Коли я планував квітневу відпустку, Хорватія спочатку не входила в мої плани. Але якось ще до того, як я усе спланував та взяв квитки, я розговорився з другом, який зараз проживає в Хорватії, поділившись своїми планами щодо відпустки, і він запропонував мені приїхати також в Спліт, заодно і зустрітися. Ну і я подумав: а чому би й ні, власне кажучи?
Це вже моя друга поїздка в Хорватію. Вперше я тут побував ще в далекому 2006-му, незадовго до початку мого студентського життя. Але моє знайомство з Хорватією тоді було дуже недовгим. Я про це вже розповідав, але якщо хтось не в курсі, я коротко повторюся: в серпні того року ми з мамою поїхали відпочивати в Чорногорію і одного разу вирішили на пів дня поїхати на екскурсію в хорватське місто Дубровник. Ось так я вперше з’їздив в Хорватію. Фотозвіти з тих подорожей в блозі також є.
На цей раз мені вдалося краще ознайомитися з Хорватією, бо одним Сплітом подорож не обмежилася, і зовсім скоро я про все розкажу.
Територія Хорватії має досить незвичну форму, що нагадує бумеранг, який ніби огортає Боснію і Герцеговину:
В інтернеті навіть ходить жарт на цю тему:
Боснійці:
– Ми хочемо купатися!
Хорвати:
– Хрін вам! 😊
Однак в кожному жарті є частка правди — виглядає так, ніби Хорватія дійсно відрізає Боснію і Герцеговину від моря. Насправді і Боснії і Герцеговини є невелика територія, що має вихід до моря. Якщо уважно подивитися на карту, то можна помітити, що на півдні Хорватії, там, де її територія все більше й більше звужується, в одному місці є невеликий розрив. Там знаходиться місто Неум — єдине боснійське місто на узбережжі Адріатичного моря. Ну, хоч щось боснійцям на морі дісталося. Але сьогодні ми говоритимемо про Хорватію, тому давайте на ній сфокусуємось.
Хто такі хорвати і звідки вони взялися? Вважається, що предками сучасних хорватів є так звані білі хорвати — слов’янські племена, які переселилися на Балкани з території сучасної західної України та південної Польщі. Відносна близькість до Риму посприяла поширенню в Хорватії католицизму та латинського письма (як я вже розповідав у фотозвіті про Боснію і Герцеговину, хорватська мова, на відміну від сербської, не визнає кирилиці).
До речі, саме Хорватія, а не Сербія, повинна була стати ядром майбутньої Югославії як держави, що об’єднувала південних слов’ян. В кінці жовтня 1918-го на території сучасних Хорватії, Словенії та Боснії і Герцеговини було проголошено Державу Словенців, Хорватів та Сербів зі столицею в Загребі (не плутати з Королівством Сербів, Хорватів та Словенців). Однак ця держава так і не отримала міжнародного визнання, і через місяць після проголошення вона приймає рішення об’єднатися з Королівством Сербія. В результаті цього об’єднання було утворено Королівство Сербів, Хорватів та Словенців, яке через деякий час було перейменоване в Королівство Югославія. Панівну роль там вже відігравала Сербія, від чого більшість хорватів були абсолютно не в захваті. По-перше, у сербів та хорватів існували певні суперечності через те, що серби перебували в основному під османською владою, а хорвати — під австро-угорською, що не могло не позначитися на їхньому культурному та політичному розвитку. А по-друге, в Королівстві Югославія за обіцянками рівності та братерства ховався великодержавний сербський шовінізм (знайома історія, правда?), і попри декларативну рівноправність хорвати та інші народи в цій новій слов’янській державі мали менше прав, ніж вони мали в Австро-Угорщині. Це своєю чергою призвело до створення на території Хорватії різних сепаратистських рухів. Найбільш радикальним таким рухом були усташі, чиї ідеї були близькими до нацистських. Не дивно, що Гітлер в часи Другої світової війни поставив саме на них.
