Можете мене привітати — я вперше порушив традицію, яка у мене започаткувалася з 2021 року. Якщо ви — активний читач цього блогу, ви, напевно, здогадуєтесь, що я маю на увазі. Ну а якщо хтось не в курсі — так і бути, здійсню короткий екскурс в історію.
Я раніше вже тричі бував в Нідерландах, але я жодного разу не їздив сюди цілеспрямовано. Щоразу це були тривалі пересадки, під час яких я, щоб не сидіти годинами в аеропорту, сідав на поїзд і їхав знайомитися з черговим нідерландським містом. Так у 2021 році я побував в Амстердамі, в 2024-му — в Роттердамі, а в 2025-му — в Гаазі. І ось в перші вихідні липня цього року я здійснив дводенну подорож, в якій Нідерланди стали моїм основним пунктом призначення. Я летів до Ейндговена.
Насправді моєю метою був не стільки Ейндговен, скільки розділене між Нідерландами та Бельгією місто Барле (про нього є окремий фотозвіт), куди я з’їздив в перший день одразу після того, як заселився в готель. Але оскільки базою для цієї поїздки я обрав саме Ейндговен, було б дивно залишити його поза увагою. Тож увесь другий день я присвятив знайомству з цим містом.
Ця подорож стала особливою для мене не лише тому, що я вперше полетів в Нідерланди “спеціально”, а не транзитом, а й тому, що ця подорож мала усі шанси накритися мідним тазом через несправність літака. Вже кілька років в мене існує ще одна своєрідна “традиція” — під час поїздок за кордон на рівному місці потрапляти в якісь неприємні ситуації.
Спочатку ніщо не віщувало проблем. Ми пройшли на посадку, сіли в автобус, який мав доставити нас до літака, але щойно під’їхали до нього, як автобус розвернувся і повіз нас назад до терміналу. Там нам повідомили, що виліт відкладається на пів години через технічну несправність літака. Минуло пів години, але посадку так і не оголосили. Згодом прозвучало повідомлення, що нову інформацію щодо рейсу повідомлять ще через двадцять хвилин. У той момент я вже почав морально готуватися до найгіршого — скасування рейсу. Це означало б, що я на рівному місці втрачу гроші за готель і зворотний квиток, адже інших рейсів із Кракова до Ейндговена того дня не було, а якщо й були, то коштували вони захмарних грошей. На щастя, найгірший сценарій не справдився. Через двадцять хвилин оголосили новий час вильоту, і цього разу вже без нових сюрпризів. Тож хоч і із запізненням майже на дві з половиною години, але до Ейндговена я все-таки дістався.
Ейндговен — п’яте за чисельністю населення місто Нідерландів і найбільше місто південної частини країни. За кількістю мешканців він приблизно такий самий, як наш Хмельницький. Сучасна історія Ейндговена нерозривно пов’язана з компанією Philips, яку наприкінці 19-го століття тут заснували брати Герард та Антон Філіпс. Її вплив на місто був настільки великим, що навіть місцевий футбольний клуб PSV виник як спортивне товариство працівників компанії. Власне, абревіатура PSV і розшифровується як Philips Sport Vereniging (“Спортивна спілка Philips”). Тож знайомство з Ейндговеном я вирішив почати саме з музею Philips, що розташований у центрі міста:
На фасаді — барельєф із зображенням Герарда Філіпса:
На стіні поруч із входом до музейних залів можна побачити хронологію важливих подій в історії компанії:
Перша частина музею присвячена лампочкам. Адже на початку свого шляху компанія Philips спеціалізувалася саме на виробництві електричних лампочок, аби задовольнити потреби Європи та світу в електричному освітленні:
А згодом компанія також почала займатися виробництвом інших електроприладів. Ось, наприклад, перший телевізор Philips, випущений в 1950 році:
А це один з їхніх перших кольорових телевізорів:
Вінтажні радіоприймачі:
Перший CD-програвач та касетний магнітофон (касети та компакт-диски — це, до речі, також розробка компанії Philips):
Електробритви Philishave та інші:
Музей невеликий, усе можна обійти менше, ніж за годину. Але було цікаво. Хоч я і не люблю ходити по музеях, в кожному правилі є винятки. А оскільки Philips фактично є містоутворюючим підприємством в Ейндговені, відвідування музею цієї компанії вважаю обов’язковим.
