На передньому плані лавки з мозаїкою, присвячені різним містам Іспанії:

Навпроти площі — парк Марії-Луїзи:

Швейна скринька королеви:

Палац Сан Тельмо:

Фонтан з дівчиною, що засмагає топлес:

Вежа Torre-del-Oro:

Арена для кориди:

В Севільї є один хмарочос — Sevilla Tower:

На західному березі ріки Гуадальквівір, яка протікає через Севілью, знаходиться район Тріана — район з власним характером та культурою, мешканці якого ідентифікують себе дещо окремо від решти Севільї (щось схоже на район Ужупіс в Вільнюсі):

“Gallina Bianca — це любов з першої ложки!” (c):

Площа нафтопереробників:

Церква святого Йосипа:

Цікавий будинок:

Церква Сан-Ілдефонсо:

Площа Cristo de Burgos:

Церква святого Петра:

Ще кілька цікавих будинків:

Церква Святої Катерини (Каталіни):

Церква Сантьяго:

Будинок Пілата, названий так, оскільки вважається, що він є копією палацу Понтія Пілата:

Парламент Андалусії:

Район, в якому знаходиться будівля парламенту Андалусії, називається Макарена. Якщо ви з покоління 90-х, я точно впевнений, що зараз у вас в голові буде крутитися однойменна пісня від гурту Los Del Rio, яка свого часу гриміла звідусіль, під неї навіть танець придумали, але в якийсь момент вона усім остоп*зділа, як це нерідко буває 😊. Але не подумайте, що там співають саме про цей район. В пісні розповідається про дівчину на ім’я Макарена, в той час, як назва району походить від римського патриція Макаріуса, що колись володів тут землею, або ж за іншою версією — від арабської назви міських воріт Bab-al-Makrin.

Макаренська арка та церква:

Фрагменти старої арабської фортеці:

Я на Севілью виділив півтори доби, але цього виявилося трохи недостатньо — не встиг відвідати Алькасар та піднятися на Хіральду. Але навіть без цього я встиг досить багато побачити, не в останню чергу завдяки тому, що в Іспанії влітку досить пізно починає темнішати — десь о 21:20.

Порівняно з Малагою, де історичний центр більш однорідний, Севілья вражає різноманітністю. Тут більше цікавих локацій, а серед вуличок старого міста трапляються справжні архітектурні шедеври. Відчувається, що це велике, статусне місто, серце своєї області. А площа Іспанії — одна вона варта того, щоб приїхати сюди.

На цьому моє знайомство з Андалусією закінчується (принаймні у цій подорожі), але на мене чекають інші регіони Іспанії. Наступна зупинка — Мадрид. А тому я забрав з готелю валізу і поїхав на вокзал. Правда, тут не обійшлося без нюансів — виявляється, з таксі в Севільї можуть бути проблеми, особливо якщо ви звикли користуватися Uber чи Bolt. Забравши валізу, я намагаюсь викликати таксі через Bolt, але усі водії зайняті. Заходжу в Uber і також ніяк не можу знайти вільну машину. Повертаюсь в Bolt і бачу, що вільні лише міні-вени. Коштують вони дорожче, але час підтискає, отже нікуди було подітися, довелося викликати те, що є.

Мадрид

І ось я дістався Іспанської столиці, де на мене чекав ще один мій товариш і колега. Від Севільї до Мадрида поїздом їхати близько двох з половиною годин. І знаєте, що найцікавіше? Подивіться на карту, де знаходиться Малага, де Севілья і де Мадрид:

Очевидно, що Севілья до Малаги значно ближча, ніж до Мадрида, при цьому з Малаги до Севільї я їхав на годину довше, ніж з Севільї до Мадрида. Отакий парадокс.

Мадрид — столиця і найбільше місто Іспанії з 3-мільйонним населенням, що робить його одним з двох міст-мільйонників в цій країні, про що я вже вище згадував. Тут 50 років тому народився Енріке Іглесіас, про якого я також вже згадував. Кажу одразу — на вулицях Мадрида я його не зустрів, однак у 2018-му я його бачив в Києві, коли він приїжджав з концертом. Я не є його фанатом, але так вийшло, що мені на халяву дісталися квитки. Але це вже зовсім інша історія.

Коли я приїхав в Мадрид, мене на вокзалі зустрів друг і ми спочатку поїхали в мій готель, щоб я заселився та залишив речі. І тут найцікавіше — приїхавши за адресою, ми знайшли готель, але його назва не відповідала тій назві, що була вказана на Booking.com. Але, як з’ясувалося, це був саме той готель, що я забронював.

