Перша частина тут:
Люцерн
Місто Люцерн знаходиться майже в самому центрі Швейцарії. Воно є адміністративним центром однойменного кантону і має населення приблизно 83 тисячі жителів, що робить його сьомим найбільшим містом країни.
Ось така арка зустрічає нас на виході з люцернського залізничного вокзалу:
Місто стоїть на березі Фільвардштетського або Люцернського озера:
Візитівкою Люцерна є побудований по діагоналі через ріку Ройс дерев’яний міст Kapellbrücke та вежа Wasserturm, яка є його частиною:
Міст є також картинною галереєю — всередині на стелі розвішані трикутні картини:
Ріка Ройс, що витікає з Люцернського озера, розділяє місто на північну та південну частини:
Найцікавіші місця Люцерна зосереджені переважно на північному березі, зокрема старе місто:
Офіс банку Credit Suisse:
Біля банку — цікавий сонячний годинник:
Старий будинок із вежею:
Каплиця святого Петра:
Будівля міської ради, на першому поверсі якої — пивний бар. Але бухати там дорого 😊:
За міськрадою — годинникова вежа:
Будинки на набережній:
До речі, Kapellbrücke — не єдиний дерев’яний міст в Люцерні, через два мости від нього є ще Spreuerbrücke. В ньому також є картинна галерея:
В Люцерні збереглася середньовічна фортифікаційна стіна з дев’ятьма вежами. Декілька веж доступні для відвідування, але таблички на вежах попереджають: “Visit at your own risk”:
З пагорбу, де побудована стіна, добре видно гору Пілатус:
І ось так закінчується стіна:
Ще однією візитівкою Люцерна є виточена в скелі скульптура вбитого лева. Вона створена на честь солдатів швейцарської гвардії, які загинули під час штурму палацу Тюїльрі, захищаючи життя французького короля:
Церква святого Леодегара:
Набережна:
Сцена біля набережної у східному стилі:
Годинниковий завод:
Страховий суд:
Панорама Бурбаки:
Цікава дзвіниця:
Тут також розвішують українські прапори на балконах:
Помітив в Люцерні одну особливість, яку не бачив в інших містах — тут багато фахверкових будинків:
Частина із них, до речі, знаходяться на південному березі, думаю, настав час переміститися туди і подивитися, що там ще є. Через міст навпроти міської ради розташований люцернський театр:
Єзуїтська церква:
Урядова будівля:
Будинки на набережній південної частини міста:
Ще трохи старовинної архітектури:
Історичний музей:
Природничий музей:
На пагорбі розташований стилізований під замок готель Château Gütsch:
До готелю ходить фунікулер. І навіть якщо ви там не живете, туди варто піднятися, тому що там є оглядовий майданчик:
Головне відділення пошти:
Фонтан біля центру культури та конгресів:
Звідти відкриваються хороші панорамні види на протилежний берег:
Міст, який стоїть там, де ріка витікає з озера, прикрашений прапорами Швейцарії та кантону Люцерн:
Парк Inseli:
Готель Monopol:
Музей колекції Розенгарта:
Кантональний банк:
Готель Waldstätterhof:
На мою думку Люцерн може цілком заслужено претендувати на звання зразково-показового міста, або вітрини Швейцарії. Адже тут можна побачити майже все те найкраще, що є в цій країні — звідси видно високі Альпи, тут є велике озеро, старі розписані будинки, середньовічні годинникові вежі, фортифікаційні споруди, старі дерев’яні мости, оглядові майданчики з панорамними видами міста і т. ін. Таким чином, якщо ви бачили Люцерн, то в деякому сенсі можна вважати, що ви бачили більшу частину Швейцарії. Тому, якщо ви плануєте на вихідні або на якісь свята з’їздити в Швейцарію на 1-2 дні, я би радив їхати саме в Люцерн. Та й навіть якщо плануєте їхати на довший термін, відвідування цього міста вважаю обов’язковим.
Єдине, що мені тут не сподобалось, так це те, що в цьому місті важко знайти недорогий (навіть по швейцарським міркам) ресторан.
Берн
Наступним пунктом призначення у мене був Берн — адміністративний центр однойменного кантону, а також — де-факто столиця Швейцарії. Ви можете спитати: а чому лише де-факто? Не кожний про це знає, але формально у Швейцарії немає столиці. Так, по факту Берн в повному обсязі виконує усі столичні функції, саме тут розташовані усі органи центральної влади, але в конституції Швейцарії його статус як столиці жодним чином не закріплений. Для середньостатистичного швейцарця столицею є швидше адміністративний центр кантону, в якому він проживає, а Берн тут зазвичай називають просто федеральним містом.
Населення Берна — приблизно 135 тисяч мешканців. Він є п’ятим найбільшим містом Швейцарії після Цюриха, Женеви, Базеля та Лозанни.
До речі, до складу кантону Берн тривалий час також входила територія сучасного кантону Юра, який відокремився від Берна лише в 1979 році у зв’язку з тим, що його населення, яке є переважно франкомовним, не бажало жити в одному кантоні з німецькомовним населенням. Не дивлячись на це, кантон Берн до цього часу є двомовним, тут французька мова все ще є офіційною наряду з німецькою. Але саме місто Берн є майже повністю німецькомовним. І на відміну від міста Кур (також переважно німецькомовного) — столиці трьохмовного кантону Граубюнден, в Берні вкрай рідко можна побачити, щоб якісь надписи дублювалися французькою мовою, а на його вулицях я французької мови взагалі не чув.
Через місто протікає ріка Ааре, яка огинає його історичний центр, формуючи з нього півострів:
Історичний центр Берна є частиною світової спадщини ЮНЕСКО:
В самому центрі старого міста знаходиться символ Берна — вежа Zytturm з величезним годинником:
Вона ж з іншого боку:
Пройдемо трохи далі, і вийдемо до вежі Käfigturm:
Через неї проходить одна з трамвайних ліній:
Зліва від Käfigturm — Голландська вежа:
В історичному центрі знаходиться будинок Ейнштейна:
Головний кафедральний собор Берна:
Площа перед собором:
Казино:
Старовинна будівля перед казино:
Міська рада:
Церква Святих Петра і Павла біля міської ради:
Найвідоміший фонтан Берна — “Пожирач дітей” (навіщо такий треш в центрі міста встановлювати?):
Площа Bundesplatz:
На ній розташований кантональний банк Берна:
Національний банк Швейцарії:
І, звичайно ж, швейцарський парламент:
Праве крило:
Ліве крило:
Вид з іншого боку (не палац Чаушеску, звичайно, але виглядає також грандіозно):
Зменшена модель парламенту:
З тераси біля парламенту відкриваються ось такі панорами:
Як бачите, архітектура Берна в плані кольорової гами є досить монотонною, ви тут майже не побачите розписаних будинків. Але я декілька таких все ж знайшов:
Але воно й добре, що їх тут майже немає, бо після Цюриха, Кура, Цуга і Люцерна це вже був би надто великий “боян” 😃.
Види з іншої тераси:
Міський театр:
Один з мостів через Ааре веде на південь до історичного музею на іншому березі ріки:
З нього добре видно парламент:
Ось власне і музей:
Будинки біля підніжжя пагорба, де розташований історичний центр (район Матте):
На схід від історичного центру через ріку знаходиться вольєр, в якому живе ведмідь:
Історія цього вольєру бере свій початок ще з середньовіччя. Згідно з легендою, герцог Бертольд V, який є засновником Берна, вирішив назвати місто на честь першої тварини, яку він вполює в місцевих лісах. Так сталося, що цією твариною став ведмідь, який і дав назву місту (ведмідь німецькою — Bär). З того часу ведмідь вважається символом Берна і навіть присутній на прапорі міста.
Кожний бажаючий може пожертвувати, скільки не шкода, на підтримку живого символу швейцарської столиці:
Із цікавого, що знаходиться на іншому березі Ааре, можна ще відзначити трояндовий сад на пагорбі:
Але мене цікавив не стільки цей сад, скільки оглядовий майданчик біля нього, з якого видно старе місто:
Кришталево-чиста ріка Ааре:
Відділення поліції кантону Берн:
Будинок з годинником біля відділення поліції:
Тут також люблять грати у великі вуличні шахи:
Від тераси біля парламенту ходить фунікулер до нижньої частини міста:
А неподалік від нижньої станції фунікулера є зона відпочинку, звідки парламент видно навіть краще, ніж з мосту на одній із попередніх світлин (поки депутати працюють, простий народ насолоджується життям 😊):
Бернський університет (частково на реставрації):
Церква Святого Духа біля залізничного вокзалу:
На будівлі Fitnesspark Bern City український прапор:
На будівлі посольства Швеції також:
Міський парк Kleine Schanze:
Католицька церква:
Фонтан Вільдмана:
Фінансове управління Берна:
І в якості бонусу — бернський кіт з пухнастим хвостом 😸:
З усіх відвіданих мною міст німецькомовної частини Швейцарії Берн виявився найбільш унікальним. Чесно кажучи, після Цуга я в якийсь момент подумав, що напевно нічого концептуально нового в німецькомовній частині я вже не побачу. Але ні, приїхав в Берн і побачив! Так, це місто не настільки “універсальне” (якщо можна так висловитися), як той же Люцерн, про який мова йшла вище, але тут, як то кажуть, своя атмосфера. А отже, Берн — однозначно must visit!
Женева
Женева — друге найбільше місто Швейцарії з населенням 203 тисячі мешканців, а також найбільше франкомовне місто країни. Є адміністративним центром однойменного кантону.
Місто має велике значення не лише для Швейцарії, а й для світу. Тут приймаються найважливіші рішення щодо світової “стурбованості” тими чи іншими подіями, адже в Женеві розташована головна європейська штаб-квартира ООН. Окрім цього тут розташовані головні офіси таких міжнародних організацій, як ВТО, Міжнародний комітет Червоного Хреста та інших. У зв’язку з таким міжнародним статусом цього міста, значний відсоток його населення складають іноземці. Але французьку мову я тут все ж таки чув частіше, ніж в Цюриху німецьку.
Кантон Женева майже з усіх боків оточений територією Франції, і лише на півночі є невелика ділянка, де він межує з іншою частиною Швейцарії, а саме — з кантоном Во (також франкомовним). Женевський аеропорт, який є другим найбільшим аеропортом в країні, розташований прямо на кордоні з Францією і нерідко використовується також і її громадянами. У зв’язку з цим до вступу Швейцарії до Шенгенської зони в женевському аеропорту навіть було два виходи, один — через швейцарських прикордонників, другий — через французьких. Але оскільки з 2008-го року Швейцарія є частиною Шенгенської зони, в женевському аеропорту більше не здійснюється французький прикордонний контроль для подорожуючих з/до Франції, в цьому більше немає сенсу, щоправда, французький сектор в аеропорту все ще продовжує функціонувати (тільки незрозуміло, для чого).
Женева розташована на узбережжях озера Леман, яке також називають Женевським озером, і з якого витікає ріка Рона. Візитівкою міста є потужний 147-метровий фонтан (до речі, гори на горизонті — це вже територія Франції):
Озеро:
Парк La Grange:
Базиліка Notre-Damme:
Англійський сад:
Квітковий годинник біля Англійського саду, дещо схожий є в Цюриху, але скромніший і без секундної стрілки:
Пам’ятник, встановлений на честь входження кантону Женева до складу Швейцарії:
Монумент із компасом та термометром:
Прикрашений прапорами міст, який з’єднує два береги Женеви там, де з озера витікає ріка (майже як в Люцерні):
На правому березі можна побачити мавзолей герцога Карла Браунгшвейського. Герцог був родом з Німеччини, але був вигнаний з країни, після чого знайшов притулок у Швейцарії. Герцог був дуже багатою людиною, але страждав клаустрофобією і боявся навіть після смерті опинитися в замкненому просторі. У зв’язку з цим він заповів Женеві весь свій статок (22 мільйони франків) за умови, що його поховають на висоті 6 метрів від землі у склепі, подібному до усипальниці роду Скаліджер у Вероні:
На набережній — високі кущі у формі зрізаних конусів:
Пам’ятник австрійській імператриці Єлизаветі Баварській (Сіссі):
На ріці Рона поміж лівим і правим берегами розташовано декілька островів:
Острів Жан-Жака Руссо, на якому йому встановлено пам’ятник:
Далі йде острів з будинком із годинником:
Далі іде острів побільше, де розташовано декілька офісних будівель, а також одна з пам’яток Женеви — острівна вежа:
Вид на острови з одного із мостів:
А за ними — будівля колишньої гідроелектростанції:
Женевська міська державна адміністрація:
Церква Сен-Жерве:
Вулиця Corraterie:
Собор святого Петра — досить незвичний собор, який будувався протягом 150 років, а потім ще добудовувався, і таким чином поєднав у собі декілька архітектурних стилів:
Навколо цього собору зосереджено старе місто:
Палац правосуддя:
Краєзнавчий музей:
Старе місто частково розташоване на пагорбі:
Біля стіни старого міста стоїть бюст Анрі Дюнана — засновника Червоного Хреста:
Внизу під стінами старого міста знаходиться художньо-історичний музей:
А також — Великий Женевський Театр:
А також — консерваторія:
Повна картина архітектурного ансамблю:
Через два квартали від театру — концертний зал Victoria Hall:
А ось і представництво ООН:
Перед ООН знаходиться площа з фонтанами, на якій також встановлена інсталляція у вигляді стільця із зламаною ніжкою. Дуже символічно, на мій погляд. Враховуючи імпотентність цієї організації, ця скульптура дуже прозоро натякає: “цей ООН зламався, давайте інший!” 😃. Можливо, скульптор, який її встановив, зовсім не те мав на увазі, але виглядає це саме так:
На протилежному боці від площі встановлені меморіальні камені геноциду в Сребрениці (Боснія і Герцеговина) та в Руанді:
Ще одна будівля ООН (на територію стороннім вхід заборонено, тому, на жаль, фото тільки такі):
Неподалік від ООН — будівля Всесвітньої організації інтелектуальної власності:
Музей скла та кераміки, також відомий як музей Ariana:
Будинки Смурфів:
Вулиця Rive:
Вежа Molard:
Палац Eynard:
Атенеум:
Музей мистецтва та історії:
Кантональна адміністрація:
Музична школа:
Синагога:
Колишній художньо-промисловий учбовий заклад:
Церква святого Йосипа:
Школа в районі Eaux-Vives:
Стіна Реформації в одному з парків (парк з якоїсь причини був закритий, тому вдалось сфотографувати тільки з такого ракурсу):
Ось так виглядає вуличний вказівник в Женеві. Якщо вулиця названа на честь якоїсь відомої людини, на табличці обов’язково вказуються роки її життя і ким була ця людина:
Цікаво, що деякі вулиці, які названі на честь чоловіків, можуть також мати альтернативні жіночі назви, як, наприклад, ось ця вулиця, яка названа на честь Франсуа Бонівара, також має назву вулиця Барбари Борсінгер. Жіноча назва вказується на табличці рожевого кольору:
Поштове відділення:
Церква святої Трійці:
Архітектура житлових кварталів Женеви — це зазвичай малоповерхові (до 6-ти поверхів) будинки з відкритими балконами, на яких встановлені металеві перила:
Є і дещо цікавіші будинки, як, наприклад, Maison Royale (чимось нагадав мені будинки в центрі Бухареста):
Або як ось цей:
І трохи вечірньої Женеви:
Загалом мене Женева вразила дещо менше, ніж попередні міста. Тут не так багато старовинної архітектури, або ж вона не настільки старовинна, а сучасна архітектура в цьому місті нічим особливо не виділяється. Але якщо ви спитаєте мене, чи треба сюди їхати, то я скажу, що однозначно треба! По-перше, в Женеві все ж таки є, на що подивитися. А по-друге, вона принаймні не схожа на інші швейцарські міста.
Єдине що — тут в більшості ресторанів кухня працює лише у визначені години, тому плануючи обід і вечерю, доведеться підлаштовуватися під графік, інакше доведеться шукати ресторан, де кухня працює без перерви. Такі тут теж є, але їх дуже мало, тому їх доведеться ще пошукати.
Лозанна
Сюди, так само, як і в Цуг, я також спочатку не планував їхати. Але так сталося, що за півтора дні я побачив основні цікаві місця Женеви, і я подумав, що поки я тут, треба провести час з користю і ще більше ознайомитися із Швейцарією. І тому я вирішив на кілька годин з’їздити в Лозанну, тим більше, що з Женеви на поїзді їхати лише 35 хвилин.
Лозанна, так само як і Женева, розташована на узбережжі Женевського озера. Це четверте найбільше місто Швейцарії, а також друге найбільше франкомовне місто в країні. Місто є адміністративним центром кантону Во.
Лозанна — це єдине місто в Швейцарії, де є метро, а також — найменше місто в світі, в якому присутній даний вид транспорту. Перша лінія метро була побудована ще в 1991-му році і більше нагадує швидкісний трамвай. Друга лінія відкрилася у 2008-му і є повністю автоматизованою, як в Дубаї. Це, до речі, вже третє відвідане мною європейське місто, в якому є автоматизоване метро, до цього в Європі бачив таке в Копенгагені та в Мілані (5-та лінія). Я, правда, відверто не розумію, навіщо такому невеликому місто метро? Адже населення Лозанни складає лише 140 тисяч людей. Більш того, навіть в Цюриху, який в чотири рази більший, метро немає (його там планувалося побудувати, але від цієї ідеї відмовилися на користь трамваїв). Але якщо міська влада Лозанни вирішила, що їхньому місту це потрібно, то нехай буде.
В Лозанні розташована штаб-квартира Міжнародного олімпійського комітету, а отже її в деякому сенсі можна вважати столицею олімпійських ігор, про що говорить вивіска на будівлі залізничного вокзалу:
Лозанна, як і багато інших швейцарських міст, також розташована на пагорбах:
Що найбільше кидається в очі на одній з центральних вулиць міста, так це палаци, стилізовані під неокласику (хоча, не лише під неї):
Один з мостів прикрашений прапорами, але цього разу не державними та кантональними, а з якоюсь рекламою:
З нього видніється Лозанський собор на пагорбі, але до нього ми пізніше дійдемо:
Пішохідні вулиці:
Церква святого Лаврентія:
Церква святого Франциска:
Міська рада:
Палац Рюміна:
Площа перед палацом:
Лозанський собор (надто грандіозний, щоб в одне фото влізти):
Оскільки собор розташований на найвищій точці Лозанни, там, звичайно ж, є оглядовий майданчик:
Стара гімназія:
Замок Сен-Мер — резиденція уряду кантону Во:
Префектура округу:
Кантональний парламент:
До речі, поблизу Лозанського собору можна побачити ось таку будівлю з дуже цікавим надписом 😆. Ні, ніякий мудак тут не живе 😊, MUDAC — це абревіатура від Musée cantonal de design et d’arts appliqués contemporain (кантональний музей сучасного дизайну та прикладного мистецтва):
Колишній шпиталь:
Будинки старого міста:
На набережній біля озера стоїть годинник, який рахує час до наступної олімпіади (в даному випадку, це літні олімпійські ігри в Парижі у 2024-му):
Готель біля озера на кінцевій станції метро:
Ото вже люблять швейцарці великі вуличні шахи:
Невеликий басейн (який в ньому сенс, якщо поруч є озеро?):
На озері встановлена скульптура у вигляді літери “C”, яка обертається навколо своєї осі:
Стилізований під замок готель Château d’Ouchy:
В Лозанні я провів надто мало часу, щоб дати об’єктивну оцінку цьому місту, але на підставі того, що я побачив, можу сказати наступне: десь місцями тут є натяки на Женеву, десь місцями на Цюрих, але багато в чому тут взагалі своя атмосфера. А отже я зробив помилку, не включивши Лозанну в свої плани, однак я скористався можливістю виправити це “на ходу”.
Ось такою і схожою і різною одночасно я побачив країну банків та годинників. Рішення проїхатися від Лугано до Женеви було абсолютно вірним, оскільки німецькомовна, франкомовна та італійськомовна Швейцарія — це три різні Швейцарії, і різниця полягає не лише в етно-лінгвістичному складі населення. Іноді навіть дивуєшся, як такі різні частини однієї країни досі тримаються разом і при цьому швейцарські німці, французи та італійці зовсім не бажають жити у своїх національних державах? Однак швейцарці — це перш за все швейцарці, усі вони, незалежно від етнічного походження, дуже пишаються своєю країною, і, напевно, вони мають на це вагому причину.
Єдиний неприємний момент в Швейцарії — це ціни. Я, звичайно, розумів, що це недешева країна, але не думав, що аж настільки. Я був впевнений, що після скандинавських країн мене вже важко буде здивувати високими цінами. Але як би там не було, подорожі — це не те, на чому варто економити. Бо, як казав Андрій Кузьменко: “яка різниця, скільки років вашим кросівкам, якщо ви гуляєте в них по Цюриху?”.