Висотний будинок поруч з музеєм:
Ринкова площа — центральна площа Ейндговена:
Креативні ліхтарі на площі:
З іншого боку площі стоїть пам’ятник Фріцу Філіпсу — сину Антона Філіпса, який в часи Другої світової війни та німецької окупації Нідерландів очолив нідерландські заводи Philips, щоб захистити працівників та врятувати сотні євреїв від концтаборів:
Сьогодні його постать оцінюють дещо неоднозначно, але там справді була дуже непроста історія.
В 1940 році, передбачаючи неминуче вторгнення нацистської Німеччини, Антон Філіпс з дружиною та більшою частиною керівництва компанії Philips евакуювалися до США, куди вони перевели частину активів компанії, продовжуючи звідти керувати іноземними філіями. Фріц Філіпс свідомо вирішив залишитися в Ейндговені. Це було дуже ризиковане рішення, але він пояснював його бажанням захистити десятки тисяч працівників та хоч якось зберегти компанію.
Після окупації Нідерландів нацисти змусили місцеві заводи Philips працювати на німецьку армію. Попри шалений тиск, Фріц Філіпс впроваджував тактику “тихого саботажу”, намагаючись затягувати терміни виробництва і час від часу навмисно випускаючи браковану продукцію.
На вимогу окупантів Фріц Філіпс організував виробничий підрозділ в концтаборі Вюгт, де були ув’язнені єврейські працівники його заводів. Він переконав окупаційну владу, що ці люди є незамінними спеціалістами, завдяки чому йому вдалося домогтися відтермінування їх відправки до Освенцима та інших таборів смерті. Значна частина з них зрештою пережила війну. За різними оцінками Фріцу Філіпсу вдалося таким способом врятувати майже 400 євреїв. За це в 1996 році ізраїльський музей історії Голокосту присвоїв йому звання “Праведник народів світу”.
В 1943 році працівники Philips влаштували антинацистський страйк, через що Фріц Філіпс був заарештований. Через 4-5 місяців його звільнили, після чого він ще деякий час працював під наглядом окупантів. Але невдовзі з’явилася нова загроза арешту і йому довелося переховуватися аж до звільнення Ейндговена від нацистів.
Так, з одного боку місцеві заводи Philips виробляли продукцію для німецької військової економіки, це було неминуче в тій ситуації. Водночас Фріц Філіпс робив усе можливе, аби, використовуючи важливість свого підприємства для німців, не допустити масового вивезення своїх працівників на примусові роботи до Німеччини та врятувати сотні євреїв від геноциду. Тому його сприймають не як колаборанта, а як керівника великої компанії, який змушений був робити складний моральний вибір в умовах окупації.
Через деякий час після закінчення Другої світової війни Фріц Філіпс став президентом компанії Philips, перетворивши її на одного з провідних виробників електроніки. Помер він у 2005-му, проживши 100 років.
Гаразд, йдемо далі.