Після окупації Югославії в 1941-му на її уламках була створена Незалежна Держава Хорватія, до складу якої також входила територія сучасної Боснії і Герцеговини. По суті це була маріонеткова держава під протекторатом нацистської Німеччини та фашистської Італії, а тому її головною політичною силою стали хто? Правильно — усташі. Отримавши владу, вони влаштували масовий геноцид сербського та єврейського населення і створили один з найжорстокіших концтаборів в Європі — Ясеновац. В них існувала наступна формула: третину сербів — вбити, третину — вигнати, а решту — насильно змусити перехреститися в католицизм. Усташі не використовували газових камер, натомість вони відрізали частини тіла живим людям, спалювали їх живцем в бараках та топили у водоймах. Вони створили навіть особливий вид зброї — “серборіз”, такий собі ніж-рукавиця для швидкого перерізання горла. За різними оцінками усташі вбили від 200 до 500 тисяч сербів. Під час визволення Югославії він нацистської окупації частину усташів було знищено, а інші втекли до Аргентини та інших країн. Після того, як Югославія була звільнена, вона перетворилася з королівства на соціалістичну федеративну республіку. Її лідером став хто? Правильно — Йосип Броз Тіто. Хорватія була реінтегрована до складу оновленої Югославії на правах республіки. Внутрішня політика Тіто була спрямована на примирення югославських народів. Він усіляко придушував як сербський, так і хорватський націоналізм, намагаючись усіма правдами і неправдами змусити сербів і хорватів забути минуле. Про воєнні злочини усташів та четників (сербських націоналістів) не говорили відкрито, аби не провокувати конфлікти. Заохочувалися змішані шлюби, врешті решт Тіто сам був “продуктом” такого шлюбу — його тато був хорват, а мама — словенка. Таким чином після закінчення Другої світової війни хорвати та серби жили у відносному мирі в оновленій Югославії. Але цей мир був штучний та нав’язаний державною ідеологією. Як би Тіто не намагався придушувати націоналістичні настрої, серби і хорвати добре пам’ятали взаємні обрАзи та злочини часів Другої світової, а тому більшість із них ставилися один до одного з недовірою. Крім того, попри те, що в соціалістичній Югославії народи отримали більше прав, ніж вони мали в першій Югославії, яка була королівством, хорвати та інші народи, окрім сербів, все одно відчували себе громадянами другого сорту порівняно із сербами. Серби ж навпаки вважали, що іншим народам надто багато дозволено, і вбачали в цьому загрозу для себе. Тіто, як етнічний хорват, досить вдало балансував на цьому — національні почуття сербів його не надто хвилювали, тому йому ніщо не заважало ставити їх на місце. Водночас національність Тіто була в певному сенсі стримувальним фактором для багатьох хорватів (бо ж в Белграді сидів “свій чувак”). Втім національне походження Тіто не завадило йому в 1971 році придушити “Хорватську весну”.
Смерть Тіто ознаменувала кінець тієї ілюзії братерства, яку він намагався створити. У кожній республіці активізувалися націоналістичні рухи, знову вийшли на поверхню старі обрАзи, про які преса і політики почали говорити відкрито. Напруженість між народами Югославії почала все більше загострюватися. Однією з найбільш знакових подій пост-тітовських часів стало протистояння футбольних фанатів 13 травня 1990 року. В той день в Загребі мав відбутися матч кубка Югославії між загребським “Динамо” та белградською “Црвеною Звездою”. Перед початком гри сербські та хорватські фанати почали викрикувати в бік одне одного провокаційні гасла. Серби кричали: “Загреб — це Сербія!” та погрожували вбити Франьо Туджмана — хорватського політика, що виступав за незалежність Хорватії і згодом став першим її президентом. Хорвати у відповідь кричали: “Сербів на вербу!”. В якийсь момент сербські вболівальники зламали загородження свого сектору та рушили до сектору хорватських вболівальників, влаштувавши бійку. Поліція змушена була втрутитися, але оскільки поліцейські були переважно сербами, вони діяли упереджено щодо хорватів. Із секторів бійка поступово перенеслася аж на поле, де розминалися гравці загребського “Динамо”. Найвідомішим епізодом того протистояння стало те, що капітан “Динамо” Звонимир Бобан дав з ноги в морду поліцейському за побиття хорватського вболівальника. В кінцевому підсумку матч, який увійшов в історію під назвою “матч ненависті”, так і не розпочався. В Хорватії Бобан став національним героєм, а в Сербії отримав репутацію хорватського націоналіста. За інцидент з поліцейським він був дискваліфікований на пів року і на чемпіонат світу в Італію він не поїхав. Ця подія вважається прелюдією до розпаду Югославії та війн, якими він супроводжувався. А в 1991 році після проголошення Хорватією незалежності почалася вже повноцінна війна, яка тривала до 1995-го. Ситуація була досить схожою на боснійську — сербська меншина в Хорватії негативно сприйняла вихід країни зі складу Югославії і проголосила на частині її території республіку Сербська Країна — сепаратистське утворення, метою якого було приєднання до Сербії. Хорватським сербам звісно ж допомагала Югославська Народна Армія. Найкривавішим епізодом цієї війни була битва за місто Вуковар на сході Хорватії. Після операції “Буря” в 1995-му республіка Сербська Країна припинила існування, а близько 200 тисяч сербів покинули Хорватію, осівши в Сербії та Боснії і Герцеговині.
