Сінгапур — воістину унікальна країна. Разом з Ватиканом і Монако він є рідкісним випадком держави, що складається лише з одного міста. І серед цих трьох міст-держав Сінгапур — єдина країна, яка має реальну вагу на міжнародній арені та економічну незалежність (якщо не враховувати Гонконг, який за багатьма параметрами функціонує як окрема держава, але формально є частиною Китаю). Держава, яка з бідної країни третього світу перетворилася на економічно супер-успішного “азіатського тигра”.
Найцікавішим в цій історії є те, Сінгапур — чи не єдина держава в світі, яка стала незалежною не за власним бажанням. В 1963 році Сінгапур увійшов до складу Малайзії і став одним з її штатів. Однак центральний уряд в Куала-Лумпурі та місцеві сінгапурські еліти мали різне бачення щодо устрою країни. Малайці хотіли будувати національну державу, в якій вони та корінні народи острова Борнео матимуть певні привілеї. Сінгапур же хотів абсолютної рівності усіх громадян, незалежно від етнічного походження. Крім того, більшість населення Сінгапура становлять китайці, що суттєво змінило демографічний баланс Малайзії. Малайці почали побоюватися, що китайці почнуть домінувати не лише в економіці, а й в політиці. В 1964 році в Сінгапурі навіть сталися криваві зіткнення між китайською та малайською громадами. Внаслідок цього в 1965-му парламент Малайзії проголосував за те, щоб виключити Сінгапур зі складу країни — вони виходили з того, що краще позбутися “бунтівної провінції”, ніж поставити під загрозу внутрішню стабільність всієї країни. Простими словами — Малайзія сама його “вигнала”.
Варто зазначити, що очільник Сінгапура Лі Куан Ю був категорично проти відокремлення. Як би йому не подобалася політика центрального уряду Малайзії, його значно більше лякав страх перед нежиттєздатністю Сінгапура як окремої країни. Коли Малайзія виключила Сінгапур зі свого складу, він виглядав абсолютно безнадійно — маленька територія без природних ресурсів, з дефіцитом прісної води, яку доводилося купувати в Малайзії, з високим рівнем безробіття та ризиком конфліктів через етнічно неоднорідне населення. Я вже не кажу про те, що в Лі Куан Ю не було навіть власної армії, щоб захиститися від потенційних ворогів. Іронія цієї історії в тому, що в результаті цього вигнання, яке сприймалося як катастрофа, Сінгапур не лише вижив, а й успішно випередив Малайзію за рівнем життя та економічного розвитку. І провідну роль у цьому зіграв цей самий Лі Куан Ю, який став для Сінгапура “батьком нації”:
- з метою залучення іноземних інвестицій, він створив сприятливі умови для іноземного бізнесу, встановивши низькі податки та знизивши до мінімуму бюрократію;
- використовуючи географічне положення, він перетворив Сінгапур на важливий транспортний хаб, що з’єднував Європу та Азію;
- будучи переконаним, що державою повинні керувати розумні, а не “свої”, він жорстоко боровся з корупцією, саджаючи за грати навіть близьких друзів. Державним службовцям встановили високі зарплати, аби в них не було мотивації брати хабарі;
- він створив одну з найкращих систем освіти у світі. Крім того, англійська мова стала однією з державних, щоб кожен сінгапурець міг працювати з західним бізнесом;
- аби уникнути міжетнічних конфліктів, людей розселяли так, щоб в кожному етнічному кварталі жив певний відсоток громадян іншої національності. Це робилося для того, щоб вони не створювали гетто, а вчилися жити разом. Розпалювання міжетнічної ворожнечі суворо каралося;
- за дрібні адміністративні порушення, як, наприклад, сміття на вулиці, було встановлено високі штрафи. У зв’язку з цим Сінгапур часто називають “Fine City” — неоднозначний вислів, який можна перекласти або як “хороше місто” або як “місто штрафів”. І незалежно від того, як ви перекладете, це буде правдою 😊.
Втім, модель, яку запропонував Лі Куан Ю, має і деякі “темні” сторони. Одна з них — це відсутність повноцінної демократії. Формально тут є вибори та опозиція, але політична конкуренція дуже обмежена. Критикувати владу можна, але дуже обережно. Політичну систему, яка тут вибудована, часто називають “керованою демократією”, але це швидше м’який авторитаризм. Але це та ціна, яку довелося заплатити, щоб, не маючи нічого, побудувати той Сінгапур, яким ми його знаємо.
Як потрапити в Сінгапур громадянину України?
Для поїздок в Сінгапур українцям потрібна віза, але за певних обставин ця країна легко стає умовно-безвізовою. Річ у тому, що Сінгапур надає громадянам деяких країн, зокрема й України, можливість скористатися безвізовим транзитом на 96 годин (4 дні) з можливістю вийти з аеропорту. Для цього повинні бути дотримані певні умови:
- Ви повинні вилітати з Сінгапура лише літаком, вибуття іншим транспортом (наприклад, наземним транспортом до Малайзії або на кораблі до іншої країни) при такому варіанті не допускається. При цьому прибути в Сінгапур ви можете будь-яким транспортом. В вас на руках обов’язково повинен бути квиток до наступної країни, можна навіть в електронному варіанті в телефоні. Його потрібно буде показати при реєстрації на рейс, а також під час проходження прикордонного контролю.
- Це має бути саме транзит, а отже, країна, в яку ви будете вилітати з Сінгапура, повинна відрізнятися від тієї, з якої ви до нього прибудете. Тобто, наприклад, якщо ви прилетіли в Сінгапур з Малайзії, ви не можете потім вилітати також в Малайзію, це не вважатиметься транзитом, потрібно обрати якусь іншу країну. В моєму випадку маршрут був: Малайзія — Сінгапур — Гонконг.
Особисто я дуже рекомендую розглянути саме такий варіант і я поясню, чому.
По-перше, не дивлячись на те, що сінгапурську візу можна оформити через інтернет, ви не можете подати заяву на неї самостійно, це робиться через авторизовані візові центри та турагентів. Сінгапурська віза сама по собі недорога, але турагенти та візові центри беруть комісію, яка нерідко перевищує вартість самої візи. В результаті оформлення візи може вам сумарно обійтися десь в 150 доларів. На мій погляд, це забагато. Та й чи потрібна вам зайва бюрократія?
По-друге, Сінгапур надто далеко від Європи, щоб летіти туди виключно заради нього одного. Тому однозначно є сенс спланувати подорож так, щоб заодно побачити ще якісь країни. Малайзія, Індонезія, Таїланд, Гонконг — ідеальні кандидати.
По-третє, Сінгапур — маленька країна, населення якої десь на 1 мільйон перевищує фактичне населення Києва. Крім того, основні туристичні локації тут розташовані досить компактно, а отже, 4-х днів, як на мене, достатньо щоб все тут побачити (я був лише два дні і мені вистачило, хоча я був би абсолютно не проти затриматися ще).
❗Але хочу попередити про один важливий нюанс. Про це ніде не пишуть, але я чув це від перевірених людей. Якщо ви плануєте скористатися 96-годинним безвізовим транзитом, не літайте лоукостерами! Чомусь деякі лоукостери не визнають цього правила і є висока ймовірність того, що вам просто відмовлять у посадці на літак.
Незалежно від того, чи плануєте ви отримувати візу, чи ні, вам за 1-3 дні до прибуття потрібно буде заповнити електронну картку прибуття (як у випадку з Малайзією). Вона заповнюється на сайті https://eservices.ica.gov.sg/sgarrivalcard/.
Прикордонний контроль проходиться легко і швидко — через автоматизовані турнікети, де ви просто скануєте паспорт (як в Малайзії). У разі потреби прикордонник сам до вас підійде, якщо, наприклад, потрібно буде перевірити підстави для в’їзду. Оскільки я в’їжджав по безвізовому транзиту, у мене перевіряли квиток, з якої країни я прилетів, а також квиток до наступної країни, після чого відкрили турнікет.
Валюта
Сінгапурський долар приблизно дорівнює 34 грн.
Роумінг
Вигідних тарифів для цієї країни наші оператори не надають.
Розетки
Розетки тут британського типу (як і в більшості інших колишніх британських колоній).
Таксі
Uber та Bolt тут не працюють, використовуйте місцевий сервіс Grab. Дорожній рух тут лівосторонній, як у Великій Британії.
Що ж, погнали!
Я так давно хотів побувати в Сінгапурі, що коли я приземлився, пройшов прикордонний контроль і забрав валізу, у мене в голові промайнула відома цитата Ільфа і Петрова: “ну вот и сбылась мечта идиота!” 😁. Я їхав в таксі до готелю і не міг повірити, що я сюди нарешті потрапив! Таксист розповідав, наскільки Сінгапур чистий та безпечний, де варто побувати, а я з нетерпінням чекав, коли нарешті побачу в реалі всі ті відомі локації цієї країни, які раніше бачив лише в інтернеті. І я готовий вам детально все розказати та показати.
Downtown та околиці
Почати знайомство з Сінгапуром логічно саме з його центру. Саме тут він демонструє себе таким, яким його рекламують.
Тут знаходиться добре відомий усім нам готель Marina Bay Sands у вигляді трьох хмарочосів з “кораблем” на даху, який їх з’єднує:
Прямо поруч із ним ми бачимо другу відому візитівку Сінгапура — Музей мистецтва та науки, побудований у формі лотоса:
На кораблеподібному даху готелю Marina Bay Sands є басейн та оглядовий майданчик. Басейн доступний виключно тим, хто проживає в цьому готелі, а от оглядовий майданчик доступний усім бажаючим. Не безкоштовно, звичайно, квиток коштує 35 сінгапурських доларів, придбати можна через інтернет на сайті https://www.marinabaysands.com/attractions/search.html.
В перший день погода була не дуже (ці фото вище зроблені наступного дня) — було похмуро і час від часу йшов короткочасний дощ. А коли я дійшов до Marina Bay Sands, погода геть зіпсувалася — почалася сильна злива. Тож я зайшов всередину, щоб перечекати. Проходить пів години, а зливі кінця-краю не видно, і я не знаю, що мені робити, бо хочеться піднятися на оглядовий майданчик, а квитки продаються під конкретний часовий проміжок. На годиннику 13:30 і я вирішив на власний страх і ризик придбати квиток на 14:30, сподіваючись, що злива до того часу скінчиться. Дощ почав стихати навіть трохи раніше, і оскільки не було великого ажіотажу, я зміг потрапити наверх на 15 хвилин раніше. Ось як виглядає Сінгапур звідти:
А з іншого боку видніються Сади біля затоки (Gardens By The Bay):
Ось так Marina Bay Sands виглядає вночі. Щоночі тут відбувається світломузичне шоу з фонтанами, але, як на мене, воно не настільки видовищне, як в Дубаї:
А тепер прогуляємось по Gardens By The Bay:
А ось так сади виглядають вночі. Тут, до речі, через 45 хвилин після світломузичного шоу на Marina Bay проводиться своє шоу — штучні дерева Supertrees переливаються під музику різними кольорами:
Хмарочоси центру міста:
Колишня будівля сінгапурської митниці, зараз там ресторани:
На набережній поруч з хмарочосами знаходиться ще один символ Сінгапура — Мерлайон, міфічна істота з головою лева та тілом русалки. Назва походить від англійського слова “Merlion”, яке утворене від “mermaid” (“русалка”) та “lion” (“лев”). Лев символізує силу, в той час як риб’яче тіло — зв’язок Сінгапура з морем:
Неподалік зустрів цікавого птаха. Це — майна яванська. На своїй батьківщині, тобто на острові Ява, вони сьогодні під загрозою зникнення, але в Сінгапурі їхня популяція процвітає:
Театр “Еспланада”, який своїм зовнішнім виглядом трохи нагадує дуріан — найвідоміший фрукт Сінгапура та Малайзії, який славиться тим, як він смердить 😁:
Міст Helix:
Вночі він виглядає цікавіше:
Ще хмарочоси:
Guoco Tower — найвищий хмарочос Сінгапура:
50-поверховий житловий комплекс The Pinnacle @ Duxton — найвищий в світі проект державного житла. Представляє собою 7 будинків, з’єднаних між собою мостами на 26-му та 50-му поверхах:
26-й поверх цього комплексу доступний лише його мешканцям, а оглядовий майданчик на 50-му відкритий для відвідувачів за 6 сінгапурських доларів. Сюди я піднявся на другий день свого перебування в Сінгапурі. Була хороша погода, і я ще думаю — чи може ще раз піднятися на Marina Bay Sands, чи спробувати щось інше? Врешті решт обрав The Pinnacle @ Duxton. Краєвиди звідси, щоправда, не настільки вражаючі, як з Marina Bay Sands, але за 6 сінгапурських доларів не так вже й погано:
Поруч із цим житловим комплексом посадили дерево на честь Лі Куан Ю:
Вивіска на одному з будинків просто відпад — “Ми купуємо мотлох і продаємо антикваріат. Деякі придурки купують, деякі продають” 😁:
Але центр Сінгапура — це не лише хмарочоси, футуризм та сади. Поруч з усім цим добром знаходиться район з колоніальною забудовою, яка повертає нас в часи, коли Сінгапуром керували британці. Зокрема готель Fullerton:
Зараз перейдемо по цьому мосту через ріку Сінгапур і побачимо щось цікавіше:
І ось він — театр “Вікторія”, один з найцікавіших зразків того, що тут свого часу побудували британці:
Сінгапурський крикетний клуб:
Національна галерея Сінгапура — яскравий приклад британської неокласики:
Колишня будівля парламенту, де зараз знаходиться будинок мистецтв:
Колишній офіс генерального прокурора:
Собор святого Андрія — найстаріший англіканський собор в Сінгапурі:
Молодь щось масово святкує. Цікаво, що:
Музей азійських цивілізацій:
Готель Raffles:
Військовий меморіал, який вшановує пам’ять загиблих під час японської окупації в Другій світовій війні:
Пам’ятник Стемфорду Раффлзу — засновнику Сінгапура. Саме в цьому місці він тут вперше висадився 28 січня 1819 року:
Вид на хмарочоси з берегів ріки Сінгапур:
Мости через ріку:
Пам’ятник в’єтнамському лідеру Хо Ші Міну:
Можна в шахи зіграти:
Вздовж ріки багато колективних пам’ятників:
Біля одного з мостів є ще ось така скульптура у вигляді кішки і двох кошенят 😸😸😸:
Колишній монастир CHIJMES:
Готель The Capitol Kempinski:
Національний музей Сінгапура:
Vanguard Building:
Поруч з цією будівлею проходить Вірменська вулиця (звідки ж тут вірмени взялися?):
Дитячий музей:
Масонський зал:
Стара вірменська церква:
Іноді так і хочеться сказати, що Сінгапур — це Європа 😊.
В цьому, до речі, спостерігається основний контраст між колоніальною архітектурою Сінгапура і Куала-Лумпура. В Куала-Лумпурі британці намагалися надати своїм будівлям місцевого колориту — в забудові навколо площі Merdeka та в районі старого залізничного вокзалу простежуються ісламські мотиви. В Сінгапурі ж колоніальна архітектура центрального району практично не відрізняється від того, що ми звикли бачити в Європі. Ці будівлі радше підкреслювали присутність Британії в Азії. Ну і не треба забувати, що етнічно Сінгапур — переважно китайське місто, малайці тут завжди були меншістю. Відповідно іслам не був домінуючою релігією, і у британців не було потреби підлаштовуватися під ісламський контекст.
І головне — зверніть увагу на те, в якому ідеальному стані збереглися ці будинки! Вони ж блищать немов нові! Я просто в шоці (в хорошому сенсі цього слова)!
Сінгапурська китайська торгова палата:
Центральна пожежна станція:
Відділення поліції:
Сучасна мечеть на вулиці Bencoolen:
Ще трохи європейської архітектури на тій самій вулиці:
Церква святого Йосипа:
Індуїстський храм на вулиці Waterloo:
Поруч з ним на тій самій вулиці — один з найшановніших китайських храмів:
Пам’ятник на перехресті Альберта:
Ми вже немало побачили, але центральний район — це насправді лише невелика частина Сінгапура, хоча для багатьох мандрівників він на цьому і закінчується. Але для того, щоб повноцінно відчути дух цього міста, треба також обов’язково побувати в етнічних районах.
Коли Стемфорд Раффлз заснував на території сучасного Сінгапура торговий порт, британська адміністрація вирішила організувати місто за етнічним принципом, щоб легше керувати населенням. Так в Сінгапурі з’явилися райони для китайців, малайців, індійців та європейців. Місто швидко розвивалося, і сюди в пошуках кращого життя переїжджало багато людей з Китаю, Малайзії та Індії. Нові мігранти селилися поруч із земляками, оскільки це полегшувало адаптацію в новій країні.
Саме китайці, малайці та індійці-таміли сьогодні є основними етнічними групами Сінгапура. В країні чотири офіційних мови — англійська, китайська, малайська і тамільська. На практиці ж в публічному просторі домінує англійська і китайська. Надписи двома іншими мовами, звісно, теж зустрічаються, але нечасто.
Як я вже розповідав раніше, після того, як Сінгапур став незалежною державою, влада змішувала населення в різних районах, щоб уникнути утворення гетто та поліпшити взаємодію між різними етнічними групами. Тому сьогодні ці райони не є повною мірою етнічними, але кожний з них зберіг культурну ідентичність, пов’язану з тим народом, який його розбудовував. І зараз ми пройдемося вулицями цих районів.
Kampong Glam
Kampong Glam — мусульманський район, де історично селилися малайці та торговці з арабських країн. Сьогодні це торговий район, де можна купити текстиль, арабські та іранські килими, турецькі солодощі і багато інших ништяків, що асоціюються з мусульманським світом.
Головним символом цього району є Султанська мечеть:
Від мечеті тягнеться вулиця Bussorah, половина якої є пішохідною, і в тій пішохідній зоні розташовано багато сувенірних магазинів та ресторанів турецької кухні. А також багато гарної архітектури:
А на фоні видніються хмарочоси:
Креативне підвіконня:
Інші вулиці району Kampong Glam:
Уся ця архітектура теж побудована за часів британського панування, але на відміну від європейської забудови центрального району, в етнічних районах усе будували місцеві мешканці.
Вулиця Маскатська:
Мечеть Malbar:
Арабська школа:
Готель The Sultan:
Цікава мечеть, що нагадує церкву:
В цьому районі можна знайти відносно недорогі готелі, але майте на увазі, що оскільки поруч є мечеті, вас вранці може розбудити спів муедзина (мені особисто не заважало). Ну і оскільки це мусульманський район, в багатьох ресторанах може бути відсутній алкоголь, але в деяких він є.
А ще, можливо, ви десь тут зустрінете кота 😸:
Little India
Як можна зрозуміти з назви, зараз ми підемо в індійський район. Сьогодні він також є торговим районом, де продають індійські солодощі, приправи, національний одяг, золото і багато іншого.
Тут також є цікава мечеть:
Колишній будинок китайського бізнесмена Тань Тен Ніа — остання китайська вілла індійського району, що вціліла:
Індуїстський храм:
Сквер зі скульптурами слонів і корів:
Індійський мурал:
Тут часто зустрічаються надписи тамільською мовою, зокрема на вуличних вказівниках:
На деяких будинках вішають рекламні банери з зображенням гарних індійських дівчат. Шкода лише, що ці картинки не мають нічого спільного з реальністю (на тих індусок, яких бачиш на вулицях, без сліз не глянеш):
Торговий центр Little India Arcade:
Загалом архітектура району Little India не надто відрізняється від мусульманського кварталу — майже такі самі шоп-хауси (shop houses) — двоповерхові або іноді триповерхові будинки, де на нижньому поверсі знаходиться магазин чи якийсь інший заклад, а на другому (і за наявності третьому) — житлові приміщення. Різниця лише в тому, як їх розмальовують:
Індійський пам’ятник:
Chinatown
А зараз, як ви, напевно, знову здогадалися, ми підемо в китайський квартал.
Знову ті самі шоп-хауси — такі однакові, але водночас такі різні, що їх можна розглядати годинами:
Тут бувають навіть 4-поверхові:
Вулиця New Bridge Road:
Китайський мурал:
В Сінгапурі я вперше в житті побачив автомат для приготування свіжовичавленого соку. В нього закладено фрукти (в даному випадку яблука, але є ще автомати з апельсинами), ви платите гроші і він вам з тих фруктів робить сік:
Головною візитівкою китайського району є ось цей храм:
Хоч ми зараз в китайському районі, тут є також і індуїстський храм (пам’ятаєте історію про те, як Лі Куан Ю змішував населення?):
І навіть невелика мечеть:
Вулиця Telok Ayer — одна з найстаріших вулиць Сінгапура. Колись саме тут проходила берегова лінія, сюди причалювали човни з першими емігрантами. Різні громади будували тут свої храми, через що вулиця стала символом релігійної толерантності Сінгапура. Ось, наприклад, мечеть Al-Abrar, побудована мусульманами з південної Індії:
А ось один з найстаріших китайських храмів Сінгапура:
Nagore Dargah — колишня мечеть, наразі центр індійської мусульманської спадщини:
Китайська методистська церква:
Оскільки Сінгапур складається лише з одного міста, тут немає сіл. А тому не дивуйтесь, якщо ви посеред міста зустрінете когута, що гуляє по асфальту:
Katong
І наостанок покажу вам район Katong, який іноземні туристи часто оминають, оскільки в путівниках та travel-блогах про нього дуже нечасто згадують. Крім того, цей район розташований трохи далеко від центру Сінгапура, тому він часто опиняється поза увагою туристів. Але сюди з центру можна дуже легко доїхати на автобусі десь за півгодини.
На громадському транспорті Сінгапура хочу зупинитися окремо. Як би парадоксально це не звучало, але попри те, що Сінгапур — досить велике місто, я тут жодного разу не їздив на метро. Тут на дорогах майже ніколи не буває заторів, а отже навіщо їхати під землею, якщо можна отримувати задоволення, роздивляючись Сінгапур з вікна двоповерхового автобуса?
Так, тут багато двоповерхових автобусів, британське минуле дає про себе знати. Сисетма оплати також схожа на британську — заходите через передні двері, оплачуєте карткою, і на виході знову прикладаєте картку до термінала, щоб система списала гроші залежно від того, як далеко ви поїдете.
Ви можете спитати: а як так, що в 6-мільйонному місті на дорогах немає заторів? Річ у тім, що тут діє дуже жорстка транспортна політика, влада штучно обмежує кількість авто на дорогах, намагаючись розвивати громадський транспорт. По-перше, держава встановлює квоту на нові автомобілі, обмежуючи їхню кількість. По-друге, щоб купити автомобіль в Сінгапурі, треба отримати спеціальний дозвіл, який видається лише на 10 років і нерідко коштує навіть більше, ніж сам автомобіль. Отже, мати власне авто в Сінгапурі — це надто дороге задоволення, і багатьом це просто невигідно. Так, в деякому сенсі держава створює перешкоди бажаючим мати власне авто, але ж, як то кажуть, десь Бог дав, десь взяв.
Гаразд, давайте повернемося до району Katong. Цей район є центром перанаканської культури — унікальної гібридної культури, яка є продуктом змішаних китайсько-малайських шлюбів. Колись, так давно, що вже ніхто й не пам’ятає, китайські торговці утворювали шлюби з малайськими жінками в Сінгапурі та портових містах Малайзії. В ті часи іслам не був настільки жорстко прив’язаний до малайської ідентичності, тож для малайок не було проблемою вийти заміж за немусульманина, чого не скажеш про сьогодення. В їхній культурі поєдналися китайські родинні та релігійні традиції, малайська мова та частина побуту, а також європейські колоніальні впливи. Перанакани не вважаються повністю ані китайцями, ані малайцями, це окрема етнокультурна група. До речі, Katong ніколи не був офіційно виділений колоніальною владою Сінгапура як етнічний район, на відміну від Chinatown, Little India та Kampong Glam. Він, можна сказати, сформувався “природним” шляхом.
Що стосується архітектури району Katong, то вона тут представлена тими самими шоп-хаусами, що й інші етнічні райони, але з деякими особливостями. Фасади будинків тут прикрашені керамічною плиткою з орнаментами та пофарбовані переважно в пастельних кольорах:
Найбільш “інстаграмною” локацією цього району є вулиця Koon Seng Road. Тут розташовані так звані “райдужні будинки” (rainbow houses) — розташовані в ряд однакові різнокольорові будинки з пастельними фасадами:
На одному з будинків вулиці Joo Chiat Road на одному з будинків намалювали мурал з котами, теж в пастельних тонах 😸😸😸:
В нашому березневому турі Південно-Східною Азією Сінгапур був саме тією країною, яку я найбільше хотів побачити, і саме вона справила на мене найсильніше враження. Коли я їхав в таксі до аеропорту, в мене був настрій як в тому інтернет-мемі: “вообще не хочу уезжать из Сингапура!..” 😊.
Особливо вразило те, як тут доглядають за архітектурною спадщиною. Я писав дещо схоже про Відень, але якщо у Відні все ідеально чисто, то в Сінгапурі все буквально вилизано до стерильного блиску! Таке враження, ніби ті будинки підфарбовують ледве не щодня, і це стосується не лише колоніальних британських будівель, а й шоп-хаусів в етнічних районах.
Лі Куан Ю не просто побудував процвітаючу високорозвинену державу, не маючи майже нічого. Він провів тут успішний соціальний експеримент, який відкрив у народів Сінгапура ті якості, які часто залишаються в тіні в їхніх національних державах. Виявляється, що китайці можуть бути успішними і в економіці, і в політиці, без тиску з боку комуністичної партії як в Китаї. Виявляється, що малайці можуть комфортно жити в абсолютно світській державі і при цьому залишатися собою, не впадаючи в релігійні крайнощі як в Брунеї. А індуси, як виявилося, вміють жити без антисанітарії як в Індії. І, що не менш важливо, ці народи, які історично та культурно не мають нічого спільного, тут здатні не просто співіснувати, а разом працювати на благо однієї держави, сприймаючи її як спільну батьківщину.
Знаєте, чого я в Сінгапурі найбільше боявся? Ні, не того, що у мене щось вкрадуть, чи щось таке. Це дуже безпечна країна. Я боявся, що зараз прокинуся і виявиться, що мені усе це просто наснилося 😁. Бо в цій країні все виглядає настільки ідеальним, що часом думаєш, що такого просто не може бути. Сінгапур настільки зачарував, що я навіть не звертав уваги на те, що тут ціни як в Швейцарії — для мене ніби перестало мати значення, яку суму і за що я віддам. Гроші я зароблю ще не раз, а от чи випаде мені шанс побачити Сінгапур знову?..