Спортивний магазин, пов’язаний з футбольним клубом PSV:
На одній з вулиць можна побачити ось такий заклад з надписом “Strip Club”, який насправді не є стриптиз-баром. Це лише гра слів — слово “strip” тут означає “стрічка”, а не роздягання. Тобто це, по суті, фотобудка, де можна зробити фотографії в стилі старих автоматичних фотокабін і отримати надруковані фотосмужки. Назва “Strip Club” — це жартівливий маркетинговий хід, побудований на подвійному значенні слова “strip”:
Якийсь пам’ятник біля державної установи:
В Україні GOGI — це мережа грузинських ресторанів, в Нідерландах — корейських:
Церква святої Катерини:
Августинська церква:
Соціалістична естетика на вході в один з будинків:
Торговий центр De Blob — один із символів сучасного Ейндговена:
А це його “молодший брат” De Bubble:
А ось так виглядає центральний залізничний вокзал Ейндговена, який зовсім не схожий на ті, що я бачив в інших нідерландських містах. В Амстердамі та Гаазі це старовинні європейські будівлі, в Роттердамі — ультрасучасний футуризм, а тут щось дуже схоже на соціалістичний модернізм. Він мені, до речі, концептуально нагадує театр імені Петровського в моєму рідному Хмельницькому 😊:
Перед вокзалом стоїть пам’ятник Антону Філіпсу:
На вулиці Stratumsiend є незвичний заклад — RGB Silent Disco Bar, який працює у форматі “тиха дискотека”. На вході кожному видають бездротові навушники, в яких доступні три музичних канали. Наприклад, на першому каналі може грати поп-музика, на другому — хіп-хоп, а на третьому — техно/хаус, і відвідувач може сам обирати, що слухати. В залежності від каналу навушники можуть підсвічуватися червоним, зеленим або синім кольором (звідси й назва RGB — Red, Green, Blue). За кольором підсвічування можна визначити, під що інші відвідувачі танцюють:
Загалом Stratumseind відома як найдовша барна вулиця Ейндговена:
Типові нідерландські будинки:
Музей ван Аббе, присвячений модернізму та сучасному мистецтву:
Церква святого Георгія:
Геннеперський водяний млин — одна з найстаріших пам’яток Ейндговена, розташована в Геннеперському парку:
Виявляється, в Ейндговені є українська бібліотека. І знаходиться вона в цій одноповерховій будівлі, перед якою майорить великий український прапор:
Будівля міської ради Ейндговена, і знову добре знайомий нам радянсько-соціалістичний стиль:
Втім Ейндговен не завжди був таким “сірим”. Шукаючи в інтернеті старі фотографії міста, я натрапив на дещо цікаве. Ось якою була будівля міськради до Другої світової війни (взято з відкритих джерел):
На жаль, від того довоєнного Ейндговена мало що залишилось — місто дуже постраждало під час війни. Тому цій фотографії можна дати назву: “Ейндговен, який ми втратили”. Найбільш неприємним моментом в цій історії є те, що частину історичної забудови можна було врятувати, але її все одно знесли — було вирішено перебудувати місто по-новому (нагадує історію з Роттердамом, чи не так?). Іншими словами, Ейндговен став жертвою свого часу — його відбудовували не так, як ми вважаємо правильним сьогодні, а так, як в 1950-х уявляли місто майбутнього. Втім, хто тоді цим не грішив?
Йдемо далі.
Ось ще одна висотна будівля:
Dommelstraat — одна з головних ресторанних вулиць Ейндговена, де зосереджено десятки ресторанів різних кухонь світу:
Villa De Laak — будинок, де жила родина Антона Філіпса. Тут вони приймали високих гостей та проводили зустрічі, на яких приймалися важливі рішення для компанії Philips. Недарма кажуть, що історію Ейндговена неможливо відокремити від історії цієї компанії:
“Що це було? Мабуть, НЛО!” (c). Цю футуристичну будівлю компанія Philips подарувала Ейндговену до свого 75-річчя (і тут без Philips не обійшлося):
Якщо ви скажете, що Ейндговен особливо не вирізняється туристичною привабливістю, то з цим важко буде посперечатися. Не очікуйте побачити тут другий Амстердам — тут немає тих знаменитих каналів і майже не залишилося старовинної забудови. Але Ейндговен розвивався насамперед як промислове місто, а отже, на звання туристичної вітрини він і не претендує. Тож їхати сюди чи ні — нехай кожний вирішує сам для себе.