Першою цікавою архітектурною пам’яткою, яку я побачив по дорозі до готелю, було міністерство сільського господарства:

В діловому районі Salamanca я побачив кілька цікавих церков, в архітектурі яких спостерігаються східні мотиви:

Біля одного з ресторанів побачив скульптуру бика, що тримає червону ганчірку і в мене стався когнітивний дисонанс 😁:

На південь від цього району знаходиться парк Ретіро, відомий великим ставком, на березі якого стоїть пам’ятник Альфонсу XII:

Ворота Алькала:

Музей Прадо:

Навпроти музею стоїть пам’ятник Гойї:

Церква святого Єроніма:

Пам’ятник Марії-Христині Бурбон:

Мадридська фондова біржа:

Пам’ятник загиблим за Іспанію:

Готель Palace:

Фонтан Нептуна:

Будинок Groupama:

Конгрес депутатів:

Церква Калатравів:

Палац рівності:

Академія витончених мистецтв:

Фонтан Сібелес:

Будинок Америки (для довідки: в Іспанії зазвичай Америкою називають не США, а країни Північної та Південної Америки, які були іспанськими колоніями — Мексика, Гватемала, Коста-Рика, Аргентина, Куба тощо):

Мадридська міська рада:

Банк Іспанії:

Тут неподалік починається Gran Via — головна вулиця Мадрида:

Площа Кальяо:

Площа Puerta del Sol:

Скульптура ведмедя під полуничним деревом:

Вулиця Майор:

Площа Майор:

Королівський театр:

Пам’ятник Феліпе IV:

За пам’ятником знаходиться Королівський палац:

Навпроти Королівського палацу — церква святої Марії:

Вид з оглядового майданчика поруч з палацом:

Площа Іспанії:

В північній частині Мадрида є кілька хмарочосів:

Gate of Europe — комплекс з двох симетричних нахилених будівель на площі Кастилії. Хмарочосами їх не назвеш, оскільки вони мають лише 26 поверхів, але концепція цікава:

Археологічний музей:

Площа Христофора Колумба:

Загалом Мадрид мені сподобався, але я не можу сказати, що це місто є найцікавішим в Іспанії. Головна вулиця Gran Via та її околиці, звичайно, виглядають дуже грандіозно (вулиця однозначно заслуговує на свою назву), але варто звернути вбік і перед вами буде вже цілком звичайне європейське місто. Відверто кажучи, та сама Севілья справила на мене набагато сильніше враження, не кажучи вже про Барселону. Барселона — то взагалі окрема розмова, і ми про неї теж обов’язково поговоримо, але її я залишу “на десерт”, оскільки вона була останнім містом в моїй подорожі, а я в кожному фотозвіті розповідаю про міста в тій послідовності, в якій я їх відвідав, щоби, скажімо так, зберігати хронологію.

Крім того, порівнюючи Мадрид і Севілью, хочу зазначити, що в Севільї немало туристичних локацій розкидано по всьому місту, в той час, як в Мадриді майже усі найцікавіші місця, за деякими винятками, розташовані досить компактно, а тому одного повного дня може бути цілком достатньо, щоб побачити в Мадриді усе найцікавіше, якщо ви не плануєте по музеях ходити. У мене на Мадрид було заплановано півтори доби, і вийшло так, що в той вечір, коли я приїхав туди із Севільї, я побачив десь 70-80% того, що хотів побачити, а попереду був ще один повний день в Мадриді. У зв’язку з цим першу половину наступного дня я вирішив провести в місті Толедо, про яке мова піде далі.

Толедо

Коли я планував свою подорож до Іспанії, це місто спочатку не входило в мої плани. Мені його порадила колишня дівчина, за що їй окрема подяка, оскільки воно того дійсно варто. І я, побачивши на карті, що Толедо знаходиться неподалік від Мадрида, вирішив, що якщо буду мати час, то поїду туди. Ну а оскільки я в перший вечір в Мадриді побачив більшу частину того, що хотів, про що я вже вище писав, то наступного ранку я і мій мадридський товариш поїхали в Толедо.

Толедо часто називають “містом трьох культур” — тут століттями пліч-о-пліч жили християни, мусульмани та євреї, залишивши культурний та архітектурний спадок, який навряд чи якесь інше місто може повторити.

І ось ми під’їжджаємо до старого міста, на передньому плані видно його ворота:

Внутрішній двір за воротами:

А ось так це виглядає з іншого боку:

Трохи далі бачимо стару церкву, перероблену з мечеті. Її дзвіниця — колишній мінарет:

Місто частково розташовано на пагорбі:

Сонячні ворота:

Навпроти воріт:

Аларконські ворота:

Неподалік від воріт є оглядовий майданчик, ось так звідти виглядає Толедо:

Площа Зокодовер:

Толедський Алькасар:

Театр:

Толедський Собор:

Архієпископський палац:

Міська рада:

У цій будівлі знаходиться експозиція, присвячена катапультам:

Вулиці та площі старого міста:

Ще один оглядовий майданчик:

Єзуїтська церква:

В церкві можна піднятися на вежу, ось такі панорами звідти відкриваються:

Жіночий монастир:

Площа Падільї:

Монастир Сандо Домінго де Сілос:

Кругове перехрестя з великим іспанським прапором:

Міст Алькантара та види з нього:

Навпроти мосту ще одні ворота до старого міста:

Лише одна година їзди і ви опиняєтеся не просто в іншому місті, а по суті здійснюєте подорож в часі — середньовічні фортифікаційні споруди, вузькі вулиці старовинні церкви тощо. Тут буквально все дихає історією. Порівняно з діловим Мадридом атмосфера тут більш спокійна та розслаблена. Можливо, місцями Толедо виглядає досить однотипно та монотонно, але воно абсолютно не схоже на інші іспанські міста. Місто досить самобутнє і вже цим воно заслуговує на увагу.

За екскурсії Мадридом і Толедо хочу ще раз подякувати своєму другу і колезі Роману Гордієнко.

На цьому першу частину фотозвіту з подорожі до Іспанії я закінчую, але це ще далеко не все.

Друга частина тут: