Наприкінці свого березневого азійського туру я полетів на один день в Шанхай — найбільше місто Китаю за чисельністю населення. Цим самим я досягнув чергової ювілейної цифри — Китай став 60-ю країною, яку я відвідав. Ви можете сказати: “так ти ж був до цього в Гонконзі і Макао, а це що, хіба не Китай?”. Так, формально це теж Китай, але Гонконг, Макао і основний (mainland) Китай — це, як кажуть в Одесі, три великі різниці. Звісно, якщо рахувати виключно незалежні країни, то цифра буде трохи меншою. Але ви вже, напевно, в курсі, що я для підрахунку кількості відвіданих країн використовую принцип UN+ (ООН+). Ідея полягає в тому, що окрім незалежних держав-членів ООН я також рахую наступне:
- держави, які не є членами ООН, але мають статус спостерігачів (наприклад, Ватикан);
- держави з обмеженим визнанням (наприклад, Косово). Невизнані утворення на кшталт Північного Кіпру чи Придністров’я не рахую;
- самоврядні території, які перебувають під управлінням інших держав, але адміністративно відокремлені від метрополії (наприклад, Гібралтар). Іншими словами — те, що раніше називалося колоніями.
Саме тому в моєму списку Гібралтар, Гонконг та Макао фігурують окремими пунктами. У фотозвіті про Гібралтар я вже пояснював, чому я колонії рахую окремо. Погодьтеся — в цьому є певний сенс. Адже якщо, наприклад, ви побували в Пуерто-Рико, не можна впевнено стверджувати, що ви були в США, оскільки ця територія хоч і перебуває під управлінням США, вона не включена до їх складу. Або взяти, наприклад, Гібралтар або Кайманові острови — вони є британськими заморськими територіями, але не є частиною самої Британії як метрополії. Це особливі території, які в своєму статусі застрягли десь між широкою автономією та незалежністю. Вони не мають повного суверенітету, але водночас вони є надто самостійними, щоб вважати їх просто регіонами метрополій.
Що стосується Гонконгу та Макао — тут ситуація дещо цікавіша. Після їх повернення під суверенітет Китаю вони формально перестали бути колоніями, ставши невід’ємною частиною Китаю на правах спеціальних адміністративних районів. Але не так важливо, як це формально називається, оскільки по факту їхній статус мало чим відрізняється від того самого Гібралтару. Більш того, в деяких аспектах вони мають навіть більше самостійності:
- якщо гібралтарський фунт фактично є різновидом британського фунта, то валюти Гонконгу та Макао є повністю самостійними і жодним чином не прив’язані до китайського юаня;
- Гонконг та Макао є членами Світової Організації Торгівлі як окремі суб’єкти, подібно до того, як в радянські часи Україна та Білорусь були членами ООН окремо від Радянського Союзу. Цього не скажеш про Гібралтар та інші території зі схожим статусом — вони не мають таких повноважень;
- якщо, наприклад, візова політика британських колоній більш-менш синхронізована з метрополією, то Гонконг і Макао можуть мати безвізовий режим з країнами, з якими в Китаю майже “холодна війна”. Китай взагалі не втручається в те, як Гонконг і Макао формують списки “дружніх країн”.
З огляду на вищезазначене можемо сміливо зараховувати Гонконг і Макао як окремі країни, а тому Китай (той, який материковий) стає у мене ювілейною країною номер 60!
Перш, ніж я покажу вам Шанхай, дам вам кілька практичних порад, які вам точно знадобляться, якщо ви захочете поїхати в Китай. Адже Китай — це не просто інша країна, це інший світ, де панує “своя атмосфера”, а тому сюди треба їхати підготовленими заздалегідь, щоб ваше перебування було максимально комфортним.
На відміну від Гонконгу, який для нас є безвізовим, та Макао, де візу видають по прибуттю, для поїздок в материковий Китай громадянам України потрібно заздалегідь оформити візу. Але навіть тут є послаблення, які за певних умов дозволяють потрапити в Китай без візи.
Річ у тому, що громадяни деяких країн, до числа яких також входить і Україна, мають право на 10-денний безвізовий транзит з правом вийти з аеропорту. Основні правила полягають в наступному:
- це має бути саме транзит, тобто країна, в яку ви будете потім вилітати з Китаю, повинна відрізнятися від тієї, звідки ви прилетіли. В Сінгапурі діє схоже правило. Тобто:
Куала-Лумпур → Пекін → Токіо — ✅ підходить;
Куала-Лумпур → Пекін → Куала-Лумпур — ❌ не підходить;
Куала-Лумпур → Пекін → Шанхай → Токіо — ❌ не підходить.
Хочу також звернути вашу увагу на те, що оскільки Гонконг і Макао мають окрему міграційну політику, для материкового Китаю ці території з міграційної точки зору позиціонуються як, грубо кажучи, інші країни. Те саме стосується і Тайваню. Іншими словами, переліт з Гонконга в материковий Китай чи навпаки не є внутрішнім перельотом, тому для отримання безвізового транзиту допускаються такі варіанти маршруту, як, наприклад:
Гонконг → Шанхай → Сеул ✅
Бангкок → Пекін → Тайбей ✅
Гонконг → Гуанчжоу → Макао ✅
Я особисто летів в Шанхай з Гонконга, а наступного дня вилітав до Гельсінкі, де у мене була пересадка до Кракова.
На відміну від Гонконга, в материковому Китаї громадян України не викликають на допит. В моєму випадку все пройшло досить легко — прикордонник спитав, чи є в мене віза, на що я відповів, що прилетів на один день і хочу скористатися безвізовим транзитом. Він попросив мене показати квиток до Гельсінкі, я показав в телефоні, після чого в мене зняли відбитки пальців і вклеїли мені в паспорт наклейку, що мені дозволено перебування в Китаї протягом 24 годин. Ну а більше мені й не треба було, оскільки я вилітав ввечері наступного дня. - Безвізовий транзит доступний лише у деяких великих містах, наразі їх близько 60, повний список можна знайти тут: https://www.chinatravel.com/guide/visa/240-hour-visa-free-in-china. Зверніть увагу, що безвізовий транзит дає право перебувати лише в межах дозволеної адміністративної зони, зазвичай це одна провінція або кілька сусідніх провінцій. Тобто якщо ви прилетіли в Шанхай, ви не можете сісти на поїзд і поїхати в Пекін, це буде порушенням міграційного законодавства з юридичними наслідками. Однак якщо вам дадуть транзит на 24 години, то можна пересуватися по всій країні без обмежень, але самі розумієте, за такий час далеко не поїдеш.
Якщо під час перебування в Китаї ви плануєте жити в друзів або орендувати квартиру на AirBnb, вам потрібно буде протягом 24 годин після прибуття зареєструватись у відділенні поліції за місцем проживання. Якщо ви будете жити в готелі — нічого робити не потрібно, готель сам передасть ваші дані.
За кілька днів до прибуття потрібно також заповнити електронну картку прибуття на сайті: https://s.nia.gov.cn/ArrivalCardFillingPC/entry-registation-home.
1 долар США приблизно дорівнює 7 юанів.
Увага!
Звертаю вашу увагу на те, що в Китаї прийом карток Visa та MasterCard дуже обмежений. Тут домінує власна платіжна система UnionPay і більшість терміналів налаштовані лише на неї.
Термінали, що підтримують Visa/MasterCard, є переважно в дорогих готелях та великих магазинах. Турнікети шанхайського метро також дозволяють здійснити оплату такими картками. Банкомати зазвичай вміють працювати з Visa та MasterCard, тому зняття готівки не буде проблемою.
Це пов’язано з тим, що по-перше, юань не є вільноконвертованою валютою, а по-друге, Китай суворо контролює рух грошей в країні. Тому іноземним платіжним системам тривалий час доводилось виконувати внутрішні транзакції в юанях через місцевих посередників, що збільшувало комісії. Як наслідок, для багатьох магазинів було просто невигідно використовувати Visa та MasterCard і встановлювати обладнання для прийому цих карток.
То що ж робити, якщо магазин не приймає Visa/MasterCard?
Ні, бігти в банкомат знімати готівку не обов’язково. Встановіть мобільний застосунок Alipay, це місцевий застосунок для мобільних платежів. Насправді не лише для мобільних платежів, це взагалі дуже корисний інструмент, який, образно кажучи, “вміє все”. Але про це трохи згодом. Так от, Alipay вміє працювати з іноземними платіжними системами, і до нього можна прив’язати картку Visa або MasterCard. Оплата через Alipay здійснюється по QR-коду, тут є два способи:
- Ви генеруєте QR-код застосунком Alipay, продавець його зчитує спеціальним сканером і з вашої картки списується потрібна сума.
- Якщо в продавця є роздрукований на папері статичний QR-код, ви скануєте його самі і самі вводите потрібну суму.
Не бійтеся, що можете з чимось не розібратися, якщо що — вам все покажуть і підкажуть.
Існує також WeChat Pay — ще одна система мобільних платежів, яка працює аналогічним чином і також підтримує Visa і MasterCard, але там для іноземців реєстрація ускладнена, тому краще використовуйте Alipay.
Як варіант, можете ще оформити картку UnionPay, якщо ваш банк надає таку можливість, але я не бачу в цьому сенсу, оскільки є Alipay (особисто мені його вистачало).
Наші оператори не надають в Китаї вигідних тарифів для роумінгу. Мене в черговий раз врятував польський оператор.
Ви, напевно, чули про “Великий китайський фаєрвол” (Great Firewall)?
В Китаї інтернет жорстко цензурується, більшість звичних нам сайтів та сервісів тут заблоковані, зокрема:
- соціальні мережі: Facebook, Instagram, Twitter тощо;
- практично всі звичні нам месенджери: Telegram, WhatsApp, Facebook Messenger, Signal, Viber. Раніше хоча б Skype працював, але минулого року Microsoft припинив роботу цього сервісу;
- Google та пов’язані з ним сервіси: YouTube, Google Drive, Google Docs, Google Maps, Google Translate, Play Store, Gemini тощо;
- Wikipedia;
- ChatGPT;
- онлайн-версії західних ЗМІ: BBC, The New York Times, Bloomberg, CNN, Deutsche Welle тощо.
І це ще не повний список.
Серед західних інтернет-сервісів тут працює пошукова система Microsoft Bing, хмарне сховище Microsoft OneDrive (правда, не завжди стабільно), деякі сервіси Apple, зокрема месенджер iMessage та сервіс відеодзвінків FaceTime і т. ін. Отже якщо у вас та ваших родичів iPhone, ви зможете бути на зв’язку без “танців з бубном”.
Що ж стосується заблокованих сервісів, то блокування можна обійти за допомогою VPN. Втім далеко не всі VPN-сервіси тут працюють, оскільки їх також намагаються блокувати, тому перед прибуттям до Китаю встановіть про всяк випадок декілька різних застосунків для VPN.
Якщо ж у вас є SIM-картка іноземного оператора з вигідними тарифами на роумінг в Китаї, то раджу використовувати цю опцію, щоб не залежати від VPN. В такому разі весь трафік буде іти через країну вашого оператора, а не через Китай, відповідно “Великий китайський фаєрвол” не зможе вам нічого заблокувати. Як я вже казав, я користувався роумінгом від свого польського оператора і в мене все працювало.
І ще: від Google-карт в Китаї користі небагато, вони зможуть вам побудувати пішохідний маршрут, але не покажуть, як кудись дістатися на громадському транспорті. Тому раджу використовувати китайський застосунок Amap, там усе це працює.
Отже, встановіть обов’язково собі на телефон наступні застосунки:
- Alipay — мобільні платежі, таксі, перекладач та багато іншого;
- Amap — місцевий аналог Google-карт;
- кілька VPN-клієнтів (Surfshark станом на 2026 рік працює, шукайте актуальну інформацію в інтернеті).
Все це потрібно встановити ДО вашого прибуття в Китай, особливо VPN-клієнти, бо магазин Android-застосунків Google Play Store там без VPN не буде працювати.
Готелі в Китаї краще шукати на місцевому агрегаторі Trip.com, а не на звичному нам Booking.com. Booking.com в Китаї нормально працює, але на Trip.com вибір готелів більший і ціни можуть бути нижчими.
В Китаї розетки австралійського типу, тому не забудьте взяти адаптер.
Uber і Bolt в Китаї не працюють, тут використовується власний сервіс DiDi, який працює за аналогічним принципом. В застосунку Alipay є вбудований міні-додаток DiDi Travel, таксі можна викликати прямо звідти, нічого додатково встановлювати не потрібно.
Я чув багато страшилок, що в Китаї ніхто не знає англійської, але все виявилося не так страшно, як я собі уявляв. Не скажу за весь Китай, але конкретно в Шанхаї англійською мовою досить непогано розмовляють, особливо в туристичних районах. Тут один з найвищих рівнів володіння англійською в материковому Китаї. Але якщо молодь та люди середнього віку щось на якомусь рівні знають, то старше покоління вкрай рідко володіє іноземними мовами. Працівники невеликих ресторанів та магазинів за межами туристичних районів ймовірніше за все вас також не будуть розуміти. Те ж саме можна сказати і про таксистів — більшість з них також не знають англійської, тому бажано, щоб ви могли показати водію адресу, написану китайською мовою, або хоча б точку на карті. Що стосується персоналу аеропортів та готелів, то з ними немає бути проблем.
Тепер, коли ми розібралися з важливими питаннями, давайте подивимося, що можна побачити в Шанхаї за один день.
В Шанхай я прилетів пізно вночі. Прокинувшись наступного дня, я виселився з готелю, залишив валізу на ресепшені, і пішов на набережну The Bund, звідки відкривається панорама ділового району міста:

На цьому фото можна побачити одразу кілька символів сучасного Шанхаю. Зліва розташована телевізійна вежа Oriental Pearl Tower. Справа ми бачимо високий “закручений” хмарочос Shanghai Tower, побудований у 2015-му, який є найвищим в Китаї та третім найвищим у світі. А трохи зліва від нього знаходиться хмарочос у вигляді відкривачки для пива — Шанхайський світовий фінансовий центр. Його побудували в 2008-му і на той момент саме він був найвищим в Китаї. Зараз він лише 7-й найвищий в країні та 12-й найвищий у світі.
Ось тут Shanghai Tower навіть краще видно:

На жаль, через брак часу я в Шанхаї на жодний хмарочос так і не піднявся. Якби я затримався тут довше, ніж на день, я б обов’язково це зробив, але я досягнув певної “контрольної точки” — тепер я можу сказати, що бачив трійку найвищих хмарочосів світу. На даний час це Burj Khalifa (Дубай), Merdeka 118 (Куала-Лумпур) та Shanghai Tower (Шанхай). Але цей список може змінитися найближчим часом, бо в 2028-му в Джидді (Саудівська Аравія) планують добудувати Jeddah Tower, який має перевершити Burj Khalifa за висотою. Однак Саудівська Аравія в моїх планах також є, тому коли цей хмарочос добудують, я думаю, я швидко відновлю свій статус людини, яка бачила три найвищих хмарочоса світу 😉.
Але не будемо гадати, що коли і як буде, тому повернемося до Шанхаю, а саме — до набережної The Bund. Вздовж неї сконцентровано багато європейської архітектури. Дивлячись на ці будівлі, так і хочеться сказати, що Шанхай — це Європа 😊:
















Є кілька натяків на США:


Навіть поставили скульптуру бика, як в Нью-Йорку на Wall Street:

Ви можете спитати: а звідки взагалі тут стільки цього європейсько-американського архітектурного добра? Хочеться сказати, що це наслідки колоніального минулого, однак це буде не зовсім правильно, оскільки Шанхай формально не був колонією. Але фактично він в певному сенсі таки був частково колонізований. Річ у тому, що після поразки Китаю в Першій опіумній війні він під тиском Заходу змушений був відкрити деякі порти для іноземної торгівлі, і Шанхай став одним із головних хабів. Іноземцям дозволялося жити і працювати в місті на особливих умовах, що з часом призвело до появи так званих іноземних концесій. Вони являли собою спеціальні райони з екстериторіальним статусом — формально вони визнавалися китайською територією, але фактично повністю підпорядковувалися іноземним державам. На їхній території не діяло китайське законодавство, китайська поліція не мала права туди заходити, натомість там функціонувала своя поліція, суди, школи та інші інституції. Насамперед свою присутність тут закріпили Велика Британія, США, Франція, а трохи згодом і Японія, хоча її вплив був менш помітним. Було створено три окремі концесії — американську, британську та французьку, але згодом американська та британська були об’єднані в Міжнародний сетлмент, де окрім американців та британців могли жити і працювати громадяни інших держав. Французи зберегли свою концесію окремо. Набережна The Bund якраз була частиною Міжнародного сетлменту, тож не дивно, що всю цю архітектуру будували європейці та американці, орієнтуючись на знайомі їм стилі.
Така ситуація тривала не вічно — в першій половині XX століття концесії почали поступово втрачати свій особливий статус. Поворотним моментом став 1941 рік, коли Японія повністю окупувала Шанхай, фактично поклавши край західному контролю над містом. В розпал війни в 1943-му США та Велика Британія офіційно відмовилися від екстериторіальних прав, щоб підтримати Китай як союзника у боротьбі з Японією. Фінальну крапку в цій історії поставила перемога комуністів в громадянській війні в Китаї в 1949-му — концесії були остаточно ліквідовані, а іноземна власність націоналізована.
Іронія полягає в тому, що ці колишні концесії, які раніше називали символом національного приниження, сьогодні є однією з найпопулярніших туристичних атракцій Шанхаю. Навіть китайці з інших регіонів приїжджають сюди, щоб побачити Європу, не виїжджаючи за межі своєї країни.
Загальний вид набережної The Bund:

Вежа погоди:

А вулиця Нанкінська (Nanjing Road) за своєю атмосферою так взагалі дуже нагадує Times Square в Нью-Йорку:



Тут навіть є великий концептуальний магазин M&M’s World, схожий на той, що є в Нью-Йорку на Times Square, з величезним вибором солодощів, які ви не знайдете в звичайному супермаркеті. Це єдиний такий магазин в усій Азії:

Йдемо далі Нанкінською вулицею:














Якщо у вас європейська зовнішність, то будьте готові, що до вас на цій вулиці, а також в інших туристичних місцях, будуть чіплятися усякі “хунвейбіни” (це я їх так називав 😊), які будуть намагатися вам щось впарити — шкіряні вироби, точні копії швейцарських годинників та інше.
Great World — будинок, побудований в 1917 році, який являє собою суміш європейського та китайського стилів. Мені особисто він чимось нагадав Іспанію:

Народна площа (People’s Square) — географічний та символічний центр Шанхаю. В часи, коли в місті існували іноземні концесії, британці побудували тут великий іподром. Після приходу до влади комуністів та ліквідації концесій іподром закрили, а його територію реконструювали. Частина колишнього іподрому стала Народним парком, а на решті території побудували велику площу для мітингів та військових парадів. В 90-х площа зазнала капітальної перебудови і перетворилася зі строго комуністичної площі на сучасний багатофункціональний простір:






Художній музей:

А зараз ми подивимося старе місто з традиційними китайськими будівлями. Хоча воно не зовсім старе, бо усі ці будинки — це насправді новороб, стилізований під старовину:
























Серцем старого міста є сад Юйюань (Yu Garden), вхід сюди платний:











А зараз ми підемо в район Xintiandi, який розташований на території колишньої французької концесії. Його остнову становлять будинки в стилі шикумень, який поєднує в собі європейські та китайські елементи:

















Іронія Xintiandi полягає в тому, що поруч з дорогими барами та ресторанами тут знаходиться місце, яке має символічне значення для сучасного Китаю — будинок, де в 1921 році відбувся перший з’їзд Комуністичної партії Китаю:


Звідси відкриваються ось такі панорами:

А ще на території колишньої французької концесії можна знайти цікавий квартал Tianzifang — лабіринт вузьких провулків, який вважається богемним районом Шанхаю. Колись сюди масово заселялися люди творчих професій — художники, дизайнери та ремісники, які перетворили колишній житловий район на простір галерей, барів та кав’ярень. Це власне свого часу й врятувало цей район від знесення. Це місце, де можна випити крафтової кави, місцевого пива, поїсти вуличної їжі, купити сувеніри ручної роботи тощо:




Чи знали ви, що в Шанхаї дуже багато рудих котів 😸😸😸? Акцентую вашу увагу, що саме рудих. Це пов’язано з тим, що в китайській культурі рудий колір зазвичай асоціюється з золотом, багатством та вдачею. А тому коти з таким окрасом в Китаї на особливому рахунку — їх значно частіше підгодовують, забирають додому або свідомо розводять:


Коли я писав фотозвіти про Гонконг і Макао, я намагався пояснити собі і читачам, чому ці місця — не зовсім Китай. Вони ніби винесені за дужки — історією, особливим правовим статусом, способом життя тощо. Побувавши лише там, можна скласти враження про Китай лише крізь призму колоніального минулого та глобалізованого сьогодення.
Шанхай, який є частиною більш “справжнього” Китаю, змінює цю оптику. З одного боку, він не заперечує західний вплив, а вдало експлуатує його. Водночас він дає зрозуміти, що це не запозичена модель і не копія. Це місто зі складною історією, яке пройшло через напівколоніальний період, революцію та десятиліття ізоляції.
Якщо Гонконг справляє враження міста, де час зупинився десь у 90-х, коли він був беззаперечним фінансовим центром регіону, то Шанхай живе з постійним відчуттям руху вперед. Парадоксально, але місто, яке ще до 1949 року було економічною столицею Китаю, втратило цей статус після приходу комуністів до влади, щоб через десятиліття знову повернути його назад.
Цікаво, що “комуністичність” тут майже не відчувається в зовнішніх атрибутах — немає нав’язливої символіки, всюдисущих портретів керманичів, банерів з пафосними гаслами тощо. Єдине, що кидається в очі — на вулицях дуже багато поліції. Спочатку це трохи насторожувало, думав, будуть чіплятися, типу: “туди не ходи!”, “того не фотографуй” і т. ін. Але ні, ніхто мені нічого не забороняв. Навпаки, поліцейські можуть навіть самі запропонувати сфотографувати вас на фоні чогось цікавого. До іноземців вони ставляться досить прихильно (як і більшість простих людей), намагаючись створити позитивний імідж своєї країни. Мабуть, в цьому і полягає суть сучасного Китаю — не в ідеологічних гаслах та пам’ятниках минулому, а в прагматичному поєднанні контролю над сферами життя та амбіціями світового рівня, які рухають його вперед. Він не намагається здаватися демократією, але й не впадає у відвертий маразм, як Північна Корея.
На цій позитивній ноті подякую Шанхаю за приємні враження і сподіваюсь, що в короткостроковій перспективі я зможу продовжити знайомство з Китаєм в Пекіні. Та й не тільки там, Китай досить великий та неоднорідний, тому там ще є, що дивитися.
P.S. Я розумію, що Китай сьогодні має неоднозначну репутацію на міжнародній арені, тому, щоб уникнути хейту та непорозуміння, зроблю важливу ремарку. Мої позитивні враження від Шанхаю чи доброзичливості його мешканців жодним чином не є вихвалянням або спробою відбілити політичну систему Китаю! Мета цього фотозвіту — показати місто таким, яким я його побачив за цей один день, без прикрас та політики.