Пам’ятаєте, я вище писав, що предками хорватів є предки сучасних українців та поляків? Так от, у косовських албанців існує версія, що серби — це найгірший варіант росіян. Згідно з їхньою версією, декілька століть тому з території сучасної РФ вигнали усіх бандитів, повій та інших покидьків суспільства, після чого вони прийшли на Балкани, назвалися сербами і створили там свою державу. Звісно ж, це лише плід їхньої фантазії, але якщо припустити, що предками сербів дійсно були росіяни, то немає нічого дивного в тому, що серби і хорвати так люто ненавидять одне одного (з огляду на те, хто є предками хорватів).
У 2013 році Хорватія вступила до Євросоюзу, ставши другою після Словенії республікою колишньої Югославії, яка до нього приєдналася. А 1 січня 2023 Хорватія перейшла на євро, хоча в деяких туристичних зонах євро і до цього приймали на рівні з куною. Коли я був в Дубровнику в 2006-му, там вже тоді євро приймали майже всюди. Принаймні я точно пам’ятаю, що нам так і не довелося їх міняти на куни. Після того, як перехід на євро офіційно відбувся в 2023-му, куни ще деякий час перебували в обігу, однак сьогодні їх можна знайти хіба що тільки в магазинах для колекціонерів монет та банкнот. І тут мені згадався епізод з дитинства — коли я пішов в 1-й клас в 1996-му, в нас якраз почався перехід на гривні. І якось одного разу бабуся, забираючи мене зі школи після уроків, дістає з кишені кілька банкнот-карбованців і каже: “давай витрачати, бо скоро вже таких не буде” 😁. Ну а хорвати це проходили буквально два роки тому.
Загреб
Проїздом в Загребі я вже побував, коли за кілька днів до цього направлявся з Сараєва в Любляну. Для тих, хто не читав фотозвіт про Словенію — я спочатку долетів з Сараєва до Загреба, оскільки звідти немає зручних та дешевих рейсів до Любляни, а звідти вже їхав в Любляну автобусом. Через обмежений час я тоді нічого в Загребі не побачив, вирішивши залишити його на потім, адже після двох днів, проведених в Словенії, я мав знову повертатися до Загреба, звідки у мене о 22:05 був запланований виліт до Спліта. Рано вранці того дня я виселився з готелю, пішов на автовокзал, сів на автобус компанії FlixBus, на який заздалегідь взяв квиток, і об 11:10 я вже був в Загребі. До вильоту залишалося майже 11 годин, то ж я здав валізу у камеру схову на автовокзалі і пішов досліджувати місто.
Кажуть, що місто Загреб назване на честь Павла Загребельного. Колись давно, коли Загребельний тільки починав свій шлях як письменник, він здійснив подорож до Югославії і виступив на одному з літературних вечорів у хорватській столиці. Публіка була від нього настільки в захваті, що мер міста не витримав, вийшов на сцену, став поруч із Загребельним і сказав: “А давайте назвемо наше місто на честь цієї чудової людини!”. В залі бурхливі оплески, всі кричать: “ДАААААААА!!!”. Наступного ж дня місто отримало назву Загреб. 😂😂😂
Це була хвилинка гумору, сподіваюсь, ви з ним дружите? 😁. А тепер йдемо дивитися Загреб.
Ось так виглядає головний залізничний вокзал Загреба:
Перед вокзалом через дорогу — площа короля Томислава, де йому встановлено пам’ятник:
Жовта будівля в кінці площі — мистецька галерея:
Будинки поруч із площею:
Готель Esplanade:
Офіс хорватської залізничної компанії:
Будинки на площі короля Петра Свачича:
Йоперний театр 😊:
Пам’ятник Ніколі Теслі:
Археологічний музей:
Музей сучасного мистецтва:
Посольство Японії:
Посольство Данії:
Парк Zrinjevac:
Міністерство закордонних та європейських справ:
Пам’ятник Степану Радичу — хорватському політику, який протистояв об’єднанню хорватів та сербів в єдину державу:
Площа Єлачича:
Загребський собор (на жаль, частково на реставрації):
Пам’ятник Діві Марії перед собором:
Церква на площі Долац:
Сало 😊:
Монастир святого Франциска Ассизького:
Пішохідна вулиця Івана Ткалчича:
Вулиця Павла Радича:
Загребська обсерваторія:
Кам’яні ворота:
Пам’ятник святому Георгію:
Загреб умовно поділяється на нижнє та верхнє місто. Верхнє місто (виділене червоним) розташовано на пагорбі:
Однією з візитівок верхнього міста є церква святого Марка з мозаїкою на даху, розташована на однойменній площі:
Справа від неї — хорватський парламент:
Зліва — офіс прем’єр-міністра:
Церква Кирила та Мефодія:
Музей розлучень або музей зруйнованих стосунків. Придумають же таке! Попри те, що я не люблю ходити в музеї, мені було цікаво, що там, але я так і не пішов туди. По-перше, в мене було не так багато часу, а по-друге, є підозри, що там може працювати хтось з моїх колишніх 😁:
Неподалік від музею є оглядовий майданчик:
Напевно, тут живе якийсь котяра 😸:
Вежа Lotrščak:
На вежу можна піднятися, тут навіть кращі краєвиди:
Звідси видно фунікулер, який з’єднує нижнє та верхнє місто. Цей фунікулер є найкоротшим у світі (наразі на ремонті):
На вулиці, де знаходиться нижня станція, знаходиться офіс української громади Загреба:
Лікарня Червоного хреста:
Етнографічний музей:
Будинок ремесел:
Хорватський лісовий центр:
Державний архів:
Не знаю, що це за будинок, але виглядає цікаво:
Пам’ятник Франьо Туджману — першому президенту Хорватії:
Поруч з пам’ятником — плити з його цитатами:
А за пам’ятником — загребські фонтани (якісь дуже скромні, їх тут майже не видно):
Іду на автовокзал, щоб забрати валізу з камери схову та поїхати в аеропорт, і біля одного з будинків знайшов кота 😸. І це не просто якийсь вуличний кіт, його там годує весь будинок. Прямо біля будинку стоять миски з їжею та водою, і я навіть бачив як один з мешканців того будинку виходив спеціально для того, щоб поміняти йому воду:
Чомусь в той день не було жодного автобуса, який їхав в аеропорт. А отже, забравши валізу, я викликав таксі. В аеропорту побачив ось такий цікавий пристрій — ви підключаєте телефон, щоб зарядити, і крутите педалі як на велосипеді, генеруючи електроенергію і заряджаючи телефон:
Часом буває так, що ніби в місті є, на що подивитися, ніби є немало цікавої архітектури, але при цьому воно не залишає якихось сильних вражень. Напевно, деякі міста мені просто не дано до кінця зрозуміти. І одним із таких міст є Загреб. Можливо, не останню роль в цьому зіграла погода, ви самі бачите, наскільки хмарним небом мене зустріла хорватська столиця.
Може колись мені вдасться тут побувати в сонячну погоду, а зараз час летіти в Спліт.
Спліт
Спліт — друге найбільше місто Хорватії, розташоване на півдні країни на березі Адріатичного моря:
Пам’ятаєте, я писав у фотозвіті про Словенію, що коли я летів із Сараєва до Загреба, літак був наполовину порожній? Цього разу, коли я летів із Загреба в Спліт, ситуація була дуже схожа. Я знову летів компанією Croatia Airlines, і хоч літак вже був трохи більший, з реактивними двигунами, а не такий “кукурузник” з гвинтами, яким я летів із Сараєва, він знову був заповнений менше, ніж наполовину. Зазвичай у випадках, коли на той чи інший рейс не вдається набрати достатню кількість пасажирів, авіакомпанія його скасовує, бо ганяти напівпорожні літаки — це надто дороге задоволення, яке можуть собі дозволити лише дуже круті авіакомпанії на кшталт KLM, Lufthansa або Qatar Airways, з якими Croatia Airlines навіть близько не стояла поруч. Croatia Airlines не входить навіть у топ-20 найбільш прибуткових авіакомпаній. Чим вони керуються, ганяючи напівпорожні літаки — залишається лише здогадуватися. Але то вже їхні проблеми. Давайте краще розпочнемо знайомство із Сплітом.
Національний театр:
Ось, до речі, вам і відмінність між хорватською, сербською і боснійською мовами. “Театр” хорватською вже не “Pozorište”, а “Kazalište”.
Вулиця Мармонтова — головна пішохідна вулиця Спліта:
На цій вулиці можна побачити фонтан у вигляді дулі, з якої ллється вода в кружку (чомусь він того дня не працював):
Ще один театр на сусідній вулиці:
Площа Республіки з червоним палацом у формі букви “П”:
Якщо уважно придивитися на дві останні світлини, можна помітити, що справа на вікнах немає декорацій. Кажуть, не вистачило грошей.
Церква святого Франциска:
Набережна:
Консульства України та Казахстану:
Консульство Великої Британії:
Фруктова площа:
Народна площа:
За цими воротами починається палац Діоклетіана. Правильніше буде сказати — палацовий комплекс:
Ось і центральна частина палацу:
На вежу можна піднятися, ось так з неї виглядає місто:
Вестибюль:
Східні ворота палацу Діоклетіана:
Вулиці старого міста, також частково на території палацу Діоклетіана:
На попередній світлині — Золоті ворота, а ось вони з іншого боку:
Дзвіниця святого Арніра:
Пам’ятник Гргуру Нінському — єпископу середньовічної Хорватії, який сприяв розвитку хорватської мови:
Вид на Спліт з пірса:
Вид з іншого боку:
А от за межами історичного центру Спліт виглядає досить “совково”:
Два роки тому в Спліті побудували найвищу будівлю в Хорватії — Dalmatia Tower. Правда, хмарочосом його не назвеш, тут лише 27 поверхів:
Якщо подивитися на карти Google, в західній частині Спліта, поблизу парку Marjan, можна побачити мітку з надписом “Cat Point” (“котяча точка”):
Це не є якоюсь туристичною пам’яткою (хоча, дивлячись, з якого боку подивитися), просто в цьому місці дуже багато котів 😸😸😸. Сюди приходять їх годувати:
Спліт став другим відвіданим мною морським містом Хорватії після Дубровника. І я вже зараз можу сказати, що прибережна Хорватія і та, що подалі від моря, — це дві різні Хорватії. Тут спостерігається певна аналогія зі Словенією: Загреб — це явно Австро-Угорщина, а узбережжя — це вже щось з відвертими натяками на Італію. До речі, хорвати, як і словенці, також не вважають себе балканцями, хоча більш як 50% території їхньої країни розташовано на Балканах.
Солін
Солін — північне передмістя Спліта:
Вважається, що саме тут народився імператор Діоклетіан.
У місті багато давньоримських руїн:
В принципі, це єдине, що тут є цікаве, якщо не рахувати види на Спліт:
Їдемо далі.
Трогір
Цього міста спочатку не було в моїх планах. Але враховуючи те, що основні пам’ятки Спліта можна обійти досить швидко, ми вирішили все ж таки сюди поїхати, тим більше, що Трогір розташований відносно недалеко.
Це місто є досить цікавим з точки зору його географічного розташування — одна його частина знаходиться на материку, а інша — на острові Чіово (до речі, зверніть увагу, що Трогір до аеропорту Спліт розташований значно ближче, аніж сам Спліт. Трогір розташований майже в притул до нього, а от щоб дістатися з аеропорту до Спліта, потрібно через кілька інших населених пунктів проїхати):
Якщо трохи наблизити карту, то можна побачити, що є ще й третя частина, розташована на маленькому острові майже прямокутної форми, між материком та островом Чіово:
Саме на цьому маленькому острові розташована історична частина Трогіра, яка включена до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
Один з мостів, який веде з материка до старого міста. Материкову частину міста я вам не покажу, тому що там немає, що показувати. Тому ідемо в старе місто:
Північні ворота старого міста:
Музей:
Головна площа Трогіра:
Собор святого Лаврентія:
Княжий палац:
Палац Чіпіко:
Південні (морські) ворота:
Набережна:
Ось так з набережної видно південну частину міста, розташовану на острові Чіово:
Школа на набережній (вікна на другому поверсі — це типовий венеційський стиль):
Церква та монастир святого Домініка:
Фортеця Камерленго:
Башта святого Марка:
Церква святого Михаїла:
Церква Богоматері з гори Кармель:
Південно-східна частина набережної старого міста:
Міська рада:
Церква святого Іоанна Хрестителя:
Вулиці старого міста:
Тепер давайте перейдемо на острів Чіово, подивимося, що там:
Найцікавіше, що можна побачити на острові Чіово — це вид на старе місто:
Під кінець покажу вам файного сіамського кота 😸:
Оскільки я сюди спочатку не збирався, я абсолютно не знав, чого чекати від Трогіра. Однак у цій подорожі Хорватією він мені найбільше сподобався.
Ця подорож до Хорватії видалася більш продуктивною, аніж перша, яку я здійснив в далекому 2006-му. Але ж Бог любить трійцю, тому треба якось ще раз приїхати, тим більше, що в моїх планах є ще такі хорватські міста, як Пула, Рієка та Ровінь. А отже з Хорватією я не прощаюся, якось обов’язково ще повернуся.
P.S. Користуючись нагодою, хочу ще раз подякувати своєму другові Толіку Коваленко за екскурсію по Спліту, Соліну та Трогіру.
